Дружні ультрас, пошуки Тимофеєнка та сльози «титанів». Як «Дніпро» КУ в Києві вигравав
Івент очима Жені Власенка.
Квітень 2021-го: «Будівельник» та «Черкаські Мавпи» зустрічалися в стінах столичного ПС «Венето» та вирішили долю останнього довоєнного Кубка України з баскетболу. Тоді кияни під керівництвом Ігорса Міглінієкса здолали опонентів з рахунком 93:70, а колишній натуралізований легіонер нашої збірної Стівен Бертт став MVP турніру, зібравши в фіналі статлайн 33+2+8 за 29 хвилин.
Перший вікенд березня 2024-го: непереможний вищолігівський «Прометей» зустрічався з географічним сусідом «Дніпром». Підлеглі Володимира Коваля теж є номінально непереможною командою, з бездоганним 24-матчевим стріком перемог в Суперлізі. Проте всі пам'ятають, що вони програвали команді «Будівельника», яка знялася з чемпіонату, а її результати були анульовані за рішенням організаторів змагання.
На двох у дніпровських колективів була серія з 57 звитяг в сезоні. Проте хтось мусив програти вперше – букмекери, очевидно, давали клуб Суперліги восьмиочковим фаворитом.
Ще більшої краси цьому сценарію додавали заповнені трибуни колишнього «Меридіану», але до цього повернемося трохи пізніше. Після отриманої насолоди від гри «вишки» у Сумах я сів на потяг до Києва і вирушив побачити перший за два роки Фінал чотирьох Кубка України. Далі в хронологічній послідовності:
На початку березня у столиці вже була сонячна та по-весняному тепла погода, тож дорога на Борщагівку вийшла швидкою та приємною – фани могли зручно дістатися місця проведення сучасним трамваєм від Вокзальної станції метро.
Перший матч півфінального ігрового дня відбувався між місцевим «Київ-Баскетом» та «Прометеєм». «Бджоли» – єдина команда, яка зіграла всі матчі КУ на домашньому паркеті. Підлеглі Дмитра Забірченка вже мали проблеми і навіть грали овертайм з «Селф Мейдом» з другого дивізіону. Тож, зі слів самого ж наставника, фактор недооцінки опонента був повністю відсутнім.
На трибунах жовто-чорної арени було присутньо багато людей, не так вже й мало було вболівальників з атрибутикою домашньої команди. Місцевий фаншоп – безапеляційно найкрутіший в українському баскетболі, а напередодні матчів там з'явилося чимале оновлення джерсі, кружок, шаликів і купи всього іншого. З іншого боку зі Слобожанського прибуло чимало фанів «титанів»: дехто з них підтримував команду за лавою, а зовсім нечисленні ультрас заводили улюбленців зі спеціально виділеного сектору:
Атмосфера зустрічі і справді була особливою: матч з перших хвилин натякав, що для жодного з учасників це не буде легкою прогулянкою дорогою до фіналу.
Зухвала і молода команда «Прометея» довго шукала свою гру, поступившись у першій половині з рахунком 36:46. Але це аж ніяк не заважало Дмитру Головчику показувати жест «замалий» після вдалих дій у нападі:
Врешті-решт підлеглі надзвичайно емоційного Олександра Пащенка змогли вибудувати правильну систему гри. Гості перебігали «КБ» у швидкому нападі, вдало та дисципліновано грали захист, дозволивши суперникам набрати лише 36 балів у заключні 20 хвилин. Ротація та швидкість стали ключовими факторами: лава киян доклалася до протоколу лише шістьма очками, коли ж червоно-білі резервісти – 26.
Як би тренер «Прометея» не розповідав мені, що в його команді немає лідерів, ми все ж не можемо ігнорувати факт, що Максим Сандул – найдосвідченіших та найзірковіший з його підлеглих. Свого часу найкращий центровий попереднього сезону ЧУ навіть грав у еліті іспанського баскету – найкращій лізі континенту. Ось він отримав лише 16 хвилин проти «Київ-Баскета», за які підібрав один м'яч, набрав два очки і віддав три передачі.
