Німець, якого визнали найкращим гравцем в історії «Сіті». Був учасником окупації України та пройшов денацифікацію
Історія Бернда Траутманна.
Друга світова – одна з найстрашніших подій в історії людства. Але водночас вона подарувала багато незвичайних історій, деякі з яких тісно пов'язані зі спортом.
Сьогодні розповімо, як колишній німецький солдат, який воював на території України, побачив звірства нацистського режиму, випробував на собі ненависть англійських фанатів, але все ж таки зміг стати легендою «Манчестер Сіті». А королева Єлизавета II та принц навіть Філіп цікавилися його здоров'ям.
Добровільно пішов воювати, потрапив у в'язницю та полон (звідки втік). Ставши свідком розправи над євреями, змінив ставлення до війни
Він був справжньою знахідкою для нацистів. Цей бременський хлопак, справжній арієць на зовнішність, фізично міцний і чудовий спортсмен, цілком відповідав ідеалам нової влади. Саме такі, молоді та сильні, були потрібні режиму, бо це потенційно хороші солдати на полі бою. І тому спорту у Німеччині часів правління Гітлера приділялась особлива увага.
Зі спортом юний Бернд Траутманн був на «ти». Він займався ледь не всіма можливими видами: легкою атлетикою, футболом, гандболом. І всюди примудрявся бути успішним. В футболі він починав як центрфорвард. Потім йому довелось радикально змінити амплуа, але це було значно пізніше. Крім того, він був у Гітлерюгенді, де йому, звісно, як і іншим дітям Рейху, активно промивали мізки.
Можна сказати, що наш герой був наці, але поміркованим. Походи, ігри на військову тематику – все це йому подобалось. Як подобалось і те, що нова влада високо оцінювала його спортивні заслуги і вважала справжнім арійцем. Але офіційні заходи Гітлерюгенда, де відбувалась одна політична накачка, не любив і намагався пропускати, якщо була нагода. Не до душі йому це було. Краще побігати в футбол.
Початку Другої Світової Бернд радів. Проте його батько був іншої думки. Він вважав, що все закінчиться війною з Британією, яку Німеччина точно програє. «Ми з батьком тоді ледь не побилися», – згадував він. Пізніше виявилось, що Траутманн-старший був правий. Але до цього було ще дуже далеко.
У 17 років Бернд добровільно пішов воювати. Він мріяв стати пілотом, проте у льотну школу Люфтваффе його не взяли. Радиста з нього також не вийшло. Тоді Траутманн попросився в парашутисти, цього разу його взяли. Чудова фізична підготовка зіграла свою роль. Після 6 успішних стрибків Бернда відправили у Польщу для подальшої підготовки. Це було незадовго до того, коли розпочалось вторгнення в СРСР.
Майбутній голкіпер у перший день радянсько-німецької війни, 22 червня 1941 року, разом зі своїми військами зайшов на радянську територію. Ба більше, він був безпосереднім учасником окупації України. Український період його життя почався драматично. Ще до війни він працював автомеханіком, і в Бердичеві, де він зупинився разом зі своєю групою військ, він виконував саме цю роботу. Сталось так, що один з унтер-офіцерів попросив його «зламати» машину, щоб не довелось їхати в зону безпосередніх бойових дій, а потім відремонтувати. Бернд погодився, але хитрий план було розкрито. Обидвох віддали під трибунал.
3 місяці тюрми. А могло бути й 9, але строк в підсумку зменшили – і відправили його відбувати покарання в Житомир. Вже в перший день йому стало зле в камері. Наглядачі спочатку думали, що він симулював, але лікаря викликали – і недарма. Це був апендицит. Якби операцію не зробили вчасно, Траутманн, якому не було 18-ти, помер би ще тоді, у житомирській тюрмі. А після видалення апендикса в камеру він так і не повернувся. Одужавши, він, за проханням лікарів, залишився допомагати в лазареті, а потім відправився до своєї частини, яка була вже в Дніпрі.
У цей період стались дві знакові події. Він вперше вбив людину. Виглядаючи, чи не немає в лісі противника, побачив, що група людей пересувається поміж деревами. Пролунав постріл, і хтось впав. Ніякого особливого враження на Бернда це справило – просто було дуже холодно і страшно.
