«Карпати» 2010-х: тренер – Кононов, в атаці – Гладкий і Перес

Ех, були часи!

Складати символічну збірну «Карпат» минулого десятиліття – болісно, ностальгійно й приємно водночас. Єдиний світлий момент, який пережив львівський клуб за цей період, – вихід в групу Ліги Європи. Найпростіше – просто написати той склад команди. Навіть приблизно такої ж події по емоційному наповненню та спортивному досягненню не було й близько. Але в тієї команди вистачало проблем – все трималося на головному тренері, якого ті ж гравці раптом захотіли позбутися. Й потонули у хвилі сварок і скандалів. 

У наступні сезони в складі «Карпат» було чимало талантів та яскравих людей. От тільки кожному з них бракувало якісних партнерів, розумного тренера, розсудливого керівництва та відсутності кадрових революцій. Було б сильно, якби вони зібралися в один момент разом. І на піку своїх можливостей і форми. Але можемо лише фантазувати, на мить забувши про те, що відбувається з клубом зараз.

Воротар: Андрій Тлумак

Тлумак нагадував африканського воротаря – потужного, емоційного, з феєричною грою на лінії та хорошим стрибком. Щоб стати справжнім топом, йому завжди бракувало стабільності й спокою. Він чимало ляпав на виходах чи випускав м’яча з рук у простих ситуацій. Але коли ловив кураж – видавав перформанси, яким заздрив навіть фан-сектор.

Піковим Тлумак був до переходу в «Металіст» та «Зорю», а після повернення часто ділив місце в основі з Руденком і Богатіновим, боровся із зайвою вагою та травмами. Але так і залишився лідером у роздягальні та на полі. Й міг видати сейв, що потрапив би у підбірку сезону, якби УПЛ такі робила.

В голові застиг образ свого хлопця з Львівської області, який диким ревом змушує боятися своїх і чужих. Так, йому бракувало таланту та скіллів, але він брав інcшим. Характером і харизмою в тому числі. Один з найбільш талановитих кіперів Європи свого віку Роман Підківка свій шанс прогуляв у львівських нічних клубах. Тому тут без конкуренції. 

Лівий захисник: Володимир Костевич

Костевич – ще один футболіст зі Львівщини, який став символом епохи для «Карпат». Не надто успішної й гордої, але не менш важливої. Саме тоді в клубі з’явилася чимала кількість вихованців академії, яка робила погоду на полі, а потім пробувала себе в іноземних клубах. Костевич – один із перших таких футболістів.

Швидкий, технічний, розумний лівий захисник уособлював сучасного флангового крайка – з двома серцями, підключеннями в атаку й шквалом подач і прострілів. Інколи його навіть випускали у півзахист і віддавали капітанство. Які б часи не переживала команда, до Костевича було мінімум питань. А в найбільш складні моменти Володя ніколи не ховався і був готовий відповісти на критику вболівальників і журналістів. 

Його потенціал дозволяв виступати за збірну й у топ-чемпіонаті. Перехід у «Лех» мав стати трампліном, але чомусь заштопорив цей процес. Та від цього вплив Костевича на вклад в історію «Карпат» не стане меншим. Ніколи не забути хлопця, який вчора розривав фланг «Динамо», а сьогодні їде в маршрутці до Жовкви. 

Центральний захисник: Грегор Балажиц

Захист «Карпат» настільки нестійке та ненадійне явище, що в символічну збірну потрапляють оборонці, які краще атакували, аніж захищалися. Серед таких точно має бути Грегор Балажиц. Кремезний словенець чудово почувався в грі один-в-один й вигризав повітря, але чудив, коли справа стосувалася позиційної гри.

Він прийшов у складний час – коли слава лігоєвропейських «Карпат» накривала «Україну» свіжим пилом, а в офісі клубі ніяк не могли зібрати розбиті горшки й частенько звучало слосполучення «трансферний бан». Це не заважало Грегору бути головним чародієм тієї команди. 

Черговий невдалий матч. Народ вже піднявся зі стільців і готується до виходу. Остання подача, останній удар. «Що, знову Балажиц?» – звучало на трибунах. Він був настільки крутим у грі головою та боротьбі, що Йовічевіч не цурався ставити його в центр нападу. Не дарма. Пробач, Сергійчук. 

Центральний захисник: Ігор Пластун

«В «Карпатах» постійно був психологічний вантаж. Глобальний мінус цих чотирьох років – ми не добилися абсолютно нічого. В таблиці – незрозуміло, інколи грали незрозуміло як, результати були нехороші», – говорив нещодавно Пластун. З ним важко не погодитися. Ті «Карпати», в яких він грав, навівали хіба смуток. Тим крутіше, що він зміг показати свій клас саме в такій команді.

