"Заходжу в кабіну пілота, а там Яґр за штурвалом": нерозказані історії про чеську легенду
Восени 2007 року Петр Сікора зняв будинок на околицях Пітсбурга. Дім належав його доброму другу, тому Петр одразу зателефонував йому, коли помітив дещо дивне.
Над каміном лежало п’ять мініатюрних трофеїв Арт Росса (нагорода найкращому бомбардиру сезону), які належали Яроміру Яґру, який не грав за Піттсбург з 2001 року. Сікора подзвонив Яґру, а той запитав: «Тобі подобається мій будинок?»
Сікора, форвард Піттсбурга з 2007 по 2009 роки: Це був чудовий будинок. Але це було дивно. Всі речі залишались там. Включаючи нагороди Яроміра за час виступів за Піттсбург. Тому я сказав: «Слухай, твої трофеї тут, може я надішлю їх тобі?»
Він засміявся і сказав: «Я виграв їх у Піттсбурзі, нехай там і живуть. Але ти можеш сказати людям, що це ти їх виграв». І я справді кілька разів так жартував, коли там жив.
За 11 сезонів у складі Penguins Яґр виграв 5 Арт Росс Трофі, Харт Трофі, два Кубки Стенлі, закинув 439 шайб і набрав 1079 очок. Все закінчилось влітку 2001 року, коли форвард був обміняний у Вашингтон.
Напередодні виведення з обігу №68, під яким виступав Яґр, The Athletic поговорив з людьми, які були поряд з чехом, щоб передати, як Ягр став іконою у Піттсбурзі.
Крейґ Патрік, генмен Penguins з 1990 по 2001 роки: На драфті ми запитали Яроміра: «Якщо ми тебе оберемо, ти приїдеш в США?» Він відповів: «Звичайно, моментально». Він так і зробив.
Клуби, які обирали перед Піттсбургом (Квебек, Ванкувер та Детройт), запитували те саме і Яґр відповідав їм: «Ні, не приїду, мені ще треба відслужити два роки в армії».
Він хотів грати з Маріо Лем’ю. Він не озвучив це, але дав зрозуміти, що це так. Крім того, Яґр був не проти опинитись у Філадельфії, але Флаєрс під 4-м номером обрали Майка Річчі, після чого Піттсбург забрав Яґра.
Ми хотіли його забрати негайно, прямо з Ванкувера, де відбувся драфт. Його, його батьків та перекладача. Я набрав міграційну службу і запитав: «А що ми можемо зробити? У них немає віз».
На фото вгорі - Яґр в аеропорту Піттсбурга
Офіцер відповів: «Ми зробимо для вас візи, але вам треба полетіти у Торонто, а потім поїхати в Гамільтон». Там була проблема, бо нам сказали, що потрібні візи, щоб опинитись на борту літака. Я відповів, що візи у Піттсбурзі. І нам повірили і пустили на літак.
Коли Яґр приїхав у Піттсбург, я влаштував вечірку у себе вдома. Я жив поряд з Civic Arena. Це була двокімнатна квартира, місця небагато, але було де розвернутись. Я покликав Маріо Лем’ю, Джона Каллена та Пола Коффі та їхніх дружин. А ще кількох представників чехословацької громади. Вони погодились його прийняти до себе дому.
Рік Немец, друг Яґра в Штатах: Влітку 1990 року ми поїхали на 6 тижнів у Європу до наших родичів у Чехії. Повернулись, а мій дядько каже: «Піттсбург задрафтував пацана з Чехії». Свій перший сезон він жив у мого дядька і тітки, адже вони були чеського походження.
Але все складалось не дуже добре для юного хокеїста. Бо мій дядько був дуже суворою і жорсткою людиною. Він пообіцяв батькам Яґра дивитись за Яроміром, адже ті дуже переживали за сина. Але трохи перегинав палку: не брав Яроміра на шопінг чи в інші місця. Він хотів, щоб Яромір думав лише про хокей.
Мої батьки і зараз займаються його справами у Піттсбурзі, дивляться за його будинком. Історії про те, що всі його речі залишились в тому будинку, чиста правда. Є купа міні-копій трофеїв і платинова ключка, вручена Яґру за 400 закинутих шайб.
Кілька років тому я заїхав у будинок Яґра, сфотографував всі трофеї і надіслав йому. Яромір відповів: LOL.
Рік Кехо, асистент тренера/скаут Піттсбурга з 1990 по 2001 роки: У нього на початках не було класного кидка. Він класно володів ключкою, міг обійти кількох суперників, але потрібно було удосконалювати його гру.
І він робив це, пахав по повній програмі. Він дивився за Маріо і переймав у нього багато речей. Тренування закінчилось, а він залишався на льоду. Мінімум ще на пів години, а то й 45 хвилин. Працював над кидком.
