"Ми є, ми живі та продовжуємо своє функціонування". Ольга Цомпель - провідна тренерка миколаївського веслування
South Score розпочинає ексклюзивний цикл текстових матеріалів під назвою – "South Speak".
South Speak – це рубрика, де ми будемо розмовляти з провідними діячами миколаївського спорту: функціонерами, президентами федерацій, тренерами, спортсменами та провідними діячами, які формують стан сучасного спорту Миколаївщини тут і зараз.
Перша наша співрозмовниця – Ольга Цомпель, провідна тренерка з веслування на байдарках і каное, членкиня Президії федерації веслування Миколаївської області, викладачка Миколаївського фахового коледжу фізичної культури та комплексної дитячо-юнацької спортивної школи "Олімп".
Доброго дня, Ольго. Розкажіть, будь ласка, чим ви займаєтесь та які організації представляєте.
Я тренерка з веслування на байдарках та каное. Працюю в Миколаївському фаховому коледжі фізичної культури та КДЮСШ “Олімп”, є членкинею ФВМО (Федерації веслування Миколаївської області).
В інформаційному просторі немає майже ніякої інформації про вашу спортивну кар’єру. З чого почався ваш шлях до великого спорту?
На той час, коли я починала, спорт ще не мав такого широкого медійного висвітлення, як зараз, тому можна знайти лише невеликі статті у газетах з результатами змагань. Вперше я сіла в човен у четвертому класі, і відтоді, протягом наступних 17 років, цей вид спорту залишається сенсом мого життя. Олімпійських нагород у мене не було, але майстра спорту отримала в шістнадцятирічному віці, мала купу нагород різного ґатунку. Найкращий результат – п’яте місце чемпіонату Європи серед молоді. Можливо, це добре, що є нереалізовані мрії – є стимул робити все, щоб їх втілили мої вихованці.
Який найпам’ятніший момент вашої спортивної кар’єри?
Чемпіонат Європи! (посміхається). Я тоді ще не знала, що в човні K-4 нас було п’ятеро (як виявилось, на час змагань Ольга була при надії). Я дуже сильно хвилювалась, бо не розуміла, що це був звичайний токсикоз (при вагітності), а не запалення, яке діагностували лікарі. Зараз згадується з посмішкою, але тоді було страшно, дуже…
Яка перемога була найважливішою для вас?
Кожна перемога була особлива, кожна виконувала свої завдання, наближала до своїх цілей.
У вас спортивна династія, декілька поколінь у веслуванні. Розкажіть про вашу сім’ю у спортивному аспекті.
Мої батьки познайомились у спорті. Обидва заслужені тренери України, вони досі працюють тренерами, тому є, у кого вчитись. Мій старший брат – майстер спорту міжнародного класу з веслування. Знайомство з майбутнім чоловіком також сталося у групі з веслування, ми тренувалися разом. На той час я представляла Полтавську область, за СК “Гірняк”. Дочці Оксані 17 років, вона зараз у складі юніорської збірної України з веслування на байдарках. Сину 10 років, він займається на каное. Веслування – тема номер один для домашніх та сімейних розмов.
Об’єктивно кажучи, ваша донька – одна з найперспективніших веслувальниць Миколаївщини. Чи відчуваєте ви як мати і як тренер додатковий тиск через її результати?
Я із категорії тих людей, що оцінюють результати, те, що вже відбулося, і дуже обережно уявляють майбутнє. Тому скажу наступне: з великою вмотивованістю та завзяттям Оксана кожен день робить внесок до скарбнички майбутнього результату. Я хочу підкреслити, що діти тренерів завжди “під мікроскопом”, тому моральне навантаження та відповідальність за результат значно більші.Коли контроль не тільки з боку тренерів, але й батьків, – це завжди шалений тиск для спортсмена. Як донька тренерів, ви як гадаєте, для вашої доньки спортивна родина – це додатковий тиск чи мотивація?
50 на 50. Тиск в тому, що всі очікують від неї видатних результатів, все і одразу. Роблять якісь прогнози та запитують про подальші плани. Вона ж звичайна дитина, що займається улюбленою справою і навіть не встигає отримати задоволення, бо постійно намагається бігти до цілі. Мотивація проявляється в підтримці рідних, які розуміють краще, за інших, допомагають та вірять в неї. Це саме ті крила, які їй необхідні.
Медаль Олімпійських ігор – мрія чи мета для вашої родини?
Поганий той солдат, який не мріє бути генералом!
На шляху до омріяних перемог, наскільки важко тренувати власну доньку? Завжди вдається бути суворим наставником чи в деяких моментах материнські почуття все ж перемагають?
Кожен тренер вам скаже, що емоційно легше бути спортсменом, аніж тренером. Коли тренуєш власну дитину – це, мабуть, найважче.
