НБА

Медведенко: «Мене більше впізнають в Лос-Анджелесі, ніж у Києві»

«Швидко вирішити проблеми із українським баскетболом не вийде»

- Станіславе, от мені завжди як вболівальнику було цікаво, чим займається та чи інша зірка спорту після завершення кар’єри. От ви для себе яке ремесло знайшли зараз?

Зараз працюю в Офісі реформ при Міністерстві культури, молоді та спорту. Так що так. Ну і звісно, займаюсь академією, баскетболом.

- В Міністерстві це офіційна посада? Це трудова книжка, зарплата чи якось по-іншому виглядає?

- Поки ні, поки це Офіс реформ – реорганізація Міністерства в цілому.

- Ну але загалом так в потенціалі ви були б не проти при такому Міністерстві працювати і впливати офіційно на спорт?

- Давайте поживемо – побачимо.

- Зрозуміло, давайте повернемося до спорту і його розвитку. Ви все-таки за можливості намагаєтеся впливати на розвиток спорту і баскетболу в Україні. Напевно, вже дуже добре знаєте, які у нас проблеми. Що насамперед потрібно змінювати в спорті, в баскетболі в Україні? Назвіть основні проблеми, які потребують негайного вирішення?

- Ну дивіться, у нас тут проблем дуже багато. Це, скажімо, ціла купа проблем, які потрібно вирішувати.

- Давайте один, два, три. Що потрібно вже й негайно – не вистачає майданчиків, не вистачає тренерів, не вистачає грошей для тренерів та за оренду майданчиків.?

- От ви три й назвали (сміється). Інфраструктура, зали, тренери. Звісно, все стосується фінансування. От вам три проблеми, які потрібно зараз вирішувати. І швидких рішень немає. Це помилка. Якщо зараз, скажімо, ми з цих трьох речей швидко щось одне зробимо, то ніби щось зразу вирішиться. Ні. Треба зразу братися за усі три проблеми.

- У вас ще є ще якісь прибічники, які так само зацікавлені в тому, щоб розвивати український спорт, і спільно з вами намагаються вирішити ці проблеми?

- Звісно є. Мої однодумці зараз працюють в Офісі реформ. Один з них – це Бородянський (Володимир Бородянський – міністр культури, молоді та спорту України). Я бачу в ньому цей поклик нести зміни. (Володимир) Шумілін, який є заступником за напрямом спорту. Теж дуже грамотна людина. Разом з цими людьми ми намагаємося нести зміни не тільки для баскетболу, але й для всього спорту в цілому.

Фото з відкритих джерел

«В нас майже немає професійних баскетбольних клубів»

- Що стосується професійного баскетболу в Україні. В чому причина низького рівня чемпіонату самого? Не вистачає професійних гравців, низький потенціал чи, можливо, тренерів не вистачає, які могли б тренувати так, як в інших провідних європейських та американських чемпіонатах?

- Знову таки. Це системна помилка. Найголовніше – в нас немає клубів. Точніше вони є – на папері. Але немає професійних клубів. Є клуб «Дніпро», який займається селекцією і має дитячу школу. І грубо кажучи, в них є прошарок – дитячі команди-аматорський спорт-професійна команда. Звісно, я можу так глузуючи сказати, що це є професійний клуб. Але в сучасних реаліях України цей клуб можна назвати професійним. Є ще «Хімік» – в них теж структура вибудувана. Є структура в Черкасах. Є структура в Миколаєві.

По-правді, на цьому можна було б сказати, що все. В нас 4 професійних клуби баскетбольних. На жаль, цього недостатньо. По-перше, клубів має бути більше. По-друге, треба кардинально міняти систему підготовки в ДЮСШ. Вона вже продемонструвала, що не працює. Потрібно переходити на клубну систему.

- Щоб клуб мав при собі відповідну школу, яка б готувала молодих баскетболістів?

- Звісно. Обов’язково. Клуб має вирощувати гравців, щоб вони грали за збірну. А потім йшли у світ. Має бути цикл. І не одне покоління, а постійний процес. Такий собі конвеєр для підготовки.

- Відповідно, батьки дітей одразу зможуть побачити перспективу. Тобто якщо дитина тренується на базі баскетбольного клубу, то вони знали б, що в разі хороших результатів вона матиме можливість зіграти на професійному рівні

- Безперечно. Ми зразу закривали б багато питань в цьому напрямку. Бо як має відбуватися прогрес гравців: ДЮСШ добре працює, готує школярів. Вони переходять в студенти. А потім – в професіонали. Але на жаль виходить так: ДЮСШ «підготувала» якихось дітей, а далі в них немає майбутнього. Там йде провалля. Хочу зразу сказати, що в нас в дитячому спорті проблеми, в студентському проблеми, і в професійному звісно, теж. Але все починається з дитинства.

