Штучний інтелект врятував Мічела від звільнення з «Жирони». Тепер його хочуть топ-клуби Європи
Історія тренера Циганкова та Довбика.
Коли в Іспанії говорять про Мічела, то варто уточнити, що мається на увазі не легендарний футболіст «Реала» та нинішній тренер «Аль-Кадісі» в Саудівській Аравії. Мічел Санчес теж народився в Мадриді, але провів куди менш феєричну ігрову кар'єру. Але він також зумів стати легендою клубу, щоправда, лише скромного «Райо Вальєкано».
Сьогодні він є одним із найпопулярніших тренерів в Ла Ліги, а чутки називають його як мінімум наступником Хаві в «Барселоні», як максимум – тренером «Сіті» після Гвардіоли.
Знайомимо вас із Мічелом.
Мічел – дитина Вальєкаса
Розповідаючи про Мічела, не можна оминути увагою Вальєкас – район Мадрида, де зростав майбутній тренер, адже він буквально уособлює в собі дух нетрів цих робітничих кварталів. Його батьки родом з Мурсії, заробляли тим, що продавали овочі, а от їхній син цілими днями грав у футбол у щільній забудові Вальєкаса. Раніше це був окремий муніципалітет, але з 1950 року він став частиною столиці Іспанії. Тут в основному жили робітники, що сприяло поширенню соціалістичних ідей та навіть анархізму. Вальєкас мав репутацію місця опору Франко під час правління генералісимуса. Місцевий «Райо» пройшов шлях від фарм-клубу «Атлетіко» до команди, що могла дозволити собі запросити самого Уго Санчеса.
Саме у період перебування легендарного мексиканця в клубі за «Райо» дебютував юний Мічел, причому одразу в матчі проти «Барселони» Кройффа. За 18 сезонів у клубі він зіграв 425 ігор за клуб та став найкращим бомбардиром «Райо» в історії і третім за кількістю поєдинків. Мічел грав у півзахисті та мав досить хорошу ліву ногу, завдяки якій колотив голи. В його ігровій кар'єрі ще була «Альмерія», «Мурсія» та «Малага», але це були лише епізодичні ролі.
Після завершення кар'єри у 2012 році колишньому капітану придумали нову посаду, він координував роботу першої і другої команд «Райо». Проте із менеджерської посади він перейшов на тренерську.
Страждав від панічних атак, до «Жирони» вивів два клуби у Ла Лігу
У 2017-му справи у в «Райо» йшли дуже так собі. Команда була близька до зони вильоту у Сегунді. Гра теж не вражала, але навіть за таких обставин призначити головним тренером Мічела, який абсолютно не мав досвіду, виглядало ризиковано. Але тренер зумів витягти «Райо» із зони ризику. Вже наступного сезону команда у доволі атакувальному стилі здобула путівку у Ла Лігу, зайнявши перше місце.
Такий стрімкий поворот позначився навіть на ментальному здоров'ї тренера: «Після підвищення у класі у мене відбулася панічна атака через весь цей тиск, який навалився з усіх боків... Я поїхав у відпустку, і вже у відпустці попросив дружину, мовляв, відвези мене до лікарні, я вмираю. Потім я три роки відвідував психолога та психіатра. Тепер я намагаюся контролювати свої емоції, щоб подібного зі мною більше не повторилося», – зізнався він в інтерв'ю для Marca.
Старт у еліті виявився дійсно важким для Мічела. Його команда здобула лише одну перемогу в 13 матчах. Іронічно, що вона сталася над «Уескою» – наступним клубом тренера. Потім справи дещо налагодились, клуб навіть мав три поспіль перемоги і пройшов п'ять матчів без поразок. Здавалося, що довіра до Мічела все ще досить велика, але сім поспіль поразок у лютому-березні змусили керівництво звільнити тренера. Весела гра із контролем м'яча, яка давала у результат у Сегунді, тут не спрацювала.
Влітку тренер прийняв «Уеску», яка щойно вилетіла до Сегунди. Тренер зумів зібрати міцну команду із купи орендованих гравців, яка одразу гарно стартувала. Головною ударною силою став японець Сіндзі Окадзакі, який дивом опинився в клубі.
Чемпіон АПЛ в складі «Лестера» перейшов вільним агентом у «Малагу», але через перевищення бюджету клуб не зумів його зареєструвати. У вересні 33-річний форвард приєднався до «Уески», де забив 12 голів за сезон. Мічел вивів команду в Ла Лігу (знову із першого місця), але наступний сезон знову виявився провальним. Вже у січні його замінив Пачета.
Отримав необхідний час в «Жироні». Не обійшлося без штучного інтелекту
У «Жирону» тренера покликали робити вже звичну роботу – виводити команду в еліту. Перед тим каталонці вилетіли із доволі пристойним складом (Буну, Педро Порро, Дуглас Луїс, Крістіан Стуані), але за рік так і не змогли повернутися в Ла Лігу. Спортдир Кіке Карсель відправив пропозицію Мічелу, хоча був варіант із Хавьером Пім'єнтою.
Початок був справді жахливим, команда за 5 турів показала найгірший старт за 10 років, але далі краще не стало. В якийсь момент «Жирона» йшла в зоні вильоту із Сегунди – тільки божевільний міг уявити, що цей клуб із цим самим тренером рівно через два роки буде йти першим у Ла Лізі. Проте, схоже, таким божевільним виявився штучний інтелект та Ферран Соріано – директор Football Group.
«У нас було дві проблеми: команда з Нью-Йорка та «Жирона». В жовтні 2021 року ми оцінили ситуацію з «Жироною», але штучний інтелект і всі метрики, які мали CFG для аналізу наших виступів, підказали нам, що ми повинні зберегти віру в Мічела.
Іноді ми моделювали ігри по мільйону разів, але у випадку з «Жироною» все було чітко: «нічого не чіпайте, все буде добре». І все стало добре», – розповідав Соріано.
Сам тренер так пояснював цей процес: «Вам потрібен чаc. На щастя, в «Жироні» я його мав. Коли я прийшов до клубу, вони переживали травматичні моменти, не змогли вийти в плей-оф. Футболісти перебували у складному емоційному стані. Наше уявлення про гру було набагато агресивнішим, ніж те, що робила «Жирона». І це зіграло свою роль.
Набагато важче для того, хто пережив два важких удари, розкриватися і ризикувати у чемпіонаті. Можливо, цей ментальний процес був найскладнішим моментом, який мені довелося пройти разом з гравцями, але він би не дуже допоміг, якби у мене не було часу», – казав Мічел.
Уже в грудні команда піднялась на шосте місце, що дає право зіграти у плей-оф. Каталонці так і закінчили шостими, а в стикових матчах розібралися з «Ейбаром» та «Тенеріфе». Із 57 командних голів, 22 забив Крістіан Стуані. Тренер знову виконав завдання – став першим в історії іспанського футболу, хто виводив три команди із Сегунди в Ла Лігу. Враховуючи ігрове минуле, це вже був для нього сьомий підйом в еліту. Був величезний ризик так і залишитись тренером-ліфтом, який спеціалізується лише на Сегунді, але в другий сезон у «Жироні» йому вдалося зламати традицію.
«Я краще адаптуюсь, ніж раніше. Важливо помічати талант гравця та адаптувати його до потреб команди. Як і раніше, я намагаюся грати з позиції сили, володіти м'ячем, але якщо виникають ситуації, в яких нам потрібно посидіти в обороні, то ми робимо це», – розповідав Мічел.
Одна з його головних фішок як тренера – варіативність. Часто він змінює тактику прямо посеред гри, відштовхуючись від того, як грає суперник. Минулого сезону таким провідником для нього був Оріоль Ромеу, до якого треба було докричатися, щоб вказати на зміну тактики. Цього сезону роль такого медіатора виконує Алейш Гарсія.
Про феєричний сезон «Жироні» у цьогорічній темпораді сказано багато, але сам Мічел дивиться на речі глобально: «Мені подобається бачити, як оцінюють мою команду та мою роботу інші, бо ти не можеш фокусуватися тільки на своїй роботі, треба бачити, як тебе сприймають в зовнішньому світі. Очевидно, що я розумію, хто конструктивно критикує, а хто деструктивно. Мрію про те, щоб увійти з «Жироною» в історію».
Зараз команда відстає від «Реала» на 2 очки, але чемпіонські амбіції тренер не проявляє, дуже скромний: «Перемога у Ла Лізі – це не наша мета. Ми рухаємося від матчу до матчу та хочемо потрапити до єврокубків. Це вже впише нас у історію. Єврокубки – це наша мрія. Боротися із «Реалом» ми не можемо. Дуже складно набирати стільки ж очок у кожному матчі», – казав Мічел на початку січня.
Вивчив каталонську завдяки сусідам, а вболівальники вже вважають своїм
Тренер зізнається, що на його адаптацію в Каталонії дуже сильно впливала мати, яка завжди говорила йому, що треба приймати культуру людей, з якими працюєш. Тому він одразу ж почав вчити каталонську:
«Я вивчив каталонську мову не для того, щоб вислужитися перед вболівальниками чи завоювати їхню прихильність. Це було лише для того, щоб віддячити клубу, який зробив на мене ставку. Коли я побачив, що в клубі є рідна мова – каталонська, і побачив, що вона досить поширена, я зрозумів, що якщо хочу прокласти свій шлях серед цих людей, стати ще одним елементом і бути інтегрованим, то мова допоможе мені в цьому».
У своєму першому сезоні Мічел був у Жироні без сім'ї, але він зумів швидко інтегруватися. Тренер оселився в самому центрі міста та одразу ж потоваришував із сусідами – місцевими пенсіонерами, які пригощали його каталонськими стравами. Поїдання pa amb tomaque (традиційних грінок з помідорами) стало ритуалом, який Мічел щоп'ятниці проводив із сусідами. Це допомогло йому підтягнути каталонську. Також у нього є персональний викладач, а ще – він змусив усіх працівників клубу говорити з ним каталонською, навіть у WatsApp почав писати виключно цією мовою.
Не дивно, що один з улюблених чантів вболівальників зараз: «Мічел – каталонець».
Його ім'я вже називають у контексті обговорення майбутніх нових тренерів топ-клубів. Була інформація про інтерес з боку «Челсі», «Ньюкасла» та «Барселони». Але Мічел, коментуючи чутки про майбутнє у «блаугранас», чітко відповів: «Я думаю про «Жирону». У мене з клубом контракт до 2026 року. Хаві – той, хто найкраще знає «Барсу». Хаві – це «Барса», – сказав Мічел.
Фото: Global Look Press/Jose Luis Contreras, «Жирона»
