Netflix розповів про корупцію у ФІФА. Зібрані докупи загальновідомі факти доводять: ця організація прогнила
А постійні зашквари УАФ більше не дивують.
Netflix випустив 4-серійний документальний проєкт «FIFA Uncovered» про становлення й розквіт корупції у ФІФА за часів Жоау Авеланжа та його наступника Зеппа Блаттера. Це дуже потужна журналістська робота – авторам вдалося поспілкуватися і з журналістами-розслідувачами, які безпосередньо працювали над темою під час розвитку подій, і з зацікавленими сторонами. Зокрема, із самим Блаттером, його останнім генсеком Жеромом Вальке, а також чинним президентом ФІФА Джанні Інфантіно.
Подивитися його можна, зокрема, й з українськими субтитрами тут.
Ми відійшли від шоку від побаченого – нарешті готові розповісти головне з серіалу та зробити головні висновки.
Епізод 1. Як Блаттер прийшов до влади, а ФІФА стала лігвом корупції
У першому епізоді йдеться про те, як ФІФА перетворилася з «просто організатора ЧС» на одну з найпотужніших спортивних міжнародних організацій.
Усе почалося з виборів президентом організації Жоау Авеланжа у 1974 році. Тоді організацію очолював англієць Стенлі Роуз, проти якого бразилець і пішов.
Біограф Авеланжа Ернесто Родрігеш розповів, що той (теж дотичний до спорту – був плавцем) вважав, що спорт може перетворитися на політичну силу.
Серед чинників, чому вибори виграв саме Авеланж, були не тільки його помилки та питання Африки (Роуз толерував режим апартеїду в Південній Африці, тоді як Авеланж пообіцяв його позбутися). «Є також підозра, звісно, що у нього були гроші, і вони у коричневих конвертах, ймовірно, роздавалися делегатам у готелі у Франкфурті за кілька днів до конгресу. Звісно, це сталося. Я впевнений, що це сталося», – зізнається біограф Авеланжа.
Власне, бразилець наобіцяв в обмін на голоси країнам багато проєктів розвитку – але в них не було грошей. Тоді Авеланж запросив до ФІФА Зеппа Блаттера.
Зепп Блаттер та Жоау Авеланж
Той своїм першим рішенням уклав співробітництво із «Кока-Колою». Йому вдалося переконати компанію, що співпраця між двома компаніями може допомогти розвитку молоді. Так ФІФА уклала свій перший спонсорський контракт – за «Кока-Колою» пішли інші.
Найбільш контраверсійним спонсором був adidas, точніше, його власник – Горст Дасслер. І мова не про продаж, власне, екіпірування – а про маркетингові права на ЧС-1982. Німець фактично заплатив Авеланжу за те, що права належатимуть йому. Ціна питання – мільйон доларів.
І він вибудував «прокладку», компанію international Sport & Leisure, яка, фактично, купувала за певну суму права у ФІФА і потім продавала транслятором за значно більші кошти. ФІФА усе влаштовувало: вони не розуміли, як продавати права, але їм подобався стабільний дохід. Нехай футбол і не доотримував мільйонів.
В епізоді також згадується ЧС-1978 в Аргентині – яка була під контролем військової хунти. Автори назвали його «інструкцією з проведення турнірів у диктаторських режимах».
У цей час Блаттер втерся у максимальну довіру до Авеланжа, виконуючи усі його забаганки, зрештою ставши другою людиною в організації. А враховуючи, що Авеланж майже увесь час був у Бразилії – так і взагалі фактично керував ФІФА.
А потім ще і отримав важіль впливу на Авеланжа: ISL випадково відправила черговий хабар Авеланжу в розмірі 1,5 млн франків на його рахунок у ФІФА. Завдяки цьому йому вдалося переконати Авеланжа, що він у 1994-му переобереться востаннє, а потім підтримає Блаттера на посаді президента ФІФА.
