«Якщо побачу, що не тягну рівень «Динамо», то потиснемо руки». 11 головних цитат з першого інтервʼю Ярмоленка після повернення
Про свій рівень, переговори з Суркісом, Тимощука та інше.
Андрій Ярмоленко дав перше інтервʼю з моменту повернення до «Динамо» – клубному ютуб-каналу. Повністю подивитися його можна тут:
Ми ж вибрали найцікавіші цитати Ярмоленка.
Про повернення в «Динамо» та інтерес інших клубів
«Ми постійно з Ігорем Михайловичем [Суркісом] були на зв’язку, спілкувалися з цього приводу. Ми розмовляли про це, але я мав чинний контракт і нічого не міг з цим зробити. Чекали до літа, коли стало ясно, що я можу підписувати контракт як вільний агент. Усі клуби, які виходили на мене з пропозиціями, я їх навіть не розглядав, казав, що мені це не було цікаво, тому що я був налаштований повернутися додому.
З різних країн були пропозиції. Але я ж кажу, що і мій агент, і моя сім’я бачили, що я хочу, куди мене тягне. І я всім давав зрозуміти, що мені нецікаво слухати ці пропозиції, які б гроші не пропонували.
Були розмови з приводу команд з Італії, Іспанії, але я навіть не розглядав їх».
Про переговори з «Динамо» щодо повернення
«Якщо чесно, це найлегші переговори в моєму житті. Ми просто зідзвонилися, він запитав: «Переходиш? Пора?» Я відповів: «Так, як ми й домовлялися». Я розумію, що зараз той час у моїй кар’єрі, коли мені треба думати про майбутнє, розумію, що мені залишилося не так багато грати на найвищому рівні. Тому зараз саме такий вік, коли я ще можу щось дати «Динамо».
Я не хотів повертатися у 36 років, коли ти розумієш, що в тебе немає сил, і ти прийшов гарно закінчити кар’єру там, де тебе всі знають, люблять, цінують. Я так не хотів, я хотів прийти до команди й щось їй дати. Чи зможу я – це покаже час. Але те, що я віддам усі сили, які в мене на цей момент є, – це сто відсотків».
Про свій вік у футболі
«Для мене 33 роки – це просто цифри, які є в паспорті. А якщо ти професійний футболіст, слідкуєш за своїм відновленням, професійно ставишся до того, чим займаєшся, знаєш своє тіло, розумієш, що потрібно робити, аби підійти в найкращих кондиціях до гри, – то я не бачу в цьому жодних проблем. І є багато прикладів – Мессі виграв чемпіонат світу, Роналду, Модрич, найкращий гравець «Реала» у 37 років, Бензема. Тож це все стереотипи. У нашій країні люблять говорити, що після 30-ти вже старий, не біжить.
Звісно, з роками ти втрачаєш певні якості, ту ж швидкість, але при цьому до тебе приходить досвід, ти по-іншому дивишся на футбол, відчуваєш його. І цей досвід, який отримуєш, значить часто набагато більше, ніж швидкість, удар, дриблінг, адже він є дуже важливим у футболі. Звичайно, у кожної людини своя думка, тож жодних проблем. Зараз для мене найголовніше – пройти збори, підготуватися до нового сезону, підійти у найкращих кондиціях та зробити так, аби чемпіонство повернулося до Києва.
Чи відчуваю я себе легендою «Динамо»? Ні. Зараз модно кожного гравця, який закінчує кар’єру чи близький до цього, називати легендою. Але я себе не відчуваю себе таким».
Про спілкування з Луческу
«Ми спілкувалися, але це були розмови по 5 хвилин. Я повинен був розуміти, чи потрібен я головному тренеру, як він мене бачить в грі, які в нього вимоги до гравців на моїй позиції. Ми спілкувалися суто про це.
Для себе я вирішив, що бачу потенціал в цій команді – з цими гравцями, які є зараз, команда може здобувати зовсім інші результати. Не такі, які були минулого сезону.
Бачу, що всі разом можемо це змінити, добиватися кращих результатів, тому вирішив повернутися».
Про свій рівень станом на зараз
«У Ярмоленка шестирічної давнини були одні сильні якості, в нинішнього – інші. Звичайно, я вже казав про це, з роками твоя гра змінюється, втрачаєш у швидкості, ще в чомусь. Але твоє мислення на футбольному полі стає кращим із роками. Тому важко порівняти. Якби я вже завершив кар’єру після двох років, на які я підписав контракт, тоді можна було б говорити й оцінювати.
