Поки Монзуль судить УПЛ, Фраппар дебютує на ЧС у матчі Німеччини. Українка програла у заочній боротьбі найстатусніших арбітринь світу
Усе йшло до того ще з 2019-го.
Офіційно: французька арбітриня Стефані Фраппар очолить повністю жіночу бригаду арбітрів на матчі третього туру групового етапу ЧС між Німеччиною та Коста-Рікою. Зайве казати, що це станеться вперше в історії чоловічого чемпіонату світу.
Сумно те, що ще кілька років тому головною претенденткою на це історичне досягнення була українка Катерина Монзуль – але не склалося.
Монзуль та Фраппар стартували в чоловічому футболі одночасно, й українка довго була попереду
Старт Катерини Монзуль у професійному чоловічому футболі запамʼятався добре. Вже 2011-го з другої спроби (перша була у 2009-му) її допустили до матчів чоловічого футболу в Україні – Першої ліги. Паралельно харківʼянка завойовувала довіру міжнародних чиновників на світовому рівні. Її перший серйозний турнір – жіноче Євро-2013, а вже у 2015-му їй довірили фінал жіночого ЧС. Того ж року IFFHS («Міжнародна федерація футбольної історії і статистики») провела опитування, за підсумками якого її визнали найкращою арбітринею серед жінок.
Вже невдовзі вона стала першою жінкою, яка проводила матчі у найвищому дивізіоні серед щонайменше топ-10 ліг Європи.
Стефані Фраппар тоді «відставала» від Монзуль – хоч чоловіків на професійному рівні почала судити того ж 2011-го (просто кількома тижнями пізніше), усі інші визначні події з нею ставалися пізніше.
2019-й – переломний момент: Фраппар довірили Лігу 1 та Суперкубок, і понеслася
Імʼя Стефані Фраппар уперше на серйозному рівні зазвучало у 2019-му році. Тоді у квітні їй довірили матчі Ліги 1, у липні – фінал жіночого ЧС, а вже в серпні – матч Суперкубка УЄФА між «Ліверпулем» та «Челсі».
Власне, робота у Лізі 1 й стала визначальною для успіху Фраппар: вона стала регулярно працювати із чоловіками в одному з найтоповіших національних турнірів Європи. І навіть якщо усі матчі «Шахтаря» з «Динамо» призначати Монзуль, це усе ж не той рівень.
Та й Катерина, хоч і лишалася найкращим українським арбітром серед усіх, почала (особливо із впровадженням ВАР) помітно частіше хвилюватися – на якомусь етапі її стосунки із монітором обабіч поля узагалі перетворилися на мем. Фраппар хоч теж помилялася (згадати хоча б її дебют в ЛЧ на матчі «Ювентуса» та «Динамо»), але для суддівського корпусу УЄФА залишалася більш надійним варіантом.
Власне, саме тому французка вже працювала в ЛЧ, українка – ще ні; тому матч Ліги націй Фраппар довірили на місяць раніше, аніж Монзуль (зате українка вперше очолювала суто жіночу бригаду). Чисто технічно те ж сталося й з матчами відбору ЧС – але там різниця між дебютами лише день.
Фактор війни навряд чи був визначальним. Так, можна було говорити про відсутність практики й так далі (усе ж молодіжний чемпіонат Італії – не УПЛ), але Монзуль, попри це, працювала у тому числі на фіналі жіночого Євро цього літа. З іншого боку, українофобію ФІФА повністю скасовувати не варто – вже не вперше.
У сухому залишку – Фраппар першою вийшла на фактично вершину карʼєри арбітрині у чоловічому футболі, і саме її імʼя увійде в історію. У 2026-му Монзуль вже буде 45 – і хоч Канада для неї країна памʼятна (там вона судила фінал ЧС-2015), сподівань на те, що українка буде на рівні щоб не просто відпрацювати на чоловічому ЧС, а ще й відсудити фінал (єдиний спосіб перевершити досягнення Фраппар), дуже мало.
Хоча Монзуль точно заслуговує на більше, ніж судити матч «Кривбас» – «Дніпро-1» під час чемпіонату світу.
Фото: IMAGO/Michael Baucher, Matteo Bazzi/Keystone Press Agency, Daniela Porcelli/Keystone Press Agency / Globallookpress.com
