Україна виграла 7 з 8 матчів Золотої ліги та встановила вічний рекорд. Але треба ще багато працювати

Від редакції Tribuna.com: це текст нашого блогера Миколи Ткаченка з аналізом виступу чоловічої збірної України з волейболу у цьогорічній Золотій лізі. Автор розставив акценти та подумав над шляхами покращення гри. Підтримайте плюсами та коментарями.

***

Збірна України програла у фіналі Золотої ліги збірній Туреччини 2-3 (25:14, 22:25, 24:26, 25:22, 6:15) і посіла друге місце.

Багато хто сприйняв цю поразку дуже болісно (особливо ті, хто за волейболом не дуже слідкує і залітає лише на вирішальні матчі). Але давайте розберемося, кому і як ми програли.

Збірна Туреччини наразі займає 13-те місце у світовому рейтингу, на одну сходинку вище за нас. Вони досить міцна команда, яка, до того ж, добре проявляє себе саме в цьому турнірі. За останні три роки турки двічі вигравали Золоту лігу (обидва рази перегравали українців у фіналі), а ще раз були срібними призерами. У нас за цей час два других місця і одне четверте. Якщо подивитися і на минулорічний (надуспішний для нас) Чемпіонат світу, то і там турки були на хорошому рахунку. У групі програли фаворитам італійцям (0-3), але всуху обіграли досить міцні збірні Китаю та Канади (учасники Ліги націй). В 1/8 фіналу програли у напруженій боротьбі топовим американцям (другий номер рейтингу) 2-3.

Тож хочу наголосити, що суперник у нас був дуже сильний, і не можна було вести мову про «зобов’язані перемогти». Хоча у букмекерів ми були фаворитами (коефіцієнти 1,47 проти 2,71). Можливо, дався взнаки наш надпотужний виступ у групі. Турки в цей час мали певні проблеми у своїй, хоча і оформили вихід до Фіналу чотирьох ще за тур до кінця. Один матч програли румунам, а ще декілька взяли лише на тай-брейку. Як і півфінал проти чехів.

Так, ми могли обіграти Туреччину. Але тут зіграло декілька факторів.

1. Легкий виграш у першому сеті (25:14) зіграв з нами злий жарт. Турки ощетинилися, а ми розслабилися. Хоча на такому рівні цього робити не можна.

2. Психологічно ми програли супернику. Впевнений прохід по групі не ставив нас у ситуації напружених завершень сетів. Тож коли доходило до того, що треба зіграти безпомилково під тиском, ми не могли зробити це впевнено. Недопустимо віддавати ключовий третій сет з рахунку 18:14. Це був переломний момент.

3. Дуже велика кількість помилок. Особливо в п'ятій партії. По спайкам, блокам, ейсам ми не програвали, а от за помилками були далеко «попереду».

4. Провал на тай-брейку. Таке трапляється навіть із топовими командами, але дуже прикро, що із українцями це трапилося у найвідповідальніший момент. По суті, єдиний справді провальний сет за всі 8 матчів, але від того і більший неприємний осад. А турки до такої ситуації були готові, адже до цього матчу вже зіграли 4 тай-брейки (3 з них переможно).

Якщо ж підсумовувати весь турнір (перший і найменш важливий із цьогорічних, далі будуть (у порядку важливості) Челенджер, Чемпіонат Європи та кваліфікація Олімпіади), то можна ставити команді справді високу оцінку.

🔸 збірна України виграла 7 матчів із 8. У тому числі – ключовий півфінал;

🔸 у групі ми встановили вічний рекорд: 6-0 (18:0). А суперники були непрості, хоча і грали не завжди в оптимальних складах (бельгійці без Деру і Д’Хулста, хорвати без основного діагонального);

🔸 українці виграли півфінал у хорватів, що дало нам змогу потрапити у Челенджер, який пройде через місяць у Катарі, переможець якого потрапить у Лігу націй на наступний рік.