Під час змагань в голові проходиш дистанцію десятки разів, згадуєш поблажки та власні помилки в тренувальному процесі, одразу малюєш план, як все виправити на майбутні старти. І все це відбувається протягом 120 секунд, поки спортсмен проходить свої 500 метрів до фінішу.
Скільки років ви вже займаєтесь тренерством і як до цього прийшли? Чи були інші варіанти професійної діяльності?
Мій стаж роботи тренером – 16 років. А тренерський шлях, напевно, був запланований ще до мого народження.
Мої батьки – майстри спорту та заслужені тренери України, я ходити вчилась на спортивній базі. Важко навіть сказати, де я більше часу провела за своє життя – вдома чи на спортивній базі.Батьки не дуже сильно хотіли для мене цієї долі, адже знають, наскільки це важко, але я дуже люблю дітей та обожнюю веслування, тому це був мій свідомий вибір.
З вашого власного досвіду, наскільки важко молодому тренеру довести свою профпридатність та самодостатність серед більш досвідчених колег?
Чесно? Дуже важко. Весь шлях набагато простіший, коли ти маєш старшого наставника, тоді всі процеси засвоюєш набагато швидше та маєш якусь основу для формування свого власного світогляду тренерської діяльності. З цим мені дуже пощастило.
Яка ваша професійна думка щодо того, чи потрібно спортсмену приділяти увагу не тільки спорту, а й іншим сферам життя. Я дуже категорична в цьому питанні.Для мене важливо, щоб спортсмен був сформованим і за межами спортивного світу також.Щоб, в першу чергу, він був людиною, був освіченим, комунікабельним, гідним за життєвими принципами. Щоб через роки із радістю привів свою дитину в спортивну секцію, знаючи всі переваги свого свідомого вибору.
Як вам вдається знаходити індивідуальний підхід до кожного спортсмена?
Насправді, це легко. Коли ти щиро любиш свою справу, ці пазли самі складаються. Коли ти з дітьми на одній хвилі, то вони обов’язково дадуть зворотній зв’язок. Складніше поєднати всі “індивідуальності” в єдиний колектив, який б працював на максимальних обертах та рухався, як локомотив.
Як ви вважаєте, із якими труднощами зіштовхуються спортсмени, крім спортивних викликів та навантажень? На мою думку, їм часто не вистачає комунікації та підтримки, чи не так?
Це абсолютна правда. Ми звикли вимагати, звітувати, критикувати, ставити завдання, але дуже часто ми забуваємо про те, що спортсмен – в першу чергу людина. Людина, якій потрібна підтримка та освіта, якій потрібно розвиватися та бачити себе в майбутньому після завершення спортивної кар’єри. Про цей аспект важливо пам’ятати та допомагати їм соціалізуватися після. На жаль, дуже розповсюджена історія, коли у спортсмена не складається із професійним спортом, і він опиняється над прірвою дорослого життя, адже починає новий та незнайомий шлях пошуку себе за межами професійної спортивної діяльності.Ми, тренери, намагаємось тримати у фокусі ці проблеми та допомагати, наскільки можливо.
Допомога діючим спортсменам та сприяння розвитку веслувального спорту – це одні з напрямків роботи Федерації веслування Миколаївської області, чи не так? Яку роль ви відіграєте у Федерації? Я – член Президії, але це не є чимось особливим. Ми працюємо командою над цими та іншими питаннями, чуємо один одного та підтримуємо, незважаючи на чини, регалії та посади. Ми згуртовані однією метою, працюємо як єдиний організм.
Чим саме займається Федерація у міжсезоння?
У Федерації багато завдань у цей період: аналіз роботи всього попереднього сезону, підтримка спортсменів у збірній України, формування календаря наступного сезону, формування системи відбору, суддівського складу. Вирішуємо поточні проблеми, які виникають частіше, ніж очікуєш.
Чи існує метрика, яка при аналізі допомагає визначити, яким був сезон – успішним чи провальним? Звісно. Це статистика виступів від сезону до сезону, набрані очки, здобуті медалі, кількість миколаївських спортсменів у складі збірних команд України.
Продовження існування спорту під час повномасштабної війни – вже досягнення. Тим не менш, чи був попередній сезон вдалим за цією метрикою? І, якщо це можна озвучити, які плани та цілі ставить для себе Федерація веслування Миколаївської області на сезон 2024-го року?
Так, сезон 2023-го року був вдалим для нашого веслування, не дивлячись на всі складнощі. Серед планів та цілей – стати повноправним членом Всеукраїнської федерації веслування на байдарках та каное, щоб мати можливість захищати інтереси миколаївських веслувальників на рівні Всеукраїнської федерації. Організувати всі змагання сезону 2024-го року, додати масовості миколаївському веслуванню. За період повномасштабного вторгнення ми втратили набір діточок, а це – наше майбутнє, ми маємо працювати для них.
