5 улюблених книг Ігор87

Річард Форд. Канада, 2013.

Батьки одного малого вирішують пограбувати банк. Невдача, їх арештовують. Знайома родини, щоб вберегти малого від сиротинця, нелегально переправляє того на той бік кородону, до Канади. Історія про те, як він зростав там сам - працював служкою в готелі, голодував, жив у якомусь покинутому посеред прерій будинку, захоплювався величчю тамтешньої дикої природи і "дрался с мальчиками украинцами"

Умберто Еко. Ім'я троянди, 1980

Так вже сталося, що перший свій роман Еко написав саме про бібліотеку. Інтриги, смерть, книжки - що ще потрібно для щастя ?

З радістю назвав би "12 стільців" чи "Золоте теля" котрі знаю практично на пам'ять. Але їх уже назвали. Тому...

Габріель Шевальє. Клошмерль, 1934

В центрі історії провінційне французьке містечко. Інтриги баронесси, корупція чиновників, священники котрі безпросвітно жлобтять вино на навідують борделі, а потім відпускають одне одному гріхи телеграмами. Місцями, є про що задуматись. Одне з таких місць особисто для мене:

"Все это привело к тому, что победу оспаривали посреди леса две армии буйнопомешанных, обезумевших от ужаса и совершенно не понимающих, зачем их сюда привели. Они дрались, как дикари, рыча, стреляя, бегая коля и убивая наугад, - с откровенным желанием пуститься наутек с поля боя, с возмутительным стремлением во что бы то ни стало выжить. В них начинало созревать убеждение, что величайшие полководцы всех армий мира - просто-напросто отьявленные сволочи. Они испытали бы величайшее наслаждение, если бы могли по всем правилам набить морды великим полоководцам, а потом сунуть им в глотку собственные потроха, вместо того чтобы бить морду врагам - этим несчастным дуроплясам, которые занимались, как и они сами, нелепым и безбожным ремеслом: вспарывали животы, вырывали кишки и разбрасывали посреди поля печенки, селезенки и сердца. Исходя предсмертной икотой, они думали обо всей этой сволочне, обжиравшейся смачной жратвой, красивыми и бесстыжими шлюхами, почестями и знаками восхищения. Эти мерзавцы, обеспечившие себе безопасность, - садисты, патриотики, падкие до выгоды, - заварили гнусную проклятую кашу, чтобы извлечь барыши"

Ярослав Гашек. Пригоди бравого вояки Швейка, 1921.

Ми колись зможемо так написати про свою війну ?

Сергій Жадан. Інтернат, 2017

Остання книжка, котру читаю прямо зараз. Йде тяжко. Але читати треба - знайома поведа на отому Жаданідзе, тож треба бути в темі щоб підтримувати розмову. На першій сотні сторінок пише реалістично, страшно і драматично

"Перші вже підходять до вимащених фарбою бетонних блоків, а там на обрії з'являються щоразу нові й теж спускаються вниз, вибираючись на північ, до своїх. І що ближче вони підходять, що чіткішими стають їхні обличчя, то тихіше стає довкола. Оскільки тепер видно очі тих, хто підходить, і в очах цих нічого доброго не побачиш – лише вимученість і мороз. І дихання в них таке холодне, що від нього навіть пара не здіймається. Чорні від бруду обличчя, яскраві білки очей. Шоломи, чорні подерті шапочки. Довкола ший замотані сірі від цегляного пилу хустки. Зброя, паски, порожні кишені, мішки за плечима, чорні від мастила руки, вимащені битою цеглою і розмоклим чорноземом черевики. Перші, вже підходячи, вдивляються в обличчя, з докором і недовірою, так, ніби всі ті, хто тут чекає на них, у чомусь винні, ніби все повинно бути навпаки: вони, ті, хто прийшов, мали б стояти тут, під низьким січневим небом, і дивитися на південь, за обрій. Де немає нічого, крім бруду та смерті"

П.С. Ласкаво усіх запрошую до бібліотек. Читаймо !