Проти Блаттера європейці висунули тодішнього президента УЄФА Леннарта Йоганссона. Однак обіцянка ЧС в Африці, співробітництво Блаттера із президентом КОНКАКАФ Джеком Ворнером, який мав фактично повний контроль над карибськими федераціями (а це кількадесят країн) та його правою рукою американцем Чаком Блейзером, підтримка Мішеля Платіні та занадто чесна чесність європейців зіграли вирішальну роль на користь Блаттера. «Джек Ворнер був одним із тих, хто прямо попросив гроші в обмін за голоси на користь Леннарта Йоганссона. Відкрито. Він думав лише про свій карман», – згадує Ларс-Крістер Ольссон, тодішній генсек Футбольної асоціації Швеції та земляк Йоганссона.
І, звісно ж, куди без коричневих конвертів – про їхню роздачу згадує усе той же Ольссон та тодішній медіадиректор ФІФА та радник Блаттера Гідо Тоньоні.
Епізод 2. Як Південна Африка купила ЧС, а виконком переграв Блаттера
Наступні три епізоди розповідають про правління самого Зеппа Блаттера на чолі ФІФА та його головних спільників.
Епічна історія – проєкт «Гол», який мав на меті розбудову інфраструктури в країнах, які цього потребують: штаб-квартири асоціацій, бази для команд, інші проєкти розвитку. На це їм виділили по 400 тисяч доларів – без жодного контролю й вимог щодо звітності. Зрештою, гроші витратили, але в багатьох країнах ситуація виглядала так, як у Кенії:
Після того ISL збанкрутувала, основний потік грошей припинився, і до Блаттера почали виникати питання – у першу чергу з боку генсекретаря ФІФА Мішеля Зен-Руффінена, якого привів сам президент. Той склав цілий документ щодо зловживань Блаттера, зібрав цілу коаліцію у виконкомі, однак це ні до чого не призвело. Камерунець Ісса Хаяту, який висувався у 2002-му проти Блаттера і якого підтримали європейці, програв, Зен-Руффінен першим же рішенням переобраного Блаттера залишився без посади. «Я був змушений його позбутися», – пояснив Блаттер.
Багато в епізоді (і всьому фільмі) говориться про вищезгаданого Джека Ворнера. Він сам з Тринідада і Тобаго, який вийшов на ЧС у 2006 році. Гравці домовилися з ним щодо розподілу призових, однак потім він відняв з цих призових для футболістів буквально усе: проживання, переліт, оренду обладнання – і залишив їх з 800 доларами. А потім ще й заборонив викликати гравців, які намагалися спитати щодо цієї ситуації.
Джек Ворнер
З ним же повʼязаний і скандал довкола ЧС в Африці. Південна Африка боролася з Марокко, і використовувала для цього усі методи. Ворнер та його права рука Блейзер стали ключем до них. Джек відвіз вже тоді хворого Нельсона Манделу до Тринідаду і Тобаго виключно заради покращення своєї репутації, а сама Південна Африка заплатила Ворнеру за три голоси КОНКАКАФ. Гроші, 10 млн доларів, пройшли через рахунок Ворнера у ФІФА нібито на «підтримку африканської діаспори у країнах Карибського басейну». Однак річ у тім, що жодної копійки власне на підтримку діаспори так і не пішло – зате мільйон доларів отримав Чак Блейзер, про що відкрито говорить його тодішня партнерка (і в чому він потім зізнався під присягою).
Власне, у цьому полягала проблема того, що країна-господар ЧС вирішалася групкою з 20 людей – достатньо було підкупити та переконати дуже обмежене коло людей. Власне, розуміючи, що той склад виконкому допрацьовуватиме свої останні роки, він прийняв рішення щодо одночасного призначення господарів ЧС-2018 та 2022 років – це ж удвічі більше грошей! Особливо враховуючи, що більше шансів заробити не буде.
Пізніше Блаттер розповідав, що шкодує про це рішення, але «ми прийняли це рішення і мусимо продовжувати». Усі герої зізнаються, що найсильнішими заявками були Англії та США на 2018 та 2022 відповідно. Хто виграв – ви й так знаєте.