Наразі найголовніша проблематика миколаївського веслування – відсутність доступу до води. Чи є якісь зміни? Дійсно, це найбільш вразлива тема – від закритої акваторії страждають усі водні види спорту. Керівництво намагається “зрушити” це питання. У період війни такі заходи безпеки необхідні, тому складно знайти рішення цієї проблеми… Ми сподіваємось, що нас чекають позитивні зміни, вже є маленькі кроки до цього. Тільки б не не зурочити.
Чи були випадки за два роки повномасштабного вторгнення, що спортсмени змінювали свою прописку задля продовження тренувального процесу та подальшого розвитку?
24 лютого 2022-го року змінило все. Кожна родина приймала важливі рішення для себе. Хтось поїхав, хтось залишився. Частина людей вже повернулась до рідного міста, багато родин залишається за кордоном, хтось знайшов прихисток у більш безпечних регіонах країни. Кожен робить свій вибір, і тут ідеться не стільки про кар’єрні рішення – більше про життя і власну безпеку, обирати – наше право. Тому не варто судити.
В таких умовах, як утримати спортсмена, якщо він думає про те, щоб переїхати та представляти іншу область?
Як утримати… гарне питання. Окрім забезпечення умов тренувального процесу, – наші спортивні бази, відверто кажучи, в занепаді – та матеріального забезпечення спортсменів, існує ще й моральний бік цього питання.
Інколи, якщо людина тобі не байдужа, то краще її відпустити. Це правило працює і зі спортсменами, адже тренер бажає тільки кращого для своїх вихованців. Проте спортсмен має усвідомити, що повернути все назад буде, скоріш за все, неможливо. Тому необхідно приймати обґрунтоване та виважене рішення щодо переходу.
Мінуси завжди величезні в таких історіях. Рідні люди, рідні стіни, рідне місто – величезна підтримка та мотивація для подальших результатів у спорті. В іншому місті ти завжди будеш кимось черговим та наступним, одним з багатьох, хто приходить та йде згодом.
Якщо узагальнити питання переходів до інших областей, як ви вважаєте, чому це відбувається? У нас, на жаль, є такі приклади. Яка основна причина?
На мою суб’єктивну думку, тут є багато факторів. Війна, сімейні обставини, можливість повноцінного тренувального процесу – відкриті акваторії, спортивні бази та інвентар. Фінансові забезпечення – досить спірне питання, але його не варто виключати. Навчання та вищі навчальні заклади – тут також все зрозуміло.
Звісно, є і інші особисті причини кожного, але ніхто не йде в гірші умови за кращим результатом.
Федерація за роки повномасштабної війни видозмінилась, які здобутки Федерації ви могли б відмітити?
Так, ви маєте рацію. Дуже змінилась. Раніше Федерація в нашій області була лише словом на папері. Зараз же – це колектив однодумців і соратників, які підтримують та допомагають один одному. Ми обʼєднались та боремось заради світлого майбутнього веслування Миколаївської області. Зроблено дуже багато.
Ми є, ми живі та продовжуємо своє функціонування. Ми працюємо краще, ніж до початку повномасштабного вторгнення. У нас з’явилась соціальна активність: соціальні мережі, сайт Федерації, сформований календар змагань, який ми повністю виконуємо. Сезон 2023-го року був вдалим для нашого веслування. Не дивлячись на те, що були закриті водойми для тренувань в Миколаєві, велика кількість спортсменів потрапили до списків збірної України, четверо спортсменів викликаються по Міністерству молоді та спорту України на збори. Потрібно віддати належне керівництву спортивних шкіл, які зробили все можливе для забезпечення тренувального процесу. Керівництву міського управління, яке фінансово підтримало можливість веслувальників тренуватись на воді, там це було дозволено. Звісно, начальнику обласного управління, який підтримував та допомагав у питаннях забезпечення команди на змаганнях. Це спільні здобутки всіх щаблів миколаївського спорту.
Від чого залежить успіх та працездатність Федерації, на вашу думку?
Перше та найголовніше – дії президента. Він повинен обʼєднати всіх та стати тією людиною, до якої завжди можна звернутися з будь-яким питанням, обізнаним та завзятим. Друге – бажання кожного члена Федерації бути корисним для загальної справи та розвитку.
Саме так, тільки спільними зусиллями можна досягти якісного результату. Проєкт South Score двічі був присутній на чемпіонаті Миколаївської області з веслування на байдарках і каное, серед спортсменів було дуже багато дітлахів. Як зацікавити дитину займатися веслуванням?
Це ще не багато. До початку війни у молодшій віковій групі було в 3-4 рази більше дітей. По-перше, це інформаційне поле. Тут ми вдячні вам, адже ви працюєте у цьому напрямку.
