Батько привів Усика в бокс. Але так і не побачив його олімпійське золото
Завдяки йому Олександр став чемпіоном.
Після бою з Гассієвим у 2018 році Олександр Усик видав дуже круту промову, присвятивши перемогу своїм батькам: «Цю перемогу я хотів би присвятити батькам. Мого батька, на жаль, нема, але він бачить, що відбувається. Мій батько – перша людина, яка привела мене в бокс, говорила, що я зможу досягти успіху».
Усик міг і не стати боксером. Змолоду він грав у футбол на позиції лівого півзахисника і навіть виступав за юнацьку команду «Таврії». Але під час одного з матчів суперник нецензурно висловився у бік Сашка.
«Я не стримався і... дав йому «боковуху». Причому так, що нокаутував. Ясна річ – червона картка, «вигнання» з команди. Тренер сказав – мовляв, вибачишся перед ним і всією командою за те, що накоїв, ми тебе візьмемо назад. Я з хлопцями поговорив і сказав, що ні перед ким вибачатися не стану, бо мав рацію в тій ситуації. З тим хлопцем був згоден «перетерти» і залагодити все, якби він також вибачився. Але не склалося... Загалом, я пішов з футболу», – згадував ситуацію Усик.
Втім, пізніше він не раз заявляв, що головною причиною відходу з футболу було те, що сім'я не мала грошей. У 15 років Усик пішов у боксерську секцію, де його безкоштовно тренував перший тренер Сергій Лапін.
«Чому бокс? Батько казав, що в мене може вийти, – розповідав Усик. – Я казав, що мені подобається футбол. Який там бокс! Там б'ють. А він каже: «Для того, щоб тебе не били, мусиш бити ти».
Батько Усика, теж Олександр, і сам у молодості займався боксом. Він був військовим і пройшов Афган, після чого працював в охороні на будівництві. 1984-го в Криму він познайомився з Надією, яка на той час мала доньку від першого шлюбу. Через 3 роки народився Олександр Усик-молодший. Майже весь час вони мешкали у Криму – лише ненадовго переїжджали до рідного села мами Риботин.
За словами Сашка, саме батько виховав у ньому любов до своєї країни. «Батько говорив мені – ти українець», – згадував він. Та й взагалі Олександр Анатолійович навчив Сашу багатьом мудростям: «Батько якось мені сказав, може, й грубу річ, але життєву: коли ти тупий – ти нікому не потрібний. Тому навчався на тверді «трійки», «четвірки», а іноді й «п'ятірки». Я ж за «двійки» вигрібав від батька за повною програмою – не один потиличник отримав».
Батько впливав на життя майбутнього абсолютного чемпіона у багатьох аспектах. Навіть у моментах, що стосуються вибору одягу.
«За модою я ніколи не ганявся. Те, що подобалося, те й купував. Хоча, наприклад, батько в мене традиційних поглядів. І мене змушував одягатися класично у нашому розумінні. Йому було незрозуміло, як це носити широкі або рвані штани. Але я не слухав його. Що подобалося, те й одягав. Коли не міг купувати сам, то просив тата з мамою купувати мені такі речі, які мені подобаються. Звісно, якщо вони були по кишені».
А ось що згадувала Сашина старша сестра Вікторія:
«Тато ніколи не говорить Саші: «Молодець, синку, ти найкращий». Навпаки, критикує, аналізує його бої. Загалом, підганяє брата таким чином. Тому для нього похвала тата — це ще одна олімпійська медаль».
Щоправда, олімпійську медаль сина Олександр Анатолійович так і не побачив.
«Коли я приїхав з Олімпійських ігор, він уже лежав у «дерев'яному чохлі». Я дістав медаль із сумки, взяв його руку і стиснув, сказав, мовляв, ось вона. І пішов із кімнати. Дуже його не вистачає, бо це була людина, яка могла одним словом, навіть поглядом... Подивився – і я його розумів, розумів, що треба зробити. Коли він пішов, я зрозумів, що тепер я голова сім'ї. Тепер мені потрібно робити все те, що він будував», – згадував Усик.
Багато хто каже, що смерть батька сильно вплинула на кар'єру Олександра. Йому довелося відкласти перехід у професійний бокс на рік. Але саме тоді Олександр потрапив до легендарної команди «Українських отаманів», а пізніше підписав контракт із компанією братів Кличків.
Хтозна, як би склалася кар'єра Олександра, якби не його батько. Можливо, у нас був би ще один добротний футболіст, але точно не було б абсолютного чемпіона світу.
