Воротарська позиція – хронічна хвороба збірної Англії XXI століття. Але Пікфорд і Ремсдейл можуть це змінити
Згадуємо ляпи Гріна, Робінсона, Карсона та інших.
Якщо у футбольних команд існують хронічні хвороби на десятки років, то в Англії – це голкіпери. Майже у кожної світової топзбірної за останні 20 років були воротарі як ставали знаковими: Буффон, Ікер, Льоріс, Нойер, ван дер Сар, Куртуа, Руй Патрісіу – прикладів можна знайти чимало. Іноді це була конкуренція двох топів, як у Кана з Леманном або Аліссона з Едерсоном. Також, це могли бути голкіпери, що вистрілювали на якомусь турнірі, як Гільєромо Очоа в Мексики чи Еміліано Мартінес в Аргентини.
Серед усіх цих прізвищ ви не знайдете жодного англійця. І проблемі вже декілька десятків років. Це тим більше символічно, що автором одного з найкращих сейвів в історії футболу досі вважається чемпіон світу в складі Англії – Гордон Бенкс.
Девід Сімен – останній культовий голкіпер збірної Англії
Хтось називає це прокляттям Шилтона, адже після легендарного голкіпера, який захищав ворота «трьох левів» цілих 20 років, із 1970-го по 1990-й, розпочалась справжня біда. Навіть у Пітера були помилки, які йому й досі згадують. Наприклад, гол від поляків у 1973 році, який залишив Англію без ЧС-1974. Або пропущений м’яч від Італії на ЧС-1990, коли він дозволив обікрасти себе молодому Роберто Баджо. Але всі великі колись помилялись, Шилтон не виключення.
Після Пітера у збірній почався період Девіда Сімена, який, можливо, зіграв би в Італії, але перед турніром отримав травму, тому Шилтон у свої 41 був основним на ЧС. У Девіда теж траплялися ляпи, але він був однозначним топом у 90-х. Стабільна четвірка захисту «Арсенала» з Адамсом, Кіоуном, Лі Діксоном та Вінтерберном була настільки зіграна із Сіменом, що за статистикою він був навіть кращим за Шмейхеля у перші десять років існування АПЛ.
Хоча епічні ляпи, як гол Наїма із «Сарагоси» у фіналі КВК, все ж траплялися. Сімен добре відстояв домашній ЧЄ-1996, ЧС-1998 та розпочав Євро-2000, де в останньому турі через травму був змушений залишити своє місце Найджелу Мартіну. Воротар «Лідса» теж мав в активі непогані сезони у АПЛ, але пропустив курйозний гол від Крістіана Ківу, який залишив Англію без чвертьфіналу. Сімен повернувся у збірну, щоб запам’ятатися усім ще двома ляпами. Спочатку був гол від македонця Шакірі прямо з кутового, а потім той самий удар Роналдіньо на ЧС-2002, який увійшов в історію.
Девід Сімен хоч іноді та отримував критику, але свої 75 матчів зіграв, став певною епохою в історії «Трьох левів», бо далі ставало тільки гірше.
Ляпи голкіперів залишили Англію без Євро-2008, а Девід Джеймс став найстаршим дебютантом в історії ЧС
У спину Сімену дихав Девід Джеймс – молодший за свого тезку на 7 років, але на момент коли Джеймс став основним голкіпером на серйозному турнірі, йому вже було 33. Ще за кілька місяців до Євро-2004 Джеймс грав Чемпіоншипі за «Вест Гем», а взимку перебрався до «Сіті». На той момент вся Англія знала Девіда як великого любителя пропустити дурний гол, однак на Євро Джеймс не провалився. Але й не врятував, коли це було потрібно. Зіркова команда Лампарда, Джерарда, Скоулза, Бекхема, Оуена та Руні явно заслуговувала на кращого воротаря, але його не було.
Найкращі клуби АПЛ давно обирали іноземців. В «МЮ» Шмейхеля змінив француз Бартез, в «Арсеналі» після Сімена прийшов німець Леманн, у «Ліверпулі» на воротах був поляк Єжи Дудек та іспанець Пепе Рейна, у «Челсі» стояв італієць Карло Кудічіні, якого замінив Петр Чех, навіть у «Ньюкасла» роками грав ірландець Шей Гівен. У середняках теж запалювали іноземні голкіпери: американці Тім Говард і Бред Фрідел, австралієць Марк Шварцер, Томас Соренсен з Данії.
