“Останній романтик” аргентинського футболу, який був ефективніший за Мессі та Марадону: Історія Гільєрмо Стабіле

Позавчора Аргентина пройшла до фіналу, обігравши хорватів, і черговий свій топ-перфоманс видав ніхто інший, як Лео Мессі. Так, він на цьому ЧС вже поставив багато рекордів, зокрема і відзначився 5-ма голами, обійшовши за цим показником самого Марадону. Але є досягнення, побити які буде дуже складно.

Продовжуючи тему ЧС-1930 року, не можна не згадати про кращого бомбардира того розіграшу - аргентинця Гільєрмо Стабіле. Він забив 8 голів і увійшов до топ-5 футболістів, які забили найбільше саме за один турнір. Цей рядок Гільєрмо розділив з бразильцями Роналдо та Адеміром, а за ефективністю він поступається лише легендарному Шандору Кочишу. Легендарний, як гравець, він також став успішним тренером.

Отож, ця історія про те, як, по суті, гравець запасу на ЧС став першою футбольною легендою Аргентини.

Дитячі роки та перші кроки у футболі

Народився Гільєрмо у 1905-му році. Знову варто нагадати, що тоді футбол у Латинській Америці розвивався доволі серйозними темпами. Саме збірна Аргентини, як однієї з найбільших країн континенту, була топ-командою того часу. Проте, народження футболіста співпало також і з соціальними змінами в його рідному Буенос-Айресі. Частина міста, в якій жила родина хлопчика, називалася Парке-Патрісьос, і в 19-му столітті вона була доволі серйозним промисловим районом. В основному там знаходилися скотобійні, сміттєспалювальні печі, а також різні таверни та бари. Довершувало репутацію старе кладовище, на якому ще тридцять років тому ховали померлих від жовтої лихорадки.

На початку 20-го століття влада вирішила переобладнати район, знесла дуже багато виробничих будівель разом із кладовищем, закрила майже всі сумнівні заклади. Тепер тут активно будували парки та нове житло для робітників, а вже через короткий проміжок часу цей район став одним з найзеленіших у місті. Такі умови сприяли тому, щоб хлопець міг жити і розвиватися в нормальному середовищі, і вже у ранньому віці він починає цікавитися футболом. Першим клубом футболіста був місцевий молодіжний Спортіво Метан. Саме там він вперше заявив про себе, як про непересічного хлопця.

Новий клуб, перший та останній турнір за збірну, шлях до Європи

Успіхи Гільєрмо не могли бути непоміченими дуже довго. В районі, де він жив, знаходився стадіон та база клубу Атлетико Ураган з першого дивізіону. По суті, це був аматорський клуб, але тоді саме такі і розігрували трофеї в Аргентині.

В 1921-му, підписавши контракт, спочатку він грав у другій команді, і лише через чотири роки був переведений до основи. Саме в цей час клуб відкрив свій новий стадіон.

Стабіле грав на позиції правого вінгера, але потім змістився в центр. За його чудові прориви йому дали прізвисько Ель фільтратор (Проникаючий). І це дійсно було не просто так: за 6 років у першій команді Гільєрмо провів 119 поєдинків, в яких забив 102 м’ячі.

Власне, цікаво й те, що попри таку результативність, він не був в обоймі збірної дуже довго.

Пояснювалося це просто - в Аргентини було сильне покоління гравців, які на континенті мало кому поступалися, тому місце в основі було гарантовано лише декільком лідерам. Хоча, альтернативною версією також вважають конфлікт з тодішніми тренерами команди. Номінально це був тренер і технічний директор, але по факту - два тренери, які до цього завоювали срібло олімпіади.

Навіть попри те, що у команди кожні два роки були серйозні турніри, Стабіле лише на ЧС-1930 був викликаний у склад. Через публічні заяви команди той турнір був дуже важливий як в цілому, так і у контексті протистояння з Уругваєм, тому форварда включили у заявку.

Але навіть тут він серйозно не міг розраховувати на гру, адже тоді за Аргентину забивав Роберто Черро. Легенда Бока Хуніорс, який був не менш результативний в клубі і поставив кілька рекордів.

Разом з Аргентиною в групі була також Мексика, Чилі і Франція. З останніми в першому турі, як і було задумано, вийшов Черро.

