Культуральна політика, політичний футбол, футбольна культура

Ультрас – організовані групи вболівальників для підтримки футбольних клубів. З’явилися у Італії у 1966 році, мабуть, зрозуміло чому. Італійці – люди Півдня, вони такі, як і сонце в зеніті: гарячі, засмаглі і люблять хороше вино. Стереотипно виходить, але істина десь посередині.

Серед ультрас у Європі багато дорослих чоловіків, які мають роботу, сім’ю (адже в організацію треба платити членські взноси, не знаю як в Україні). Можна вважати, що участь у організації для них – чисто відпочинок для душі і адреналін. У нас же до ультрас в основному належать малі хлопчики: студенти, школярі, студенти технікумів (правда, маю знайомих ще зі школи з движу місцевого клубу). Тобто логічно, що багатьом людям, не знайомим з принципами роботи організації зсередини, приходить в голову думка, що ультрас – це просто забавка для дітей, переростуть, і краще триматися їх подалі. Тим паче, якщо врахувати той факт, що було на початку нового тисячоліття – движ футбольних хуліганів. Це зовсім не ультрас-організація (і слава Богу, той період канув у Лету).

Against modern football.

Я теж проти комерціалізації сучасного футболу, але маємо що маємо. З бюджету у нас команди не підтримують, ми не Росія. Багатих олігархів на всю УПЛ не набирається (а там ще ПФЛ і Друга Ліга). Тому прості вболівальники спокійно це сприймають, купуючи футболку або розу втридорога у онлайн-магазині «Шахтаря» (ну дорого, чесне слово!).

Власники футбольних клубів мають дві позиції в справі з ультрасами: або вони підтримують їх, прислухаються до їхньої думки (приклад – Італія, більшість професійних клубів якої підтримують зв’язок з ультрас). Друга позиція - боротьба з движем. Приклади: Шотландія, Англія і… Україна. В нас з організаціями ультрас боролися на державному рівні. Після приходу до влади професора навіть у свій час протягнули у Раді законопроект (тут). Реакція ультрас тут – просто динамівська заява найбільш повна.

Зараз колишня влада також канула в Лету, тому хлопці (і дівчата, мабуть) можуть видихнути з полегшенням. Та чи так воно.

Євромайдан і сучасні події. Зміна відношення до ультрас.

Звісно що можна очікувати від дітей, які ще не можуть щось логічно і розсудливо оцінювати. Такий совковий менталітет у вихованні дітей залишається, і саме так думають дорослі. Думали.

Ультрас спочатку виразили повну підтримку Євромайдану (звісно, коли саджають Павличенків, перед цим продвигають закон, який затуляє хлопцям роти на державному рівні – вони за владу будуть?), ультрас боролися з тітушками, на Сході захищали проукраїнські мітинги від міліції.

А тепер вони захищають нас від сепаратистів. Я веду до того, що мене торкнуло. Вчорашні події в Одесі були просто останньою краплею. Хлопці з ультрас герої, і багато клубів відносяться до цього нормально.

Кріт у мішку.

 Як завжди, оплотом непорозуміння і паршивого відношення до думки більшості в Україні був, є і буде «Шахтар». Коли навіть легіонери «Металіста» підтримують Єдину Україну (вони роботу втратити можуть і спокою хочуть), то політика керівництва донецького «Шахтаря» - така політика. При заявах Ахметова та його компаніі, в яку входить і клуб з усіма складниками про його прагнення до єдиної і нерозділимої України з Донбассом і Крим (тут). При цьому Сергій Палкін влаштовує травлю ультрасам, і його підтримує нечисленна кількість користувачів фейсбуку.

Далі: ультрас захищають проукраїнські мітинги. Ультрас. Не міліція, не армія, а хлопчики з фаєрами і баннерами. Вчора в Одесі хлопці у перерві підірвалися і погнали у центр міста, де точилися бої з бруківкою та коктейлями Молотова. Це похвально. Навіть не похвально – правильно. Хлопці знають і розуміють де вони хочуть жити. Але є одне «але»: ультрас – патріоти свого міста. Це один із положень їхнього кодексу. Майже всі угрупування ультрас у нашій країні є правими . Потім стоїть країна. Отже в цілому претензій до ультрас Севастополя, які виступили за Росію, бути і не повинно, бо вони на стороні громадян міста. Але зрада цілого движу – некрасиво вийшло трохи.

Футбол vs політика.

Лозунг, що на футболі політики бути не повинно, ми чуємо ледь не кожного дня. Але що таке політика? І хіба заборона паління та лайки на Донбасс-Арені – не політика клубу «Шахтар»? Політика. Це слово настільки розтягається у значенні, як золото. Саме тому політика і спорт завжди будуть разом. Інакше міністерство молоді та спорту сенсу не має.

Далі: улюблена кричала «Путін – х*йло» звісно, принижує моральні права людини на гідність і повагу. І давайте без цинізму, бо

-          Стаття 3 КУ. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. 

А ми ще залишаємося демократичною державою.

Ультрас ніколи політичною структурою не стануть. Але саме їх ні держава, ні люди ніколи не чули. Тепер боляче вам за те, що ці хлопці набралися сил і про двигаються вперед, тісно впроваджуються в нашу діяльність, в нашу культуру? Але так і повинно бути.