Про Челенджер хочеться сказати дещо окремо. За цей час визначилися вже 6 учасників змагань із 8. Це господарі Катар, представник Африки Туніс, американці Домініканська республіка та Чилі, а також європейці Туреччина та Україна. До них ще приєднається представник Азії (скоріше за все, Південна Корея або Австралія) та найгірший представник Ліги націй (в основних претендентах Німеччина, Болгарія, Китай, Іран, Куба, Канада). Сіятимуться по рейтингу (господарі отримають перший номер) і гратимуть одразу на виліт (з 1/4 фіналу). Українці матимуть 3-й або 4-й номер посіву, в залежності від представника Ліги націй. Ймовірний півфінал з Туреччиною, тож, можливо, буде шанс взяти реванш. Але метою має бути 1 місце, адже переможець отримує все. Старт 28-го липня.

Що стосується нашої гри, то по останніх матчах (проти Хорватії та Туреччини) маємо визначити (і, по можливості, виправити) проблемні місця.

А саме:

🔹 проблеми з психологією, а, можливо, і фізичною підготовкою. У п’ятій партії проти турків виглядали дуже втомленими/розібраними. Можливо, пройшли пік форми;

🔹 проблеми зі зв’язкою залишаються. І в півфіналі, і в фіналі довелося міняти Щиткова на Синицю. Не сказати, що Юрій зіграв краще за Віталія, тут більше емоційний момент грав, коли треба було пересмикнути гру. Синиця значно менше загравав перший темп і слабкіше працював із нашими шульгами (а Плотницький і Тупчій – наші основні рушії в атаці). Тож, гадаю, Щитков залишиться першим номером на цій позиції, але стабільності, якої хотілося б, ще немає;

🔹 резерв у нас слабкіший за основу. Особливо, на позиції догравальників. Полуян не підсилював гру. Про Синицю я сказав вище. Кісілюк слабший за Тупчія, і коли у Василя не йде, то це проблема. Можливо, повернення Максима Дрозда додасть глибини на позиції центральних блокуючих. Хоча їхня атакувальна гра великою мірою залежить від прийому (доводки) та зв’язки;

🔹 Плотницький все-таки людина. Так, лідер і найсильніший гравець, але в одного затягнути матч не зможе. Йому потрібна допомога;

🔹 у нас проблеми із прийомом планера. Принаймні, у фіналі це було помітно. Дивно, що самі ми майже не використовуємо цей прийом, хоча Кучер добре себе зарекомендував у цьому плані у матчі з македонцями. Принаймні, вихід на подачу замість Ковальова виглядав би логічним у певних моментах;

🔹 у нас труднощі у повільній грі, коли доводиться грати на підготовленому груповому блоці. Зрозуміло, що це йде як наслідок поганої доводки, коли зв’язці доводиться кидати хоч щось, повище по краях. Ні Тупчій, ні Плотницький (гравці з найвищим зйомом) не можуть на постійній основі проходити такі редути. Відтак, відсутність надійного варіанту на високих м’ячах, у складних ситуаціях. Можливо, в таких випадках (проблемних розстановках) варто частіше використовувати Кісілюка.

***

Підсумовуючи, можна сказати, що нам треба ще багато працювати, щоб піднятися на нову сходинку. В цьому плані поразка у фіналі Золотої ліги виглядає кориснішою, ніж перемога і, як наслідок, «рожеві» окуляри.

Тож, побажаємо нашим хлопцям попрацювати над помилками, набратися сил і в хорошій формі та настрої підійти до наступних викликів. А ми будемо їх підтримувати.

Збірна України з волейболу – цікава команда, із своїм почерком, на яку вже звернули увагу у світовому волейболі. Але ж природньо, що ми хочемо більшого. І головне, потенціал у наших хлопців є. Вперед, Україно!

Фото: Суспільне Спорт, Федерація волейболу України, Lukasz Sobala/Global Look Press