Виважений, спокійний, легкий центральний захисник видав кілька сезонів, які дають розуміння – після його відходу центрального захисника такого ж рівня в «Карпатах» не було. Ще один маркер його крутості – трансфер з аутсайдера УПЛ в команду, яка регулярно виступає в єврокубках, хоч і представляє чемпіонат Болгарії. До того ж «Лудогорець» заплатив за гравця близько мільйона доларів. 

Не дивно й те, що Пластун став капітаном «Карпат» й людиною, яка завжди відстоювали інтереси команди й навіть тренера перед керівництвом клубу. Серед безладу й хаосу такі люди особливі цінні.

Игорь Пластун: «Горжусь Украиной, но грязь не дает переменам стать прозрачными. Это самая большая трагедия нашей страны»

Правий захисник: Артем Федецький

Федецький у «Карпатах» останнього зразка – це про повільність, незграбність й авторитет. Він негативно виділявся навіть у команді, яка грала стикові матчі за право залишитися в УПЛ. Його повернення мало стати красивою історією з хеппі-ендом і прощенням (перший відхід Федецького з «Карпат» закінчився фінансовим конфліктом), а стало черговим символом біди в клубі. За вище написане було б дивно включати такого футболіста в збірну десятиліття, але перший прихід Артема в «Карпати» закономірно це перекриває.

Праймового Федецького ми бачили у матчах за «Дніпро» та збірну, але зовсім забули, що він – і є «Карпати». На перший погляд свій, але насправді нелогічний, проблемний та дивний. Наче простий, як двері, а насправді складний, як механізм годинника на Ратуші. Нема жодної футбольної якості, за якою Артем був топовим гравцем, але цілісно виглядав страшно симпатично. За таких хотілося вболівати. Тим більше, у Лізі Європи. Та й людину, яка голом в кінці матчу впустила туди «Карпати», важко забути. 

Центральний півзахисник: Ігор Худоб’як

Ігор на відміну від Федецького – символ «Карпат» усіх епох. Від поїздок в Дортмунд і Севілью до провалів з «Олімпіком» і «Зіркою». Кучерявого моторного парубка змінив лисий центрфорвард (так-так, було й таке), але не змінилося одне – його клас і бажання. Близько 300 матчів, більше 40 голів не стерти з памяті.

Він був однаково корисним і в захисті, і в атаці, відбирав і асистував, стелився в підкатах і закидував черпачки, бив і блокував. Універсал і боєць, легенда та історія. Він однаково добре почувався з Батістою і Шведом, Кузнєцовим і Гуцуляком, Годвіним і Кльоцом. Він старався зв’язати на полі те, що поза ним не зв’язувалося взагалі.

З часом його капітанство викликало питання – скромний чоловік з мінімумом слів у лексиконі та дружиною, яка «закривала писки» вболівальникам. Що поробиш – у цьому клубі все неоднозначне. Шкода тільки, що в українському футболі не вміють прощатися з великими. Худік заслужив, незважаючи ні на що. Матчі за збірну – теж підтвердження.

Центральний півзахисник: Олег Голодюк

Неможливо уявити Худоб’яка без Голодюка. Поки перший чистив, другий творив. Філігранний пас, бачення поля, багатовекторність і тонкість. Його потенціал не передбачав мати в списку невідомих угорських клубів, а часто змушував інсайдерів публікувати новини про потенційні трансфери в «Динамо» чи «Дніпро». Двозначність – це якраз про нього. 

Дивно, але шкода, що такий гравець був у «Карпатах» у грошові часи – здається, вони й з’їли його талант. Кілька красивих голів – позолочена машина, один стабільний сезон – одна з найбільших зарплат у клубі. Відсутність голоду й мотивації – одна з проблем не лише Голодюка. Але навіть те, що ми змогли побачити, вистачило. Зізнайтеся, ви затамовували подих, коли він був з м’ячем. Будь-який його рух якого міг перевернути гру, а стадіон – змусити аплодувати. За це ми і любимо футбол.

Лівий півзахисник: Денис Кожанов

Страшно уявити, скільки разів Кожанов відповідав на питання про зайву вагу. Він, партнери та тренери завжди говорили про своєрідну будову тіла, а сам футболіст все доводив на полі. Пухкий крайній хавбек носився фланго не бездумно – інакше б не віддав 14 гольових передач за сезон (в 2010-му) й не забивав у Лізі Європи. Кожанов – це про вчасність. Вчасно біг, вчасно пасував, вчасно обводив. Саме це відчуття гри дозволяло футболісту нівелювати очевидні мінуси. З часом не дивувало навіть те, що футболіст з на перший погляд неспортивною комплекцією є одним із найшвидших у команді. 

Як і половина цієї збірної, Кожанов повертався у «Карпати». Але далі вмів бути тим, хто може вирішити. А свою особливість доводить прямо зараз в команді Тлумака – забивати чи не в кожному матчі в 32 навіть у першій лізі не кожен зможе.

