Як змінилося ваше життя під час війни? Перекличка на Tribuna.com

Як ви?

Із початком повномасштабного вторгнення рашистів на територію України, ми вже запитували, чи з вами все гаразд. Від цього часу минуло майже два місяці і ситуація дещо змінилася. Багато людей повертаються до столиці, хтось повертається з-за кордону.

Але чимало наших користувачів, на жаль, залишаються на окупованих територіях. Ми розповідали про юзера ieronim, який чекає на звільнення в окупованому Мангуші, та про Дениса Юдінкова, якому вдалося виїхати з окупованого Токмака.

Знаємо, що чимало читачів Tribuna.com пішли захищати Україну зі зброєю в руках. Бажаємо їм повернутися живими та неушкодженими і обов’язково із перемогою.  

Пишіть в коментарях, чи з вами все гаразд, для нас це важливо.

«Сусід стояв в черзі два дні, гуманітарку не отримав і з горя пішов в запій». Користувач – про життя в окупованому Мангуші

«Враження було, що гвинтівка спрямована точно на мене. Ось тоді все похололо всередині». Користувач вирвався з окупованого Токмаку

+33
Популярные комментарии
DT
+32
Я живу в Бучанському районі, тому пофіг на те, гаразд все зі мною чи ні, головне, що я живий і не був в окупації, бо якби орки пройшли далі Бучі – я міг бути наступним. Хоча було дуже нелегко, якщо це слово можна використовувати на фоні того, що переживали та переживають люди в інших містах. Слава ЗСУ, смерть русні.
Кирилл Косторной
+26
"Насолоджуюсь" присутністю росіян у Мелітополі. Один з моїх сусідів вступив до військової комендатури окупантів, з кожним днем життя стає все цікавішим.
ns3230
+23
Якщо говорити про особисті враження, то помітно змінилося. Побільшало пустоти, якщо можна так сказати. Бо у мене був певний усталений ритм життя, способи проведення вільного часу, яких не стало. Тривоги і т. д. - це все мене не надто бентежить, бо і у мирні дні нерідко опинявся за сантиметр від небезпеки. Але, якщо говорити про відчуття, то зміни суттєві.
Найбільш примітивне і банальне - це те, що не можу отримати простий кайф від того, що навалив музику голосно і лечу по порожній нічній трасі 150 км/год. Бо, по-перше, через комендантську годину вночі не поганяєш, а ганяти вдень, коли багато інших машин - то безвідповідально у відношенні їх водіїв та пасажирів. По-друге, наявність і ціна палива зараз змушують потихеньку забувати про покатушки для насолоди, бо 1 грн/км - то одне, а 4-5 грн/км - вже зовсім інше.
Ще один момент - кацапи в Мелітополі. Це місто, з яким у мене пов’язані спогади з найкращих моментів життя. Дуже боляче усвідомлювати, що зараз там русня шастає. На цьому тлі прокидаються почуття до колишньої, з якою було проведено ті найкращі моменти.
Як результат, наразі перебуваю у певній життєвій кризі. З одного боку, хочеться спробувати влаштувати особисте життя, бо коли ти у цьому плані щасливий, то переживати складні часи значно легше.
Крім того, усе ж періодично докоряє сумління, що люди там кров проливають, а я тут в тилах дупу відсижую. Виникає бажання піти до військомату та все ж таки вступити до ЗСУ, але пара моментів бентежить. По-перше, я усвідомлюю, що ніколи не славився надміцним здоров’ям, а тут ще роки сидячої праці та спілкування з зеленим змієм теж зробили свій внесок. Коліна зараз не тривожать, але я знаю, що їм хана давно, і тримаються тільки тому, що у 2019 я з лісапета пересів на авто. І тому бігати у повному обмундируванні по окопах я вряд чи здужаю. Тому розумію, що ризикую швидко здохнути (сил не вистачило швидко побігти, стрибнути, сховатися і т.д.), і інстинкт самозбереження стримує. А щоб якимось водієм призначили - не впевнений, що у військоматі прислухаються до моїх забаганок, і навіть якщо прислухаються - що знайдеться така вакансія під мене...
..
Ну і ще, з початку повномасштабної війни почав більше писати в коментах українською. Спочатку біло незручно, а зараз уже набираю майже з такою ж швидкістю, як і російською.
Написать комментарий 70 комментариев