100 найкращих тренерів усіх часів (FourFourTwo). 89. Юпп Дерваль (ФРН)
Продовжуємо знайомство з тренерами з топ-100. Сьогодні до нас у гості завітає Юпп Дерваль. Наведу цитату з книги Артема Франкова, Бориса Талиновського, Євгена Панкратова "Чемпіонати Європи в семи томах", том 2, стор. 198(переклад українською автора посту): "Тренерську діяльність Дерваль почав у Швейцарії - граючим тренером команди з Біля. Він закінчив у Швейцарії тренерську школу і привів “Біль”до другого місця в чемпіонаті - 1959/60.У наступному році він програв свій перший фінал як тренер.У Кубку Швейцарії його “Біль”поступився “Шо-де-Фону”.
Повернувшись на батьківщину, Дерваль почав працювати у Саарському футбольному союзі (СФС). 1965 року перед перехідними матчами за вихід до Бундесліги йому запропонували очолити “Саарбрюккен”. Шість ігор на чолі “Саарбрюккена”– ось і вся робота Дерваля у чемпіонаті ФРН. Його команда стала звичайно другою. Перехідний турнір виграла мюнхенська “Баварія”.
1970 року, його, тренера СФС, покликав до збірної Гельмут Шен. Йому потрібен був другий тренер, і Гельмут, який сам чимало років пропрацював у Саарі, запросив "земляка". Вирішальну роль у запрошеннівідіграв характер Дерваля - терплячий і доброзичливий.
І Головний відпускав іноді Юппа на самостійну роботу – Дерваль очолив олімпійську збірну ФРН на ОІ-72. Під його керівництвом грали Улі Хенесс та майбутня зірка німецького тренерського цеху Оттмар Хітцфельд.
Коли 1978-го Шен після ЧС вирішив піти, то ДФБ призначив головним тренером Дерваля. Преса зустріла це рішення багнетами. Мовляв, у порівнянні з розумним інтелігентним Шеном, його асистент явно у програші. ЗМІ підігрівали неприязнь донаступника, і коли збірна повернулася з Аргентини, то вже в аеропорту якийсь розпалений вболівальник крикнув Юппу: "Краще б ви залишилися в Буенос-Айресі!"
Преса прискіпливо стежила за кожним матчем Дерваля. Коли його збірна видала 23-матчеву безпрограшну серію, скептики змовкли. Юпп, який знав кожного більш-менш здібного гравця Бундесліги, створив практично нову збірну, яка в 1980-му стала чемпіоном Європи. При ньому дебютували Шустер і Маттеус, Хрубеш і Магат та багато інших. У конкурсі "Франс футболу" на "Золотий м'яч"-80 у першій десятці було п'ятеро німців, а очолили список Румменігге та Шустер. Це було сильною стороною Дерваля – незважаючи на критику, використати кожну можливість для перевірки нових кандидатів та конструювати свою, дервалівську команду.
У відносинах із гравцями Дерваль дотримувався принципу "довгого поводку". Він дозволяв їм набагато більше, ніж Шен. Він був ліберал за вдачею, який вважав, що самодисципліна для профі - річ сама собою зрозуміла і не потрібно вводити в команді казармові порядки. Він іноді прощав вибрики зіркам, що зарвалися, проте не завжди знаходив спільну мову з натурами непростими. Вважається, що тренер Дерваль зробив перед ЧС-82 дві кадрові помилки - не повернув до збірної Шустера, натомість покликав до команди Пауля Брайтнера. Той і при Шені іноді бузив, а тепер, заматерівши, зовсім зіпсував мікроклімат у колективі. Дерваль вкрай рідко користувався батогом, а авторитету Шена, як вважають німецькі історики, Юппові бракувало.
Мовчали скептики недовго. ЧЄ-84 ще не закінчився, а преса на повну силу, з подачі "Більда", стала лаяти гру збірної і вимагати вигнання тренера. І незважаючи на те, що Юпп мав контракт до ЧС у Мексиці, його змусили подати у відставку. 26 червня 1984 року стало останнім днем його роботи в "Бундесельфі". Так і залишився Юпп Дерваль в історії збірної ФРН не легендою, а тренером між Шеном і Беккенбауером.
Докори в тому, що він надавав гравцям занадто велику свободу, Юпп відкидав: "У мене завжди були добрі стосунки з футболістами, я і зараз поводився б так само. Гравцям потрібно довіряти".
Він поїхав до Туреччини, прийняв “Галатасарай”, і його тренерського вміння вистачило для того, щоб зробити стамбульців чемпіонами. Дерваль просто підкорив усю турецьку футбольну громадськість своїм доброзичливим ставленням та простотою у спілкуванні, університети Аахена та Анкари надали йому ступінь почесного доктора за зміцнення дружніх зв'язків між Туреччиною та Німеччиною, а президент ФРН нагородив хрестом "За заслуги".
Після Дерваля до Туреччини почали запрошувати й інших німецьких тренерів: Ріббека, Фельдкампа, Даума”.
Непоганий тренер, але маю сумніви, що його досягнення тягнуть на топ-100, а яка ваша думка?