Однак, тут доля посміхнулася Гільєрмо. Його конкурент не зміг дограти поєдинок,а потім раптом покинув розташування збірної через… проблеми з психікою. За однією з версій, нападника часто переслідували панічні атаки, через що нормально грати він не міг. За іншою версією - його надто діставали всюдисущі уругвайці. Так чи інакше, поєдинок завершився перемогою з рахунком 1:0. Тренеру залишалося лише одне - випустити Стабіле на наступний поєдинок.

Наступна гра була проти Мексики. Цей матч, протягом 76 років будуть вважати легендарним, адже Гільєрмо Стабіле оформить дебютний хет-трик в історії ЧС, забивши перший, третій та шостий голи команди. Аргентина переможе 6:3. Лише потім на одного з гравців команди США перепишуть третій гол, забитий двома днями раніше. Але поки що всі в захваті. Дебют вдався на славу, а Стабіле за цей поєдинок став номером один в нападі.

Третя гра - Чилі, і знову геній Ель фільтратора, який вразив ворота двічі на 12-й та 13-й хвилинах. Гра закінчилася з рахунком 3:1. Після цього, вже в півфіналі, дубль він також поклав у ворота збірної США, які в підсумку програли аж 6:1.

В фіналі, як і очікувалося, суперниками аргентинців стали уругвайці. Вже сам факт цієї зустрічі був доволі показовим - бійки фанатів, проблеми організації, вимоги безпеки від арбітра. Варто зазначити, що подібні настрої також були і у самих гравців Аргентини - протягом всього турніру відмічалася їхня груба гра та зарядженість на боротьбу що б там не було. Гравців, які були травмовані, можно було заносити у спеціальний список. Попри це, Сам Стабіле не був доволі грубим , та навіть більше - швидко став лідером.

Як згадував ще один нападник, Франциско Варальйо:

“Це було схоже на здійснену мрію. Аргентина мала фантастичну команду, і я зіграв з нею лише один матч за два місяці до чемпіонату світу. Я був ще хлопчиком і тремтів перед такими гравцями, як Луїс Монті, Мануель Феррейра, Гільєрмо Стабіле… У ті дні тренери майже не розмовляли, і саме найдосвідченіші гравці визначали стартовий склад”

За його ж словами, Стабіле в команді також слідкував за харчуванням:

“Не було дієтологів чи чогось такого . Єдина рекомендація Стабіле полягала в тому, що ми не повинні їсти бутерброди з салямі. Їжа, яку ми їли, була здорова і давала нам енергію; не було ні алкоголю, ні куріння. Не було газованих напоїв.”

На цю гру, за різними даними, зібралося приблизно 90 000 глядачів. Аргентинці грали перший тайм своїм м’ячем, але все одно пропустили першими. Ситуацію вийшло врятувати - спочатку зрівняли на 20-й, а на 37-й взагалі вийшли вперед. Другим голом відзначився Стабіле, що забив свій 8 м’яч на турнірі. Проте, неймовірна гра уругвайців у другому таймі та інший м’яч остаточно поклали край надіям на чемпіонство. Уругвай виграв 4:2, запустивши цим велику машину протестів, безладів на вулицях та відставок посадових осіб.

За словами італійського журналіста Джанні Брера у «Storia critica del calcio Italiano», фінал чемпіонату світу 1930 року довів, що, хоча «Аргентина грала у футбол із натхненням та елегантністю, жодна технічна перевага не може компенсувати запущену тактику. Серед цих двох команд Ла-Плати уругвайці – трудяги-мурахи, а аргентинці – співочі цикади»

Зрештою, ті 8 голів за збірну стали першими і останніми для Гільєрмо Стабіле. На наступні два ЧС Аргентина не поїхала через скандали з ФІФА.

Його ефективність в середньому складала два голи за матч - рекорд, який буде побито лише через 24 роки, а серед аргентинців і досі ніхто не зміг такого досягти. Вдалий виступ допоміг гравцю переїхати в Європу, що в той час вдавалося латинським футболістам не часто. Його запросила до себе Дженова(Дженоа). Сума переходу склала 25 000 песо, що на даний момент дорівнює приблизно 40 000 доларів. Ось такі були суми.

