Битва на Гудзоні. Розділ 6. Третя гра
«У цей момент усього було ще більше. Після двох ігор за нами слідкували більше ЗМІ та вболівальників, загалом увесь столичний регіон спостерігав за нами, а ми знали, що повинні їх пройти. Після двох важких ігор рахунок у серії був нічийним – 1:1. Ми знали, що нас чекає нелегкий вояж до Нью-Джерсі. Ми знали, що нас там чекає».
Браян Літч, Нью-Йорк Рейнджерс (1988-2004)
Г’ю Рендалл Макей не схожий на багатьох інших грубіянів канадського походження, які досягли найвищого хокейного рівня. Він народився і виріс у Монреалі, але не був наділений високою майстерністю, форвард зростом 188 см та вагою 95 кілограм заробив кожен цент своєю зарплатні в НХЛ завдяки витримці, рішучості, бажанню та драйву.
Коротше кажучи, він був прототипом «Дияволів».
Макей, якого «Детройт Ред Вінгз» вибрав у шостому раунді драфту 1985 року, завжди був чесним зі своїми партнерами по команді, наставниками, фанами та навіть ЗМІ. Ця риса дуже часто зустрічається серед хокеїстів, що робить хокейних журналістів розпещенішими у порівнянні з їх колегами з інших професійних видів спорту.
Не потрібно читати поміж рядків, адже, скоріш за все, немає кращої людини за нього, яка може описати відчуття, коли «Рейнджерс» перетинають річку Гудзон, щоб зіграти з «Девілс» в Іст-Рутерфорді.
«Ви граєте все своє життя, і у вас особливі відчуття, коли це відбувається вдома, – сказав Макей. – Домашні матчі з «Рейнджерс» були зовсім іншими. На арені була шалена підтримка гостьової команди. Ми завжди почували себе андердогами чи командою другого сорту. Такі думки були завжди у наших головах, коли ми їм протистояли. Через це кожна гра проти них була більше ніж гра. Передсезонний матч, поєдинок регулярки, плей-офф – це не мало значення. «Рейнджерс» завжди були кращими у місті».
Що ж 19 травня 1994 року «краща команда» прибули на Болота, одразу націлившись на жертву. «Рейнджерс» пишалися тим, що вони могли швидко відійти після рідкісних невдач і ця серія не була виключенням. Поразка у першому матчі і перевага власного льоду? Без проблем. Виходьте на лід, домінуйте у наступному матчі та будьте готові починати все спочатку. Так налаштовувалися хокеїсти з Нью-Йорка, коли перетинали тунель Лінкольна і проїхали десять кілометрів до Медоулендсу. Незважаючи на рахунок 1:1, вони продовжували вірити, що ця серія буде їхньою. Із повною підтримкою арени, яка вміщала 19040 глядачів, вони готувалися вийти вперед у серії з рахунком 2:1 і покращити свій загальний результат у плей-офф до показника 10:2.
«Ми добре почувалися, – сказав форвард «Рейнджерс» Стефан Меттью. – Ми класно зіграли на обох половинах майданчику в другому матчі серії, тому безумовно були впевнені в собі».
Проте «Дияволи» також випромінювали впевненість, не звертаючи увагу на кількість вболівальників суперника на трибунах. Здавалося, що поразка з рахунком 4:0 не зупинить потяг, що почав набирати швидкість ще у вересні.
«Це те, що впевненість робить з тобою, і це дійсно було при Жаку Лемеру, – сказав Скотт Стівенс, гравець Залу славу, що встиг за 22 зіркові сезони одягнути джерсі трьох команд. – Я говорив раніше і буду казати завжди. Він найкращий тренер у моєму житті, він випромінював впевненість та спокій, який ми всі відчували».
Третій матч у Медоулендсі, з уболівальниками у джерсі обох команд розкиданих по усій арені, став справжнім видовищем. Що означала ця гра для фанів «Дияволів»? Погляньмо на чоловіка середнього віку, що сидить у 128 секторі та одягнений у майку Кена Данейко поверх костюму. Він нагадував офісного працівника, який одразу після роботи прийшов на арену і, напевне, завтра туди повернеться. Однак це не завадило йому вибрити на голові з обох боків число «1940».
«Це було щось нове для мене, – розповів Стів Лармер, який приєднався до «Рейнджерс» 2 листопада 1993 року. – У тому році, коли ми грали на виїзді проти «Айлендерс» чи «Девілс», дехто на трибунах підтримував нас, а інші скандували «19-40»! «19-40»! Спершу коли я почув це, то не розумів, що відбувається».
