Netflix випустив документалку про ЧС – без критики Катару, але з матами Мессі
І з пальцями, які не були всередині Бейла.
30 грудня Netflix випустив серіал «Капітани світу» про ЧС-2022, який відбувся дещо більше за рік тому.
Костянтин Варварик вже подивився усі 6 його епізодів, готуючи новорічний торт, і готовий поділитися його враженнями.
1. Сам концепт розповіді про чемпіонат світу через почуття саме капітанів – дуже класний. Ліонель Мессі, Кріштіану Роналду, Лука Модрич, Тіагу Сілва, Гарет Бейл, Сімон Кʼєр, Ромен Саїс, Тайлер Адамс, Каліду Кулібалі та інші розповідали про свої почуття довкола подій, які переживали безпосередньо там, у вирі подій, хоч і за дещо звичною вже для спортивних документалок від Netflix формулою.
Але те, що в центрі саме капітани, а не просто футболісти, чи суперзірки, чи тренери, чи умовні масажисти, чи просто оповідь зі сторони – це було цікаво.
2. При цьому загальне враження – автори не скористалися доступом до капітанів, особливо Мессі й Роналду, на повну, не вивели їх на якісь цитати, які розлетілися б новинними заголовками світових медіа. Так, дали додатковий контекст – і все.
Понад те, автори майже не користалися і доступом до роздягалень, який мали. З цікавих і актуальних (а не перед поразками) мотиваційних промов можна згадати хіба «ще сфотографуйтесь з ним» тренера збірної Саудівської Аравії Ерве Ренара у перерві гри з Аргентиною або Мбаппе у фіналі – і те, обидві вже понад рік як є в публічному доступі.
3. Автори дуже жаліли футболістів за те, що їх питали про проблеми Катару як держави-господарки. Якщо ви думали, що аспект скандальності (наприклад, смерті на будівництвах чи загалом порушення прав людини) якось по-людськи розкриють, то дарма. Лише один журналіст, який давав інтервʼю, згадав, що для збірної Данії важливі «права людини», а суть їх порушень з усього серіалу найбільше розкрив цей жарт Гарета Бейла: «[Пальці масажиста] не всередині мого тіла, бо вони ззовні. Якби вони були всередині, я б дуже хвилювався. Не думаю, що у Катарі таке можна». Тобто, якщо ви не знали контексту претензій до того – то з документалки не дізнаєтеся навіть суперкоротко.
Ба більше, саме через капітана збірної Данії Сімона Кʼєра – федерація цієї країни серед усіх учасників публічно говорила про проблеми – нас ледь не змушують жаліти жорстоких чиновників, які позбавляють гравців свята футболу. Родину не запросили, про політику спортсменам говорити важко. «Це поставило нас у ситуацію, де ми мусимо висловлювати політичну позицію. Я не добре розбираюся у політиці», – каже Кʼєр авторам.
При цьому з політичними позиціями по інших питаннях в авторів проблем не було – розкрили і «протистояння» між капітаном збірної США Тайлером Адамсом та журналістами з Ірану на пресконференції, і громадянську позицію гравців збірної Англії. В останньому, здається, навіть ненавмисне ретроспективно потролили – після висловлювань Джордана Гендерсона дали коментар однієї з журналісток про «групу гравців з Англії, які не бояться стояти за те, у що вони вірять».
4. Аргентинці були реально готові вмирати за Ліонеля Мессі. Загалом Лео у документалці логічно чимало – все ж історія самого ЧС фактично стала історією того, як один з найвеличніших гравців в історії отримав найвеличніший трофей з можливих. Але найяскравішим для мене особисто було те, як його партнери по команді висловлювалися про своє бажання завоювати трофей для нього.
Лісандро Мартінес: «Він неймовірний. Вони зроблять усе, щоб його заблокувати, завадити йому грати, залізти йому під шкіру».
Алексіс Мак Аллістер: «Ми дивимося на нього як на супергероя, як на нашого бога».
Еміліано Мартінес: «Я віддам своє життя, щоб допомогти йому виграти титул з його улюбленою командою, його коханою країною».
5. Найяскравіший, на мою субʼєктивну думку, момент усієї документалки – розповідь про післяматчеву драму між Мессі та Ваутом Веґгорстом. І ексклюзивні кадри – те, як нідерландець простягав руку до Мессі, щоб потиснути її, а той проігнорував.
Після того Веґгорст поскаржився на це Серхіо Аґуеро: «Я чекав на нього, щоб потиснути руку. А він вчиняє так – це неповага». «Shut up» від Куна у фільм не потрапив, зате потрапила реакція Лео – той розвернувся й обклав Ваута матом, після якого сказав «йди додому».