Вразило його інше – йдучи до своїх він випадково став свідком розправи над євреями. Есесівці розстріляли їх, а потім кинули у ями, які самі жертви й викопали під дулами автоматів. Одній парі вдалось втекти. Бернд зізнався, що бачив їх, але свідомо не відреагував і дав їм втекти. Під впливом пропаганди він вірив, що євреї є ворогами Німеччини, і всі проблеми від них. Реальність вперше змусила його задуматись над постулатами нацизму. Шок був такий, що якби Траутманн був трохи старшим, він, за його зізнанням, просто вчинив би самогубство. Від військової романтики, яка була у голові юного парашутиста, не залишилось і сліду після того, як він побачив суворі реалії війни. Він почав думати над тим, чи в усьому праві нацисти, але своїми думками ні з ким не ділився – розстріляним йому точно не хотілось бути.
У 1942 році він вперше потрапив у полон разом з ще сімома бійцями, але йому і ще двом солдатам вдалось втекти від радянських військових. Траутманн пізніше дослужився до звання унтер-офіцера і Залізного хреста першого класу. В березні 1943-го його підрозділ був вже у Франції. Здавалось, тепер буде трохи легше, але у війні, як відомо, відбувся перелом. Німцям ставало дедалі важче. Доводилось відступати і банально рятуватися від смерті. В цьому йому явно щастило. Спочатку він дивом вижив, сховавшись у підвалі школи, яку розбомбили. Потім, вже вирішивши тікати додому, бо війна, очевидно, була вже програна, випадково натрапив на американців, які схопили його. Ніби хотіли розстріляти, але в підсумку дозволили йому тікати. Двічі просити не довелось – Бернд чимдуж помчав і втік. Швидко бігати він вмів, але це, мабуть був його найшвидший забіг.
Уникнути полону йому все ж не вдалось. Перелізаючи огорожу, змучений німецький військовий потрапив прямо у руки британцям. «Hello Fritz, fancy a cup of tea?» («Привіт, фріце, хочеш чашечку чаю?») – сказав йому солдат. Цю фразу Бернд запам’ятав на все життя.
Після війни пройшов денацифікацію та був водієм єврейських офіцерів
А далі був процес, яким нас, українців, лякав фюрер одної сусідньої країни. Але тоді суть цілком відповідала його назві – німцям належало пройти денацифікацію. Перевиховання. Зрозуміти, що вони наробили, наскільки це жахливо. Об’єктивно подивитись на свої дії і на дії власної держави. З очевидних причин Траутманн неохоче розповідав про власні дії на фронті, в тому числі й на українському. Звичайно, він стріляв у людей, чого й сам не приховує, і цілком ймовірно, що вбив ще когось, крім того партизана, якого він підстрелив в лісі.
У британському таборі для полонених їх розділили на 3 категорії – А, В і С. Бернд потрапив у С – найсерйознішої, де утримувались ідейні нацисти. Їх допитували найприскіпливіше. Траутманн у воєнних злочинах помічений не був, що дозволило йому уникнути трибуналу і пізніше перейти у категорію В. Але не все одразу. Британці ретельно підійшли до перевиховання полонених і їх реальної денацифікації. Їм в усіх деталях розповіли про всі звірства, які скоїли нацисти. Ще до полону Бернд почав багато в чому сумніватись, але після фільмів про Освенцим чи Берген-Бельзен, які їм демонстрували, у нього відбувся переворот свідомості. «Моєю першою думкою було: «Як мої співвітчизники можуть робити такі речі?», – казав він. Німці починали розуміти, що вони накоїли і відчувати вину за це. Денацифікація йшла поступово, але успішно.
Пізніше Траутманн працював водієм єврейських офіцерів у таборі. «Вони хотіли знати, що ви думаєте про нацистів і єврейську громаду», – казав він і зізнавався, що в глибині душі тоді все ще вважав євреїв лихварями та спекулянтами. «Іноді їх допити були досить неприємними, вони зачіпали моє самолюбство, я втрачав контроль», – розповідав Бернд і згадував про випадок, коли один з них назвав його «німецькою свинею», після чого Траутманн вдарив його у відповідь. Потім він був водієм іншого єврея, Германа Блоха, який був вченим та поетом. З ним відносини були кращими.
«Я швидко почав сприймати Блоха і всіх інших євреїв, як людей. Спочатку іноді втрачав контроль над собою, спілкуючись з ним, але з часом я розмовляв з ним так, ніби він був звичайним англійським солдатом. Він мені сподобався», – згадував колишній полонений.
