60 років тому створили «Карпати»: п’ять найголовніших подій і одна пісня
Історія міста Лева.
Історія львівських «Карпат» часто нагадує кардіограму львівського вболівальника під час матчу: злети змінюють важкі падіння. Все у піснях львівських вболівальників: від «Шарфи літають у всі боки, «Карпати» знов перемогли!», до «Ходиш голий, як сокол, «Карпати» програли в футбол».
І сьогодні до 60-річчя заснування клуба «Карпати» Tribuna.com разом з ТМ «Львівське» згадають найголовніші події в історії «зелено-білих».
Перемога в Кубку СРСР
«Кубок знов буде у Львові, буде і золото у нас», – навіть із рядків клубного гімну очевидно, яка перемога для львівських «Карпат» є найважливішою в історії. У 1969 році львів’яни стали першою командою із Другої ліги, яка виграла Кубок СРСР. Епохальна подія, яка спричинила у Львові справжній фурор. Клуб існував всього шість років, але вже зумів досягти своєї найбільшої перемоги.
У 1969 році команду очолював Ернст Юст, уродженець Закарпаття та один зі перших представників закарпатської діаспори в київському «Динамо». Разом із киянами він вигравав Кубок у 1954-му та «срібло» 1952-го. У Львів колишній півзахисник прибув у 1963 році у момент створення команди. До 1969-го він залишався помічником, але у тому ж році Юст зайняв місце головного тренера. За рік до того галичани могли вийти у вищий дивізіон, але у вирішальному матчі плей-оф у Сочі команда зіграла у нічию з «Уралмашом» зі Свердловська, а естонський суддя Хярмс дуже зле відсудив той матч.
По дорозі до фіналу Кубка «Карпати» обіграли маріупольський «Азовець», вірменський «Арарат», одеський «Чорноморець», воронезький «Труд» і миколаївський «Суднобудівник». Найважче, за словами гравців, було проти команди із Воронежа, але і їх вдалося дотиснути. У фіналі на них чекав не надто титулований СКА із Ростова, що в тому році був середняком чемпіонату, але мав у своєму складі майбутнього найкращого бомбардира першості Володимира Проскуріна.
Кажуть, що на фінал потягами зі Львова прибули біля 8 тисяч вболівальників. Окрім того, на стадіон у Москві прийшли ледь не всі українці, хто на той час перебував у відрядженнях. Росіяни вважалися фаворитами, а карпатівцям було важко налаштуватися на перші хвилини поєдинку. Лев Броварський згадував, що від хвилювання у нього виступили сльози, а капітан команди Іван Кульчицький особисто підбігав до кожного гравця, щоб заспокоїти.
Першими забили суперники, та після того як команди вийшли на другий тайм, українські вболівальники затягнули на увесь стадіон «Черемшину», що здивувало місцеву публіку. Невідомо, чи саме це додало сил «Карпатам», але 62-й та 66-й хвилинах вони забили два голи і перевернули гру. Під завісу матчу СКА зрівняв рахунок, але боковий суддя довго тримав піднятим свій прапорець. Врешті, грузинський арбітр Круашвілі звернув на нього увагу і скасував взяття воріт. Тим боковим арбітром був естонець Хярмс, що роком раніше не пустив львів’ян у вищу лігу. Між іншим, з протилежної сторони боковим суддею був легенда «Вемблі», азербайджанець Тофік Бахрамов.
Після фінального свистка Львів зійшов з розуму, команду зустрічали наступного дня в аеропорту сотні фанатів, а капітан Кульчицький демонстрував зламаний під час святкувань Кубок.
Відновлення «Карпат» та друге народження
Початок 1980-х не назвеш вдалим в історії клубу, проте на команду постійно ходили вболівальники. На трибунах збиралося 20-25 тисяч фанатів, але у 1982 році «Карпати» вирішили об’єднати зі армійською командою СКА. Заборонили навіть традиційні зелено-білі кольори клубу. Зрозуміло, що нова команда особливої емпатії серед місцевих вболівальників викликати не могла. Відвідуваність впала до 5-6 тисяч, а на одному з матчів було зафіксовано сумний антирекорд – 54 вболівальники.