- Навіть брак баскетбольних клубів, про що ви кажете, професійних, на яких можна рівнятися, напевно, пояснюється тим, що немає бізнесменів та меценатів, які готові вкладати гроші в розвиток баскетболу і мати для власного гонору баскетбольний клуб і його розвивати. Це видно і у футболі. Там вже не ті гроші, які були років 8 тому. Та ж сама проблема в баскетболі, очевидно. Немає грошей, ніхто не хоче ділитися. І все. Проблема в цьому?

- Дивіться, така концепція. Ми вже розуміємо, що грошей у нас в Україні немає. Ми маємо розуміти, що бізнес-модель, якщо її вибудовувати, має бути зациклена на європейський ринок, на міжнародний ринок. Там є глобальні спонсори, для яких утримувати клуб в Україні – копійки. Щоб цього добитися, треба щоб наші українські клуби грали в топових європейських чемпіонатах – Євроліга, Кубок УЛЄБ, Ліга Чемпіонів ФІБА. Там перебувають гроші. Клуби мають потрапляти в трансляції, отримувати роялті за участь в чемпіонатах. За ці гроші вони можуть утримувати школу і навіть інвестувати у власну інфраструктуру. Багато хто так робить. Це весь секрет. В нас, на жаль, грошей нема. Але є й інше питання – у клубів просто немає плану розвитку навіть на 5 років вперед. Просто немає.

Фото з відкритих джерел

«Бродський притягнув за вуха інформацію, що я є агентом»

- І тут доречно одразу запитати про агентів. От ви з Лебедєвим (Андрій Лебедєв – генеральний менеджер чоловічих збірних України з футболу) стали партнерами по агентству Entersport. Тоді навіть був скандал: Бродський заявляв, що ви не можете одночасно працювати і в Федерації, і бути агентом.

- В мене навіть агентської ліцензії немає.

- А в чому тоді суть історії? Поясніть.

- Це просто Бродський притягнув за вуха те, що я є агентом. Так, я співпрацюю з агентством Entersport. В мене з ними давні відносини. Я рекомендую молодим гравцям (навіть тим, хто в мене в академії) мати з ними угоду. Це природно. Як консультант допомагаю молодим талантам пробитися далі. Скажу більше: поки наш ринок всередині України не буде врегульований в плані клуб-федерація-агент, в нас завжди будуть такі питання. У Бродського велика помилка: вважає, що агенти – його вороги. Але він дуже сильно помиляється. Бо агенти є тими двигунами, які допомагають клубам розвиватися.

- Може він просто не хоче відтоку тих гравців, які хоча б зараз залишилися?

- Це теж помилка.

- Ну це так. Але можливо зрозуміти його мотив.

- Це просто недалекоглядність керівника. Через одну просту причину. А що виходить в результаті – консервують наших українських гравців. Не дають їм розвиватися. І про яких рух тоді говорити? Гравець коли може розвиватися? Коли отримує найкращу практику. Ми розуміємо всі, не будемо навіть говорити, на якому рівні і місці наш чемпіонат. Звісно, до якогось часу можна, перебуваючи тут, прогресувати. Але потім просто починається стагнація. І ти не прогресуєш. А якщо ти не прогресуєш, то як ти можеш перетворитись в хорошого гравця? От і вся різниця.

- Тут навпаки має бути колаборація. Агенти якраз є тим мостиком, який допомагає нашим гравцям перейти в топ-чемпіонати, там прогресувати, повертатися в національну збірну. Коли національна збірна добивається результату, то приваблює сюди інвесторів, щоб вони інвестували в наші клуби. Просто пан Бродський не бачить всієї картини. Він хоче тут зациклити все на собі, щоб співали йому дифірамби. От і вся проблема.

- Скільки потрібно грошей, щоб з шестирічного хлопчика виростити 18-20 річного професійного гравця, який міг би на рівних претендувати на гру в NBA? В баскетбольній школі потрібно ж якось підтримувати дитину, щоб вона брала участь в змаганнях. Там інші потреби.

- Баскетбол – достатньо демократична гра. Тут не потрібно таких великих інвестицій. Все-таки це командна гра, яка не є настільки дорогою. Тут проблема в тому, щоб найти хорошого тренера. Навіть з тими тренерами, які в нас є, можна спокійно працювати до шкільного віку і прогресувати. В нас є достатньо грамотні дитячі тренери. Їх мало. Але вони є. І можуть до якогось рівня довести дитину.

