Володимир Чердак: «Азовці приходили на матчі «Маріуполя», коли 60% команди складали росіяни. Як після цього можна розповідати, що тут нацисти?»
Новачок «Сокола» Володимир Чердак поділився думками про колишніх одноклубників з росії, які після початку війни не висловили свою позицію.
«Ця війна перевернула мою свідомість. Не є таємницею, що ще до початку війни в 2014 році три з половиною роки я провів у росії, в дитячій школі у Санкт-Петербурзі. Там у мене склалися хороші стосунки з багатьма хлопцями. Проте з тієї миті, як розпочалася велика війна і понині мені пише лише класний керівник і епізодично ще кілька людей. Все. Мене це сильно дивує. На початку війни я написав великий пост у соцмережах. Просто накипіло. На ту мить у Харкові вже загинуло багато людей. Мене це вразило. Хотілося звернутися до тих росіян, які мене знають. Бо ще десь можу зрозуміти людей, у яких є ворожа до нас позиція. Вони обрали такий шлях, з цією потворною літерою на лобі. Це погано, але так є.
Проте значно страшніші люди, які не мають позиції, які існують, мов овочі. В сучасних реаліях таке неприпустимо. На мій погляд, принаймні підтримати хлопців, з якими грав в одній команді, не складно. Бо ж не є таємницею, що росіян у нашому чемпіонаті грало дуже багато. Але усі вони мовчать. Ці люди, які в росії нікому не потрібні, сюди приїздили на хороші гроші. Ніхто їх не чіпав. Ми з хлопцями нещодавно згадували, що в Маріуполі у нас поряд із ковзанкою була база «Азова». Азовці приходили до нас на матчі, коли 60% гравців нашої команди складали росіяни. І як після цього можна, відігравши по чотири-п’ять років в Україні, розповідати, що тут нацисти?
Ви ж отримували тут гарні гроші, дружили з нами. Як так вийшло, що однієї миті ви від нас відреклися? То лікуватися треба. В такі миті хочеться, щоб на кордоні між нашими країнами побудували паркан на кілометр угору, щоб ніхто з них більше не зміг сюди приїхати, раз вони не цінують того ставлення, яке їм дала Україна. Від спортсменів і артистів зараз залежить дуже багато. Їх слова здатні змінити ставлення людей.
Ми вороги, бо росія на нас напала. Але хтось би мав пояснити, що українці тут ні при чому. Найперше люди, які жили тут. Однак цього ніхто не робить. Для себе я не знаходжу пояснення, чому вони бояться. Як на мене, краще перебороти страх і спробувати зробити те, що можливо, ніж корити себе за безвілля решту життя, що в критичну мить не вчинив як людина.
Думаєте, я до них лише публічно звертався? В особисті теж писав. Не лише я, а й інші наші хокеїсти. Але вони виправдовувалися, мов за шаблоном: «У мене сім’я, в мене бізнес тощо». «Нічого, що в мене сусіди помирають?», – перепитував. І чув відповідь: «Не все так однозначно». Коли люди таке кажуть, відразу відправляю їх за руським воєнним кораблем», - сказав Чердак.
