Інфантильність на ваших очах

За весь час існування людства ми винайшли та придумали нескінченну кількість ярликів для всього. Логіка (я зараз про науку кажу) інтерпретує ярлики як назви, які дають десигнатам (існуючим об’єктам, і неважливо – чи це реальна річ, або абстрактне поняття). Навіть почуття та стани ми «ярликузуємо», щоб легше було розуміти себе і співбесідника. Фактично це схематизація світу.

От що ви знаєте про інфантильність? Вікіпедія каже що це відсталість у розвитку, коли людина у дорослому віці зберігає психічні риси дитячого віку. Це, якщо вдуматися, медичне поняття. Проста людина – «споживач» медіального більше контенту ніж вузько направлених книжок, як ми з вами, «інфантильність» буде інтерпретувати як рису характеру або стан людини, яка поводить себе по-дитячому частіше ніж звичайно та «живе ніби в своєму світі, де рожеві єдинороги і веселки». Саме так. І про це я хочу поговорити.

Наш футбол, як інституція, а не як гра, досі зберігає в собі риси інфантильності (під інфантильністю я маю на увазі медіальну, а не медичну). Вищі чини та футбольні клуби досі намагаються зберегти видимість що все добре, наганяючи димку нам на очі. А через це трапляються скандали: як от з футболками, всі скандали з «Шахтарем» у Львові, потуги «Металіста» залишитися топом в Україні і т.д. Заяви «Ми за мир» вже не діють. Хто це «ми»? Футболісти? Тренери? Керівництво? Чи фанати? Ах так, ми ще не в Європі, і фанати у нас не частина клубів. Не всюди, не буду вже аж на стільки схематизувати. Деякі клуби мовчать, деякі проводять акції, деякі кажуть щось там, десь там, але…

Але справа ось в чому. Головне гасло «Футбол вне политики» не працює ніколи. Поняття «політика» розтяжне, і футбол, як і інший вид спорту, в політику прекрасно вписується. Моя думка зараз моде здатися трохи совєцькою, але я вважаю що футбол (як і інший вид спорту) повинен бути частиною патріотичної пропаганди в країні. Звісно, все в жорстких рамках, але гімн перед матчем збірної ніхто не відміняв. Прапори на матчах, руки на правій стороні грудей і т.д. Англійці цілий листопад червоні маки носять – це не політика? Не пропаганда патріотизму? Ні. Ніхто їх в цьому не звинувачує.

Пропаганда хороша, коли нею не спекулюють. Кожна думка в вашій голові, кожне закладене поняття, кожен стереотип – все це пішло з пропаганди, нею займаються всі: і ваші батьки, коли виховували вас, і національне телебачення.

Інфантильність разом з пропагандою йде рука об руку. На жаль. Пропаганда не дає поглянути на світ реально, інфантильність взагалі змушує творити власний. Як це роблять наші футболісти. Так. Я веду річ про них, про наш футбол. Ось ще трошки – і почнеться УПЛ, вийде після зимової перерви. І нас накриє низка матчів, гімн там, але… Все це ще більше стає схожим на бенкет під час війни, і не хочеться якось дивитися на це «видовище». Ми всі вже втомлені і нема сил навіть відволіктися. Майже кожен живе думкою про те як одного дня встане і побачить твіт, або пост вконтакті або новину по зомбоящику що все.

Але проблема в тому що не кожен розуміє що відбувається. І футболісти теж. Я зараз не про СаШо (він титан, йому браво), я про інших. Мабуть, більш молодших.  Люди, які читають мій твіттер (Матулкіну і Каті привіт) – знають про що я. Хто не бачив той допис з інстаграма Артема Громова – велком у блог . Як же він мене вибісив в той час. Так, може я перебільшую, тим паче я знаю парочку росіян абсолютно адекватних, але справа зараз не в Росії. В першу чергу всі ці словечки «Ми за мир» або повне невтручання у цю ситуацію. Це вже не вибори, не привітання президента і не Євро. Це, чорт забирай, війна. Війна не знає що таке політика (хоч політики її і роблять). Інколи мені просто хочеться щоб один, щоб хтось один отримав повістку. І більше не було б фоток з клубів, покупок дорогих машин і скандалів на рахунок зарплат. І щоб хтось сказав чітко свою позицію. Хоч раз. Як Шовковський. Бо «Ми за мир» - дуже хитка і нечітка позиція. Я не звинувачую Олексія Гая в тоу що він не одягнув футболку під час матчу «Карпат» з «Чорноморцем», він, до речі, ясно дав зрозуміти що думає на цей рахунок. Я хочу щоб псевдо-соціальні кампанії закінчилися. Я хочу щоб «Шахтар», «Карпати» перестали піаритися на тому що вони роблять. Це нас розділяє. Ви ще не помітили, ні?

Я не вважаю себе вповноваженою взагалі щось казати на цю тему, я мешкаю в іншій країні на даний момент. Але є один прецедент який змусив мене написати цей пост. Я не за мир. Я за незалежну Україну і за український Донбас і Крим. Все. Крапка на цьому. Дякую за увагу.