Футболісти,що виросли у багатій родині. Частина 1
Від самого заснування футбол завжди був пов’язаний з соціальними процесами. Спорт для джентльменів поступово став спортом для всіх і дійсно дав можливість вийти в люди. Хоча зараз історії футболістів про бідне дитинство є майже канонічними, проте є приклади, коли топові зірки зростали в досить непоганих, і навіть чудових умовах.
Жерар Піке
Легенда Каталонії та збірної Іспанії останні роки все більше перетворюється з футболіста на бізнесмена та функціонера. Така поведінка зумовлена не впливом Шакіри чи раптовою цікавістю самого футболіста, а його родинними традиціями. Діловий підхід до справ - і ніяк інакше.
Дідусь футболіста по лінії матері був віце-президентом Барселони, досить впливовою людиною навіть після того, як пішов з посади. При двох попередніх президентах Барси він був делегатом клубу в УЄФА. Саме він при народженні вніс Жерара, а потім і його дітей до списку членів клубу. Ще він був активним прихильником незалежності Каталонії, за що і критикувався частиною фанатів.
Його донька, Монсеррат, є відомою людиною в медичних колах. Освіту отримала в Барселонському університеті, який є одним з кращих не лише в Іспанії (6 місце), а й у світі ( входить до топ-200). За освітою вона реабілітолог та хірург, а протягом всієї кар’єри була членом та президентом одразу кількох відомих медицинських спілок. Працює також директором відділу травм головного мозку в Інституті Гутмана, який у світі вважається одним з провідних закладів такого типу.
Батько Жерара, Жоан - бізнесмен і адвокат. Хоча немає точних даних про його перші кроки в цьому направленні, але він, швидше за все, був пов’язаний з медіа та творчістю. Його ім’я можно зустріти в співавторстві різних передач на іспанському тв, також він відомий тим, що написав декілька книг, вже після слави свого сина. На це його надихнув сам Жерар, який писав автобіографію після тренувань.
У Піке є також молодший брат, який був міг бути футболістом, проте надав перевагу навчанню, і зараз є компаньоном батька, керує частиною активів.
Хоча оточення сприяло тому, щоб Піке став успішним, але і сам він приклав до цього зусиль. За словами батька, він має IQ 170, розум, а також наполегливість, саме тому він би досяг успіху в будь-якому спорті. Як би там не було, Піке - це вже очевидно легенда для Барси, а також доволі непоганий бізнесмен.
Кака
Коли мова заходить про бразильців, у голові одразу постає образ великих багатошарових фавел, брудних та заставлених вулиць, багатолюдних пляжів, де босі юнаки граються з м’ячем, сподіваючись, що їх помітять.
Проте, навіть тут є виключення. Кака - один з таких. Його мати працювала вчителькою початкових класів, батько - інженером-будівельником. Професії не дуже елітні, проте повністю забезпечували родину. Більше того, коли переїзди скінчилися, саме батько став головним у родині, а дружині доручив нагляд за дітьми. Це дозволило сконцентруватися спочатку на навчанні, а потім і на футболі.
За словами футболіста, в нього з братом була власна кімната з телевізором та приставкою, а сама квартира була доволі просторою. Сам будинок знаходився у доволі заможному ( за мірками Бразилії) районі Сан-Паулу.
Так як мати була педагогом, вона привчила хлопців бути скромними, цінувати не лише матеріальне та бути вдячним Богу за все. Саме тому Кака постійно дякував йому за забиті голи і є доволі набожним. Для Бразилії подібне виховання нетипове, але саме воно і дало ті результати, яких досяг Кака. Хоча, звісно, помножене на великий талант.
Уго Льоріс
Один з антигероїв нещодавнього фіналу ЧС також народився у доволі заможній родині. Його мати була юристом, а батько - також юристом і банкіром. Жили вони на Лазурному узбережжі, де нерухомість коштує в рази дорожче.
Батьки бачили майбутнє футболіста в освіті, можливо саме тому Уго має диплом бакалавра. Він активно займався тенісом, який був родинним видом спорту. Француз навіть посідав доволі високі місця та подавав великі надії. Взагалі теніс є доволі не дешевим видом спорту, тому приходилося регулярно купувати нове обладнання.