6. Одна з цікавих історій саме про капітанство і лідерство – про те, як Лука Модрич «відродив» Доминика Ливаковича. Десь за рік до ЧС той почав втрачати місце у збірній – і півзахисник «Реала» підійшов до нього пояснити ситуацію як справжній капітан. Цю промову у серіалі показали повністю:
«Я б тобі цього не казав, якби мені було байдуже на тебе. Я люблю тебе, і тому говорю це тобі. Але я не бачу, щоб ти прогресував у збірній. Можливо, це тиск? Це тому, що ти випромінюєш невпевненість, і вона передається на команду. Всі помиляються. У цьому твоя проблема – я відчуваю, що ти боїшся помилитися. Але хто не боїться? Назви хоч одну людину. Але я не досяг того, де я є, тим, що боявся помилитися. Бо це приводить лише до гіршого.
Дивися, ти класний воротар. Ти маєш знати це. Ти знаєш це?».
Паралельно з промовою Модрича показували те, як Ливакович виграв серію пенальті проти Японії – таким чином донесли думку, що вона, схоже, спрацювала.
7. Але найзворушливіша сюжетна лінія фільму – про Тіагу Сілву. Історію про туберкульоз знають ті, хто цікавиться футболом доволі прискіпливо, але «звичайному» глядачу вона може бути й невідома. Авторам вдалося гармонійно вибудувати її – про те, як Сілва зміг подолати її й досягти усього у футболі, і що залишився лише один трофей – ЧС. Це підсилюється і переживаннями бразильців через стан здоровʼя Пеле, про що стало відомо якраз у розпал турніру, – як додаткову мотивацію виступити добре, і розповіддю його дружини про те, наскільки він хоче цієї перемоги.
Виліт Бразилії з турніру у чвертьфіналі для мене особисто сприймається набагато болючіше.
8. А от чого хотілося більше саме зі спортивних історій – це розкриття драми Кріштіану Роналду на турнірі. Так, всі деталі переповіли: і розрив з «МЮ», і непотрапляння в основу, і Гонсалу Рамуша, який дебютував за збірну в основі й одразу зробив хет-трик. Все, що ми отримали по темі з доступом до Кріша – надзвичайно дипломатичне: «Найважливіше – це перемога. Якщо я не забиваю, і команда перемагає, мене це влаштовує. Я дуже спокійний щодо цього».
Окрім того, трохи переповіли про його заочне протистояння з Мессі та дуже трохи – про розпач після вильоту.
Боротьба за запис голу на нього, забитий волоссям? Очевидно помітне невдоволення рішенням Сантуша посадити його на лаву? Увага фотографів до нього на тій лаві більша, ніж до подій на полі? Або ж авторів це не цікавило, або піарники Роналду не дали цим темам розкритися – в обох випадках дуже сумно.
9. Також взагалі не було розкрито драму збірної Німеччини – крім відносно короткої згадки на початку одного з епізодів про драматичну розвʼязку тієї групи. При тому, що доволі прискіпливо розповіли, наприклад, про Данію, яка також спортивно нічим не відзначилася.
Єдине логічне пояснення цьому – права на цю сюжетну лінію були в Amazon, які дещо раніше випустили власну документалку виключно про Бундестім на ЧС-2022.
Також, можливо, дещо не вистачило розкриття історії збірної Бельгії, яка також з тріском і драмою провалилася, чи драми всередині збірної США довкола Джованні Рейни, чи історичності виходу на ЧС для Канади (про Уельс згадували здебільшого саме в цьому контексті).
10. Збірну Марокко в цьому тексті майже не згадував, але про неї було достатньо – просто не було чогось «вау» із того, про що ще не було відомо або про що забули розповісти. Розкрили для звичайного глядача її добре – і про африканську підтримку одне одного, і про феноменального Яссіна Буну, і про травматичну драму капітана Саїсса.
11. Загальне враження – попри деякі мінуси й нелогічні сюжетні лінії (от навіщо, наприклад, було повʼязувати між собою матчі Сенегалу і Данії на груповому етапі, я так і не зрозумів), документалка авторам радше вдалася. Було приємно ще раз пережити цю історію – особливо враховуючи, що через блекаути й роботу в цих умовах насолодитися емоційною складовою турніру повноцінно рік тому не вдалося. Окремо варто подякувати авторам за повну відсутність Джанні Інфантіно – було зрозуміло, що його критику навряд варто очікувати, але і зі своїм «найкращий ЧС в історії» він, на щастя, не зʼявився.
Але очікувань, звісно, не завищуйте. Можливо, це один із секретів того, чому я нею скоріше задоволений.
Фото: скриншоти Netflix, Cao Can/Global Look Press