Однак цього вечора він та його партнери по команді виглядали впевнено, принаймні на початку матчу. «Рейнджерс» домінували, намагалися задавати тон грі, виглядаючи господарями на льоду. За стартові дві хвилини Мартіну Бродо довелося зробити декілька сейвів після атак Сергія Нємчінова та Сергія Зубова, поли його захисники виглядали вкрай розгубленими. Проте номінальні гості продовжували тиснути – Майк Кінен швидко змінював трійки, постійно освіжав склад та підтримував високий темп.
«Він має довіряти своєму найкращому гравцю. Хоча останнє слово при змінах не за ними, так як вони гості, але Кінен повинен бути впевненим, що його капітан Марк Мессьє, може здолати будь-яку п’ятірку «Девілс», – сказав Білл Клемент у прямому ефірі на каналі ESPN. – Гадаю, що Кінен не зробить щось інше, адже грає на виїзді».
Наче в підтвердження слів Клемента наставник дав зіграти Мессьє у трьох змінах за перші чотири хвилини поєдинку. Четверта зміна капітана закінчилася взяттям воріт.
Після виграного вкидання Мессьє увірвався у зону суперника по правому борту, паралельно до лави для запасних «Девілс». Він швидко віддав передачу верхом (на відео чітко видно, що шайба не відривалася від льоду – прим.) і Адам Грейвз з чотирьох з половиною метрів відправив шайбу над плечем Бродо, тим самим піднявши з місць фанів «Рейнджерс» і відправивши вболівальників «Дияволів» глибоко під землю. Шайба закинута Грейвзом на третій хвилині з передачі Мессьє та Букебума вивела ньюйоркців уперед у рахунку 1:0, а для самого хокеїста стала другою у серії та дев’ятою в плей-офф, що дозволило йому встановити новий рекорд клубу по кількості голів у постсезоні за один рік.
«Це був типовий «Нью-Йорк Рейнджерс», – сказав Клемент. – Знову швидка шайба».
Він був правий. У 12 поєдинках плей-офф «Рейнджерс» закинули дев’ять шайб у стартові п’ять хвилин першого періоду. Погані новини для «Девілс»? У плей-офф «Рейнджери» вели з рахунком 7:2, коли закидали першими.
«Для нас завжди було важливо як ми відповідали, – говорив Джим Дауд. – У хокейних протистояннях трапляються неприємності. Вони завжди бувають. Ми пишалися тим, що вміли тримати удар».
Хвилі атак Нью-Йорку продовжували накочуватися на ворота суперника, а скандування «Вперед, Рейнджери!» ставало голоснішим. Для «Нью-Джерсі» це був справжній нічний кошмар, який став реальністю – вони планували протягом трьох годин знищувати команду гостей, а натомість за три хвилини все перевернулося з ніг на голову. Ситуація нагадувала повтор другого матчу або його продовження, оскільки «Дияволи» знову опинилися у ролі наздоганяючих. Кидок Дауда з правого кола для вкидання на п’ятій хвилині став для господарів першим у матчі.
«Девілс» змінили хід гри у наступній зміні, завдяки Маккею. Після вкидання він зберіг шайбу біля борту за воротами Майка Ріхтера і передав її Вячеславу Фєтісову на синю лінію. Ветеран, який пізніше стане генеральним менеджером олімпійської збірної своєї країни та буде міністром спорту в росії був ким завгодно, але не голеадором. За дев’ять років у НХЛ у складі «Нью-Джерсі» та «Детройта» він ніколи не закидав більше восьми шайб за сезон.
Проте в плей-офф бувають доволі кумедні випадки – Фєтісов зробив кидок, після якого шайба пролетіла біля ключки Майка Пелузо, потрапила у ковзан Крейга Мактавіша і прошмигнула повз Ріхтера.
«Ланка катастрофи» зробила свою справу (В оригіналі The Crash Line – трійка нападників «Девілс», до якої входили Майк Пелузо, Боббі Холік та Ренді Маккей. Отримали таке прізвисько через свої габарити – кожен із цієї трійки важив більше 90 кг. – прим.). Спочатку взяття воріт записали на Пелузо, так як здалося, що шайба потрапила у його ключку перед тим як доторкнулася Мактавіша, але пізніше гол переписали на Фєтісова.
