Спорт по-українськи. «Політехніка-Галичина» як символ ситуації у вітчизняному баскетболі

Українська Суперліга, як баскетбольний чемпіонат, ніколи не викликала особливого захоплення у фанатів гри: тут бракує висококласних легіонерів, у більшості команд погано розвинута своя школа, існують проблеми з фінансами і, як наслідок, на українських паркетах все виглядає далеко не так, як ми бачимо у Топ-10 моментів дня в НБА. Мінімум данків, крос-оверів й прихованих передач. Словом, типовий середньостатичний європейський чемпіонат. Матчі, які відбуваються в українському чемпіонаті, цікавлять хіба що вболівальників однієї із команд, а зали заповнені максимум на половину - це з урахуванням дешевих квиточків й теплого приміщення. Тут навіть у холодну пору не простудишся - не те що на футбольному стадіоні. 

На українських паркетах все виглядає далеко не так, як ми бачимо у Топ-10 моментів дня в НБА. Мінімум данків, крос-оверів й прихованих передач. Словом, типовий середньостатичний європейський чемпіонат. 

Ситуація сильно погіршилася перед стартом сезону 2014/15. Припинили існування "Кривбас", "Азовмаш" і "Донецьк", чемпіон Вищої ліги "Кіровоград" відмовився від участі в Суперлізі, а ті, хто залишився, змушені робити ставку на українських гравців - їх, якщо рахувати справді хороших виконавців, залишилося не так й багато. У п'яти команд з 11 залишилися легіонери ("Говерла", "Дніпро-Азот", "Хімік", "Черкаські Мавпи", "Миколаїв") і їх загальна кількість становить 9 чоловік: 8 американців й один британець. Не густо, якщо подивитися на картину, скажімо, минулого сезону, де чи не в кожній команді (віднімаємо БК "Київ") було 5-6 легіонерів, найзірковішим з яких можна назвати MVP чемпіонату 2013/14 Даріуша Лавриновіча - основного гравця збірної Литви. Але, наголошу, навіть тоді чемпіонат був не сильно цікавим і яскравим, а що вже говорити про тепер? З однієї сторони - є можливість для розвитку українських гравців, з іншої - із від'їздом закородонних гравців першість втратила колорит і який-неякий рівень баскетболу. 

З однієї сторони - є можливість для розвитку українських гравців, з іншої - із від'їздом закородонних гравців першість втратила колорит і який-неякий рівень баскетболу. 

Одні клуби комплектувалися із "високосортних" українських гравців ("Будівельник", "Хімік"), а дехто зробив ставку на представників Вищої ліги ("Політехніка-Галичина"). Така різниця зумовлена різною матеріальною ситуацією. Кожен вирішував проблеми так, як це, грубо кажучи, дозволяли фінанси.

У Львові зібрався цікавий колектив (у сенсі незрозумілий, від нього не знали, що чекати) з цікавим тренером (у сенсі 24-річним Максимом Фомічовим) й примарними перспективами. Подейкують, що молодий наставник - син Юрія Фомічова, одного із керівників (чи то вже екс-керівника) Асоціації баскетбольних клубів України. Грамотний тактик, який попрацював у тренерському штабі в кількох відомих клубах (УНІКС, ЦСКА) і їздив на стажування до світових метрів, досвід здобув - біля його керма "політехи" зіграли 10 матчів, з яких виграли лише один, й одесит був відправлений у відставку. Але робити його винуватцем провальних виступів львів'ян язик не повернеться: з тим матеріалом, що був у нього під рукою, зробити якісний продукт було справою не з простих. 

З тим матеріалом, що був у Фомічова під рукою, зробити якісний продукт було справою не з простих. 

На паркеті ПС "Галичина" виступають вчорашні гравці Вищої ліги або дублів. Хлопці, яким випав неймовірний шанс проявити себе на найвищому (по-українських мірках) рівні. Можна практично напевно сказати, що за інших обставин про умовних Орленка, Тихонова, Шемосюка чи Беркіна говорили б виключно на локальному рівні й до команди Суперліги вони б не доросли. Але так склалась ситуація й особливо вибирати не доводилося. Головне, що команду заявили на чемпіонат. На тому спасибі. 