Саме у заявці на ЧС-2022 виконком навіть обіграв самого Блаттера. «Він не підтримував Катар. Я памʼятаю. Я був на сцені з ним, він мене штурхнув і сказав: «Посміхайся, посміхайся», – згадує тодішній генсек ФІФА Жером Вальке.
Епізод 3. Як Катар купив ЧС
Цей епізод концентрується в основному на історіях про ЧС в Катарі та історії щодо його «придбаннях». Голова заявки Хассан Аль-Таваді звинуватив усіх, хто атакував їх, у расизмі та показово поплакав.
При цьому привідкривається завіса кількох «внутряків».
1. Блаттер справді був проти ЧС в Катарі. Рікарду Тейшейра, тодішній член виконкому, розповів, що Блаттер підійшов до нього та сказав: «Я хочу, щоб ти проголосував за США, а не за Катар».
2. Усі голови конфедерацій підтримали Катар. Так, навіть КОНКАКАФ – це внесло розкол у стосунки між Джеком Ворнером та Чаком Блейзером, адже останній і сам був зі США.
3. Катар заради перемоги організував та оплатив конгрес африканської федерації в Анголі. «Ми усі були в одному готелі. Мене попросили допомогти з перекладом. Ми у різний час зустрічаємося у кімнаті з різними членами виконкому ФІФА – [Іссою] Хаяту, [Жаком] Анума та [Амосом] Адаму. Ми говорили про Південну Африку та ЧС, і як арабський світ теж повинен отримати такий шанс. І потім Хассан [Аль-Таваді] запропонував Хаяту 1 млн доларів для його футбольної федерації. В обмін він хотів його голос. Я памʼятаю, що був сміх, і він сказав, що цього недостатньо. І ціна піднялася до 1,5 млн доларів, от так просто. Я знаю, що це звучить так просто, але це було так просто. Потім таке ж ми зробили з Анума та Адаму», – згадує Федра Альмаджід, тодішня голова відділу роботи з міжнародними ЗМІ. «Перед тим, як я повернулася до своєї кімнати, Хасан сказав мені: «Ти ніколи нікому про це не розкажеш».
Федра Альмаджід
4. Газова угода між Катаром та Таїландом, представник якого був у виконкомі, та продаж іншим членом виконкому землі Катару за 32 млн євро, а також регулярні авіаперевезення до Бразилії та Аргентини.
5. Та сама історія про Мішеля Платіні та Ніколя Саркозі – коли останній організував, за словами очевидців, несподівану для Платіні зустріч з еміром Катару.
Коли Аль-Таваді спитали про всі ці історії, він заперечив їх: «Деякі речі занадто нереалістичні».
Іронічно, що опонентом Блаттера на наступних виборах президента ФІФА став член виконкому катарець Мохаммед бін Хамам, який був одним із його головних союзників.
Однак він потрапив у пастку. Спочатку бін Хамама не пустили на конгрес КОНКАКАФ (памʼятаємо ж про Ворнера, Блейзера і купу карибських країн?), на якому Блаттер просто пообіцяв купу грошей федераціям. А потім бін Хамам усе ж домовився із Ворнером в обхід Блейзера, що збере на зустріч голів лише карибських федерацій. Усе, як виявилося, заради роздачі хабарів.
«Щось дивне трапилося після того, як виступив бін Хамам. Нам сказали, що є подарунок для допомоги федерацій, і запросили його забрати. Я дочекався своєї черги, зайшов у кімнату, і там було кілька офіційних осіб Карибського футбольного союзу. Вони дали мені конверт із написом «Пуерто-Рико». Коли я його відкрив, там була готівка. 40 тисяч доларів», – згадує тодішній президент федерації Пуерто-Рико Ерік Лабрадор. Про цю роздачу дізнався Чак Блейзер – і згорів чи то з корупції, чи то з того, що не поділилися з ним, і повідомив про це керівництву ФІФА. «У мене не було злих намірів давати хабарі. Це все конспірація. Я боровся з ФІФА з усіма їхніми ресурсами», – пояснює нині бін Хамам.