«Що за ланка – сказав Стівенс. – Те, що ми отримали від Ренді, Майка і Боббі говорить саме за себе. Не так багато команд змогли досягти такої результативності від четвертої трійки нападу, якщо її можна назвати четвертою».
Щоправда, «Рейнджерс» не зламалися. Вони залишалися агресивними. Продовжували проводити атаки одна за одною. І згодом почали грати жорстко.
Буквально за хвилину після пропущеної шайби Букебум прийняв Боббі Карпентера на стегно. При зіткненні гравець «Рейнджерс» плечем вдарив суперника у нижню частину талії, через що останній не втримався на ногах на впав на лід у нейтральній зоні. Піднятися гравцю допомогли лікарі, які провели його до роздягальні. Карпентер травмував праву ногу через що Лемеру довелося перетасовувати ланки.
Безперечно втрата Карпентера була відчутною. Після перемоги американської збірної на Олімпіаді-1980 у Лейк-Плесіді, більш відомої як «Диво на льоду», для американського хокею він став хлопцем з обкладинки – з гарним катанням, кидком з лівої руки і чудовим вмінням вигравати вкидання його вибрав «Вашингтон Кепіталз» у першому раунді драфту 1981 року. Перехід цього хокеїста отримав таку рекламу, що він потрапив на обкладинку Sports Illustrated. Народжений у Беверлі, штат Массачусетс, Боббі потрапив на першу сторінку номеру за 23 лютого 1981 року, проте так і не виправдав сподівань. У сезоні 1984-85 він закинув рекордні для себе 53 шайби, але за 18 років проведених в НХЛ лише одного разу потрапив на Матч всіх Зірок. Після довгих скитань через «Лос-Анджелес», «Бостон», знову «Вашингтон» та навіть «Рейнджерс», Карпентер знайшов свій дім у «Нью-Джерсі».
Придбання цього гравця стало типовим для Лу Ламоріелло. Він збирав замучених, бідних, забутих усіма гравців, які прагнули свободи і перетворював їх на відчайдушних «Дияволів», готових зробити свій вклад у загальну справу. Це спрацювало як і більшість інших рішень. Карпентера підписали як вільного агента 30 вересня 1993 року, а сам хокеїст став черговою «жертвою» філософії Ламоріелло-Лемера. Боббі був чудовим форвардом захисного плану, який знав свою роль на льоду – вигравати вкидання та грати у меншості поряд із найкращими. За перший сезон він закинув 10 шайб у 76 зіграних матчах та загалом набрав 33 очка при показнику корисності плюс 7. Такі цифри не були чимось крутим, фантастичним чи особливим. Але для «Девілс»? Це було бездоганно.
«Карп» міг робити особливі речі, – розповів Том Чорскі. – Він з впевненістю йшов на вкидання і класно вбивав більшість суперника».
«Рейнджерс» чудово про це знали, тому підопічні Кінена продовжували діяти агресивно проти опонента, який вже мав проблеми зі складом. Вони постійно атакували ворота господарів. Гра проходила біля володінь Бродо, що навряд чи подобалося Лемеру. Дійсно, господарі були не схожі на себе.
«Рейнджерс» контролює гру, грають в корпус і закривають зону, – сказав в ефірі Гері Торн. – Зараз Бродо протистоїть усьому світу».
Проте «Дияволи» почали відбиватися, що стало основною сюжетною лінією усієї серії. «Нью-Джерсі» був у розпачі, незважаючи на відчайдушну гру у власній зоні. Вони намагалися викинути шайбу та контролювати гру в нейтральній зоні. Проте їм не вдалося це зробити, граючи під постійним тиском. Коли на табло годинник показував 14:42 Клод Лем’є зачепив суперника ключкою і цей кросс-чек отримав популярність на роки.
Алєксєй Ковальов контролював шайбу праворуч від володінь Бродо, коли форвард Берні Ніколлс відтіснив гравця «Рейнджерс» убік. У цей час Брюс Драйвер знаходився позаду Ніколлса і якби захисник-ветеран опинився на його місці перед голкіпером, то все могло скластися по-іншому. Але Ніколлс продовжив рухатися. Він зупинив Ковальова, який впав на коліно, а шайба тим часом по борту направлялася до кола вкидання. Коли той намагався піднятися, Ніколс повернув ключку горизонтально та вдарив його по шиї під шолом. Росіянин впав на спину,тримаючись за горло.