У 1988 році журналісти почали розганяти тему про необхідність відновлення команди. «Спортивна газета» провела акцію: «Я, мама, тато – за команду «Карпати». Таким цікавим способом було зібрано понад 70 тисяч підписів за відновлення команди.
Один із найкращих футболістів в історії клубу Степан Юричшин згадував про той час: «Тоді багато львівських футболістів грали в різних командах: одні в луцькому «Торпедо», інші – я, Саулевич, Мосора в хмельницькому «Поділлі». Одного разу нам передзвонили люди, які вирішили відродити «Карпати» – Ігор Кульчицький, Борис Рассіхін. На той час такі поняття, як патріотизм і відданість рідному клубу ще мали справжню цінність»
Посприяв відновленню і колишній капітан Ігор Кульчицький, який безпосереднього звертався до керманича радянського футболу В’ячеслава Колоскова. Через 7 років «Карпати» таки повернулися, команда розпочала свій шлях із другою ліги. 10 січня 1989 року «Спортивна газета» вийшла із заголовком: «День народження «Карпат». Перший матч зіграли у квітні проти «Динамо» в Ленінграді, де перемогли 2:4. Фінансування взяв на себе завод «Електрон», керували клубом в основному колишні гравці: Дячук-Ставицький, Іван Кульчицький,а тренером призначили Бориса Россихіна, що вигравав зі Львовом Кубок.
До команди повернулися досвідчені ветерани, такі як Степан Юрчишин, який попри те, що з роками став грати на позиції ліберо, забив у першому сезоні за нові «Карпати» 11 голів, там само як найкращий форвард Роман Лаба. Команда повернула вболівальників, на стадіон приходило 8-10 тисяч людей, але піднятися одразу у вищий дивізіон не вдалося, львівська команда зупинилася за крок до прохідного місця. Путівку у вишку чемпіонату СРСР вдасться здобути аж 1991 році, але кому вона вже буде потрібна, коли стартуватиме перший чемпіонат незалежної України.
«Карпати» програли в футбол»
На початку і в середині 1990-х «Карпати» були доволі міцною командою, яка могла обіграти будь-якого суперника, навіть виходили у фінал Кубка України 1993 року. Але набагато важливіше, що клуб став культурним феноменом на Галичині. І мем про те, що гравці перед кожною грою ходять в церкву, міг народитися тільки тут.
Недарма кажуть, що найкращі футбольні пісні зовсім не про футбол. Пісня про екзестинційну кризу, написана гуртом «Брати Гадюкіни» у середині 1990-х, надовго стала однією із найщиріших футбольних пісень в Україні. В альбомі «Було не любити» 1994 року з’явився трек «Карпати» програли в футбол». Його автором став бас-гітарист «Гадів» Ігор Мельничук, який часто ходив на домашні матчі львів’ян.
«Їду я трамваєм, на плечі – гітара. Квитка не купив, бо забув гроші, у кишенях – порожньо. Нізвідки вигулькнули два мужики-контролери. Вивели мене із салону. Я їх послав нахрін: «Бабок нема – який штраф?!», - згадував в одному зі інтерв’ю музикант. Саме в цей час у нього в голові з’явилися рядки: «Житіє як доміно, в тебе завжди дупель пусто», які наклалися на те, що у «Карпат» була невдала серія і вони знов програли у футбол. Єдиним мінусом цієї пісні можна назвати те, що наступні покоління журналістів, обираючи заголовок для невдалого матчу «Карпат», неодмінно використовували, як обов’язкову опцію рядок зі знаменитої пісні.
Перша «бронза» в історії
Другий прихід Мирона Маркевича в «Карпати» став найуспішнішим не лише для нього, але й для клубу. Команда здобула третє місце, що й досі залишається найбільшим досягненням клубу в чемпіонатах України.