Але щоб далі прогресувати, її потрібно забирати до інших спеціалістів, поміщати в інші умови. В нас в країні навіть така є проблема – доступ до залу. Щоб створити дитині умови для прогресу, потрібно її просто переміщати в інше місце. Я б хотів, щоб в нас був замкнутий цикл. Скажімо, щоб дитина могла тут почати з раннього віку і потім до 23-30 років грати. Без проблем. Але знову-таки, в кого які цілі. Якщо є ціль і в дитини є талант, то його потрібно розвивати. На жаль, замкнутого циклу наразі в нас немає, щоб повністю розвинутись в першокласного гравця.

- Щодо ФБУ. Керівництво зараз, на вашу думку, якось думає про розвиток баскетболу в Україні?

Я не знаю. Ну, поставте їм це питання.

- А ви б хотіли впливати на роботу ФБУ? Можливо, очолити її?

- Я навіть не хочу мати до них відношення. Таке враження ніби мені це найбільше треба. В нас є певна баскетбольна спільнота. Якщо їх влаштовує такий стан справ, то значить у нас все окей.

- Попри низький рівень чемпіонату, можете виокремити трьох найкращих гравців, які мають хороші перспективи переїхати до NBA?

В нас наразі є кілька сильних гравців. Той же Іссуф Санон, той же Сергій Павлов. Ще у нас в «Хіміку» є один хлопець цікавий.

- До речі, Санон повернувся в Дніпро. Це для нього крок назад чи ні? В нього могли бути інші варіанти, щоб не зациклюватися на одному рівні? Чи не втратив він свій шанс і чи лишився у нього час, щоб скористатися ним?

- Я вважаю, що в його випадку це ідеальний кейс. Він поїхав в Словенію. Отримав доступ до того, щоб його могли подивитися – «Олімпію» переглядають усі скаути. Команда виконала свою роль – його побачили, його задрафтували. Але в нього виникла інша проблема – мало ігрового часу. Навіть враховуючи те, що там вони грають на кращому рівні: у сильніших європейських чемпіонатах, в Кубці УЛЄБ, в Адріатичній лізі. Він не отримував там часу. Він зараз в такому становищі, коли такий пробіл потрібно «забілити» іншими речами. Більше тренуватись, думаю, у цьому випадку буде гірше, ніж отримувати більше ігрового часу в слабшому чемпіонаті. Тим більше, що зараз «Дніпро» грає в єврокубках з середніми командами, де він отримає досвід, зможе креативити і помилятися – його за це не посадять на банку. Це дуже добре для нього.

«В Україні майже не знають спортсменів. В мене набагато краща пізнаваність в Лос-Анджелесі, ніж у Києві»

Автор: Sport Arena

- От зараз в Україні тренд. Багато спортсменів після завершення кар’єри пішли в політику. Ви теж не виняток – балотувалися у Верховну Раду. На жаль, поки що не склалося.

- А може і до кращого, що не склалося.

- А можливо ще плануєте балотуватися? На місцевому рівні?

- Може і буду. Я не знаю.

- На вашу думку, чого не вистачило? Експерти говорять, що потрібні великі гроші або мати впливових покровителів, які можуть витягнути за допомогою авторитету і зв’язків.

- Все дуже просто. Не потрібно заглиблюватися в ці корупційні теми. Так, звісно, через гроші можна поскупати голоси і так далі. Я таким шляхом не йду. Все набагато  простіше – пізнаваність. Її потрібно підвищувати.

- В нас в країні більше знають коміків, ніж професійних спортсменів

- Ну, тут дещо в інший бік йдете. Наприклад, в Америці спортсменів знають. У мене пізнаваність набагато вища в Лос-Анджелесі, ніж в Києві. Просто в рази вища. Що мені дала передвиборча кампанія, в якій брав участь.зрозумів, що спорт взагалі нікому не цікавий в Україні. Звичайні люди не цікавляться спортом і не розуміють, що це таке. Це певно найголовніша річ, яку дала мені передвиборча кампанія.

- Вас пов’язують із партією «Слуга народу».

- Можу похвалитися тим, що в мене хороші відносини зі всіма. Крім одного персонажа. Не будемо про нього говорити.

- Як ви проводили свою передвиборчу кампанію? Я знаю, що збирали місцевих жителів, яким небайдужа доля вашого району (Микільська Слобідка, – Ред.), намагалися агітувати людей за зміни. Чи відчуваєте в собі потенціал політика? Змогли б згуртувати людей, щоб вони за вас проголосували?