Порушення правил не зафіксували.
«Ця серія була емоціональною, – сказав Ніколлс, який за свою 18-річну кар’єру відзначався жорсткою грою, проте ніколи не вважався брудним гравцем. – Я вдарив його ключкою. Але не завдав йому шкоди».
Несподівано у серії виникла серйозна перевага.
«Удар Ковальова Ніколлсоном, – сказав Торн. – Я гарантую, що незабаром ви дивитиметеся повтор цього моменту головному офісі ліги».
Цей епізод надихнув «Рейнджерс» до ще активніших дій. Коли до завершення періоду залишалося 3:19 вони були попереду за кидками 14:4, але «Девілс» вистояли завдяки Бродо. Закінчувалися останні секунди першого періоду, пролунала сирена і вболівальники обох команд були задоволені: гості – темпом гри, господарі – тим, що попереду була перерва. Карпентера ніде не було видно, Білл Герін заліковував травмоване плече, Ніколлс уникнув покарання, а господарям, які закинули шайбу завдяки випадковому і дуже вдалому рикошету від ковзана, пощастило, що на першу перерву вони пішли за нічийного рахунку.
«Без сумніву, у «Девілс» зараз більше травмованих ніж у «Рейнджерс», – сказав Клемент. – Вони грають з пошкодженнями».
Це була другорядна тема другого періоду, адже Карпентер повернувся на лід, але знаходився не в своїй тарілці. Хокеїсти часто грають з пошкодженнями в плей-офф, саме тому, не дивлячись, що Герін та Карпентер не були готові на сто відсотків, їх вихід дозволив Лемеру повернутися до звичних поєднань ланок при рівних складах. Карпентер виграв стартове вкидання, коли «Нью-Джерсі» розпочав свій десятий період цієї серії, не виходивши вперед у жодному матчі.
Але як тільки шайба впала на лід, у розмовах в ложі преси, та по усій арені почали згадувати про удар Ніколлса. Так почалося політиканство Майка Кінена. Таємничий головний генерал лави запасних «Рейнджерс» офіційно вляпався у класичну історію між періодами третього поєдинку. Під час перерви він залишив свою команду у роздягальні і пішов до суддівської кімнати скаржитися. Майже увесь час відведений на відпочинок Кінен провів там і було чутно як він говорив: «Ми направимо запис у лігу!» Навряд він розраховував отримати відповідь, але керманич більше думав не про цю гру, а частину серії, що була попереду. Головне було переконатися, що судді пам’ятають, хто це зробив і розраховував на те, що до того часу, коли це буде сказано і зроблено, перевага буде на боці Нью-Йорку.
«Обидва наставники використовували пресу у власних інтересах, щоби поговорити про рефері після поразки, – говорив Торн. – Вони продовжують це робити».
Не залежно від того, що сказав чи зробив Кінен гра продовжилася, а «Дияволи» на старті другого періоду запалювали на майданчику. Дауд влучив у штангу, що змусило глядачів привстати зі своїх місць. За декілька секунд Ніколлс кидком з кола для вкидання майже пробив голкіпера, але ні йому, ні добиванню Ріше не вдалося стати результативним. Ріхтер зіграв чудово, але суперник нарешті почав нав’язувати свою гру. Відчуваючи градус гри та розуміючи що стоїть на кону, рефері, щоб не втратити контроль над грою, карали хокеїстів обох команд, і це швидко зупинило шквал атак «Девілс».
Герін отримав дві хвилини за порушення на Кевіні Лоу і «Рейнджерс» пішли на ворота суперника.
Коли для «Рейнджерс» починалася більшість, вона багато в чому залежала від Браяна Літча. Для Кінена він був як квотербек, людина-перевага, більша ніж просто гравець на синій лінії з потужним кидком. Йому притаманна вроджена здібність знаходити шпарини у схемах при грі у меншості. Літч знав, коли залишитися вдома, кинути шайбу, знайти передачею партнера або у крайньому випадку взяти гру на себе.
Літч вибрав останнє у цій більшості і опинившись нижче після того як поступився місцем Грейвзу. Адам вистрелив, але Бродо відбив, Браян підібрав шайбу. З легкістю, яка характеризувала його кар’єру, він віддав на очах Бродо точну розрізну передачу на ключку Лармера. Ветеран, який за свою кар’єру мав дев’ять сезонів з 30-ма і більше закинутими шайбами, не дав у собі сумніватися, коли пробив повз Бродо і підійняв зі своїх місць вболівальників «Рейнджерс». Це був його 50-й гол у плей-офф за кар’єру, яка тривала 15 сезонів і завершилася 1012 набраними очками, і, мабуть, один з найлегших, що дозволив гостям вийти вперед 2:1.