У той час командою займалися досить впливові люди: начальник львівської залізниці Георгій Кірпа та голова львівської обласної адміністрації Михайло Гладій. Щоб зрозуміти, наскільки потужною була та команда Маркевича, просто згадаємо, що в чемпіонаті вони двічі обіграли «Динамо», яке на той час гриміло в Європі та виносило «Барселону». Якщо восени команда у дощ та вітер, за присутності всього 600 вболівальників у Києві мінімально обіграла «Динамо», то весняний матч у Львові став справжнім святом. Кияни вилетіли в плей-оф від «Юве», а вдома на п’яти наступав «Шахтар», різниця була всього у три очки. Самі ж «Карпати» були на п’ятій позиції, до третього місця залишалося 6 очок.
Наприкінці березня на стадіон «Україна» прийшло понад 40 тисяч вболівальників, хоча ті, хто був на матчі говорять про всі 50 тисяч. Фанати навіть вилазили на дерева, аби побачити протистояння із чвертьфіналістом ЛЧ. Завдяки голам Юрія Беньо та Івана Гецка, «Карпати» перемогли, а єдиний гол у киян забив Андрій Гусін. Щоб відчути дух епохи, нагадаємо, що прямо під час другого тайму, до коментаторської приходили місцеві політики та агітували за свої партії, на хвилі успіху команди. За декілька днів мали відбутися парламентські вибори.
Склад у команди Маркевича був дійсно на той час топовий. Окрім місцевих зірок на кшталт Чижевського, Шарана, Єзерського, Ковальця та Толочка, були й потужні трансфери Гецка, Полуніна, Мізіна та найкращого бомбардира команди Олександра Паляниці. Уся ця банда виграла «бронзу», але далі фінансування зупинилося і за словами самого Маркевича «у клуб прийшли аферисти». Він ще встиг вилетіти від шведського «Хельсінборга» в Кубку УЄФА у драматичному матчі в серії пенальті з голом Івана Гецка на останніх хвилинах зустрічі, але потім покинув команду, відмовляючись розпродавати гравців.
Хоча запас міцності у команди ще зберігався, і «зелено-білі» під керівництвом Степана Юрчишина навіть вийшли у фінал Кубка України-1999, але там вже без шансів поступилися «Динамо», яке влаштувало символічні проводи Андрію Шевченку. Саме у ворота «Карпат» Шева забив свій знаменитий марадоноподібний гол.
Становлення нової команди, перемога над «Шахтарем» в Кубку України
1/8 фіналу Кубка України, можливо, не та стадія перемогою на якій варто сильно хизуватися, але конкретно цей матч мав надзвичайно велике значення в історії «Карпат». Власник команди Петро Димінський будував нову команду. У сезоні 2003/2004 «зелено-білі» вилетіли із Вищої ліги, відстаючи на одне очко від «Ворскли», здалося, що настають темні часи для львівського футболу.
Але вже у 2005 році першолігові «Карпати» мали дуже пристойну команду, яка була цілком готова протистояти грандам українського футболу. Шуст, Іщенко, Худобяк, Годвін, Фещук, Батіста, – ця банда легко вийшла до елітного дивізіону, хоч і пропустила вперед луганську «Зорю». Але Кубок для Львову традиційно надважливий турнір, тому на «Україні» на «Шахтар» чекав дуже гарячий прийом.
«На кожен кубковий матч виходили, наче на останній бій. Звісно, можна припустити, що «гірники» трохи нас недооцінили, що намагалися виграти «малою кров’ю». Втім, нас це не цікавило. Ми робили те, що мали робити», – згадував оборонець команди Олег Тичишин.