Правий півзахисник: Мар’ян Швед

Швед не став легендою й не провів у «Карпатах» бодай три повних сезони. Та це той момент, коли цього й треба. Інакше ніяк – перед нами найбільший діамант львівського клубу останнього десятиліття. Він почав грати за основу, коли виступав за U-19. Йому було лише 17, коли він зробив дубль в УПЛ. Він був останнім гравцем, на якого у Львові ходили вболівальники. Взривний, покладистий, з дриблінгом, ударом і технікою не в стилі УПЛ. Він завжди виділявся на фоні українських команд. А коли повернувся до Львова, не зупинився, а далі продовжив творити дива. 

Швед закономірно доріс до збірної й вдруге поїхав до Європи. Але й далі залишився таким же – простим і скромним у спілкуванні. Ніколи не забуду вихід з тунелю на «Україні» й Мар’яна, який ніяково вибачається перед журналістами після чергового крутого матчу: «Можна, я не буду говорити? Не знаю, що сказати». Мар’яне, без проблем, тільки грай!

Атакувальний півзахисник: Лукас Перес

Важко зрозуміти, як гравця такого рівня занесло в кризові «Карпати». Легко зрозуміти, чому він розривав суперників без розбору. В ті часи я жив недалеко від «України», але на стадіон ходив рідко – було боляче. Затишшя в гуртожитку неподалік зрушив шум на стадіоні, ввімкнув трансляцію – стало боляче від того, що не побачив цей гол вживу. 

Якщо Карраскаль – це про талант, який залежить від настрою, то Перес – це про рівень у кожній грі. Іспанець не залежав від суперника, партнерів чи настрою. Він виходив і тащив, грав на абсолютно всіх атакувальних позиціях й підтягував до себе інших. Якщо «Карпати» останньої декади – це про сум, то Перес – той, хто виводив із цього стану і змушував вірити.

Ну і не треба забувати про останній трофей (сприймайте, як хочете) – Копу дель Соль у 2011-му вони виграли насамперед завдяки Лукасу. А те, що витворяє цей форвад в прімері, гріє душу. «О, а цей хлопець грав за «Карпати», – кажу усім.

Форвард: Олександр Гладкий

Спершу без сумнівів відправив сюди Сергія Кузнєцова – найкращого бомбардира «Карпат» епохи Кононова. Але в 2010-ті цей період включив в себе лише групу Ліги Європи. Тоді Кузнєцов якраз повернувся до Львова з «Аланії» й так і не знайшов себе серед травм і скандалів. Другий кандидат Густаво Бланко-Лещук провів у Львові лише один, хоч і вельми яскравий рік. Залишився третій, найбільш неочевидний і найбільш заслужений. 

Гладкого можна скільки завгодно критикувати за дубовість, але факт – цей гравець вміє забивати. Найголовніше, щоб у нього вірили. «Карпати» цю віру змогли йому дати. Навіть кілька разів. Після першого разу Олександр перейшов у «Шахтар», після другого – скотився до другої турецької ліги. Хоча в обох випадках стабільно робив свою роботу – в його активі близько 40 голів за львівську команду. Жоден інший футболіст таким же показником  за цей період похвалитися не можу. Це найголовніший маркер. 

Тренер: Олег Кононов

Зміна тренерів у «Карпатах» настільки звична справа, що вибір кандидатів на місце в цій збірній звузився до однієї персони. І вона в 2011-му покинула Львів. Потенційно Ігор Йовічевіч та Олег Дулуб могли переплюнути досягнення Кононова, але такої можливості чомусь не отримали. Тому логічно, що треба відзначити того, хто побудував одну з найкращих команд в історії «Карпат».

Матч з «Галатасараєм», перестрілка з «Боруссією» і виїзди в Дортмунд, Париж і Севілью, сильні битви в чемпіонаті. «Карпати» були стабільним сильним клубом, яким гордилося місто. 

Востаннє таке траплялося під час роботи білоруса. Він отримав статус почесного громадянина Львова й красиві перфи від фан-сектора. Його з любов’ю згадують абсолютно всі, хто знайомий з ним по роботі в «Карпатах». Він вичавлював максимум з далеко не найбільш зіркової банди чемпіонату.

Чудово, що Львів мав Кононова. Шкода, що все закінчується ось так

Символическая сборная «Динамо» 2010-х

Символическая сборная «Шахтера» 2010-х

Символическая сборная «Днепра» 2010-х

Символическая сборная «Черноморца» 2010-х

+38
Реклама 18+
Популярные комментарии
Денис Юдінков
+63
Альооооо. А Сергій Зеньов. По досягненнях, своїй ролі і статистиці він заригує Мар’яна Шведа просто в мінуса.
роман петров
+42
Батіста і Ощіпко навіть на запас не тягнуть?
Денис Юдінков
+40
Федецький в символічних збірних десятиліття двох клубів )))
Написать комментарий 48 комментариев
Loading...
Реклама 18+