«Літчі міг із шайбою творити неймовірні речі, – говорив Лармер. – Майстерний, розумний і з лідерськими якостями. У тій команді ми мали багато класних гравців. І Браян був одним із них».
«Рейнджерс» накочував як снігова куля. Лемер випустив «Катастрофічну трійку» після шайби Лармера, а вона не принесла результату. Мессьє прорвався на позицію для кидка, Бродо відбив шайбу та залишив свою команду на відстані одного голу на восьмій хвилині періоду. Через шість хвилин Мессьє знову повернувся. Він віддав свою класичну передачу з бекхенду на Літча. Знову Бродо зупинив спробу «Рейнджерів».
«Девілс» були ледь живі. За шість хвилин до закінчення періоду перевага за кидками була 29-12 на користь гостей, і якби не молодий голкіпер-новачок, то «Нью-Йорк» почувався б як на круїз-контролі.
«У ті часи він завжди розважався, – говорив Скотт Нідермайєр про Бродо. – Великі серії, важливий момент матчу, проте він перетворював це на розвагу. Завжди».
Данейко погоджувався.
«Ви завжди могли помітити, що під маскою посмішка, – згадував Кен. – Він завжди був усміхнений».
Залиште це для Мессьє, щоб той відчув спокій та впевненість у діях молоді. Після того як пролунав один із чергових свистків рефері, Марк проїжджаючи повз Бродо, грайливо вдарив голкіпера по штанях. Цей епізод виглядав неначе комплімент про гарно виконану роботу від легендарного гравця новачку.
Проте сам Бродо більше бажав, щоб його підтримувала команда, а не капітан суперників. І нарешті він цього дочекався.
«Коли ви робите щось подібне, вам завжди потрібні унікальні гравці і їхні особливості, – згадував Бродо. – Увесь рік у нашій команді знаходилися такі люди, і як правило щоночі це був хтось новий».
Однією із головних рис, яка робила «Нью-Джерсі» сильним при грі у захисті, була оборона вшістьох проти одного, коли гравці на синій лінії вправно зупиняли шайбу. Вони не були мегакласними бомбардирами, але могли тримати зону.
Через п’ять хвилин Брюс Драйвер віддав передачу на Ріше, який, як і тисячу разів до цього під дахом цієї арени, трохи потримав шайбу та вистрелив як з гармати по воротам Ріхтера. Голкіпер рейнджерів не зумів зафіксувати шайбу і та відскочила від нього на 10 футів у напрямку Валерія Зелепукіна. Москаль швидко зорієнтувався та кистьовим кидком направив її у бік Ріхтера, що лежав на льоду. Після намагань воротаря піднятися натовп на арені вибухнув, адже рахунок став 2:2.
Шайба Зелєпукіна з передачі Ріше та Драйвера за трохи більше ніж чотири хвилини до завершення періоду стала лише 13 кидком по воротам Ріхтера проти 31 від суперника, спростувавши класичне правило – більше спроб, більше голів. Несподівано для «Рейнджерс» вони попрямували у роздягальню за нічийного рахунку, показавши свій найкращий хокей проти «Девілс».
Відчувши доволі скрутну ситуацію, Кінен вирішив прикінчити суперника у третьому періоді. Щоб контролювати хід поєдинку він використовував переважно три ланки, відмовившись від можливості давати перепочити своїм лідерам завдяки четвертій трійці нападу.
Його опонент з «Нью-Джерсі» діяв навпаки. Лемер не збирався залишати на лавці свою четверту ланку, яка була найкориснішою не тільки в цьому матчі, а й в усій серії. Тому «Дияволи» залишилися вірними собі, не хвилюючись про лінії нападу.
«Це саме те, що ми можемо зробити з [четвертою] ланкою, – сказав Ламоріелло. – Ми не маємо турбуватися про скорочення нашої лави. Вони виглядали чудово».