В якийсь момент дехто з тренерів підходив до льоду і кричав: «Забирайся з льоду, сьогодні ввечері гра». Але таким був Яґр. Якби дозволили, він проводив би на льоду кожну вільну хвилину. Щодня.
П’єр МакҐваєр, скаут/помічник тренера Піттсбурга в 1990-92: Одного разу Яромір забув паспорт у Піттсбурзі. Ми летіли в Міннеаполіс, а звідти у Вінніпег. Канадський прикордонник не хотів його пускати. Тому ми змушені були в той же день привезти паспорт з Піттсбурга у Вінніпег. Яґр весь цей час сидів у аеропорту і чекав.
Ще пам’ятаю як Яромір після одного з матчів лежав у тренажерці з картоплинами на колінах. Він розрізав картоплю і поклав половинки на своїх коліна. Я запитав: «Навіщо тобі картопля?» Він подивився на мене, посміхнувся і відповів: «Це мій секрет».
Трой Лоні, одноклубник Яґра з 1990 по 93 роки: У нього була пара чорних шкарпеток, які він завжди носив з ковзанами. Я питав його: «Це що, твого батька шкарпетки, типу на пам’ять?» Він сміявся.
Дотепер я не розумію, чому він одягав ті чорні шкарпетки разом з ковзанами. Ще у нього була якась спеціальна сіль, яку він прикладав до синців та набряків, використовував типу як знеболювальне.
Джо Маллен, одноклубник Яґра з 1990 по 96 роки: Він любив швидкі тачки. Знаю, що через це у нього було багато штрафів за перевищення швидкості в перші сезони. Чув, що він їх просто рвав і викидав, бо не міг прочитати що там було написано. Думаю, поліція часто телефонувала в клуб через ті штрафи.
Переважно він посміхався. Але якщо у Яроміра був поганий настрій, то нижня губа була насуплена. Я називав його «Велика губа». Час від часу він сідав поряд з насупленими губами, а я йому казав: «Гей, Велика губа!» І він усміхався. Не знаю, чи розумів він на початках про що я, але пізніше точно розумів.
Пол Стентон, одноклубник Яґра з 1990 по 1993 роки: За весь час я не бачив, щоб Яґр вживав алкоголь. Після того, як ми виграли Кубок Стенлі в Міннесоті, то був єдиний раз, коли я бачив, як він пригубив трохи шампанського з трофею.
В літаку по дорозі додому я бухав, інші гравці, наші дружини та дівчата пили-гуляли. Дивлюсь навколо і не бачу Яроміра. Питаю: «А де Яґр?» Один з борт-провідників відповідає: «Він за штурвалом».
Я довго не міг второпати, що саме я тільки що почув. Але вирішив йти в бік кабіни пілотів. Постукав, мені відкрили, бачу картину: капітан сидить на місці другого пілота, а в кріслі капітана - Яґр.
«Вау, ти що тут робиш?», питаю. Яґр розвернувся і лише посміхнувся. Я подумав, що це показуха і насправді літаком керує капітан. Але ні, за штурвалом був саме Яґр. Він реально керував літаком. В якийсь момент Яромір навіть трохи розвернув траєкторію польоту. Тоді я зрозумів, що я чимало випив.
Ми успішно приземлились у Піттсбурзі. В аеропорту творилось щось неймовірне. Але ми поїхали на вечірку. Нас було четверо: я, моя нинішня дружина, Яґр та Джорджі (так називали Їржі Грдіну). І ми були голодні.
То було вже дуже пізно, після опівночі, тому ми поїхали в цілодобовий Eat’n Park. Там був нічний шведський стіл, нас четверо, кілька відвідувачів і персонал. Я не думав, що нас хтось впізнає, але, так як ми були з Яґром, то його впізнали. Він вже тоді був рок-зіркою в Піттсбурзі.
А наступного року, після того як ми знову виграли Кубок Стенлі, Яромір змусив нас чотирьох повернутися до Eat’n Park. Це для нас обох був другий сезон в лізі і кожен з них закінчився виграним трофеєм. Він подумав, що це гарний план: виграти Кубок Стенлі і поїхати в Eat’n Park.
Їржі Грдіна, одноклубник Яґра з 1990 по 92 роки: Він був тоді ще фактично дитиною, тому розваги були обмежені: шопінг, кіно і щось типу того. Але всюди, куди ми ходили, фани божеволіли від того, що зустріли Яроміра. Тому він не дуже полюбляв кудись ходити. Фанати надсилали йому Кіт Кати, бо Яґр якось зізнався, що любить їх їсти.
