Перелом завадив потрапити в «Динамо», Зінченко називав Тимощуком: 10 історій героя Євро U-21 Таловєрова з його блогу на Tribuna.com
Від Максима відмовились в академії «Шахтаря» через травму.
Максим Таловєров – один з лідерів нашої молодіжки на Євро-2023, вже зараз активно говорять про інтерес до нього від клубів німецької бундесліги. Максим народився у Донецьку та пройшов академію «Шахтаря», але в Україні більше грав за молодіжний склад донецького «Олімпіка». Його батько теж був професійним футболістом, який виступав за клуби України, Молодови, Казахстану та РФ.
У 18 років молодий захисник перебрався у чеський клуб «Динамо» із міста Чеські Будейовиці. Після цього були «Спарта», «Славія», «Слован» і ось зараз австрійський ЛАСК.
Якраз перед своїм переїздом у Чехію Максим завів блог на «Трибуні», де ділився своїми думками з приводу кар’єри, розповідав про особливості життя в Чехії та відносини з партнерами. Останній пост у блозі був за місяць до повномасштабного вторгнення і перед трансфером у «Славію».
Ми зібрали найцікавіші історії з його матеріалів, а більше і самостійно ви можете почитати ось тут.
Як покинув академію «Шахтаря» і ледь не опинився в «Динамо»
У 2016 році захисник покинув Академію гірників і міг опинитися в «Динамо», але транзитом через «Арсенал» Київ перейшов в «Олімпік».
«В один із зимових днів 2016 року мене покликав головний тренер команди Геннадій Олександрович Зубов і сказав, що з моєю травмою тренерський штаб і клуб не хочуть мене тренувати, тому що подальші тренування небезпечні і можуть зробити гірше для мого здоров'я, а ніхто не хоче, щоб це залишалося на його совісті. У мене було защемлення нерва в спині, досить болюча травма, хоча навіть через біль я тренувався доти, доки міг. Але взимку 2016 року моя кар'єра в «Шахтарі» завершилася, а всі мрії розтанули як сніг.
Мені було прикро, тому що я все життя провів у «Шахтарі», багато сил віддав команді, терпів біль до останнього, поки міг тренуватися, та грав, а потім лікувався сам, батьки оплачували дороге лікування. Був і такий момент, коли лікарі радили закінчувати з футболом. На той момент були складні відчуття від того, що відбувається, але зараз я дивлюсь інакше на цю ситуацію. За весь цей період я став психологічно сильнішим.
Через якийсь час мене запросили на перегляд до київського «Динамо», як тільки я вилікуюсь від травми. Були запрошення і до цього, але оскільки я бачив себе лише у футболці «Шахтаря», то навіть не розглядав будь-які інші клуби. Загалом, я поїхав на перегляд до «Динамо» не через образу чи агресію на «Шахтар», а просто тому, що це клуб рівня «Шахтаря» за підбором гравців та розвитком інфраструктури. Я хотів залишатися на високому рівні у юнацькому футболі та грати у команді, яка бореться за перемоги.
Я провів кілька тренувань зі старшими хлопцями, після чого було заплановано двосторонку. Тренер мені сказав, що якщо зіграю цей матч на тому рівні, як я тренувався, то вони запропонують мені підписати контракт. Настав день матчу, гра почалася, але приблизно на 20-й хвилині я боровся за м'яч і впав настільки невдало, що зламав руку зі зміщенням. Продовжити грати я вже не міг».
Чи можна вирости в донецькому «Оліміпіку»
Із 2016-го по 2019 рік Таловеров провів в складі молодіжних команд «Олімпіка».
«У товариських та офіційних іграх «Шахтар» завжди має перемогти. Це виховує дух переможців. Але, з іншого боку, «Олімпік» також мав завдання перемагати, просто домогтися його було набагато складніше. Ми старалися щосили, і якщо вдавалося виграти, це приносило велику радість. За останній сезон мені, як захиснику, було дуже цікаво та корисно протистояти в офіційних та товариських матчах лідерам атаки провідних клубів України: Бруно зі «Львова», Бланко Лещуку із «Шахтаря», на тренуваннях досвідченому Антону Шиндеру та перспективному Станіславу Біленькому з «Олімпіка».
