Єдиний сезон УПЛ, який виграли не «Шахтар» чи «Динамо»: Головко, Лужний та Ковалець – про успіх «Таврії»
Учасники фіналу допомогли згадати деталі історичного матчу.
Днями говорила телефоном з татом, згадавши в розмові, що наближаться українське Класичне між «Шахтарем» та «Динамо». Він жартома відповів: «Українське Класичне зараз – це протистояння «Кривбаса» та «Полісся». І якась частка правди в його словах, мабуть, таки є, бо нинішній сезон УПЛ не припиняє дивувати. «Кривбас» та «Полісся» знаходяться на верхівці турнірної таблиці, «Зоря» – в зоні вильоту, а «Динамо» втрачає очки матч за матчем.
Мабуть, в багатьох українських вболівальників вже встигла проскочити думка: «Раптом цього сезону УПЛ отримає неочікуваного чемпіона – не «Динамо» чи «Шахтар»?». І якраз зараз треба згадати, що вперше та востаннє таке було в далекому 1992 році. Тоді сімферопольська «Таврія» шокувала «Динамо» у Львові, ставши першим чемпіоном незалежної України.
Tribuna.com поспілкувалась з трьома учасниками історичного матчу – Олег Лужний, Сергій Ковалець та Олександр Головко згадали, як проходив чемпіонат 1992-го, фінальний матч і, звісно ж, футбольну атмосферу Львова.
Сезон розіграли за пів року, фінал пройшов у Львові
Пишучи цей текст, передбачаю, що в коментарях будуть ті, хто запитає, чому про цей матч пише людина, яка ще навіть не народилась тоді, коли він відбувся. Але в дитинстві я засинала не під колискові, а під футбол на фоні. Тож з розповідей тата і дізналась, як проходив перший чемпіонат незалежної України.
Він був перехідним та унікальним за своїм форматом – тривав лише пів року (але по факту розіграли його за 3-4 місяці). Команди задля того, щоб встигнути розіграти сезон за короткий термін, були розділені на дві групи – по 10 в кожній. «Динамо» і «Таврія» виграли свої групи і зійшлись у фінальному поєдинку 21 червня 1992-го. Коли запитала у Сергія Ковальця про цей матч, він усміхнувся, і перше, що сказав: «Як же давно це було. Не так просто буде перенестися в той період».
Зрозуміло, що ніхто і близько не очікував, що «Таврія» зможе претендувати на медалі. У одній з груп боротьба точилась між «Динамо» та «Дніпром», в іншій – фаворитами виглядали «Чорноморець» та «Шахтар». Скромний сімферопольський клуб не міг похвалитись наявністю гучних імен в команді, інша справа – «Динамо»: Шматоваленко, Лужний, Саленко, який за два роки стане найкращим бомбардиром ЧС-1994, Ковалець.
Передбачалось, що фінал пройде у двох матчах, але під час розіграшу чемпіонату правила дещо змінили – вирішили провести лише одну гру між переможцями груп на нейтральному полі. На стадіоні «Україна» у Львові тоді писалася історія.
Символічно, що у фінальному матчі зійшлись команди з півдня та півночі України, гра пройшла на заході, у Львові, а головним арбітром був представник сходу Володимир П’яних. До сьогодні зберігся другий тайм цього матчу, який можна переглянути у вільному доступі на YouTube:
Склади обох команд:
«Таврія»: О.Колесов, С. Шевченко, М.Турчиненко, О.Головко, Вишняускас, С. Воронежський, А.Опарин (Ю.Михайлус, 77; С.Єсін, 87), Алібаєв, Ю.Гетіков, С.Гладишев, В.Новіков.
Тренер: Анатолій Заяєв.
«Динамо»: Мартінкенас, О.Лужний, А.Безсмертний (О.Матвеєв, 55), А.Алексаненков, С.Шматоваленко, С.Ковалець, Ю. Мороз, С.Заєць, О.Саленко, С.Беца, В.Шаран (Ю.Грицина, 75).
Тренер: Анатолій Пузач.
Атмосфера у Львові, за словами учасників матчу, була просто неймовірна. На трибунах зібралось 36 тисяч вболівальників. «Атмосфера була така, яка має бути у Львові. Там і по цей час вона однакова, коли є матчі «Динамо» Київ чи інші хороші ігри. Я вважаю, що вболівальники «Динамо» та львівських «Карпат» – найкращі», – каже Олег Лужний.
Олександр Головко, який у тому сезоні провів усі матчі «Таврії» без замін і вже у 20 років став чемпіоном України, згадує, що спочатку стадіон, очікувано, підтримував «Динамо». Але по ходу матчу трибуни змінили свої симпатії. «Коли гра пішла, то вболівальники почали підтримувати і «Таврію», – розповів колишній захисник сімферопольського клубу.
«Ми приїхали у Львів чемпіонами. А так не може бути ніколи»
Перед матчем з киянами у «Таврії» був ще один «фінал» – сімферопольці зіграли внічию зі своїм прямим конкурентом «Шахтарем» в Донецьку. Один з гравців тієї «Таврії» Сефер Алібаєв в інтерв'ю «Футбол 24» згадував, що тривалий час навіть не заглядав у турнірну таблицю, і навіть не знав, на якому місці вони знаходились:
«Усі в команді виходили та боролися за перемогу у кожному поєдинку. Перед матчем заключного туру проти «Шахтаря» дізналися, що у разі нічиєї займаємо перше місце у групі та виходимо у фінал. Але головне, Заяєв пообіцяв у разі успішного результату надати нам одразу два вихідні. Ми були настільки втомлені, що грали у тому поєдинку навіть не так за фінал, як за відпочинок. Завдання ми своє виконали та летіли до Львова вже як мінімум у ранзі віцечемпіонів».