По-друге, дуже просто познайомити та зацікавити дитину веслуванням, вони природно закохуються в цей вид спорту. Він дає вихід їхнім емоціям та непосидючості. Веслування – це різноманітні вправи: біг, силові тренування, фізична підготовка, плавання. Заняття завжди цікаві та направлені на всебічний розвиток дитини.
Якщо говорити про спорт вищих досягнень, чи існує якісь показники чи параметри, які допомагають визначити потенціал дитини, яка вперше прийшла на тренування?
У нас немає прохідної метрики. Вага човна – 12 кілограмів, тому найголовніше – це рівень фізичної та функціональної підготовки, відчуття води, характер та мотивація. Всі ці компоненти можуть дати високий результат в майбутньому.
Змоделюємо ситуацію: дитині сподобалось веслування, а тренер каже, що йому не варто займатися цим видом спорту. Як правильно пояснити дитині та її батькам?
Ніякої категоричності не повинно бути – тренер не має права робити вибір за дитину чи батьків. Ознайомити з різними варіантами – так. У нас є дуже багато напрямків, в яких може спробувати себе дитина, яка тільки-но починає цікавитися водними видами спорту. Тренер повинен запропонувати дитині та батькам альтернативні види спорту, які могли б краще розкрити та реалізувати потенціал. Гасло “не нашкодити” дуже доречне в цьому випадку.
На вашу думку, що потрібно робити для популяризації вашого виду спорту?
В Україні, на мою думку, конче необхідно популяризувати спорт та здоровий спосіб життя в цілому. Важко дивитися, як діти вештаються на вулицях. Що вони там бачать? Сумно. Навчання – онлайн, комп’ютери та телефони. Їм потрібна комунікація, їм потрібне спілкування. Якщо за цим приходити до спортивних секцій, то тут одні плюси: вони під наглядом, у здоровому колективі, мають мотивацію, фізично розвиваються, вчаться дисципліні, повазі до дорослих. Все те, що я перерахувала, – позитивно впливає на покращення результатів у навчанні. Батькам варто думати про це, якщо вони бажають бачити в дітях опору та підтримку.
Повертаючись до питання: діти 24/7 в гаджетах, тому повинна бути максимальна підтримка, навіть пропаганда спорту та фізичної активності. Дуже вдячна вашому ресурсу за популяризацію спорту. Це саме те, що необхідно дітям. Гарний приклад успішності через призму спорту.
Говорячи про успішність, кого б ви обрали до п'ятірки найкращих веслувальників Миколаївщини на даний момент?
Якщо спиратися на кількість очок спортсмена, набраних протягом сезону, та особистий медальний залік, тоді моя п’ятірка виглядає наступним чином: Олександр Гарцев, Давид Лупін, Максим Подшивалов, Оксана Цомпель та Катерина Гончар.
Ваш рецепт чемпіонства?
Дисципліна та вимогливість до себе, віра в тренера та перемогу. З практичної точки зору – праця, праця, праця. Якщо хтось працює більше за тебе, то ти не станеш чемпіоном.
Трійка улюблених книг, фільмів та музичних композицій.
Якщо чесно, то я не маю конкретних вподобань. Під настрій “заходить” абсолютно все: від гучної музики, Кінга та фільмів Джима Керрі до Тіни Кароль, “Титаніку” та “Тіні забутих предків”.
Яка найзаповітніша мрія Ольги Цомпель?
Найголовніша мрія, як і у кожного громадянина України, – перемога. В спорті – мрію потримати в руках олімпійські нагороди своїх вихованців. В особистому житті – десяток онуків і всіх до спорту (посміхається).
Наостанок, маємо ексклюзивні коментарі для цього матеріалу від вихованців Ольги Цомпель:
Моя мати, якщо чесно, найкращий тренер з тих, з ким я працювала. Вона віддана роботі, піклується про спортсменів, як про власних дітей, завжди підтримує та мотивує. З професійної точки зору, вона вміє скласти програму під особисті потреби спортсмена, завжди вдосконалює свої знання, індивідуально підводить до кожних змагань, завжди слідкує за станом здоров’я спортсменів. – Оксана Цомпель.
Як тренер, вона максимально віддана своїй справі. До будь-якої людини знайде підхід та поставить на чемпіонський шлях. Завжди підтримає словом. Може не спати вночі, аби вирішити організаційні питання чи проблеми своїх вихованців. Для своїх спортсменів вона зробить абсолютно все, навіть те, що здається неможливим. Як людина, вона завжди підтримає та допоможе в скрутну хвилину. Життєрадісна людина, яка заряджає всіх на правильні дії, і в спорті, і в житті.– Олександр Гарцев.