Постол мав бути народним чемпіоном, але цей титул зайнятий. Яке місце Віктора в українському боксі?
«…а коли я приїхав в Бориспіль, побачив стільки людей, друзів, хліб та сіль, таку зустріч, – тоді відчув, що я дійсно народний чемпіон. Все було дуже класно! А щодо впізнаваності – у Великій Димерці мене всі знають».
(Віктор Постол, 2015 рік. Після завоювання чемпіонського титулу в бою із Лукасом Маттіссе)
* * *
…коментатори міцно вхопили палицю і хвацько почали гнути її додолу. Здавалося, вона от-от вирветься із спітнілих рук та гучно лясне обидвох по чолі.
«Нокаут у чемпіонському раунді!»
Трясця! Чому так важко спершу заставити зазубрити, що чемпіонські раунди починаються із одинадцятого, а вже тоді пускати до етеру?
Того жовтневого ранку киянин Віктор Постол щойно заморозив акумулятори аргентинської «Машини» Лукаса Маттіссе, по-хуліганськи розбив биткою йому ліву фару та завоював вакантний пояс чемпіона світу за версією WBC.
«Народний чемпіон! Народний чемпіон!» – волали обидвоє в мікрофон.
Але ні.
* * *
«Народний чемпіон» – це не тому, що «простий хлоп із села», не тому, що «виходець із народу», навіть не тому, що в вишиванці (хоча це було дуже красиво і запам’яталося).
«Народний чемпіон» – це коли твої бої дивляться всією родиною, просинаючись до сходу сонця.
«Народний чемпіон» – це коли твої бої обговорюють на роботі наступного дня. Причому не ховаючись в курилці, а за столом переговорів разом із потріпано-невиспаним, але таким щасливим босом, що із змовницькою посмішкою дістає зі свого столу недопиту пляшку коньяку.
«Народний чемпіон» – це коли навіть по завершенню кар’єри будь-яка згадка твого імені одразу потрапляє до топу спортивних новин.
«Народний чемпіон» – це коли твоє ім’я – бренд, який мріють використати в своїх цілях слуги народу (не плутати із одноіменною партією).
«Народний чемпіон» – це Віталій Кличко. І щоб в цьому переконатися, достатньо ознайомитися із результатами фентезі-ліги «Найкращий суперважковаговик в історії боксу» від vRINGe.com чи із «Топ-15 найкращих боксерів в історії України» від Tribuna.com.
«Народний чемпіон» – це не історичні рекорди, не найпотужніше резюме. І топ-15 від Андрія Розанова – це точно не український паунд. Це, скоріше, ставлення українців до своїх чемпіонів. Це – рейтинг від серця, а не від мозку. Інакше Володимир Кличко обов’язково випередив би брата. Як пише сам автор в коментарях: «До речі, над цим також довго думав. Якщо брати суто школу боксу, досягнення, кількість поясів, тут молодшому немає рівних. Але в підсумку все одно вирішив серцем…»
А якщо ми говоримо саме про історично-український паунд, то Віталій Володимирович займе в ньому лише 4-е місце, поступившись і брату, і «Ломусикам».
* * *
Авторський варіант історично-українського паунда:
10. В’ячеслав Сенченко
9. Володимир Сидоренко
8. Сергій Дзинзирук
7. Олександр Гвоздик
6. Андрій Котельник
5. Віктор Постол
4. Віталій Кличко
3. Олександр Усик
2. Василь Ломаченко
1. Володимир Кличко
* * *
Як завжди і буває із будь-яким паундом чи топом, абсолютних і безапеляційних критеріїв вибору не існує. Але навряд чи це стосується першої четвірки. Так, ви можете поміняти місцями, наприклад, Василя із Володимиром, але викинути когось із них за межі топ-4 вийде хіба що за умови ігнорування здорового глузду.
А от далі значно цікавіше. Зокрема, на 5-ту позицію претендують принаймні п’ятеро. І чи не найосновнішим претендентом на неї є той самий Віктор Постол, якому вже цієї суботу в Лас-Вегасі належить провести бій із володарем титулів по версіям WBC та WBO американцем Хосе Карлосом Раміресом.
Ми спробуємо довести, що Постол заслуговує на потрапляння до топ-п’ятірки та є чи не найбільш недооціненим українським боксером.
Почнемо із резюме бійця. Дві поразки в кар’єрі. Але кому? Колишньому та чинному лідерам дивізіону – відповідно Теренсу Кроуфорду із США та Джошу Тейлору із Великобританії. Обидві рішенням суддів.
В активі Віктора чотири серйозні перемоги. Це Іван Менді (той самий, який першим завдав поразки британцю Люку Кемпбеллу), екс-претендент на чемпіонський титул американець Генрі Ланді, турецький нокаутер Селчук Айдін, що добряче потріпав Роберта Герреро та Хесуса Сото Карасса, та екс-чемпіон Європи француз Мухаммед Мімун.
