«Судив не футбольний матч, а радше війну». Зустріч Італія-Чилі на ЧС-1962 – брутальна вулична бійка з елементами спорту

Як необережний репортаж призвів до великої «Битви при Сантьяго».

Кожен чемпіонат світу з футболу залишає у пам’яті фанатів найбільш яскраві моменти: видовищні голи, непередбачувані перемоги, несподівані рішення арбітрів чи неадекватну поведінку фанатів. Проте, не завжди ці моменти позитивні. Є у історії ЧС один епізод, який по праву можна назвати найбільш жорстоким матчем за всю історію існування цього турніру.

Зламаний ніс, поліція на полі та повне ігнорування правил – саме такою була «Битва при Сантьяго» між Італією та Чилі, яка стала апогеєм і без того невдалого мундіалю. Хоча, можливо, саме цей матч став початком того «правильного» і «політкоректного» футболу, який ми маємо можливість спостерігати сьогодні.

Усе пішло не так ще зі вступної промови президента

Далекий 1962 рік. Восьмий за порядком чемпіонат світу проводиться у південноамериканській країні Чилі. За два роки до мундіалю країна постраждала від серйозного землетрусу у 9,5 балів. Катастрофа була наймасштабнішою за останній час: зруйновані тисячі будинків, загинуло понад 6 тисяч людей.

Саме тому така подія, як чемпіонат світу, була життєво необхідна чилійцям як для покращення соціально-економічного стану, так і для підняття морального духу. Однак, повністю оговтатися від пережитого за такий короткий час країні не вдалося.

Атмосфера чемпіонату із самого початку була просякнута якимось незрозумілим негативом. Спочатку президент країни зіпсував відкриття невиразною промовою, яка замість того щоб «зарядити» гравців та фанатів, навпаки спаплюжила настрій усім присутнім, а потім і взагалі поїхав, навіть не додивившись перший матч.

Згодом легендарний Пеле травмувався у грі проти Чехословаччини і фактично вибув до кінця чемпіонату. А ще пізніше, під час гри Аргентини проти Болгарії, встановили своєрідний рекорд – 69 штрафних ударів. Загалом же у перші дні ЧС було зафіксовано чотири дискваліфікацїї, три зламані ноги та перелам щиколотки. Здавалося б, куди вже гірше?

«Країна неграмотних та вічно голодних злиднів-алкоголиків». Журналісти облили брудом господарів ЧС – реакція чилійців була передбачуваною

Жоден конфлікт не виникає на порожньому місці. Кожна резонансна подія є результатом почутого, побаченого, сказаного чи зробленого. Так, у 1962 році всього одна необдумана стаття спричинила масштабний футбольний скандал.

Це сьогодні журналісти намагаються не лише всебічно висвітлювати ігрові моменти, але й максимально цікаво та ненав’язливо передавати атмосферу свята такої великої події. Однак, італійським медійникам 1962-го ніхто не пояснював правил толерантності та поваги до країни, яка, незважаючи на власні труднощі, гостинно прийняла їх на своїй землі.

«Горде своєю відсталістю сміттєзвалище, яке складається з проституції та злочину».

«Болото, у якому телефони не працюють, знайти таксі так само важко, як і вірного чоловіка, а щоб зв'язатися з Європою треба, мабуть, віддати руку та ногу».

«Країна неграмотних та вічно голодних злиднів-алкоголиків».

Ось далеко не повний перелік «компліментів», якими нагородили країну-господарку італійські спортивні журналісти Антоніо Гіреллі та Коррадо Піццінеллі. Вони вважали, що «рішення про проведення чемпіонату світу в Чилі було «чистим безумством».

Зрозуміло, що такі коментарі чилійці, які важко працювали, аби справити враження на європейських гостей, не могли залишити поза увагою. У місцевій пресі вони називали кривдників фашистами, мафіозі, розпусниками і наркоманами. Італійські репортери були змушені терміново залишити Чилі через масовий негатив з боку місцевого населення. Показовим був момент, коли у барі жорстоко побили аргентинського журналіста, якого випадково сплутали з «макаронником».

Тож незважаючи на той факт, що до моменту виходу на поле італійські та чилійські футболісти ще ніколи не зустрічалися, були майже не знайомі між собою і не мали ніякої спільної історії, гру вони починали вже ворогами.

Сумнозвісна «Битва при Сантьяго» – футбольний матч, що перетворився у справжнє побоїще

За словами англійського коментатора Девіда Коулмана, якому «пощастило» коментувати цей насправді історичний матч, це була «найдурніша, найстрашніша, найогидніша та найганебніша футбольна вистава в історії спорту».

2 червня 1962 року, під час другого туру групового етапу ЧС, у столиці Чилі місті Сантьяго на полі зустрілися команди Італії, яка мала всі шанси поїхати додому з кубком, та господарі турніру – Чилі. Арбітр матчу – англієць Кеннет Астон. На трибунах близько 66 тисяч глядачів.

Не встиг пролунати стартовий свисток, як на 12 секунді було зафіксовано перше порушення правил. Уже на 4 хвилині арбітр був змушений вилучити з поля італійського гравця Джорджіо Ферріні за неспортивну поведінку. Однак, сам футболіст не був згоден із таким рішенням, тож його довелося виводити з поля силоміць, залучивши поліцію.

Далі футбол перетворився на реґбі, бокс та східні єдиноборства одночасно, бо інколи у сутичках суперники забували про м’яч і просто намагалися фізично скривдити та морально принизити один одного. Гравці виконували жорсткі підкати, штовхалися і плювалися. Для вгамування пристрастей на поле доводилося ще тричі викликати поліцію.

Мабуть, найганебнішим можна вважати момент, коли нападник чилійців Леонель Санчес вдарив у обличчя італійського захисника Маріо Давіда, але суддя не звернув уваги на цей інцидент. Коли ж кількома хвилинами пізніше італієць (можливо, в якості помсти) ударив Санчеса ногою по голові, Астон одразу ж видалив Давіда з поля, залишивши до кінця матчу команду гостей у критичній меншості. Пізніше Санчес здійснив ще одне грубе порушення правил, зламавши ніс гравцеві аргентинського походження Умберто Маскіо, однак, і цього разу залишився на полі і навіть без попередження.

Що ж до результатів, то вони були цілком передбачуваними за вказаних обставин. Граючи вдев’ятьох проти одинадцяти, італійці непогано захищалися, та все ж на 73 хвилині чилієць Хайме Рамірес відкрив рахунок завдяки влучному удару головою. А на 87 хвилині Хорхе Торо дальнім ударом встановив остаточний результат гри.

Чилі перемогли з рахунком 2:0, вибивши Італію з подальшої боротьби, пройшли до плей-оф і завершили чемпіонат бронзовими призерами.

***

Арбітра тієї зустрічі жорстко критикували за несправедливе суддівство, закидаючи симпатію до господарів. Однак, сам Кеннет Астон казав, що «судив не футбольний матч, а радше війну...».

Колишній військовий понад усе цінував правила і порядок, тому звільнився після сумнозвісної гри 1962-го. Натомість, уже за рік він долучився до Спілки Рефері FIFA, а згодом очолив її. Дізнавшись, що жеребкування на ЧС 1966 року знову звело на полі Італію та Чилі, Кеннет пообіцяв собі не допустити повторного побоїща.

Ідею використовувати жовті та червоні картки як попередження або видалення гравців за порушення правил підтримали усі його колеги по FIFA Referees’ Committee. Нововведення істотно змінили поведінку футболістів на полі, що дає можливість говорити хоч про якісь позитивні наслідки «Битви при Сантьяго».