У пресі того часу були наступні слова: «Футболіст Стабіле прибув у Геную, зустрінутий ентузіазмом тисяч уболівальників. Італійсько-аргентинський чемпіон з футболу, на силу якого генуезці сподіваються при відродженні своєї улюбленої команди, прибув учора, зустрінутий величезною масою спортсменів, як справжній переможець. Гільєрмо Стабіле вчора висадився на морському вокзалі на борту "Конте Россо". Корабель ось-ось пришвартується біля пристані Понте дей Мілле. Тераси грандіозного нового Морського вокзалу забиті спортсменами та представниками італо-аргентинської комуни в Генуї воістину неймовірним чином. Стабіле, який знаходиться на кормі великого корабля, незабаром упізнають і вітають довгими оваціями

Усі хотіли б потиснути руку Стабіле, який, здається, здивований і зворушений таким прийомом

Операції на митниці та в паспортному столі проходять швидко, і незабаром Стабіле з дружиною вже в машині. »

В першому ж поєдинку проти Болоньї, він оформлює хет-трик, чим закохує місцеву публіку. Але травми берцових кісток, які супроводжували Гільєрмо майже весь період гри в Генуї, не дали йому показати себе як слід.

Були навіть чутки, що саме через це Муссоліні не став викликати гравця в збірну Італії, як це було з іншими натуралізованими аргентинцями. Забивши за 4 роки лише 15 голів, він переходить до Наполі. Невдало погравши там, переїзжає до Парижу, в команду Ред Стар, за якою начебто стояв сам Жюль Ріме, видатний футбольний функціонер. Саме там, граючим тренером, і розпочинає Гільєрмо другий етап своєї легендарної кар’єри.

Геній, що грав без тактики

Поступово, крок за кроком, команда Ред Стар почала підвищуватися у класі і Стабіле повернувся до Аргентини, очоливши рідний Ураган. На вулиці стояв 1939-й рік.

Повернення мало ще одну причину - фахівцю запропонували роботу з рідною збірною, отож він очолив її в тому ж році. Тому варто розділяти цей етап його життя на клубну та національну роботу.

В Урагані його функції були більше спрямовані на академію, а також приведення до ладу фінансового стану команди та навколо футбольних справ. В 1940-х роках в академії Урагана виховувався і Альфредо Ді Стефано. З клубом тренер взяв два кубки, після чого перейшов у Расинг. В Расингу він був успішним, але помірно - виграв чемпіонство три рази за одинадцять років.

Гільєрмо зробив відмінну тренерську кар'єру саме в збірній. І він є рекордсменом за кількістю поєдинків на її чолі - 123 поєдинки, 83 перемоги, 21 рік. Щоправда, тут героєм ЧС його назвати не можна - історія доволі складна. А от Чемпіонатів Південної Америки виграв більше за всіх - 6 разів( чотири у 40-х роках, та два у 50-х). Причому - тричі підряд, такого ще не вдавалося нікому.

Але сам він ніколи не був тактичним гіком навіть за умови тогочасного футболу. Його філософія завжди будувалася навколо топових гравців, насамперед в атаці.

Так спочатку була ціла ланка нападу Рівер-Плейта початку 40-х років, яку назвали Ла Макіна( Машина).

Він грамотно підлаштував їх під гру в збірній, і це стало ключем до перемог.

А вже через десять років він працював з ще одним поколінням гравців, яких назвали “Янголи з брудними обличчями”.

Також, через те що Гільєрмо був тренером Расингу, часто деякі гравці, яких він викликав у збірну, не дуже його любили, але все одно грали за збірну. Проблема Аргентинців була в доволі слабкій командній грі, вони не мали розуміння тактики, але їхній стиль в самій країні вважали чудовим.

Це було дуже добре для Америки, але в Європі в 50-ті роки такий підхід був доволі застарілий.

Через Другу Світову війну чемпіонати не проводилися, тому команда могла грати лише на континенті. І тут теж сталися проблеми. Аргентинці почали бастувати проти поганих умов і масово виїжджати за кордон в інші клуби. Через це збірна не брала участі у декількох континентальних турнірах.

Коли ж Стабіле поставили задачу розвідати гру команд у Швейцарії, на ЧС-1954, то він заявив:

“Усі ці команди та їхні тренери одержимі тактикою. Вони настільки поринули у свої схеми, що забули дати футболістам найголовніше – можливість грати. Я ніколи не працюватиму так зі своєю збірною, бо наша сила не в тактиці, а в майстерності наших гравців. У футбол потрібно грати із задоволенням, а не підкорятися завченим наказам. Це не армія”.