Зрештою, бін Хамам був змушений відмовитися від кандидатури – Блаттер, емір Катару та бін Хамам домовилися підтримати Блаттера в обмін на мовчання про те, як Катар виграв право на проведення ЧС-2022. Бін Хамама та Ворнера відсторонили від футболу.
Тим часом по самому Чаку Блейзеру почали працювати правоохоронці США, ФБР, які займалися справами міжнародного рівня, які зачіпали інтереси США. Водночас в ЗМІ почала потрапляти інформація про самого Блейзера – зрештою, багато злочинів вони з Ворнером робили разом. Таким чином Чаком зацікавилося ФБР, визначивши, що той не платив податки зі своїх прибутків понад 15 років – і фактично змусили його співпрацювати. З цього й почалося те саме розслідування, яке струсило увесь світ у 2015-му.
Епізод 4. Як зруйнувалася система Блаттера і народився Інфантіно
Заключний епізод розповідає про фінал «епохи Блаттера». У 2011-му Блаттер розпочав «реформи управління», однак за зізнанням спеціалістки, яку запросили, це виявилося просто ширмою для публіки.
Крім Блейзера, ФБР вдалося залучити ще кількох підозрюваних до співпраці, однак хотіли заарештувати Джека Ворнера – не вдалося. Тим часом КОНКАКАФ обрав йому заміну – Джеффрі Вебба з Кайманових островів, який чи не одразу почав просити хабарі буквально за все.
Джеффрі Вебб
Тим часом спочатку Блаттера, який вже погодився на те, щоб віддати своє крісло Мішелю Платіні, переконали йти на ще один термін. Блаттер відкривав академії імені себе, подавати себе як миротворця та навіть розраховував на Нобелівську премію миру. Тим часом ФБР продовжує працювати в напрямку розслідування корупції – і згадані вище 10 млн доларів від Південної Африки були одним із ключових доказів.
Тим часом за день до того, як Блаттера мали переобирати ще раз, ФБР розпочала арешти – звинуватили 14 людей і намагалися арештувати усіх, зокрема, і Джефрі Вебба. Серед спікерів, які розповідають про «токсичну ФІФА» та те, як вона стала «кримінальною організацією», був і Джанні Інфантіно, який на той час був генсеком УЄФА.
Попри це, Блаттер поводився так, ніби нічого не сталося – власне, і весь конгрес так поводився. Його програмою була фраза «Я хочу залишатися з вами» – і вона переконала делегатів: вони його переобрали.
Юридичний департамент ФІФА почав співпрацювати зі слідством, щоб врятувати, власне, організацію. А Блаттер після тиску все ж подав у відставку з посади президента.
Його, знов-таки, мав замінити Мішель Платіні як наступник – приблизно за тією ж схемою, як Блаттер замінив Авеланжа. Але на перепоні став платіж Блаттера Платіні у 2011-му 2 мільйонів швейцарських франків. Через це обох відсторонили спочатку на 90 днів.
Цих двох панів ви й так добре знаєте
Таким чином основним кандидатом на президентство став Джанні Інфантіно. У футбольному середовищі тоді вважалося, що він, як людина, буквально відповідальна за кульки на жеребкуванні, просто притримає крісло до повернення Платіні. Однак останнього відсторонили на 8 років (до речі, цьогоріч і Платіні, і Блаттера визнали невинними у цій справі), та й в Інфантіно виявилися амбіції більші, ніж усі очікували. «Коли Інфантіно прийшов до Платіні, щоб сказати йому: «Поки ти відсторонений, я буду кандидатом, і якщо ти повернешся, я віддам тобі твою посаду», – Платіні був надто наївний і повірив йому», – згадує біограф Мішеля.
