Запоріжжя: Свобода. Справедливість. Ненависть

Центральний матч туру, відкинувши загальноприйняті критерії оцінки "центральності", проходив саме у Запоріжжі. Місцевий «Металург» приймав єдиного цьогорічного новачка прем’єр-ліги «Севастополь».

Свобода

Розпочну з арбітрів. Анатолій Абдула та його бригада забезпечили повну ігрову свободу для команд, за винятком хіба що кількох несуттєвих епізодів та одного невірно призначеного вкидання з-за бокової.

Виявом свободи для обох клубів в матчі мала стати чесна перемога. Її [перемоги] не відбулося. Проте перефразовуючи культову фразу Біла Шенклі та знаходячись на теперішньому робочому місці Сергія Пучкова, без жодних сумнівів, сказав би: «Ми розгромили їх з рахунком 2:2». І це було б правдою – саме тою, котру афішували фани «Металурга», зустрівши команди банером: «Сила в правде». Важко не погодитися, що за кількістю моментів, за побудовою гри, за емоційним забарвленням, за самовіддачею гравців – перемогу здобули запоріжці. Але відповідно до турнірних показників, обидва колективи отримали по одному заліковому балу.

Кримська команда, як би це банально/заїжджено не прозвучало, змогла зробити те, що мала: два епізоди – два голи. Гол Симоненка взагалі можна демонструвати дітям в спортивних школах як приклад абсолютного виконання штрафних.

Не зовсім звично так писати, але подякувати за свободу треба ще й правоохоронцям: на трибунах замість омонівців в салатових фартухах чергували справжні стюарти, бійці загонів спецпризначення знаходилися поза ареною, а рядові поліцейські жваво спостерігали за грою, а не за тим, хто дістав фаєр.

Справедливість

Сьогодні вимогою справедливості стало скандування фанатами «Металурга» трьох, зрозумілих кожному, слів: «Кривбасс – Кривой Рог». Але без закликів профінансувати, підтримати, поновити і т.п. І це вірно, адже рішення приймаються відомо де, незрозуміло як. «Кривбас» присутній в УПЛ. Примарою підступно вбитого батька чи сина, він проходить між секторів, від стадіону до стадіону.

Примарою підступно вбитого батька чи сина, він проходить між секторів, від стадіону до стадіону.

Не лунало славнозвісного «Свободу чесним! – Свободу Павліченкам!». Слідкуючи за розвитком судового провадження, ви могли помітити, що запоріжці активно підтримують засуджену родину. Звідси, дещо суб’єктивна  думка: не прозвучала вимога тому, що можна було не дочекатися відповіді з гостьового сектору. Хоча, можу і помилятися.

Ненависть

На початку другого тайму спалили два шарфи: «Металургу» та «Севастополя». Це не ненависть, це – звична вболівальницька справа.

Ненависть розпочалася задовго раніше. Три дні тому до Запоріжжя повернулася липнева спека. Мешканці міста почали ненавидіти маршрутки, постових даі, мости, офіси. Вони вижидали та готувалися. Готувалися по достоїнству приймати гостей з Севастополя.

Ремарка. Нещодавно в багатьох виникли неоднозначні зауваження з приводу скандувань а-ля «Дави хохлов», або «жидов». Проте всі, зрештою, усвідомлюють, що це усталені назви (самоназви) ультрас відповідних клубів.

А ось, давити лайно у вітчизняному футболі ще не доводилося, але лише до сьогоднішнього вечора. Команді з портового міста, певно, важко було розпочинати гру під п’ятихвилинне вигукування стадіону «Дави г***но!». Так з перервами продовжилося до кінця матчу.

Так само і Сергію Кузнєцову, забивши другий гол за «Севастополь», певно, було мало радості дізнатися, що він «ган***он».

Синьо-голубі покидали поле під несамовитий свист, гул та дим. Та й димом вітчизни, для їхнього міста, особливо той дим не назвеш.

Post Factum 

Відійшовши від емоцінонавантажених подій центрального матчу туру, можна резюмувати кілька речей. По-перше, в чемпіонаті зароджується ще одне принципове протистояння, адже кожний вболівальник тепер розуміє, що в другому колі «Металург» не менш гаряче прийматимуть в Криму. І, по-друге, впевнена гра «Севастополя» в обороні та відмінна реалізація власних моментів, дозволяє кримчанам не лише претендувати на збереження прописки в УПЛ, але й на більш високі позиції навесні. Минулорічний аутсайдер «Металург» поволі відновлює кондиції кількарічної давнини, коли запоріжців сприймали як непоступливого середняка, спроможного протиставляти власну гру лідерам чемпіонату.