І, звісно, є у Постола справжнісінький і заслужений скальп – дострокова виїзна перемога над Маттісе, одержана в рамках шоу Golden Boy, промоутера аргентинця.
Порівняємо. Розпочнемо із тих, що потрапили до рейтингу Розанова, та яким не вистачило місця в нашому топ-10.
Денис Беринчик. «На жаль», епатажні і яскраві виходи на ринг ніяк не оцінюються, якщо річ йде суто про паунд.
Юрій Нужненко. Титул, що завойований в кабінеті, теж не може оцінюватися на рівні тих, які завойовані в бою. Відсутність знакових перемог.
В’ячеслав Глазков. Відсутність титулу, наявність суперечливих результатів на свою користь (Малік Скотт, Стів Каннінгхем).
Сергій Дерев’янченко. Боєць, якому бракує лише одного – чемпіонського титулу. Є серйозні перемоги (Туреано Джонсон, з невеличкою натяжкою Сем Соліман) і конкурентні (ба навіть суперечливі) поразки лідерам (Деніел Джейкобс, Геннадій Головкін).
Артем Далакян. Боєць, якому катастрофічно бракує достойного рівня опозиції. Колеги жартують: «Знаєш, як вгадати наступного суперника Далакяна? Знайди в топ-15 WBA випадкового персонажа… Це буде він…» Брайан Вілорія на момент бою із українцем (за вакантний титул) вже давно пройшов кар’єрний пік.
А тепер переходимо до нашого рейтингу.
В’ячеслав Сенченко. Відібрав титул у земляка Нужненко, провів три вдалих захисти. Але коли рівень опозиції піднявся, програв достроково (розсічення) Полу Маліньяджи. Є «скальп» – Ріккі Хеттон. Втім на момент бою той також давненько пройшов кар’єрний пік. Бився із справжнісіньким топом дивізіона – програв достроково Келлу Бруку.
Володимир Сидоренко. В активі є знакова перемога (Джозеф Агбеко), дві нічиї із топ-опозицією (двічі Рікардо Кордоба, дещо суперечливий, так званий «німецький» результат). Топам дивізіону (двічі Ансельмо Морено та Ноніто Донейру) програвав.
Сергій Дзинзирук. Одержані перемоги над стійкими Даніелем Сантосом та Хоелем Хуліо. В пасиві – кар’єрний розвиток (перетримали в Німеччині, так і не вивели вчасно на топів дивізіону), титул WBO, що на той момент лише отримав свою легітимність та суттєво поступався аналогам із WBC/WBA/IBF. Піднявся дивізіоном вище заради бою із топовим Серхіо Мартінесом, але поступився достроково.
Олександр Гвоздик. Переміг «лінійного чемпіона» дивізіону Адоніса Стівенсона. Втім на момент бою тому вже було за сорок… Є непогані перемоги (Наджиб Мохаммеді, Айзек Чілемба, Юніескі Гонсалес, Дуду Нгумбу). Але в протистоянні на топ-рівні (об’єднавчий бій із Артуром Бетербієвим) поступився достроково, опісля чого завершив кар’єру.
Андрій Котельник. Так само, як і Постол, завоював титул на виїзді (Гевін Ріс). Є перемога над топовим бійцем (хоча на момент бою Маркос Майдана все ж ще не був топом). Є бої із елітою дивізіону (Амір Хан, Девон Александер). Ми пам’ятаємо про суперечливість тих результатів, але для рейтингу то все ж таки поразки.
* * *
В будь-якому випадку ми зрозуміємо, якщо в своєму варіанті топу ви поставите Віктора нижче Котельника, Гвоздика, ба навіть Дзинзирука чи Сидоренка.
Але точно не в тому випадку, якщо в суботу Постол обіграє Раміреса. Неймовірно, але всього одна перемога відділяє його від беззаперечного 5-го місця.
Якщо не більше.
Адже:
- Віталій Кличко ніколи не був об’єднаним чемпіоном світу,
- деякі із його рекордів дещо перебільшені (зокрема, насправді не побив рекорд Майка Тайсона за швидкістю завоювання чемпіонського поясу, оскільки на той момент (1999) титул WBO був другорядним, непрестижним),
- не перемагав визнаного лідера дивізіону (Леннокс Льюїс).
* * *
Навряд чи Постол зараз розмірковує про свою боксерську спадщину чи заочну конкуренцію із легендою-суперважковаговиком.
Точно ні.
Вже зовсім скоро офіційне зважування, дуель поглядів, бій.
Сподіваємося, «Iceman» відчуватиме нашу підтримку. Потужну і численну, наче на ринг виходить справжнісінький «народний чемпіон».
Хто зна, можливо, лише одна перемога віддаляє Постола від того, щоб отримати на Батьківщині заслужене визнання. Давай, рідненький! Ти точно можеш.
Фото: USA Today