Коли хтось йде з клубу рівня «Шахтаря» та «Динамо» до іншої команди, для вболівальників це виглядає так, що гравець слабкий і не підходить. Збоку може це й так, але насправді все не так просто. У моєму випадку перехід відбувся з дитячого футболу до більш чоловічого футболу, а це важливий етап у розвитку, бо треба більше грати. В «Олімпік» я прийшов зі зростом 187 см, а зараз маю 195 см, тому не погоджуся з тими, хто вважає, що в «Олімпіку» не можна вирости!»
Про те, як покинув «Олімпік» у 2019-му
Взимку 2019 року футболіст перебрався в Чехію, де почав грати за молодіжну команду «Динамо» із Ческе Будейовице. Основна команда в той час була лідером другого за силою дивізіону Чехії:
«Сезон стартував з важкої індивідуальної підготовки, після чого я досить легко пройшов командний літній збір з U-21 і награвався в основному складі. На початку сезону мене почали підпускати до першої команди, це було несподівано, і я розумів, що це мій шанс. На мій погляд, вважаю, що добре себе проявив, але після того, як прийшов новий тренер, мене відправили до U-21, оскільки на той момент було багато футболістів у першій команді.
Взимку приїхав до Києва на перший збір із основною командою, вважаю, що показав себе з дуже гарного боку, на жаль, на наступний збір до Туреччини мене не взяли. На мій жаль, В'ячеслав Анатолійович Шевчук вважав, що ще рано їхати на збори, оскільки я молодий, але, на мій погляд, я був повністю готовий як фізично, так і психологічно.
Після цього ухвалив рішення, що треба щось змінювати, прогресувати та рости у футбольному житті».
Чому обрав перехід в Чехію
Попри можливість продовжити кар’єру в різних українських клубах або виступати з моложіжку «Олміпіка», Максим обрав переїзд:
«Українська першість теж є європейським чемпіонатом, але, погодьтеся, якщо ставити собі за мету грати на найвищому рівні, то чемпіонат Чехії створює набагато більше можливостей, ніж український.
Які можливості? Хоча б той факт, що скаутам із будь-якого європейського клубу легше проїхати 200-300 кілометрів до Чехії, ніж на домашній матч «Олімпіка» до Білої Церкви. А моя футбольна мета – грати на топ-рівні».
Перший досвід самостійного життя без батьків
Перші пів року Максим жив сам у містечку, яке має майже 100 тис осіб:
«Мій звичайний вечір у Чеське Будейовіце досить простий: прийшов стомлений, прийняв душ, швидко перекусив і ліг спати. Доводиться робити швидко: прати, готувати, прибирати, щоб отримати більше часу на відпочинок. Трохи сумую за батьками та друзями, але, оскільки я обрав професію футболіста, то до цих моментів треба ставитись професійно, не все ж таки життя грати в Україні. Минулий тиждень – це мій перший досвід самостійного життя без батьків. Здзвонюємося щодня, я розповідаю про те, що відбувається. Тата більше цікавить спортивна частина мого життя: що було на тренуванні, які завдання, які схеми. Мама завжди запитує, що я приготував і поїв, чи вдалося відпочити. Поки що за цей тиждень втратив 3-4 кг. Можливо, через переліт і невеликий стрес, але й дворазові інтенсивні тренування теж забирають багато сил».
Про читання книг серед футболістів
У переїздах між чеськми містами гравець задумувався про те, хто і як проводить свій час:
«Я не сказав би, що читання книг зараз особливо популярне серед футболістів. Майже всі хлопці, кого я знаю, більше сидять у телефонах, в інстаграмі, у ноутбуці, дивляться фільми чи серіали. Я теж не дуже багато читаю, але вожу з собою книги, тож у вільну хвилину можу почитати.
Ніяку статистику, звичайно, не веду, але зазвичай із 20 осіб у команді, читати книги може близько 5, трохи більше чи трохи менше. Звісно, читання не допоможе краще грати у футбол. Напевно, не навчить краще забирати м'ячі або забивати більше голів. Але я дивлюся на це зовсім інакше. У «Шахтарі», «Олімпіці» чи «Динамо» не такий рівень, як у топ-клубах світу, тому мені цікаво подивитися на їхнє внутрішнє життя, як там минають дні, як складаються тренування, що переживають під час матчів.
