Поразка, яка не дає права надалі тішитись ілюзіями

Подивившись сьогоднішній матч-відповідь киян із «Молодими хлопцями» із Берна, мені, як і мабуть тисячам вболівальникам «Динамо», було зовсім не по собі, адже перша гра, у якій кияни повністю розібрали свого суперника на гвинтики, вселяла неабияку впевненість у загальній перемозі динамівців, а розгромний рахунок у матчі проти «Карпат» лише підкріплював це відчуття .

Від цього після такої відверто беззубої гри динамівців Києва у матчі-відповіді менше всього хотілося на емоціях шукати винних у цій поразці, розбиратися у тактичних прорахунках тренерського штабу киян та тим більше робити якісь далекоглядні висновки.

Тим не менш, аналізуючи усе, що сталося півгодини тому у столиці Швейцарії, мене не покидала одна думка: усе, що сталося є закономірністю.

По завершенню минувшого футбольного сезону в Україні вболівальники київського «Динамо» та й справа, що сперечалися з приводу того, на чию сторону стати у цивілізаційному виборі подальшої стратегії розвитку київського клубу: президента клубу, який планував робити ставку на власних вихованців, та не планував гучних покупок, або тодішнього головного тренера, який, як подейкують численні інсайди, висував єдину суттєву вимогу для продовження своєї роботи в «Динамо» - підсилення складу команди якісними легіонерами та позбавлення так званого «баласту».

В результаті через деякий час ситуація вирішилася сама собою: контракт Реброва закінчився, а новий сторони вирішили не укладати, разом із цим усім свідомим вболівальникам київського клубу стало зрозуміло, що «Динамо» буде жити в режимі економії, спираючись на випускників власної академії та можливе точкове підсилення за рахунок бюджетних футболістів із далеко не топових Європейських чемпіонатів.

Зізнавшись чесно, автор цих рядків сам схилявся до такого розвитку подій, адже останні сезони київського клубу давали зрозуміти одну просту істину: якісні гравці із хороших чемпіонатів, які дійсно могли би підсилити гру «Динамо», попросту не мають належної мотивації грати у чемпіонаті рівня нинішньої  УПЛ, і навіть ілюзорна ЛЧ не може бути для них серйозним подразником (Беланда, Велозу та Мбокані не дадуть збрехати).

Натомість, ще свіжий у пам’яті перехід у «Динамо» Теодорчика, як і подальше освоєння киянами польського, хорватського, румунського та інших сусідніх ринків є ні чим іншим, як єдиним правильним рішенням менеджменту київського клубу у найважчий для всього українського футболу період.

Більше того, ціла низка клубів другого ешелону німецького та італійського чемпіонату проводять свою селекцію у Європі саме на вищезазначених ринках, адже саме тут можна отримати більш-менш якісний товар за порівняно невисокою ціною.

Звичайно, вболівальники «Динамо» можуть бути незадоволені таким розвитком подій, адже багато хто із них ніяк не може призвичаїтися до нових реалій, в яких функціонує весь український футбол, проте, як вже зазначалося вище, краще зробити крок назад, відмовившись від дорогих покупок та обмежившись бюджетною селекцією, щоби потім поетапно крокувати вперед, при цьому адекватно оцінюючи фінансові можливості клубу та загальні економічні реалії в нашій країні.

Також варто зазначити, що другий пункт у так званій програмі розвитку київського «Динамо», який президент киян не раз декларував у своїх численних інтерв’ю, а саме ставка на випускників клубної академії «Динамо», також не позбавлена здорового глузду та подальших перспектив до успішного розвитку київського клубу. Так динамівська молодь, вигравши у цьому році всеукраїнські змагання в усіх вікових групах, довела що в клубній академії київського клубу ще не перевелись справжні таланти, які в майбутньому мають усі шанси стати справжніми лідерами уже основної команди киян.

