Єврокубкове прокляття "Ворскли"

Різні сезони, команди, гравці, тренери, навіть різні турніри. Незмінним залишається тільки той факт, що полтавська "Ворскла" вже 10 років не може подолати кваліфікаційне сито єврокубків. Враховуючи неординарні, подекуди навіть містичні обставини деяких матчів, ми, полтавські фанати, маємо повне моральне право процитувати легендарні слова класика Михайла Кополовця: "Таке чуство, шо Бог наказує нас за шось, мені кажеться... Я наверно знаю за шо, но я не можу вам сказати". Так за що карає нас футбольний Бог? Можливо, пора ставити свічки перед кожною грою?..

Якщо серйозно, то команді треба позбутися ментальних проблем. Вищезгадані провали відбувалися за різних тренерів - Сачка, Максимова та Скрипника. Це повторюється вже вчетверте. А, як відомо, один раз - це випадковість, два - збіг, три - закономірність, чотири - система. Об'єктивно, "Ворскла" - непогана команда і нічим не гірше тих же "Жилін" чи "АІКів" за складом, грою, самовіддачею. Але складається таке враження, що всі ці протистояння програються десь у голові.

Протистояння з "Жиліною" було програно тоді, коли на 121-й хвилині Олександр Ковпак завдав безглуздого удару з центра поля замість того, щоб виграти дорогоцінні секунди біля кутового прапорця. Через рік після того вже досвідчена "Ворскла" недооцінила молоду та зухвалу "Локомотіву". У липні 2021 року ми двічі дозволили фінському "КуПСу" зрівняти рахунок на останніх хвилинах. Що ж сталося позавчора у Стокгольмі?

Команда грала точно не гірше за суперника. Ні про яку недооцінку не може йти і мови. Але знову пропустили злощасні вирішальні голи саме у додатковий час та в екстра-таймі. Секундна розконцентрація, мінімальне недопрацювання, невдалий рекошет - ось рецепт усіх наших бід. Я зараз не хочу говорити про гол-фантом. Ніхто до кінця не знає і, певно, вже не дізнається, чи повністю м'яч перетнув лінію воріт. Натомість хочу наголосити на тому, що довкола полтавської команди формується не надто позитивний шлейф, нібито "Ворскла" просто не здатна пройти кваліфікаційний лабіринт єврокубків. Це зовсім не так. Ми все зможемо - в чемпіонаті, кубку та євротурнірах. Щодо третього типу змагань, то, на жаль, доведеться почекати ще сезон. Попереду рік, сповнений злетів та падінь, а головне - роботи над помилками, бо майбутня перемога в єврокубках стане перемогою, перш за все, над собою. Віримо, що наступного року рашистські ракети перестануть літати мирним українським небом, а матчі європейського рівня повернуться на футбольні поля країни, в тому числі й на стадіон імені Олексія Бутовського, де нарешті "біло-зелені" закриють свій багаторічний єврокубковий гештальт.

Слова з гімну клубу:

"І що б нас не чекало -

Чи поразка, чи слава,

Весь стадіон тобі кричить:

"Вперед, Полтаво!"