Перша книга, яку я прочитав, була автобіографія Стівена Джеррарда. Її вихід співпав із завершенням кар'єри цього легендарного футболіста, тож було цікаво дізнатися не лише про англійський футбол, а й про життя цього футболіста. Книжка мені сподобалася. Після неї я прочитав автобіографію Дідьє Дрогба, де він розповідає про своє футбольне життя. Однією з останніх була книга про Хосепа Гвардіолу та період його кар'єри у «Баварії».
Про відносини з Олександром Зінченком
В Академії «Шахтаря» Таловєров пересікався із Зінченком і залишив про нього дуже хороші спогади:
«Його життєвий приклад, коли він був без клубу, сам працював, тренувався, і за рахунок таланту та самовіддачі отримав шанс у «Манчестер Сіті», показує, що якщо працювати і доводити, то будь-яка вершина може підкоритися.
Хоч Зіна і старший за мене на кілька років, але я знав його за академією «Шахтаря». Коли ми переписуємося, він досі називає мене Тимощуком через зачіску, яка була тоді в мене. Ми з хлопцями рідко, але грали з ним у квадрат на базі «Шахтаря», коли мали вільний час. У квадрат він майже не заходив».
Про неочікувану капітанську пов’язку у 19 років
На другий рік перебування у «Динамо» перед одним із товариських матчів у міжсезоння він отримав досить неочікувану пропозицію від тренера і капітана:
«Перший у новому сезоні товариський матч також приніс несподіваний, але приємний момент. На установці перед початком матчу у роздягальню зайшов тренер із капітанською пов'язкою та запитав у команди, кому сьогодні довіримо цю роль? Капітан команди Кладрубські подивився на мене. Я навіть не очікував нічого подібного, але вся команда також звернула увагу та підтримала таке рішення.
Після чого тренер передав мені капітанську пов'язку. У «Шахтарі» та «Олімпіці» для мене була звична роль капітана, але йшлося про команди, де гравці були приблизно однакового віку. Зараз йдеться про команду основного складу, в якій я наймолодший за віком, і хоча тренувався разом з хлопцями всю весну, але це лише перший матч, в якому я виходжу грати з ними на полі».
Про свій пеший гол у дорослому футболі
У січні 2021 Таловєров забив перший гол в елітному дивізіоні чеського футболу. Він забив за «Динамо» у ворота «Тепліце», а його команда святкувала перемогу 2:0:
«Кожен футболіст рано чи пізно замислюється над тим, яким буде його перший гол у вищій лізі. У дитинстві кожен представляє як усе можливо: божевільний удар із середини поля, повні трибуни, вирішальний гол. Ось нещодавно така думка виникла і в мене. Все-таки другий сезон у вищій лізі, а востаннє забивав проти «Ред Булл Лейпциг» за «Спарту». Та й то в товариському матчі, ну і голи на тренуваннях не беруться до уваги. Манеру святкування вибрав саме таку, бо наприкінці минулого року дивився матч «Мілана», в якому Тео Ернандес забив гол на 90+ хвилині та в такий спосіб відсвяткував. Тоді я подумав, що якщо заб'ю гол, то треба буде зробити щось подібне.
Святкування голу – особливий момент для кожного, хто грає у футбол. Якщо мене запитати про найпам'ятніше святкування, то перша думка – гол Мессі, коли він забив та показав футболку вболівальникам «Реала».
Про підготовку трансфера у «Славію»
Взимку 2022 року Таловеров став гравцем «Славії», якій належить і досі:
«З того моменту, як мені стало відомо про інтерес «Славії», ми почали детальніше дивитися матчі клубу та аналізувати їх. Так вийшло за календарем, що я навіть приїжджав подивитися два матчі клубу на їхньому домашньому стадіоні. На жаль, через дискваліфікацію я пропустив наш домашній поєдинок зі «Славією», але під час підготовки до гри детальніше аналізував сильні та слабкі сторони команди.
Трохи пізніше я замовив у Празі книгу головного тренера, щоб дізнатися більше інформації про його життя та футбольні погляди. Крім того, мені вдалося поспілкуватися з тренером та його помічником, що допомогло мені зрозуміти, наскільки клуб зацікавлений у моїх послугах».
ФОТО: Інстаграм Максима Таловєрова