Після нетривалої паузи на паркеті з'явилися гравці «Старого Луцька» та «Дніпра», які продовжували програму ігрового дня. Фаворит цього поєдинку був очевидним, але чинна форма лучан була настільки солідною, що їхнім опонентам складно було заздрити.
Людей на трибунах не поменшало. По-перше, квитки глядачів півфіналів діяли на обидві гри, а по-друге, панівна частина людей не були виключно шанувальниками «КБ», вони з однаковим ентузіазмом дивилися на всі пари.
Перевтілений «Луцьк» вийшов грати з двома легіонерами у старті – задум спрацював бездоганно. У гравців «Дніпра» виникали серйозні труднощі проти найкращих п'ятірок Дмитра Чайковського. Перша чверть сенсаційно залишилася за командою з Волині – 22:14.
Під кошиком постійно точилася серйозна боротьба, хто б не виходив у жовтій формі. Хвилини Максима Дейни так і взагалі були одною з візитівок першого ігрового дня. Можна дорікати бігмегу за що завгодно, проте бажання у нього не відібрати. Він завзято зупиняв на дві голови вищого Даніїла Сипала, а потім взагалі серйозно зарубився з капітаном Станіславом Тимофеєнко, декілька разів звалив того на паркет і сам, як то кажуть, гриз майданчик зубами. Найкращий хайлайт не лише першого дня, а й всього Ф4 подарував також гравець лучан. Стейсі Томас відзначився шаленим данком, і ніщо не передасть ці емоції краще, ніж фрагмент з коментарем Олександра Прошути. Той випадок, коли техніка не витримала:
Далі, очевидно, запал перших п'ятірок лучан розбавили резервісти. І в цей момент глибина і варіативність команди Володимира Коваля взяла верх – 71:59 у підсумку. У завершальні хвилин зустрічі всі спроби лучан здійснити камбек скотилися в купу низькоякісних, погано підготований, поспішних кидків. Як вже потім розповідав Володимир Коцько, у них просто опустилися руки – здається, у обох колективів, бо чверть 7:12 була більше схожою на тортури один на одним, ніж на баскетбол. Для «Луцька», який опинився в Києві завдяки складним перемогам над «Запоріжжям» та «Говерлою», участь тут вперше в історії вже є величезним досягненням, тож роботі команди залишається лише віддати повагу.
Вечір наступного дня, нарешті, фінал Кубка України. Мабуть, сітка склала найцікавіший сюжет з можливих. Принципове, скандальне, довгоочікуване – усе це епітети до дніпровського дербі, яке гралося востаннє ще в грудні 2021-го.
Трибуни заповнилися достатньо щільно, проте про який аншлаг відзвітувала федерація, мені важко сказати. Так, центральний сектор був забитий ледь не вщент, лише подекуди стільчики займав чийсь верхній одяг, але бічні сектори мали вдосталь вільних місць. За східним кошиком вся трибуна була віддана ультрас клубів, загальна кількість яких налічувала не більше 30-40 людей. Припускаю, що не всі місця можливо було реалізувати за дозволеним регламентом, тож номінально це і могло вважатися солд-аутом.
На івент такого масштабу завітали ледь не усі зірки нашого баскетболу, які мали змогу опинитися в Києві. Лише на моєму 11-му секторі поруч сидів Дмитро Забірченко, Нікіта Воєвода, Брентлі Байнум, Олексій Соловйов, який грає за «Рівне», і навіть амбасадор федерації Марк Куцевалов зі своїм собакою. На віп-ложі з'являлися обличчя наставників «Політехніки» і «Говерли» Ярослава Зубрицького та Євгена Мурзіна. А серед звичайних уболівальників була незліченна кількість профі-гравців, які або мешкають у Києві, або грали тут бабл Вищої ліги цими ж днями. Колишні зірки нашого баскетболу також не втрачають інтерес, окрім Дмитра Базелевського, який не часто пропускає «двіжухи», можна було побачити і добре відомого багатьом Михайла Анісімова.