- В тому й справа. У своєму районі ми будуємо спортивну інфраструктуру, робимо акції, проводимо турнір, займаємось різними активностями. То й ж скейтпарк. Хоч і за допомогою громадського бюджету, але зібрали голоси, зробили його. Ми контактували постійно з місцевими жителями. І ще в нас є дуже болюча тема із забудовниками, які хочуть берег забудувати. Тому ми всі об’єднані однією ціллю. Грубо кажучи, в межах в свого маленького району Микільської Слобідки я досить пізнаваний.

- Забудовники вас точно знають.

- Ну так (сміється). Це 100%. За межами мого району та громади мене вже не знають. А спорт у нас, звісно, не показують. І тим більше спортсменів ніхто не знає і мало хто ними цікавиться.

- Вдавалося домовлятися із забудовниками, щоб робили по вашому? Які результати вашої роботи?

- Домовлятися з забудовниками – те саме, що по ногах собі постріляти (сміється). Що тут сказати.

- Тобто поки що з цією проблемою потрібно боротися?

- Ну забудовник. На то він і забудовник, щоб забудувати. Він ж не думає про місцевих жителів, що школу потрібно будувати, майданчики дитячі. В них питання просте: я бахну 30 поверхів, а вам побудую маленький майданчик. Ідіть радуйтесь.

«З Кличком говорили. Він шикарний спортсмен. Але мер. До нього є питання»

Фото з відкритих джерел

- Напевно, зверталися до місцевої влади, щоб допомогла вирішити питання?

- Так.

- Як реагують?

- Реагують бездіяльністю.

- На Кличка виходили? Теж спортсмен.

- Виходили.

- Ви зустрічалися віч-на-віч?

- Так.

- Цікаво було б послухати розмову двох професійних спортсменів, які говорять на зовсім інші теми.

- Насправді нічого цікавого.

- Зовсім інші проблеми? Солідарності як такої немає?

- Ну яка солідарність. Він вирішує проблеми. Як це сказати тактично. Він вирішує свої проблеми. У нас інтереси свого району. Йому потрібно бути і разом з забудовниками, і з громадою. І він виходить десь посередині. А коли ти посередині, то взагалі ніде.

- Тобто Кличко тактично відійшов від цього питання, щоб вас не образити і проблему не вирішив?

- Десь приблизно так.

- На вашу думку, із спортсмена у Кличка вдалося стати мером?

- Спортсмен він був шикарний. З мерськими питаннями – тут дуже багато питань.

- Все-таки ми маємо розуміти, що й тиск на нього відповідний. Є певні групи, олігархи, політики інші, які давно в цій грі, бізнесмени. І цей тиск зі всіх сторін.

- Ну а що. Він знав, куди йде. Він йшов на посаду мера. Це ж не пиріжки продавати. Звісно, якщо ти займаєш таку позицію в місті, то з тебе будуть в 100 разів більше питатися, а то в 1000 разів. Тут ти не будеш для всіх улюбленим. Звісно, пересікаються інтереси різних громадян. І якщо ти підтримуєш одного, то для когось стаєш немилим. Тут постійно йде вибір. Ти постійно мусиш вибирати. Я б більше сказав. Не потрібно вибирати. Тут потрібно мати свою позицію і її притримуватися. Тоді не треба буде йти з одного боку в інший.

- Коли ви організовуєте різні спортивні заходи, чи не зверталися до влади, щоб допомогли з грошима.

- Ні. Я давно вже зрозумів, що з нашою місцевою владою каші не приготуєш. А якщо й звариш, то вона буде як мінімум не така смачна, якби ти зробив її сам разом зі спонсорами.

- От спортсмен Жан Беленюк публічно заявляв, що намагався вибити більше грошей в бюджеті для спорту на наступний рік. Каже, що неможливо добитися. «Я прошу – нічого немає», – говорить. Була цікава думка вже на комітеті, там висловлювали претензії до прем’єр-міністра. Його команда обіцяла зробити ремонти палаців спорту по областях України, басейни підготувати. Але нічого не робиться. Біатлонний комплекс тренувальний – теж нічого не робиться. Сказали, що немає грошей. Та сама відмазка.

- Дивіться. Тут все набагато глибше. І Жан хоче зробити так, щоб зміни сталися зразу. Напрямок спорту, який є зараз, залишився старим. Потрібно приймати окремі програми, окрему концепцію бачення розвитку спорту. Це не робиться за один день.

