Як змінилося ваше життя під час війни? Перекличка на Tribuna.com
Як ви?
Із початком повномасштабного вторгнення рашистів на територію України, ми вже запитували, чи з вами все гаразд. Від цього часу минуло майже два місяці і ситуація дещо змінилася. Багато людей повертаються до столиці, хтось повертається з-за кордону.
Але чимало наших користувачів, на жаль, залишаються на окупованих територіях. Ми розповідали про юзера ieronim, який чекає на звільнення в окупованому Мангуші, та про Дениса Юдінкова, якому вдалося виїхати з окупованого Токмака.
Знаємо, що чимало читачів Tribuna.com пішли захищати Україну зі зброєю в руках. Бажаємо їм повернутися живими та неушкодженими і обов’язково із перемогою.
Пишіть в коментарях, чи з вами все гаразд, для нас це важливо.
Найбільш примітивне і банальне - це те, що не можу отримати простий кайф від того, що навалив музику голосно і лечу по порожній нічній трасі 150 км/год. Бо, по-перше, через комендантську годину вночі не поганяєш, а ганяти вдень, коли багато інших машин - то безвідповідально у відношенні їх водіїв та пасажирів. По-друге, наявність і ціна палива зараз змушують потихеньку забувати про покатушки для насолоди, бо 1 грн/км - то одне, а 4-5 грн/км - вже зовсім інше.
Ще один момент - кацапи в Мелітополі. Це місто, з яким у мене пов’язані спогади з найкращих моментів життя. Дуже боляче усвідомлювати, що зараз там русня шастає. На цьому тлі прокидаються почуття до колишньої, з якою було проведено ті найкращі моменти.
Як результат, наразі перебуваю у певній життєвій кризі. З одного боку, хочеться спробувати влаштувати особисте життя, бо коли ти у цьому плані щасливий, то переживати складні часи значно легше.
Крім того, усе ж періодично докоряє сумління, що люди там кров проливають, а я тут в тилах дупу відсижую. Виникає бажання піти до військомату та все ж таки вступити до ЗСУ, але пара моментів бентежить. По-перше, я усвідомлюю, що ніколи не славився надміцним здоров’ям, а тут ще роки сидячої праці та спілкування з зеленим змієм теж зробили свій внесок. Коліна зараз не тривожать, але я знаю, що їм хана давно, і тримаються тільки тому, що у 2019 я з лісапета пересів на авто. І тому бігати у повному обмундируванні по окопах я вряд чи здужаю. Тому розумію, що ризикую швидко здохнути (сил не вистачило швидко побігти, стрибнути, сховатися і т.д.), і інстинкт самозбереження стримує. А щоб якимось водієм призначили - не впевнений, що у військоматі прислухаються до моїх забаганок, і навіть якщо прислухаються - що знайдеться така вакансія під мене...
..
Ну і ще, з початку повномасштабної війни почав більше писати в коментах українською. Спочатку біло незручно, а зараз уже набираю майже з такою ж швидкістю, як і російською.
Найбільш примітивне і банальне - це те, що не можу отримати простий кайф від того, що навалив музику голосно і лечу по порожній нічній трасі 150 км/год. Бо, по-перше, через комендантську годину вночі не поганяєш, а ганяти вдень, коли багато інших машин - то безвідповідально у відношенні їх водіїв та пасажирів. По-друге, наявність і ціна палива зараз змушують потихеньку забувати про покатушки для насолоди, бо 1 грн/км - то одне, а 4-5 грн/км - вже зовсім інше.
Ще один момент - кацапи в Мелітополі. Це місто, з яким у мене пов’язані спогади з найкращих моментів життя. Дуже боляче усвідомлювати, що зараз там русня шастає. На цьому тлі прокидаються почуття до колишньої, з якою було проведено ті найкращі моменти.
Як результат, наразі перебуваю у певній життєвій кризі. З одного боку, хочеться спробувати влаштувати особисте життя, бо коли ти у цьому плані щасливий, то переживати складні часи значно легше.
Крім того, усе ж періодично докоряє сумління, що люди там кров проливають, а я тут в тилах дупу відсижую. Виникає бажання піти до військомату та все ж таки вступити до ЗСУ, але пара моментів бентежить. По-перше, я усвідомлюю, що ніколи не славився надміцним здоров’ям, а тут ще роки сидячої праці та спілкування з зеленим змієм теж зробили свій внесок. Коліна зараз не тривожать, але я знаю, що їм хана давно, і тримаються тільки тому, що у 2019 я з лісапета пересів на авто. І тому бігати у повному обмундируванні по окопах я вряд чи здужаю. Тому розумію, що ризикую швидко здохнути (сил не вистачило швидко побігти, стрибнути, сховатися і т.д.), і інстинкт самозбереження стримує. А щоб якимось водієм призначили - не впевнений, що у військоматі прислухаються до моїх забаганок, і навіть якщо прислухаються - що знайдеться така вакансія під мене...
..
Ну і ще, з початку повномасштабної війни почав більше писати в коментах українською. Спочатку біло незручно, а зараз уже набираю майже з такою ж швидкістю, як і російською.