Прочитавши попередні рядки цього тексту я помітив дивну особисто для мене річ: менеджмент киян, який зазвичай нещадно критикується багатьма спеціалістами та вболівальниками (в тому числі і мною) за свою тотальну неефективність та невміння вчасно приймати доленосні для команди рішення, мислить стратегічно вірно, обравши стратегію економії та ставки на власну молодь.

Проте, співаючи усі ці дифірамби на честь окремих рішень менеджменту київського «Динамо» варто брати до уваги, якою амбітною та подекуди не послідовною є позиція її президента Ігоря Михайловича Суркіса, яка безсумнівно прямо відображається на роботі усієї структури клубного менеджменту «Динамо».

Так протягом одного сезону президентом «Динамо» можуть заявлятися дві протилежно різні стратегії клубного розвитку, то ЛЧ – «наше все», то – ставка на молодь (думаю окремі експерти на «Футболах» ще довго глузуватимуть  над послідовністю позиції президента «Динамо», їх і хлібом не годуй, дай потравити братів Суркісів).

От і перед початком цього сезону Ігор Михайлович Суркіс одним із першочергових завдань для нового тренерського штабу киян на чолі з Олександром Хацкевичем, наряду із чемпіонством в УПЛ та завоюванням Кубку України, ставив вихід до групового етапу ЛЧ, участь в якому своєю чергою може принести киянам ледь не половину річного бюджету клубу, а це наразі ой як не завадить президенту «Динамо» в контексті «приватівських проблем» останнього.

Проте, як усі ми бачили сьогодні ввечері, «Динамо» з тріском вилетіло із ЛЧ, проваливши перше, і як читається поміж рядків, ключове завдання на сезон.

Саме тут мені згадалися слова попереднього головного тренера київського клубу Сергія Реброва, який протягом усього минулого сезону неодноразово наголошував, що для конкурентної боротьби в ЛЧ «Динамо» вкрай необхідне підсилення складу якісними гравцями в кожну із ліній.

Найбільш цікавим є те, що переважна більшість футбольних вболівальників та експертів, які сьогодні посипають голову попелом з приводу вильоту «Динамо», повністю погоджувалися із словами тодішнього головного тренера киян, додаючи до цього, що із Морозюком та Буяльським у стартовому складі навіть в групу ЛЧ потрапити буде досить проблематично.

Більше того, це безсумнівно усвідомлював і президент «Динамо», проте не провівши сильну трансферну кампанію він вирішив забути про це і не занижувати планку, адже такі кроки – це не про нього, і тому він, як і частина вболівальників київського клубу, так і продовжують жити «в режимі ілюзій». Ілюзій про те, що «Динамо» апріорі повинно проходити всіляких «швейцарських вискочок». Ілюзій про те, що саме «динамівське серце» головного тренера повинно приносити результат команді, адже подекуди здається, що саме це є першим критерієм відбору на цю посаду, і аж ніяк не тактичні уміння тренерського штабу, уміння грамотно фізично готувати команду, чи ще чого їх (тренерського штабу)  успішний досвід роботи у попередніх клубах.

Отже, сьогодні ми маємо парадоксальну ситуацію, в якій українська футбольна спільнота, яка ще пару місяців тому зовсім не вірила у профпридатність нинішнього складу «Динамо», в контексті виходу в груповий раунд ЛЧ, а тим більше успішної гри в груповому етапі ЛЧ, «замиливши очі» останніми вдалими результатами киян під орудою нового головного тренера, вважає катастрофою виліт київського клубу на стадії 3-ї кваліфікації ЛЧ від віце-чемпіона Швейцарії, який до слова вже вдруге поспіль дає гучного ляпаса українським грандам.

Нажаль право жити в таких ілюзіях мають лише вболівальники легендарного клубу, але аж ніяк не його керівництво, адже робота останнього (керівництва), перебуваючи в такому стані, лише віддаляє київське «Динамо» від досягнення його мети – повернення до еліти європейського футболу, чого я  йому щиро бажаю.

Автор: Yaroslavmydrui.