Зараз футболісти часто нарікають на те, що складно зіграти по два матчі за декілька днів на високому рівні. «Таврія» 17 червня 1992-го дала бій «Шахтарю» в Донецьку, а вже 21 червня – зіграла «Золотий» матч з «Динамо» у Львові.
У перемозі киян ніхто не сумнівався. Не сумнівались навіть і вони самі.
«Були замовлені і салюти, і шампанське з нашої сторони, – згадує Олег Лужний. – Тому що ми не думали, що програємо. Головна проблема була в тому, що подумки ми виграли цей матч до самої гри. Ми приїхали у Львів чемпіонами. А так не може бути ніколи. Будь-яка команда у футболі може будь-яку обіграти. І треба кожної гри налаштовуватись на перемогу».
Такої ж думки дотримується і Сергій Ковалець:
«Зі сторони київського «Динамо» була недооцінка суперника. У нашому розумінні все йшло до того, що саме ми станемо першими чемпіонами України, тому вже святкували перемогу. Змінити налаштування вже під час гри дуже складно. У «Таврії» була супер мотивація. Як то кажуть, дисципліна бʼє клас. Тоді вони нас за рахунок дисципліни і обіграли».
Олександр Головко підтверджує, що динамівці приїхали у Львів самовпевнені: «Це, мабуть, проблема будь-якої команди, яка переоцінює суперника до гри. Особливо, якщо за всіма показниками ти перша команда країни (мова йде про «Динамо», – примі.) – і по футболістах, і по бекграунду. «Динамо» – то «Динамо». Найкращі хлопці там зібрані. Але тоді була така гра, що хто хотів більше, той і виграв».
«Таврія» розкуто і впевнено вийшла на матч з «Динамо». Мабуть, не без впливу тренера Анатолія Заяєва. Головко також з усмішкою згадує тренера і настрій, який він задав команді: «Давайте зробимо те, що від нас очікують. Ну, а якщо програємо, ну програли б «Динамо» Києву. Налаштування було, але не сказати, що ми якось сильно боялись «Динамо».
Сам Анатолій Миколайович згадував, що намагався максимально зняти напругу зі своїх футболістів. Саме тому проводив установку в жартівливому тоні: «Я сказав футболістам, що там справа у «Динамо» хтось бігає від воріт до воріт, не пам'ятаю його прізвище. Вони кажуть – Лужний. Я відповідаю: от перекрийте, щоб він не бігав. Наче я не знаю прізвища Лужний. Далі кажу: там зліва ще хтось бігає. Футболісти відповіли, що Шматоваленко. Я відповів: «Ну нехай буде Шматоваленко». Перекрийте і його. Зробіть це – і більше нічого не треба. Все решта у нас є».
По сценарію Заяєва, здається, і йшла гра – його футболісти більше оборонялись, а «Динамо» володіло м'ячем до тих пір, поки гра не вирівнялась. На 75-й хвилині другого тайму настала розв'язка – капітан «Таврії» Сергій Шевченко забив киянам головою з кутового.
Олег Лужний емоційно згадує той момент: «Ми пропустили гол зі стандартного положення. Як ми могли пропустити зі стандарту? Шевченко забив з-під Мороза. Як можна програти боротьбу в такій відповідальній грі. Мороз підвів всіх гравців та весь клуб. Таких помилок не допускають на такому рівні. «Динамо» Київ не може програвати «Таврії».
Лужний зізнався, що кияни все ще могли перевернути гру, але одумались надто пізно: «Пізно взялися за голову. Хотіли виграти, але посеред гри дуже складно перелаштуватися».
Ковалець також підтверджує, що динамівцям було важко грати: «У Львові тоді дощ пройшов, а потім сонце. Поле було дуже мʼяке, тож було складно. Враховуючи те, що ми думали, що виграємо легко, команда взагалі не була готова до такого. Як всі знають, по ходу матчу вже дуже важко налаштовуватись на гру».
Після матчу трибуни у Львові скандували «Таврія чемпіон», а «Динамо» було розгубленим. «Звичайно ж, ніхто не очікував такого. Але це стало уроком для всіх, що виграти лише за рахунок класу неможливо. А розслабитись можна лише тоді, коли пролунає фінальний свисток, а не зробити це до матчу», – каже Сергій Ковалець. Емоції від втраченого чемпіонства, – згадує він, – були справді неприємні: «Історія з «Таврією» показала, що коли подумки виграєш якийсь матч, це може обернутись «міні-трагедією».
«Нам тренери казали: «Пройде деякий час, і ви побачите, що наробили»
Якщо для «Динамо» поразка від «Таврії» стала «міні-трагедією», то для сімферопольців ця перемога стала справжньою футбольною казкою. Скромний кримський клуб став українським «Лестером» ще до того, як це стало мейнстрімом. Команда харизматичного Заяєва зробила справжню сенсацію і назавжди увійшла в історію українського футболу.
«Божевілля якесь», – описує цей матч Олександр Головко. «Коли виграли, мабуть, ще нічого не зрозуміли. Але нам тренери сказали: «Пройде деякий час, і ви побачите, що наробили». В хорошому сенсі цього слова. Тоді ми були на піку своєї форми».
Сам Головко грав в «Таврії» до 1995-го, а потім перейшов якраз у «Динамо» та став одним з авторів єврокубкових досягнень київського клубу.
«Моя італійська на рівні української». 18-річний українець, який вже тренувався з основою «Ювентуса»
Фото: УПЛ