Але якщо я побачу, що не тягну рівень київського «Динамо», то ми потиснемо руки з президентом, і будемо думати, чим я займатимуся далі. Я не ворог собі й не хочу бути ворогом команді».
Про номер – чому відмовився від 10-ки
«Номер не грає в футбол. Я вдячний хлопцям за їхню пропозицію (Микола Шапаренко пропонував Ярмоленку забрати «десятку» – прим.), але я не бачу сенсу в тому, аби я грав саме під 10, 7 або 70 номерами. Якби ці номери були вільні, то напевно я взяв би якийсь із них. Але вони зайняті, і я просто сказав, аби мені дали будь-який номер, який є вільним.
Мені дали 21-й на час зборів, сказавши, що поки грай під 21-м, коли будемо заявлятися на сезон, то вирішимо. Без проблем. Хлопцям велика подяка за те, що вони хотіли зробити. Але для мене найголовніше, що я повернувся додому, бачу багато друзів навколо себе. А під яким номером на футболці я гратиму, для мене не так важливо».
Про посаду спортдиректора «Динамо»
– Мені хочеться дати щось нове київському «Динамо». Я бачу, що я можу запропонувати. Поки що так домовились. Якщо протягом цих двох років щось зміниться, можливо, я зміню свою думку.
– Чи плануєш ти ходити на якісь курси аби розвиватися у цьому напрямку ще під час ігрової кар’єри?
– Не переймайся з цього приводу. Я вже навчаюся. Поговоримо потім, коли я закінчу карʼєру. Ти дивишся, як працюють в тих самих Англії, Німеччині, і теж навчаєшся.
Про карʼєру в Європі
«Коли я грав у київському «Динамо», я все уявляв собі трохи інакше. Але сталося, як сталося. Є низка причин на це. Так, я незадоволений тим, як склалася моя кар’єра в Європі. Але я отримав досвід? Так, 100%. Те, що грав із найкращими футболістами у світі? Так. Я побачив трохи інший рівень, як гравці готуються, тренуються. І це той досвід, який ти не отримаєш, постійно граючи в одній і тій самій команді».
Про початок повномасштабного вторгнення і підтримку «Вест Гема» й «Динамо»
«Дружина зі старшим сином у мене поїхали в Україну. Були важкі часи, не знав, що робити… Мені зателефонував президент [«Динамо» Ігор Суркіс] і запропонував свою допомогу, я за це дуже вдячний.
Я вдячний «Вест Гему» за наданий час, протягом якого я міг не тренуватися. Бо про який футбол може йти мова, коли у твоїй країні вбивають людей? Який футбол? Я взагалі не хотів грати. А коли трохи заспокоївся, зрозумів, що потрібно продовжувати грати в футбол, і завдяки своєму імені можна показати людям, що в тебе зараз коїться в країні. Це було нелегко, але треба було це робити.
Напевне, [найбільше підтримав] Лукаш Фабіанські, але і від усіх інших хлопців та працівників клубу я отримував повідомлення із підтримкою. Усі пропонували якусь допомогу, і за це я їм дуже вдячний.
Ти починаєш по-іншому ставитися до клубу, коли відчуваєш підтримку у важкі часи, коли тобі, твоїм близьким, твоїй країні погано. Починаєш по-іншому ставитися до усього, що коїться на футбольному полі, і в житті, тому що люди в Англії багато допомагають нам, українцям, і ми повинні це цінувати».
Про Тимощука, чий рекорд за кількістю матчів за збірну перейшов до Ярмоленка
«Що його закликати? Він – доросла людина, яка зробила свій вибір. Я йому просто зателефонував і запитав, як йому спиться. Він сказав: «Точно так само, як і тобі». Тільки я не в Росії. Була така розмова, ми просто послали один одного. Про що з ним говорити? Він для мене не людина. Для мене його немає, просто не існує. Так вчинити після всього того, що дала йому наша країна… Просто не хочу на камеру говорити образливі речі. Для мене він мертвий».
Про спілкування з уболівальниками на фронті
«Інколи вони телефонують, запитують, як у мене справи, інколи – я. У мене з ними дружні стосунки ще з того часу, коли я грав в «Динамо». Ми завжди спілкувалися. Знаю, як багато для України роблять наші вболівальники, і не лише київського «Динамо», а й всі фанати інших клубів. Звісно, кожен футболіст вдячний їм за це, тільки повага і вдячність».
Фото: скриншот інтервʼю, «Динамо», Ben Peters/Global Look Press