Чи то через вибрану стратегію на третій період чи щось інше, але гра стала млявою, жодна з команд не бажала помилятися та втратити шайбу. Оскільки кожна зміна виглядала більш консервативнішою за попередню на перший план вийшла фізична готовність. У середині періоду Букебум та Карпентер зіткнулися у центральній зоні та отримав по дві хвилини штрафу. Можливо, з однієї сторони це виглядало не найкращим рішенням від Боббі, але його агресивність та мужність надовго стане його візитною карткою для партнерів та суперників.
Груба гра продовжувалася, команди не створила гострих гольових моментів і небезпека в основному виникала випадково. Добре відпочивший Мактавіш врізався в Бродо, швидше за все, навмисно. Гравець «Рейнджерів» хотів переконливо нагадати новачку, що вони нікуди не зникнуть найближчим часом.
Нідермайєр як і будь-який гарний захисник відреагував на дії Мактавіша. Проте це не зупинило ветерана, який після повернення у зону суперника вдарив Бродо ззаду, за що отримав малий штраф.
«Серія проти «Рейнджерс» була жорсткою, там багато чого було, – розповів пізніше Нідермайєр. – Але в таких серіях ми дійсно навчилися об’єднуватися в команду».
«Девілс» у третьому періоді тягнули час, а «Рейнджерс» їх не зупиняли. Насправді за 11:40 у безгольовому періоді, гості зробили усього один кидок. Спроба Кінена зіграти трьома ланками, вочевидь, не працювала.
«Темп цієї гри та градус напруги дуже високий, - сказав Клемент. – Дехто з «Рейнджерів», вже підсів».
Для «Рейнджерс» гарною новиною стало те, що після сейву Ріхтера, який відбив кидок Ріше, витягнувши пастку, за п’ять хвилин до закінчення періоду, у ветерана команди була можливість перепочити, відновитись, перед продовженням натиску, адже гра перейшла в овертайм.
Ну, можливо, натиск не зовсім те слово. Жодна з команд по-справжньому не загрожували один одному в додатковому періоді. Насправді найбільше з тих 20 хвилин із розряду «Зроби це або помри» запам’ятався Нємчінов, демон кола для вкидання, який швидко розвіяв міф про росіян, які боялися жорсткого хокею. На початку періоду шайба влучила йому в обличчя і кров з’явилася над правим оком. У наш час, більш за все, його відправили б до роздягальні і він більше б не повернувся на лід. Але Немчінов не збирався залишати цей матч і цю серію. Без варіантів. Більш того від навіть не змінився.
«Це така самопожертва під час цього періоду сезону, – говорить Літч. – Ми мали декількох неймовірних гравців, які робили неймовірні речі».
Насправді, Нємчінов залишився на льоду навіть після свистка. Під час зупинки гри він під’їхав до лави для запасних, витер кров рушником та повернувся у коло для вкидання. Коли він від’їхав, хтось із лави його покликав знову. Нємчінов просто розвернувся, глянув Кінену в очі і відповів, щось на кшталт: «Я в порядку».
Завдяки його зусиллям «Рейнджерс» були попереду за вкиданнями 48-30. Проте «Девілс» продовжували битися, незважаючи на те, що поступалися по кидкам 47-26 після 77 хвилин гри. Нідермайєру ніхто не заважав кинути з середньої відстані, але його кидок був відбитий у натовп. У будь-якому випадку Ріхтер був до нього готовий, він виглядав розслабленим в овертаймі, як і його візаві Бродо з іншої сторони майданчику.
Букебум під’їхав до Ріхтера, щоб перевірити чи в порядку голкіпер, той у відповідь просто кивнув. Через маленьку шпарину у масці, на якій була намальована Статуя Свободи, він підморгнув партнеру лівим оком.
Через декілька хвилин прозвучала сирена і команди вдруге у серії достягнули до другого овертайму в матчі.
«Це була важка гра, - сказав Меттью. – Було багато брудних моментів. Команди почали ненавидіти одна одну. У «Девілс» були шанси закинути. У нас були свої моменти. А згодом був відрізок, коли ніхто не створював небезпеку. Проте у роздягальні перед другим овертаймом Месс попросив нас залишатися сконцентрованими і вийти та зіграти як ми це робили увесь рік».
Вони так і зробили.
«Рейнджерс» був налаштований рішуче у другому овертаймі, адже намагалися покращити свою статистику виступів в екстра-таймах (одна перемога проти семи поразок), яка тривала декілька років. Найкращий момент у суперника виник після того як Лем’є віддав передачу на Томмі Альбеліна у відриві 2 проти 1, але кидок останнього Ріхтер відбив щитком. «Нью-Йорк» взявся за роботу і вже за лічені хвилини контроль над серією був у їхніх руках.