Найбільш чітко ситуацію в українському баскетболі загалом й у "Політехніці" зокрема описав Погостинський, який прокоментував селекцію львів'ян: 

"Кого підписати на п'ятого номера? Хто в нас вільний в Україні п'ятий номер? У мене сидять великі гравці, але вони не можуть вирішити питання. Дивіться, для того, щоб купити що-небудь непотрібне, потрібно що-небудь непотрібне продати. Вони зараз на ринку всі однакові - ті, хто залишився і не виїхав за кордон або не підписаний в якихось командах. Вони однакові, тільки різні будуть прізвища. То чому я повинен віддати тих людей, які починали в нашій команді і взяти інших, яких я буду вводити в свою команду ще місяць, а результат буде або такий же, або гірший?".

Для того, щоб купити що-небудь непотрібне, потрібно що-небудь непотрібне продати. Вони зараз на ринку всі однакові - ті, хто залишився і не виїхав за кордон або не підписаний в якихось командах. Вони однакові, тільки різні будуть прізвища. 

Зараз "політехів" очолює саме старий-добрий гендиректор Кирило Погостинський й після трьох матчів під його керівництвом в активі його підопічних перемог нема. Світла у кінці тунелю не видно, а слова наставника про плей-офф звучать, як мотивація для гравців.

Цікаво, що у протоколі після матчу з "Одесою" у графі тренер все ще значиться Максим Фомічов. Можливо, він ще працює у Львові? :)

Львівський вболівальник, до слова, не полишає надій. На "Політехніку" ходять. "Політехніку" підтримують. "Політехніку" люблять. Допомагати цим хлопцям просто необхідно. Якщо не рахувати легендарного 40-річного Зубрицького, то у складі "Галичини" виступає недосвідчена молодь (ледь не забув, Орленку - 29, але і його також дозволю собі назвати хлопцем "без досвіду"). Видно, що у цих людей горять очі і є неймовірне бажання довести всім, що вони тут не випадково. Як тут не повболівати? Та, знаєте, на одному бажанні далеко не заїдеш - бракує майстерності і крапка. Клубу лише хочеться подякувати за те, що він є. Що бере участь у Суперлізі. Що дарує столиці Галичини баскетбольне свято. 

Львівський вболівальник, до слова, не полишає надій. На "Політехніку" ходять. "Політехніку" підтримують. "Політехніку" люблять.

P.S. Хочеться окремо описати моменти, які відбуваються, коли доводиться виконувати свої професійні обов'язки:

- післяматчеві прес-конференції відбуваються не в окремій кімнаті/кабінеті, а у тому ж таки залі, куди у технічну зону господарів заносять столик, й ставлять мікрофони. 

Все б нічого, та в цей час, на обох корзинах активно кидають в кошик м'ячі хлопчики, що під час матчу протирають паркет. Цей шум не дозволяє добре чути тренерів і гравців. Дякую Кирило Погостинському - у нього потужний голос, а от Олега Юшкіна чув "через слово" :(

- дивитися матчі доводиться на балконі, а сидячи спостерігати тут за баскетболом, повірте, неможливо - заважають великі колони. Доводиться стояти весь матч, спершись на поручні. Ніби нічого страшного, але трохи дивно, погодьтеся :)

- веселить той факт, що на прес-конференції потрапляють незрозумілі мені особисто люди. На кожній з них бачу кількох дідусів, один з яких любить задавати наставникам досить прямі й провокативні питання. Найбільше він "порвав" аудиторію після гри з "Одесою" в п'ятницю. Судіть самі: 

 Вы когда Орленко брали, вы же знали, что он нулевой (!!!!!!, - прим. автора) игрок, что он ничего особого не представляет? - Хорошо, Орленко мы брали, он нулевой игрок. Орленко в Николаеве выдал хорошую игру. Здесь он начал нормально. То, что он не попал штрафные это одно. Но то, что на нем люди заработали фолы – это было. Хорошо давайте по-другому. У меня будет бегать один Тихонов, у него не будет конкуренции и что мы будем делать дальше? Он у меня будет отрабатывать игру против кого? Против Эдика? Я вам даю гарантию на 100%, что стоимость контракта Орленко больше, чем соответствует его игре. Он отрабатывает свои деньги на 200%, - сказав Кирило Погостинський. Дивно, що він взагалі відповідав на таке питання. А, можливо, у дідуся якийсь особливий статус в клубі?