На ЧС-2006 англійці заявили Девіда Джеймса, Скотта Карсона та Пола Робінсона, який і відіграв усі 5 матчів на турнірі. У цей момент мала б засяяти зірка Робінсона, який доволі швидко награв 40 матчів за збірну, але голкіпер «шпор» закінчив свою кар’єру у національній команді в той момент, коли після пасу Невілла махнув повз м’яч у поєдинку проти Хорватії у відборі на Євро-2008. Після нього краще не стало, адже голкіпер «Вілли» Скотт Карсон остаточно заруїнив шанси збірної на путівку до Швейцарії та Австрії, начудивши на «Вемблі» в поєдинку проти тих самих хорватів. Гол Ніко Кранчара досі приходить англійським вболівальникам у кошмарах, більше в офіційних матчах за збірну Скотт не грав.
У ПАР у 2010-му Англія повезла Джо Харта із «Сіті», Роберта Гріна із «Вест Гема» та Девіда Джеймса із «Портсмута», якому було 39 років. Самі Девід тоді став найстаршим дебютантом в історії ЧС. Але не від хорошого життя, адже Роба Гріна так приглушили вувузели, що він допустив найбільший ляп того турніру у грі з американцями.
Джеймс не пропускав у двох наступних матчах, зате німці відвантажили йому аж чотири голи.
Джо Харт так і не став топом – уся надія (англійців) на Пікфорда та Ремсдейла
Поява Джо Харта із «Сіті» давала надію на те, що в Англії нарешті з’явиться сильний голкіпер, який на десяток років закриє воротарську проблему. Навіть Алекс Фергюсон говорив про нього у 2012-му: «Не сумніваюсь, що Харт буде основним голкіпером збірної Англії наступні 10 років. Він найкращий англійський воротар за останні два десятиліття».
Вихованець «Шрусбері» був основним голкіпером на трьох наступних міжнародних форумах. Однак просто оцініть рівень конкуренції: на Євро-2012 з ним їздили усе той же Роб Грін та Джек Батленд (пам’ятаєте такого?), на ЧС-2014 Бен Фостер та Фрейзер Форстер, а на Євро-2016 замість Бена Фостера взяли Тома Хітона із «Бернлі». При всій повазі до вищеперерахованих джентльменів, але жоден з них не тягне на приставку «топ».
Джо Харта в Англії дійсно цінували. Алан Ширер перед початком Євро-2016 називав кіпера єдиною суперзіркою в складі збірної. Звісно, Алан трохи лукавив, але в якийсь момент здалося, що Харт це той самий воротар епохи, проте все різко змінилося із приходом Гвардіоли у «Сіті». Пепа явно не вражала манера гри Джо, тож він придбав Клаудіо Браво із «Барси», а британець поїхав у «Торіно». З цього часу в нього розпочався період нестабільності, а свій останній матч за збірну провів у 2017-му. Пару років тому тренер «Тоттенгема» Нуну назвав його надто старим для гри у футбол, але зараз колишній основний голкіпер збірної Англії переживає другу молодість у «Селтіку». Попри те, що Джо так і не став для Англії справді знаковим голкіпером, Харт зіграв рівно тих самих 75 матчів, що й Девід Сімен.
У 2017-му в Англії розпочалась ера Джордана Пікфорда, який з ЧС-2018 став незмінним голкіпером команди Гарета Саутгейта. З конкуренцією в нього теж довгий час було так собі: Нік Поуп, Дін Гендерсон, Сем Джонстон – прізвища, які теж не лякають.
Пікфорд вразив усіх на ЧС-2018, коли британці вперше за багато років зуміли виграти у серії пенальті, а також досить пристойно провів Євро-2020, де в серії пенальті проти Італії потягнув удари Белотті та Жоржиньйо. Останній ЧС Джордан провів без провалів, і хоч у «Евертоні» в нього траплялося всяке, але у збірній він виглядає впевненішим за праймового Джо Харта.
Зараз в нього рівно 50 матчів за національну команду, що вже доволі непоганий результат. До речі, він вже побив рекорд Гордона Бенкса, не пропускаючи 721 хвилину поспіль.
Але хороша новина для англійців полягає в тому, що вперше за багато років у команді є рівноцінний другий номер, який може нав’язати здорову конкуренцію. Аарону Ремсдейлу всього 24 роки і у нього лише 3 матчі за національну збірну, тому все буде залежати лише від довіри Гарета Саутгейта.
Фото: Jürgen Fromme/Global Look Press, d75/Global Look Press