До прикладу, щоб велика компанія реформувалася з 1,5 тисячами співробітників, їй потрібно 1,5 року. Просто щоб почати реформуватися. А тут ціла галузь має реформуватися. Тут не потрібні швидкі рішення. Навпаки потрібно грати в довгу (гру, – Ред.) і робити фундаментальні зміни. Жан – активний. У нього хороші наміри, і він хоче швидко зробити зміни. Але на жаль, у бюджеті сказали – грошей нема. І все. Деякі люди кажуть – наповніть бюджет, придумайте програму. Щоб взяти гроші на реформу спорту, потрібно їх в іншій сфері взяти. Щоб це зробити, треба показати, що це потрібно громадянам України. Донести думку, що спорт – це не просто так. Це – здоров’я нації. А в нас зараз жахлива статистика з ним.

На спорт виділяють 4 мільярди гривень, а на охорону здоров’я – 150 з чимось мільярдів. При тому профілактика спортом понижує ризики захворіти на серцево-судинні захворювання на 30%, на 20% зменшує ризик захворювання суглобів тощо. Але замість того, щоб додати 20 мільярдів на спортивну інфраструктуру, щоб наші громадяни пішли в зал – менше хворіли, діти були здоровішими – ми робимо навпаки. Такий парадокс. Тут ми врізаємо. А на таблетки, щоб вже лікувати, додаємо. Тут потрібне усвідомлення, щоб це перевернути. На це потрібно час.

- Щодо Кубка Медведенка? Хто там основний спонсор? Для чого він задуманий? Як розвивається? Яке бачите майбутнє?

- Спонсорів поки великих немає. Є внески. Ну і свої. А за розвиток. Ми хочемо задати нові стандарти для аматорських турнірів. Звісно, це зал, де все відбувається. Він на зовсім іншому рівні в плані технічного оснащення. Там паркет, світло, після гри можна зайти і нормально прийняти душ. Це – мінімальні умови. Але порівняно з іншими залами у нас космос.

Сам фокус ми робимо на тому, щоб гра в баскетбол дійсно була комфортною. Щоб ти прийшов і отримував задоволення від самої гри. А так звана «битовуха», стан залу мають піти на інший план.

- Чи багато витрачає своїх грошей на такі речі? Не тільки на Кубок Медведенка, а й загалом на розвиток спорту?

- Вистачає.

- Не шкода безповоротно прощатися з грошима?

- Шкода-нешкода. Яка різниця. Це вже соціальна відповідальність. Є можливість – допомагаю. Нема – не допомагаю.

Фото з відкритих джерел

«У Бродського явний конфлікт інтересів у Федерації»

- Повертаючись до наших реалій і розвитку баскетболу. На вашу думку, чи варто, щоб Суперліга вийшла з ФБУ?

- В ідеалі – так.

- Чим конкретно це допомогло б? Що зараз заважає їй розвиватися?

- Вона підконтрольна президенту Федерації. По суті, вона залежна від Федерації.

- А якщо змінити президента Федерації?

- Немає різниці.

- Головна проблема, що є вплив президента Федерації. Так?

- У президента Федерації зараз є велика кількість конфліктів інтересів. У нього як мінімум 2-3 клуби, в яких він кінцевий бенефіціар. Плюс Ліга, на яку він може впливати. Плюс Федерація. Конфлікт на лице.

- Всі ж це бачать, в принципі. Але мало хто про це говорить.

- Значить всіх це влаштовує. Якщо їх це влаштовує – окей.

- Значить не всі думають про розвиток баскетболу і зміни у ньому. Вони причетні до цього – їм комфортно.

- Дивіться. В чому я бачу великий плюс своєї передвиборчої кампанії. Я думав, що у нас зі спортом погано. Але  не думав, що в нас настільки погано.

- Ваші подальші кроки. У що вірите? Що хочете змінити?

- Я ставлю завдання довести все до кінця і дати імпульс розвитку спорту, щоб він таки був прогресивним. Щоб він повернувся в медійний простір, щоб наші спортсмени стали пізнаваними. Щоб доступність спорту була: в кілометровій досяжності має бути місце, де ти можеш прийти і позайматись спортом в комфортних умовах.

Володимир ХОМ’ЯК, Володимир КРУПЧУК

P.S. Якщо вам сподобалось це інтерв’ю, підтримайте нас лайком, підпишіться на блог, а також на наш Youtube і соціальні мережі, щоб не пропустити наступні цікаві розмови.

Этот пост опубликован в блоге на Tribuna.com. Присоединяйтесь к крупнейшему сообществу спортивных болельщиков!
Другие посты блога
SporttravelerUA
+7
Написать комментарий
Реклама 18+