«Можливо мої слова будуть виглядати безглуздо, – згадував Меттью. – Але у мене було відчуття, що я закину».
Після того як Лоу виборов шайбу у Чорскі на синій лінії, він залишив її Гленну Андерсону, який увійшов в зону суперника по лівому борту. Коли Меттью знаходився від Андерсона на відстані двох футів, канадець запустив шайбу по борту за ворота Бродо, і «Рейнджери» включилися в роботу.
Відпочивши на лаві – і не маючи жодних проблем після удару ключкою від Ніколлса три дні тому – Ковальов зупинив шайбу і віддав у центр на Меттью, який прокрався у володіння «Дияволів». Передача виявилася занадто різкою і шайба від ковзана гравця відскочила до кола для вкидання. Проте її підібрав Літч – запам’ятайте, він завжди знав, коли це треба робити – потримав шайбу і зробив накидання у бік воріт Бродо. Голкіпер кидок відбив, але на цьому небезпека не закінчилася, володіння залишалося за Нью-Йорком.
Вся атака будувалася на флангах; це була класична тактика, в якій команда, що захищається просто не може правильно розташуватися. І хоча на льоду були два найкращі захисники господарів – Стівенс та Нідермайєр – «Девілс» не встигали за переміщенням суперника і, здавалося, що лише питання часу, коли «Рейнджери» зможуть атакувати їх дім.
Зрештою шайба опинилася за спиною Бродо. Ковальов передав її Меттью. Той залишив її Андерсону, перед тим як відійти на позицію ресивера (приймаючий в американському футболі – прим.), а Гленн грав квотербека.
Ковальов та Меттью розташувалися перед воротами, а Андерсон в цей час прослизнув ближче до володінь Бродо. Несильний кидок Ковальова голкіпер відбив, але знову ж таки, різниця між перемогою та поразкою полягає у тому, хто контролює підбір. Лежачий Бродо не зміг зафіксувати шайбу і вона опинилася між ковзанами та ключками хокеїстів, поки не потрапила на гак до Меттью.
«Це важко пояснити, бо це дуже просто, - розповів Меттью. – Опусти свою ключку на лід і все буде добре».
І дійсно ключка Меттью була на льоду і швидкий кидок з незручної руки по воротам Бродо став переможним у матчі. Окрилений Меттью двічі підстрибнув з піднятою догори ключкою, перш ніж опинитися в обіймах партнерів. Що один, що інший стрибок закінчувався незграбним приземленням, але він втримався на ногах і одноклубники наздогнали його біля лівого кола для вкидання. Придбання перед дедлайном Меттью окупилося сповна.
«Рейнджерс» – «Девілс» – 3:2.
«Не моргнувши й оком, – сказав Клемент. – Меттью закидає шайбу свого життя».
І саме так починається «Легенда про Меттью».
Перемога рейнджерами була здобута після 50-го кидка на сьомій хвилині другого овертайму, завдяки зусиллям Ковальова та Андерсона. Коли натовп потроху почав розходитися, по всьому Болоту тріумфально залунало «Вперед «Рейнджерс»!
Бродо знову виглядав пригніченим, дивився угору, шукаючи відповідь на питання що пішло не так цього вечора. Його партнери одразу ж поїхали у роздягальню, а Ламоріелло залишився сидіти у ложі для преси. Праворуч від нього висів 13-дюймовий екран. І поки він дивився на лід із місця, яке у лізі вважається найкращим, за його спиною по телевізору показували Кінена з посмішкою від вуха до вуха.
У той час хокеїсти «Рейнджерс» продовжували обіймати Меттью і здавалося, що з обіймів ніколи не вирветься. Нарешті виснажений Меттью попрямував до виходу, тримаючи ключку біля стегна, з широкою посмішкою схожою на тунель Лінкольна. Нарешті залишивши лід і зайшов до роздягальні, він зумів лише прокричати: «Ваууууууууууууууу!».
Він ще не знав, що це лише початок.
Коли для «Дияволів» розчинилися двері, один із охоронців поплескав по плечу капітана Скотті Стівенса. Він вирішив підтримати гравця після невтішного результату.
«Хлопче, це ще не кінець, – сказав сек’юріті. – Не хвилюйся».
Цей охоронець знав про що говорить.
Далі буде...
P.S. Третій матч повністю
Попередні розділи:
