Требловий «Сіті»-2023 сильніший за требловий «МЮ»-1999. Слід це визнати і відпустити спогади дитинства
Сергій Барановський порівнює дві великі команди.
Для мого покоління вболівальників, які неіронічно чекали футбольних репортажів від Сергія Савелія та Олексія Семененка на УТ-1 та дізнавалися свіжі футбольні новини із блоків спортивних новин на «Доброго ранку, Україно», фінал ЛЧ-1999 у Барселоні був справді особливим. То був час, коли якщо ти пропустив (не побачив) якийсь крутий гол, то все – ти його пропустив, треба було жити далі та сподіватись, що в якісь футбольній нарізці він ще трапиться тобі.
Той, хто не дивився фінал «МЮ» та «Баварії», був приречений тижнями слухати розповіді своїх друзів про те, як у штрафну бігав Петер Шмейхель і як забивав Оле-Гуннар Сульшер. Для нас той матч надовго став еталоном найкращого фіналу, а всі інші вже міряли по ньому, навіть Стамбул-2005.
Тим важче зараз оцінювати команду Фергюсона, адже вона знаходиться на якійсь метафізичній близькості, ніби Кучма все ще президент, Пустовойтенко прем’єр, з кожної праски лунає «Місяць» Наталі Могилевської, а тобі зранку до школи.
«Юнайтед» 1999-го – остання велика перемога олдскульного британського футболу у Європі
Якщо відкинути усю сентиментальність і просто поглянути на футбол, то ми побачимо, що «дияволи» зразка 1999-го точно не були ідеальною командою, а їхні перемоги здобувалися на неймовірній волі, що часто йшла наперекір футбольному глузду. Той «Манчестер» був натягнутою струною, що могла порватися в будь-який момент, але втрималась.
Фергюсон зібрав дуже непогану глибину складу, це часто допомагало вигравати матчі. Чотири топових форварди: Енді Коул, Дуайт Йорк, Тедді Шерінгем та Оле-Гуннар, один з яких перебував у найкращій формі в житті (Йорк), мало який клуб міг собі дозволити. Нагадаю, що фінал з німцями пропускали два лідери «МЮ»: Пол Скоулз та Рой Кін, а в захисті не було Хенніга Берга. Та Фергі мав ким їх замінити: Ніккі Батт, Йеспер Блумквіст та Ронні Йонсен каші не зіпсували.
У матеріалі про требли я згадував, що «Юнайтед» декілька разів пролітав над прірвою, але не падав. Вперше міняти жуйку на валідол Фергюсону довелося на стадіоні «Делле Альпі» у Турині, коли вже до 11-ї хвилини першого тайму Піппо Індзагі зробив рахунок 2:0 на користь «Юве». Та завдяки кутовим Бекхема та парочці Коул-Йорк, їм вдалося за волосся витягнути себе у фінал. А був ще півфінал Кубка проти «Арсенала», який виграв своїм спринтом Раян Гіггз. І чемпіонство «Юнайтед» здобував в заключному турі, до останнього озираючись на «Арсенал». Факт: у тому сезоні «МЮ» набрав 79 очок, а це – третій найнижчий показник серед усіх чемпіонів АПЛ (і з моменту, коли за перемогу почали давати 3 очки). Для розуміння: команда тен Гаґа набрала 75 очок у сезоні 2022/23.
Той тріумф – це остання велика перемога олдовго британського футболу у Європі. «МЮ»1999-го все ще мав вайб Джока Стейна, Браяна Клаффа та, нехай простять мене всемилостиві фани «Ліверпуля», Білла Шенклі. Усі наступні праймові команди Фергі були значно більш європеїзованими. Венгер, Моурінью, Бенітес та Клопп змінювали АПЛ, але вершиною цих змін став «Манчестер Сіті» Гвардіоли.
«Сіті» – більш системна команда, яка домінує у найсильнішій лізі світу
Хтось може помилково вважати цьогорічний «Сіті» Пепа «Барселоною» на стероїдах, але попри каталонський тріумвірат Соріано – Бегірістайн – Гвардіола, цей клуб вже став окремою величиною у європейському футболі. Коли «МЮ» брав свій требл, то більшість іноземних фанів «Сіті» ще не народилися, а ті, які існували, ставили у рамку фото Пауло Ванчопе та молилися на талант Шона Райт-Філліпса.
Часи змінюються. На наших очах «Челсі» пройшов шлях від нахабного грошового мішка до Old money, а зараз це відбулося із «Сіті». У клуба вже є своя спадщина: історичні голи Агуеро та Компані, вигране чемпіонство після падіння Джеррарда та програний фінал ЛЧ.
Ця команда давно стала машиною з добування очок в АПЛ, граючи у свій футбол в найбільш конкурентній лізі світу. Гвардіола зумів настільки якісно все налаштувати, що навіть втрата КДБ – мозку команди – не зуміла катастрофічно вплинути на малюнок гри у фіналі. На фоні цього «Сіті» «Юнайтед» виглядає дещо інфантильною бандою крутих хлопців, так, якби у «містян» на поле виходило 10 Джек Ґрілішів і один Кайл Уокер.
Джеку, попри його харизматичність, ніколи не досягти популярності Бекхема, але йому й ніколи не доведеться рятувати команду подачами з кутових. Пеп просто не допустить того, щоб результат вирішувався таким рандомом. Здається, у нього вже пораховані наперед усі паси Родрі, забігання Вокера та перехоплення Стоунза. А божественні одкровення Гюндогана та де Брюйне відбуваються за графіком та чітко впорядковані єдиній системі. Навіть безгольова серія Голанда не здатна завадити перемозі, час якої настав.
Можливо, хлопчаки на вулицях не будуть зараз намагатися повторити удар Родрі, як ми в свій час косплеїли подачі Бекса на Сульшера та Шерінгема, але нинішній «Сіті» залишає в історії слід потужної домінації.
Фото: Jürgen Fromme/ Moritz Mueller/Global Look Press