Саме після тенісного клубу вони з друзями грали у м’яч, і Льоріс навіть був півзахисником, але одного разу замінив свого друга на воротах. Він настільки впевнено ловив м’ячі, що власник тенісного клубу подзвонив своєму другу-агенту, і той подивився на хлопця.
Пізніше з батьками Уго зв’язалися і запропонували місце в клубі центру поширення та культурної дії. Спочатку ті були проти, адже хотіли щоб спортом номер один залишався теніс, проте потім пішли на поступки. Допоміг цьому і дідусь хлопчика, який також водив його на ігри рідної Ніцци. Але до 13 років Льоріс паралельно займався то тим, то іншим, а навчання в звичайній школі замість академії трохи ускладнило йому завдання. Однак, сам футболіст завдяки вихованню зміг стати собою, вважає гроші лише насінням і має зовсім інші цінності.
Джанлука Віаллі
Історія життя цієї людини гідна екранізації або хоча б написаного сценарію. Він є одним з тих, хто був не просто багатим, а жив розкішно. Син мільйонера, Джанлука зробив себе самостійно. Він був наймолодшим серед п’яти братів, і всі вони жили у замку 14 століття.
Його батько був доволі успішним бізнесменом, мав свою будівельну фірму, саме тому, разом з групою інших підприємців вирішив викупити будівлю під реставрацію. В результаті, у 80-х роках, паралельно з проживанням там родини Віаллі, почали проводитися різноманітні історичні та культурно-освітні заходи. Зараз замок виконує ту саму функцію. Щоправда, конкретної інформації про особистість та статки батька немає, а мати футболіста колись сказала наступне:
«Віаллі не мільйонери. Ми буржуї, ось хто ми. У Джанлуки такі рухи та пози, тому що він елегантний, а не багатий».
Сам же Віаллі в юності закинув навчання і почав грати за рідний Кремонезе, з яким за чотири роки дійшов до серії А. Пізніше в нього була приголомшлива кар’єра, а після неї - спроби тренувати.
Не дивлячись на своє походження, Джанлука завжди був в міру скромним, ніколи не вихвалявся, та за його ж словами намагався бути в футболі першим, не роблячи знижок ні на що. Також він брав участь у благодійних проектах в Західній Африці, звідки родом його дружина, і взагалі, проживши довгий час у Британії, захопився цим:
«Раніше, коли я був молодший, все зводилося до гри у футбол, створення сім'ї, роботи та заробляння грошей. І коли ви стаєте мудрішими, ви розумієте, що в житті є щось більше, ніж це, і ви починаєте більше концентруватися на тому, щоб робити щось для інших людей. І я справді захоплююся людьми, які розуміють це з раннього віку та можуть змінити ситуацію раніше. Це змушує вас почуватися краще, і якщо ви почуваєтеся краще, ви живете краще. Отже, ти допомагаєш людям заради благородної справи, але я також думаю, що ти робиш це для себе».
Андреа Пірло
Архітектор італійського футболу теж походить з багатої родини. Його батько ще в 1982-му році заснував у Брешії компанію з торгівлі металом під назвою Elg Steel.
1998 року Galtec Srl, компанія, яка контролювалася Elg Steel Spa, взяла на себе весь бізнес, зосередивши виробництво та інвестиції на заводах великих розмірів.
У 2015 році в результаті корпоративної реорганізації народилася Elg Chromium Plating Srl, скорочено ECP, яка продовжує шлях, раніше прокладений для технологічних інновацій у галузі твердого хромування. Зокрема, Elg Chromium Plating Srl шукає продукти, що характеризуються великими розмірами та надзвичайною довжиною, використовуючи своє унікальне у світі обладнання для хромування.