Історик Джон Преста одного разу сказав, що «він був романтиком, який нічого не знав про тактику, а лише вибирав найкращих та пускав їх у хід». Саме через цей підхід, єдиний ЧС в якості тренера вийшов дуже невдалим, якщо не сказати гірше. Перші два матчі - з ФРН та Чехословакією було програно, причому розгромно. Тренер пішов у відставку, а команда була розчарована. Ось що з цього приводу сказав тодішній воротар: Амадео Карісо

“Якби я шукав пояснення такому провальному виступу, я б висловився коротко: неорганізованість.

- Наш переліт до Швеції зайняв близько сорока годин, Це вже не найкращий початок, Порівняйте з бразильцями, яких доставили приватним літаком і після турне, де команда змогла адаптувати свою тактику. Сам футбол був також неорганізований. Ми нічого не знали про наших суперників. Чехи забили мені чотири голи-близнюки.

Навіс із флангу, удар, гол. Знову навіс і знову гол. Вони втомились забивати в такий спосіб. Ми сходили з трапу, думаючи, що це буде легко, а повернулися, зробивши це легкою прогулянкою для решти”.

Реакція на виступ була одна - сказ. У аеропорту Буенос-Айреса гравців закидали монетами та овочами, тренера Гільєрмо Стабіле, який очолював команду, відразу звільнили.

Ось що казав ще один з гравців, Рамос Дельгадо

“- На кожному стадіоні нас всі ображали, навіть тих, хто так і не вийшов на поле. Національна збірна потребувала змін. Почали підшукувати інший тип гравця, того, хто здатний був пожертвувати м'ячем, віддати пас, а не грати самостійно. Після цього футбол уже не був тим мистецтвом, яким був раніше.”

Реакція проти аргентинської збірної була жорстокою. Було чітке розуміння того, що методи застаріли, проте негативне ставлення вболівальників сягало набагато далі.

Відвідуваність матчів чемпіонату різко скоротилася, частково через розчарування і частково тому, що збільшується напруга у суспільстві.

Чемпіонат світу 1958 року отримав в Аргентині назву "El desastre de Suecia" ("Катастрофа у Швеції").

Після цього, в 1960-му, Гільєрмо знову повертається, щоб виграти Панамериканський чемпіонат, а далі концентрується на роботі директора аргентинської національної школи футбольного менеджменту.

Стабіле - не лише приклад тренера, який дивиться на футбол абсолютно іншими очима, а ще й людини,яка всебічно розвинена і має цікаве життя поза ним. Так, у 1948 році він знявся у фільмі "Pelota de trapo" режисера Леопольдо Торреса Ріоса з Армандо Бо у головній ролі. Це історія про передмістя Буенос-Айреса, його околиці та про те, як всі разом живуть у злиднях, об'єднані іграми дітей, любов'ю та підтримкою дорослих.

Через дев'ять років він зіграв самого себе у фільмі «Фантош» разом із Луїсом Сандріні та Беатріс Тайбо. Його популярність дозволяла це. Його обличчя впізнавали усі. За сюжетом, колишня зірка футболу, тепер наркоман, який живе спогадами про гол, забитий уругвайцям, пускається в Монтевідео у пригоди з молодим мільйонером.

І дивно, але ім’я цієї людини дуже довго було забуте. Людини, яка виграла для Аргентини 6 континентальних турнірів, тоді як за наступні майже 70 років Аргентина виграє лише лише 3. Лише ближче до 21 століття його ім’я почали шанувати як у світі, так і в самій країні.

В рідному місті футболіста, Буенос-Айресі, одна з найпопулярніших трибун стадіону імені Томаса Адольфо Дуко, що належить Атлетико Ураган, пізніше була названа на його честь.

Безумовно, в житті Гільєрмо було багато різних речей, але він назавжди залишиться першим найкращим бомбардиром ЧС. Так, він грав чудово впродовж всієї першості, скоріше за все, найкращий гравець тих аргентинців, навіть забив у фіналі, але не допомогло. Не допомогло в тому числі через те, що у команди-суперника були не менш талановиті, майстерні та зіграні гравці. І от вже дуже скоро ми побачимо фінал цього ЧС. А як відомо, історія має чудову властивість - повторюватися…