Штефан Еффенберг. Брутальний добряк

"Я народився 2 серпня 1968 року в Еппендорфській клініці і важив 3700 грам. Але потім почав різко худшати і моя вага склала всього 2000 грам. "У вашого сина небезпечний вірус, - сказав лікар моїй мамі. - Я не можу вам нічого обіцяти. Ми повинні набратись терпіння і чекати". Цілих три тижні я пролежав у Еппендорфі і тільки після видужання батьки забрали мене додому. Моя велика мрія стати професіональним футболістом могла закінчитись так і не почавшись."

Штефан Еффенберг був одним з тих футболістів, що неймовірним чином поєднують в собі два протилежних начала - руйнівне та творче. Його по праву вважають одним з найкращих плеймейкерів в історії бундесліги, але тут же згадують і його надмірну імпульсивність та непростий характер, які не дали йому реалізувати себе в Бундестім. Важко сказати чим Штефан запам'ятався вболівальникам більше - екзотичною зачіскою із вистреженим тигром на потилиці(звідси і знамените прізвисько "Тигр" ) чи знаменитою демонстрацією середнього пальця власним фанатам -, але будь-який порядний поціновувач гри мільйонів скаже, що Еффенберг не дарма був лідером у кожному клубі, в якому виступав. У футбол він не грав, футболом він жив.

"Вперше я доторкнувся до м'яча в п'ять з половиною років у гамбурзькій "Віктотрії". Мій батько Дітер також грав там. Він міг діяти на будь-якій позиції і навіть пограв у оберлізі. Не скажу, що я з самого початку зі старанням грав у футбол. Коли мені було шість, мама помітила як я посеред матчу, вже не зважаючи на м'яч, ліпив собі пасочки з піску. "Футбол - це вид спорту, в якому потрібно рухатись, - говорила вона тоді. - Тут ти повинен трохи побігати". Однак в цей час я з більшим завзяттям грав на гітарі, ніж бігав по полю."

І справді, кар'єра Штефана на перший погляд не вражає. Свого ігрового піку він досягнув коли йому вже було за тридцять. До того він в два заходи грав за менхенґладбахську Боруссію, спробував свої сили у "Баварії", але опісля з'їздив на пару сезонів у Флоренцію - і так доти, поки не розміняв четвертий десяток. Коли в 1998 році "Баварія" покликала Еффенберга вдруге, Штефан вирішив скористатись цією нагодою сповна. В Мюнхені він виборов найцінніші трофеї. Але щасливим так і не став.

"Вболівальницьке тепло, яке я отримував у Менхенґладбаху чи пізніше у Вольфсбурґу, я ніколи не відчував у Мюнхені. Мене поважали, але не любили. Я ніколи не розумів чому. Глядачі при кожній моїй невдачі починали освистувати мене. Звісно, я не належав до тих, хто після голів залазить на рештіки перед фанами і розмахує футболкою. Я радію забитому м'ячу разом зі своїми партнерами і тренером. В деяких випадках Улі Хьонесс спеціально просив мене після голу бігти до вболівальників - такі "прохання" я ніколи не виконував."

В нашій країні Еффенберга пам'ятають саме як гравця тієї грізної "Баварії", яка на зламі тисячоліть була чи не найсильнішою командою на континенті. Три підряд Срібні салатниці(з 1998 по 2000 роки), один кубок Німеччини(2000 рік) та два фінали Ліги чемпіонів за три сезони(переможний (2000-2001) і драматично програний (1998-1999)) - це лише найбільш значущі досягення Штефана за чотири роки в складі "ФК Голівуд". До цього всього УЄФА в 2001 році визнало Еффенберга клубним футолістом року. Проте одразу ж за межами стадіону на Штефана постійно чатували неприємності.

"В Мюнхені багато хто був налаштований проти мене. Навіть сам Едмунд Штойбер, прем'єр-міністр землі Баварія, підлив масла у вогонь. Він вважав, що Штефан Еффенберг не потрібний "Баварії".