До речі, однією з перших фраз Інфантіно на посаді була: «Гроші ФІФА – ваші гроші», – що у тому контексті звучало як «нічого не зміниться». Однак авторам фільму Інфантіно доводив, що це в них просто неправильне розуміння.
Висновків документалка підбиває три:
1. Тепер країну-господарку ЧС обирає конгрес, а не виконком ФІФА.
2. Диктатори продовжують використовувати футбол для пропаганди – зазначають, власне, ЧС-2018 в РФ.
3. Блаттер ні в чому не вважає себе винним: «Я відповідаю за ФІФА і усіх членів, які працювали у ФІФА. Я мушу брати за них відповідальність. Але члени комітетів, які приїжджали з різних країн та різних культур – я не можу бути за них відповідальним. Вибачте, ФІФА, але я не можу морально за них відповідати. Моє сумління чисте. Я можу спокійно спати, бо я не можу бути відповідальним. Мені шкода, що це сталося, але я не можу за це відповідати».
Фільм ще раз доводить – корупція у футболі скрізь. Чому ми взагалі після цього дивуємося УАФ?
Насправді те, що ми переказали основний зміст – лише поверхня глибини того трешу, який відбувався у всі ці роки у ФІФА. Залучення до фільму Жерома Вальке, Мохаммеда бін Хамама, представників катарської заявки, Зеппа Блаттера, зрештою, та їхні цитати, неначе вони усі в цій історії ні до чого викликали особисто в мене не просто фейспалм – хотілося буквально кричати у темноту вечірнього планового відключення.
І це ж фільм нічого, по суті, не розповідає нового – просто зібрав усі загальновідомі факти докупи, давши висловитися усім, хто хотів. Але від цього і ще більший шок: коли про усе це дізнавалися окремо, це здавалося скандальним, але епізодом. FIFA Uncovered зібрала ці епізоди у систему.
І ця система, приправлена фактично прозорим натяком Інфантіно, що все лишатиметься так, як є, чудово корелює з реальністю. Тут і ясно зрозуміло, чому ФІФА працює на Росію, і чому Інфантіно втупу відбілює Катар навіть у тих питаннях, де це очевидно неможливо зробити, і, власне, чому нам доводиться так багато говорити про корупцію у футболі.
Адже якщо Авеланжу-Блаттеру-Інфантіно можна вибудувати свою систему й керувати нею виключно для власних цілей – чи то це мільйон від adidas, чи бажання виграти Нобелівку миру, то чому це не можна робити іншим? Чому, наприклад, голова боснійської федерації, який є відкрито просербським, не має права організувати товариський матч з РФ, щоб зіграти на своєму політичному полі? Чому той же Павелко не може йти на бозна-який термін президента УАФ, будувати заводи, відмиваючи гроші через фірми-прокладки та жити в будинку з буквально магазином взуття всередині?
Так, це все у цивілізованому світі вважається поганим – але чим, от чисто технічно, вони гірші за Блаттера? Вони, як і Блаттер, виділяють якісь там кошти на футбол (зрештою, абсолютно усі (!) хабарі у ФІФА подавалися під соусом «розвитку футболу» – агов, заводе, нічого не нагадує?), Павелку он навіть вдалося організувати чемпіонат буквально в умовах війни.
Це не виправдання Павелка чи того боснійця – вони зло. Як і ФІФА. Просто поки ця система існує (а вона існує, просто до FIFA Uncovered про Інфантіно ще, схоже, треба дожити), не варто дивуватися футбольним павелкам по всьому світу.
Проблема, що у цього зла, схоже, немає кінця: якщо виклик системі у ФІФА кидали виключно люди зсередини цієї ж системи, і діяли за правилами цієї системи, то сподівань на зміни насправді небагато.
Хотілося б до них дожити. Шкода, що це станеться не скоро.
Фото: imago sportfotodienst/Global Look Press, Panoramic/Global Look Press, фейсбук Андрія Павелка, IMDB