Подейкують, що за трансляцію матчу Димінський вимагав у Ахметова 1 мільйон доларів – власник «Шахтаря» відмовився. Можливо, відчував поразку: у важкому матчі гірники мали перевагу, створював моменти, але у воротах стояв 18-літній Богдан Шуст, який тягнув в той вечір усе. Саме після кубкового поєдинку донеччани остаточно вирішили, що хлопець повинен грати за них. Усе вирішив епізод на 77-й, коли Батіста забив із передачі Шмакова. Після фінального свистка на стадіоні розпочалась тотальна ейфорія із саморобними факелами із газет.
Але до кінця турніру запалу не вистачило. В наступному раунді «Карпати» мінімально обіграли «Ворсклу», проте у двох півфінальних матчах тріумфувало «Динамо». У «Карпатах» досі впевнені, що тієї осені вони і киян могли б обіграти.
Вихід в груповий етап Ліги Європи, «Галатасарай» та «Боруссія» Дортмунд
Команда Олега Кононова показувала найдрайвовіший футбол у новітній історії клубу, її вінцем стала єврокубкова кампанія 2010/2011. До того львів’яни зайняли 5 місце в чемпіонаті і почали свій європейський похід розім’явшись на ісландському «Рейк’явіку» та грузинському «Зестафоні».
Але для того, аби пройти у груповий етап треба було долати «Галатасарай». Ми звикли, що у турецьких грандів завжди є парочка європейських зірок – той склад турків не був виключенням: Арда Туран, Мілан Барош та австралійці Гаррі Кюелл і Лукас Ніл. І це ще в матчах не могли грати старий знайомий бразилець Елано та албанець досвідчений албанець Лорік Цана.
У Стамбулі вийшла гаряча перестрілка: «зелено-білі» вже у першому таймі забили два, але Барош дублем врятував команду Райкарда від поразки. Але у Львові відбувся другий акт драми, який нічим не поступався першому. Господарі впевнено тримали рятівні 0:0, навіть попри вилучення Кузнецова на 71-й хвилині. А далі відбулися декілька хвилин, які назавжди запам’ятає кожен вболівальник «Карпат»: пас Турана, падіння Тубіча і гол Айдина Їлмаза. Стадіон «Україна» шокований, але це не стосується Ігоря Худобяка, який промчався повз Хакана Балту і віддав на ворота, де раптом опинився захисник Федецький. Все що було далі – чистий екстаз та потік ендорфінів, «Карпати» знову звели з розуму ціле місто.
Жеребкування для українців видало усі бінго із можливих: «Боруссія», «ПСЖ» та «Севілья», – шансів у такій компанії було небагато. Перший матч із німцями вийшов кращим ніж багато хто очікував, можливо, навіть найкращим в єврокубковій історії «Карпат».
Дуже влучно цей поєдинок охарактеризував Матс Гуммельс: «В Німеччині не існує стадіону, на якому я неохоче граю через специфіку тамтешньої глядацької підтримки. Однак гостьовий матч із «Карпатами» був справжнім пеклом. Може, з боку це виглядало трохи інакше, але я говорю про відчуття, коли перебуваєш на полі. З моменту, коли «Карпати» скоротили рахунок до 1:2, почалося дійсно пекло – аж до рахунку 4:3 на нашу користь. Таке я відчував рідко».
Клопп тільки почав будувати свою команду і прізвища Гуммельса, Нурі Шахіна, Ґьотце або Левандовського ще не виглядали такими грізними, але саме той сезон став переломним, у ньому «Дортмунд» виграв Бундеслігу пропустивши всього 22 голи, а проти «Карпат» вони пропустили цілих три.
Спочатку Шахін та Ґьотце забили двічі, але це не зламало львів’ян. Голодюк, Кополовець та Кожанов вивели «зелено-білих» вперед, але на останніх хвилинах команда Клоппа таки вирвала перемогу завдяки голам Барріоса та Ґьотце. Львівяни дякували своїм гравцям за цей матч так, наче це була перемога.
Далі ситуація пішла гірше, «Карпати» програвали усім практично без шансів, але в останньому турі, завдяки голу Федецького таки заробили очко у матчі із «ПСЖ».
ФОТО: «Карпати»