Восени 2000 року я святкував Октоберфест. В мене була травма, тому я був звільнений від тренувань. Разом з друзями ми поїхли на дискотеку, попередньо замовивши столик. Та коли приїхали в клуб, то побачили, що наше місце зайняв якийсь чоловік. Він був п'яний і не міг навіть порухатись. Мій знайомий попросив його звільнити столик, на що той люб'язно погодився. Та поки ми допомагали йому пересісти, підбігла подруга цього мужика і стала кричати:" Залиште мого друга в спокої!" Вона виплеснула мені в лице келих шампанського. Пізніше їхня компанія стала кричати:"Ей, Еффенберг, ми все бачили. Завтра це буде в газетах!". Я буквально горів від люті, тому мій друг запропонував поїхати в інше місце.

Пізніше їхня компанія стала кричати:"Ей, Еффенберг, ми все бачили. Завтра це буде в газетах!"

Між іншим та жінка подала на мене в суд. Я підключив свого адвоката. Почались справжні торги. Я не хотів платити і марки, але мій адвокат сказав, що мої шанси нижче 50%. "Ми повинні це вирішити поза судом" - постійно радив він мені. В цей час я вирішував питання з отриманням Зеленої карти і тому не хотів ризикувати. Тому я все ж заплатив суму, яку вимагала протилежна сторона."

Це лише однин із багатьох скандальних випадків, що трапились із Еффе під час його виступів за "Баварію". Часто всі ці історії штучно роздувались пресою, але і сам Штефан давав привід ЗМІ. Найяскравішим прикладом є випадок, коли клуб оштрафував його за водіння у нетверезому стані, після того як Еффе ніч просидів у поліцейському відділку. Згодом Штефана навіть підозрювали у вживанні наркотиків і він був змушений віддати на експертизу пасмо свого волосся, щоб спростувати всі чутки. Для бульварних видань Еффенберг був знахідкою і тому знавіснілі журналісти не втрачали нагоди влаштувати йому провокацію - вивести Штефана із себе було нескладно.

Та найбільша іронія в кар'єрі темпераментного німця полягає в тому, що всі витівки Штефана-громадянина знаходяться в тіні одного вчинку Штефана-гравця. Середній палець адресований вболівальникам збірної Німеччини на ЧС-1994 у відповідь на освистування прославив Еффе більше, ніж усі його спортивні досягнення разом взяті. Що й говорити, коли цей жест вболівальники так і називають "жестом Еффенберга".

"В третьому турі ми грали з Південною Кореєю. Перемога гарантувала нам путівку в 1/8 фіналу. Ведучи по ходу гри 3:0, ми швидко заспокоїлись і двічі пропустили. Німецькі фанати не переставали ображати мене. Оскільки я грав на фланзі, то чув вигуки "Еффе геть!". Якби ж я грав у центрі... Після одного з моментів, коли фани знову викрикнули щось гидке в мою сторону, я показав їм середній палець. Це тривало буквально дві секунди. Більшість людей на стадіоні навіть не помітили цього, тому поганих передчуттів у мене не було. Гра так і закінчилась з рахунком 3:2. Та на наступний день президент НФС Егідіус Браун викликав мене до себе і прочитав мені цілу мораль. Все зводилось до того, що я повинен негайно залишити табір збірної. Цікаво, що під час чвертьфінального матчу Німеччина - Болгарія, який ми програли, Франц Беккенбауер зняв труси і повернувся в сторону глядачів. Але він не був за це покараний."

Той матч проти Південної Кореї став останнім офіційним матчем Штефана за національну збірну. На той час йому було 26 років. Після цього він зіграв за Бундестім лиш у двох товариських зустрічах. А міг би стати її лідером та легендою...

"Газетярі одразу ж дізнались про мій відхід. До мене підходили із Більда, Кіккера та інших видань, хотіли взяти ексклюзивне інтерв'ю. Мені пропонували гроші. Так кореспондент із Sportbild сказав, що заплатить мені на 5 тис. марок більше ніж запропонують інші. Врешті я подумав, що маю право висловити свою думку. Я погодився дати інтерв'ю Sportbild, а "зароблені" 75 тис. марок я перерахував одному госпіталю в Гані, про який мені розповіла монашка із Менхенґладбаха. Через кілька років мені повідомили, що в Гані випустили поштову марку з моїм портретом. "В Гані ти справжній герой, - розповідав мені згодом Саммі Куффур. - Те, що ти перерахував гроші в лікарню, знає кожна дитина". Я був справді гордим. В Німеччині у мене був імідж поганого хлопця, в Гані ж я став національним героєм"

 P.S. Цитати взяті із автобіографічної книги Штефана Еффенберга "Я показав "це" усім!" (2003)