За підрахунками, в рік обіг компанії складає 60-70 млн. євро. Батько, який бачив сина продовжувачем бізнесу, не дуже зрадів його сильному захопленню футболом, проте не залишив того без спадку, давши частину активів.В дитинстві Пірло був доволі наполегливим підлітком, хоча й трохи скромним. Він завжди відкидав будь-які вмовляння батька, навіть коли той намагався забороняти хлопцю його заняття. В підсумку тяга до футболу перемогла, і саме батько став головним фанатом Андреа в перші роки серйозної кар’єри.
Таким чином Андреа все життя отримував відрахування від прибутків, але сам він ніколи не згадував про це і не хвалився. Також в компанії працює і його брат. Про мати майже нічого невідомо, і взагалі, свої секрети родина Пірло не дуже видає. Вже ближче до закату кар’єри сам Андреа вирішив зайнятися бізнесом і поєднати його з хобі - придбав виноградники.
Його фірма називається Pratum Coller – недалеко від Брешії (Північ Італії), і відкрилася у 2007 році. Щорічно на виноробні виготовляється 15-20 тисяч пляшок вина. В дитинстві Андреа часто збирав врожай винограду, тому має особливе ставлення саме до нього.
До речі, продається вино за доволі демократичними цінами.
Робін ван Персі
Його історія дещо вибивається із загальної канви з двох причин. По-перше - одразу ж після народження сина подружжя розійшлося, а по-друге - батьки Робіна є справжніми творчими особистостями. Батько - відомий скульптор і художник, мати - художник та дизайнер ювелірних прикрас. В такій творчій родині явно не міг з’явитися звичайний малюк, тому вже з дитинства Ван Персі відрізнявся непосидючістю.
Його часто виганяли з класу а вчителі були незадоволені його ставленням до навчання та нехтуванням знаннями. Але батько, який виховував сина сам, не звертав уваги на такі дрібниці. Розуміючи, що світ не лише чорний та білий, він вірив, що син стане саме футболістом.
Цьому передувала історія, яка сталася через два тижні після народження хлопця. Тоді Робіна відвезли до ясновидиці:
«Вона сказала, що він єдиний у вашій родині, у кого гроші течуть рікою», - згадує батько. «Вона сказала мені: «Він стане королем у спорті та у збірній Нідерландів». Я завжди вірив у це.
Саме м’яч відіграв у становленні юного Ван Персі велику роль. Знову ж таки, завдяки батьку:
«Коли він ледве міг стояти, він завжди був із м'ячем; всілякі м'ячі. У будинку я подарував йому повітряні кульки, щоб все йшло у сповільненій зйомці. Тенісний м'яч, футбольний м'яч, пластиковий м'яч, пляжний м'яч, будь-що. Знаєте, він дуже гарний у будь-яких видах спорту з м'ячем – у більярді, у настільному тенісі – він завжди із м'ячем.»
«Я пам'ятаю, як одного разу, коли він був дитиною, у нас було затемнення, і я витягнув його з ліжка пізно вночі і сказав: «Давай, я маю тобі дещо показати». Отже, ми вийшли надвір і стали на міст, і могли бачити, як тінь землі повільно переміщається по місяцю. І я сказав йому, що це наша тінь, на якій ми стоїмо. І тут він зрозумів, що ми стоїмо на величезній кулі. Це зачарувало його. Навіть світ був кулею».
Ван Персі навіть робив зачіску у вигляді м’яча
Саме батько і привів хлопчика в 5 років в академію Ексельсіора. Він називав сина творчим спадкоємцем, продовжувачем справи діда по лінії матері, бо той теж був футболістом, воротарем.
Взагалі, батько зіграв велику роль у житті Робіна, він завжди підтримував його і допомагав, а ще вболівав за Арсенал. Про захоплення сина якось сказав так:
"Я вірю, що все в житті, якщо воно зроблено дійсно добре, стає мистецтвом".
Далі був Феєнорд, потім Арсенал, а все інше - вже історія. А взагалі, враховуючи ставлення батька, можно сказати що багатство тут - це не лише про гроші.
Ось така добірка. Не можна сказати, що гроші були зовсім неважливі для цих хлопців, але від їх відсутності, швидше за все, талант би нікуди не подівся, а от не сидіти склавши руки і досягати свого - це дійсно заслуговує на повагу