Після виграшу Кубка Стенлі в 1991 році у нас було паті у Маріо вдома. Було весело, Кубок опинився у басейні, але в підсумку відпала верхня частина. Але до того, як її повернули назад на сам кубок, Ягр і я залишили підписи всередині трофею. Не знаю, чи вони досі там є, сподіваюсь, ніхто нічого не помітив.
Браян Троттьє: одноклубник/асистент головного тренера з 1990 по 1997 роки: Одно дня він приніс на тренування медові булочки. Смачні, але дуже солодкі. Їх приготувала мама Яроміра, яка приїхала з Чехії. Яґр казав, що медові булочки допомагають йому налаштуватись на тренування. Я з’їв одну і більше не зміг, настільки солодкі вони були. А Яромір з’їв 6 чи 7 і все ок.
Дарюс Каспарайтіс, одноклубник Ягра з 1996 по 2001 роки: Він вмів поставити когось на місце. Інколи ти думав, що щось вмієш, можеш реалізувати якийсь момент-другий, а Яґр казав, «Ти не дуже добре граєш, віддай мені шайбу і я сам все зроблю». Він любив постійно жартувати, ніколи не сидів тихо.
Я нервував, коли перейшов у Піттсбург. Пам’ятаю заходжу перший раз у роздягальню, а Яґр каже: «Блін, тільки не ти. Тепер нам треба буде на тренуваннях одягати захист на плечі і шоломи». І це правда: коли я прийшов у команду, вони на тренування не одягали шоломи і захист на плечі. Тому я сказав: «Вибач, Jags».
Рік Токкетт, одноклубник Яґра з 1992 по 1994 роки: Мені тоді було 28, Яґру якраз стукнув 21 рік. Це була гучна вечірка, хоча сам Яромір майже не вживав.
95% відвідувачів вечірки - дівчата. Не знаю, їм був 21 рік чи навіть менше. Але всі фанатіли від Яґра. Це було як концерт Бітлз. Чистий хаос. Яґр вставав і всі пищали. Ягр посміхався і всі пищали. Коротше, це було море дівчат, які хочуть бути поряд з ним. І він примудрявся знайти час, щоб поспілкуватись майже з кожною.
Філ Бурк, одноклубник Ягра з 1990 по 1992 роки: Це було кілька років тому, якраз перед ковідом. Я знав, що Яґр все ще грає і я не пробачив би собі, якби ще один раз не побачив Яроміра на льоду.
Я приїхав до Праги, мене зустріли в аеропорту, все було на найвищому рівні. Я сказав Яґру, що Пінгвіни хочуть вивести з обігу його номер. Яроміру не сподобалась ця ідея: «Ні, ні, ні. Вони постійно зафукували мене. Вони ненавиділи мене після того, як я покинув команду».
Я відповів: «Ні, ти не розумієш. Зараз все інакше. Фани обожнюють тебе. Вони завжди обожнювали тебе. Вони засвистували тебе, бо боялись тебе. Це спорт. Ти тільки подумай. Є Мішель Брієр, який вже помер. І Маріо Лем’ю. Це всі гравці, джерсі яких виведені з обігу. Ти маєш знати, що №68 має бути поряд з #66».
Пол Стейґервалд, коментатор на матчах Піттсбурга: Якось на початках я забрав його, щоб поїхати по магазинах. Він хотів купити модні речі. Потім ми зайшли в музичний магазин. Питаю: «Яку музику любиш?» Відповідає: «Метал. Бон Джові».
Хоч він був з Чехії, змахував на типового американського підлітка. Модно одягався, любив ганяти на авто, мав круту зачіску, любив дівчат. Дуже. А вони його. Він ніколи не був одружений, він як вічний підліток. Він як персонаж фільму Тор.
Кевін Стівенс, одноклубник Яґра з 1990 по 1995 роки та в 2001 році: Він сподобався нам з першого дня. Багато хлопців також любили американський футбол і робили ставки. І Яґр теж полюбив команду NFL Pittsburgh Steelers. Думаю, це була єдина команда NFL, яку він правильно вимовляв.
Марк Медден, радіооглядач під час виступів Яґра у Піттсбурзі: Він був чудернацьким хлопцем. На початку 90-х Пінгвіни інколи тренувались де попало. Аби був лід. В сусідньому містечку була древня ковзанка, де була автоматична машинка для заточки ковзанів. Яґру вона дуже подобалась. Настільки, що він інколи по вечорах спеціально туди їздив, щоб підточити ковзани.
Він був хорошим хлопцем. Диваком у чужій країні. Він так і не став повністю своїм. Але йому і не потрібно було, щоб стати героєм.
Телеграм-канал про NHL: https://t.me/nhl_ua/
