Заряджені на перемогу над собою: що мотивує українських військових та ветеранів займатися адаптивним спортом

Вже днями національна збірна представлятиме Україну на змаганнях з адаптивних видів спорту United States Air Force and Marine Corps Trials 2024 у Лас-Вегасі, США. 30 ветеранів та чинних українських військових демонструватимуть свою силу, міць, командний дух та віру у Перемогу. Кожен із них має шалену мотивацію, жагу до життя і, без перебільшень, невичерпну енергію. 

Добірка цитат від представників нашої збірної у цьому переконає, а ще допоможе зрушити з місця, повірити в себе та зрозуміти, що неможливих речей не буває, є лише недостатня кількість спроб. І якщо ви чекали на знак, щоб зробити перший крок до своєї мети, – то це саме він.

«Це завжди про досягнення певних своїх цілей. В залі я, і сам тренуючись, і зі своїми клієнтами, особливо з підлітками, завжди говорю наступне: «Якщо ти тут можеш досягти своїх цілей, приміром, працюючи із залізом, переступивши через поріг тренажерки, ти абсолютно так само зможеш досягти всіх поставлених цілей. Це додає впевненості. Насамперед у тому, що немає нічого неможливого». Ми у посадці прилаштували турнік, бруси, еспандери принесли – от і можна займатися. Але, якщо ми говоримо про мотивацію до спорту, то  потрібно з кожним поспілкуватися, щоб зрозуміти, що йому цікаво і що стоїть у пріоритеті», – військовослужбовець НГУ Артем Коц.

«Мотивація – така річ, яка з’являється тоді, коли це стає необхідно. Тобто лише тоді, коли ти бачиш перед собою якусь ціль, коли ти розумієш, для чого ти це робиш. Якщо говорити про спорт – то це те, що робить тебе щасливим. Тому що спорт допомагає повернутися до того життя, яке в тебе було раніше. Адже, коли ти лише на початку цього шляху – дуже важко боротися з самим собою. І коли ти вже бачиш перші зміни: покращення фізичної форми, морального стану – тоді і з’являється мотивація працювати далі й робити це ще більше та краще. Бо через спорт можна впливати на своє самопочуття та настрій. І хоча для мене ці змагання – це також шанс повернутися до професійного спорту, це ще й про спілкування. Адже саме тут можна зустріти людей, які тебе зрозуміють, бо шукають те ж, що і ти», – військовослужбовець ЗСУ Євгеній Омельчук.

«Одна з переваг спорту після поранень – це відчуття братерства. Твій суперник стимулює тебе перемогти насамперед себе самого, а не його. Це мотивація працювати над собою, поліпшувати результати, ставити рекорди. Втім загалом – не так важливо, яким буде результат, адже головне – відволіктися від важких думок та проблем. Не треба сидіти на дивані, треба рухатися, тоді точно буде легше», –  ветеран ЗСУ Артем Погорілий.

«Зараз моя мотивація у спорті, зокрема і для того, щоб прокинутись на тренування о 6:00, – це показати іншим військовослужбовцям, що після поранення життя не закінчується. І згодом все виявляється не так складно, як ти собі думав. Один раз спробуєш – і тебе затягує. А тренери і асистенти у цьому допомагають. Окрема тема – це командні види спорту. Бо це, як і в армії – ти проходиш бойове злагодження зі своєю командою. Якщо ми порозуміємось – покажемо хороший результат», – військовослужбовець ЗСУ Руслан Сумін.

«Отримувати задоволення від того, що робиш. Отримувати задоволення від того, що стаєш кращим. Ось це для мене головна мотивація. Я би побажав не боятися спробувати, насамперед. Змагатися хоча б самому з собою. Це все можливо. Головне – просто спробувати. Навіть не намагатися ставити собі ціль, що ти почнеш цим займатись. Просто один раз спробувати, щоб зрозуміти, що це можливо. Треба не думати про проблему, а вирішувати її. Потрібен хоч якийсь маленький крок. І навіть у своєму випадку я впевнено про це кажу», – ветеран ЗСУ Назар Лозовий. 

«Для мене мотивація – це насамперед дисципліна. І передчуття змагань мене дисциплінує дуже сильно. Тобто я вже повністю змінюю свій режим. Тренуюся тричі на день. Наприклад, ранок починається  з бігу, потім тренажерний зал, потім тир. Я собі складаю цей графік, цю дорожню карту і намагаюсь її дотримуватися», – військовослужбовець ЗСУ  Ігор Салій.

«Я не можу жити без спорту. Для мене це не хобі, а стиль життя. Коли я був на реабілітації і не мав можливості тренуватися повноцінно, я ледь на стіни не ліз. Емоційно спорт має дуже великий вплив на мене. От, приміром, в мене немає настрою, я не хочу йти на тренування, але, як дисциплінована і системна людина, я, попри все, йду. І після цього в мене така ейфорія, ендорфіни. Ну, і, звичайно ж, що це і підтримка фізичної форми, а моя військова служба цього вимагає», – військовослужбовець СБУ Павло Слизький.

Національна збірна – це приклад того, як мотивація та внутрішня сила можуть перетворити неможливе на досяжне. Водночас невтомна робота хлопців надихає  кожного з нас не лише вболівати та захоплюватися, але й діяти. Адже кожен із нас може знайти у собі силу боротися за свої мрію та досягати своїх цілей, як це роблять наші ветерани та військовослужбовці.

Спілкувалася: Анастасія Ращенко, Український ветеранський фонд

* фото надані організаторами

Змагання United States Air Force and Marine Corps Trials в Україні організовано Мінветеранів спільно з бюджетною установою «Український ветеранський фонд», громадською організацією «Повернись живим!», благодійною організацією «Стратком Україна» та громадською організацією «Ігри Інвіктус Україна».