Шоу такого масштабу нагадувало Матчі зірок, які до повномасштабного вторгнення РФ грали і в нашій країні. На представленні баскетболістів зал поринув у темряву – такого не було з часів відключень світла, слава Богу. А прожектори і світлове шоу супроводжували їхній вихід.
Атмосфера на стадіоні була феноменальною, на моєму зовсім невеликому досвіді живого відвідування баскету подібне вперше. Зі слів очевидців, востаннє зала була настільки набитою і живою ще на матчах Кубка Європи ФІБА-2021/22. Це просто не може не тішити.
Для вашого розуміння, розмістити поруч ультрас «Прометея» та «Дніпра» виявилося зовсім не ризикованою ідеєю. Атмосфера була настільки дружньою, що у першій чверті фанати клубів-суперників разом заводили патріотичні гасла:
Головний матч сезону для «титанів», зрозуміло, що саме заради цього моменту клуб підписував Максима Сандула – він той, хто мав створювати різницю в цьому протистоянні. Це було помітно, бо центровий отримав рекордні 22 хвилини – найбільший ігровий час за весь період перебування в команді зі Слобожанського. Максим зібрав дев’ять підбирань, лише Денис Клевзуник зробив стільки ж, але йому знадобилися для цього 32 хвилини.
Підлеглим Олександра Пащенка вдалося завести «Дніпро» у непросте становище швидкими трьома фолами основного плеймейкера Михайла Горобченка, трошки згодом і четвертим порушенням. Довелося давати значний обсяг роботи 36-річному Миколі Вільховецькому. Ветеран впорався на всі 100 відсотків: показав найкращий +- в команді – 11, не припустився жодної втрати за 11 хвилин.
30:30 по перерві, ривок «Дніпра» у третій чверті і героїчне повернення «Прометея» з «-11», який привів гру до шаленого клатчу – крутий сценарій, чи не так?
Врешті решт вирішальна атака була з володінням дніпрян, які мали 27 секунд до завершення матчу. Капітан максимально раціонально використав свій час, але не реалізував гейм-віннер – «титани» ухвалили рішення не фолити, яке і стало для них кінцем. Відчайдушна спроба влучити баззер за три секунди мала мізерні шанси на успіх. «Дніпро» – чотириразовий переможець Кубка України.
Даггером виявився кидок, який виконав MVP турніру Максим Закурдаєв. З трибун це виглядало неймовірно епічно:
Я вперше наживо спостерігав за трофейною перемогою команди – ці емоції важко передати камерою, святкування, усміхнені обличчя. У такі моменти за баскетболістів можна тільки порадіти. З іншого боку завжди є той, хто програв, проте дуже сподіваюсь, що на шляху молодих хлопців з команди Пащенка буде ще купа трофеїв і перемог.
Пресконференції після виграного титулу – окремий вид мистецтва. Після вручення нагород Олександр Пащенко відразу ж підійшов до медійника «КБ» (клуб не займався більшою частиною організації івенту, але зобов'язання по післяматчевим коментарям залишилося на плечах місцевої людини). Тренер «титанів», очевидно, хотів швидше залишити арену, на жаль для нього, це було не їхнє свято.
А ось з представниками «Дніпра» було значно веселіше, Володимир Коваль попросив знайти капітана команди Станіслава Тимофеєнка – на це пішов певний час. Потім провести пресконференцію в умовах святкуючої на фоні команди було тим ще випробовуванням. Згори над столиком фани співали пісні, за нашими спинами баскетболісти фотографувалися з Кубком, проте настрій у всіх учасників був виключно позитивним.
У підсумку всього івенту можна зробити один і найголовніший підсумок. Усе пройшло без жодної повітряної тривоги, за це ми обов’язково маємо подякувати нашим захисникам, які віддають свої життя і здоров’я за те, щоб українці могли жити і радіти. Військові теж були присутні на івенті, вони були свідками епічного двобою, а дехто навіть вправлявся з м’ячем після фінальної сирени.
Можна лише побажати, щоб залишок сезону в українському баскетболі відбувався на цьому ж рівні, а плей-оф турнірів радували якнайбільше людей.
Фото / відео: ФБУ