25 тисяч фанів протестували проти приходу Траутманна, але потім йому аплодували навіть суперники
Найкраща гра в світі повернулась в життя Траутманна ще в фільтраційному таборі, коли почали проводити матчі між полоненими з різних зон. Потім він грав і у таборі Camp 50, куди його пізніше перевели. Грав, як і раніше, в полі, і про радикальну зміну амплуа не думав. Допомогла випадковість. Гюнтер Лур, воротар збірної табору, отримав травму. Бернду довелось замінити його – і зробив він це так, що прибирати його з воріт нікому не хотілось. Він вразив не тільки партнерів, але й суперників.
Виявилось, що у німця просто ідеальні дані для воротаря. Досвіду гри у воротах у нього майже не було. Доводилось вчитись по ходу. Виходило дуже непогано, і вже скоро він став воротарем команди «Сент-Геленс», яка виступала у регіональній ліверпульській лізі. Тут він теж не розчарував. Глядачі ходили на матчі спеціально для того, щоб подивитись на гру німецького голкіпера, його популярність зростала, ним почали цікавитись професійні клуби. Воротар тим часом встиг завести сім’ю, одружившись на дочці секретаря «Сент-Геленс».
Відхід був неминучим. Траутманну потрібно було випробувати себе на новому рівні. Ним серйозно цікавився «Бернлі», але коли планувались переговори, втрутився «Манчестер Сіті», якому терміново потрібен був воротар. «Містянам» вдалось домовитися – Бернд (або Берт, як його почали називати на англійський манер) відправився до Манчестера.
Почались протести вболівальників. Єврейська община Манчестера та представники спілок ветеранів війни були обурені таким переходом. На акцію протесту проти Траутманна в «Ман Сіті» прийшли близько 25 тисяч (!) людей. Вболівальники погрожували здати свої сезонні абонементи, а це і тоді була істотна частка доходів англійських клубів. Ситуація була не з приємних.
На захист німця несподівано став рабин єврейської общини Манчестера Александр Альтман. «Дуже нерозумно покладати провину на всі жахіття війни на одного німця. Незважаючи на всю жорстокість нацистів до нас, ми не маємо права карати того, хто не має жодного стосунку до тих, хто був організатором і підбурювачем цієї війни. Маємо дати йому шанс, якщо він дійсно хороший футболіст», – сказав він.
Насправді вболівальників можна було зрозуміти. Війна закінчилась не так давно, а ким був цей німець? По суті, звичайнісіньким окупантом, представником нацистської держави і її армії, яка вбила мільйони людей. Можливо, він сам і не вчиняв злочинів проти мирного населення, але ж стріляв і вбивав, чого сам не заперечує. Прийняти це було важко.
А самому Траутманну треба було дуже і дуже постаратись, щоб змінити суспільну думку.
19 листопада 1949. Бернд, хоча, скоріше, вже Берт, вперше вийшов у стартовому складі «Ман Сіті». Виїзний матч проти «Болтона». Як його зустріли вболівальники – можете собі уявити. Гучний свист, крики «Хайль Гітлер», «Наці»… Рахунок 3:0 на користь «Болтона». Здавалось би, дебют провальний. Але Траутманна визнали найкращим гравцем матчу! Новачок вразив своєю грою і зробив багато сейвів, в тому числі відбив пенальті.
Вперше німецький воротар зіграв у Лондоні у січні 1950 року, суперником був «Фулгем». І знову крики з трибун про нацистське минуле новачка «Сіті». Сама ж гра стала його бенефісом. «Містяни» знову програли (0:1), але Траутманн відіграв відмінно. Настільки, що після гри овацію йому влаштували… суперники!
«Манчестер Сіті» тоді був зовсім далеким від боротьби за чемпіонство. Траутманн залишився в команді майже на 15 років (з кінця 1949 року до 1964) і став її справжньою зіркою. Але майже нічого не виграв. Майже – бо один трофей все ж був.
Єдиний трофей у кар'єрі здобув, дограючи матч зі зламаною шиєю, визнаний найкращим гравцем в історії «Сіті»
У фіналі Кубка Англії-1956 «Манчестер Сіті» грав з «Бірмінгемом». «Вемблі» був заповнений – всі 100 тисяч місць зайняті. За рік до того Берт разом з командою теж дійшов до фіналу, де поступився «Ньюкаслу» з рахунком 1:3. Гірка поразка, адже німець ще й був винен в одному з голів. Незадовго до нового фіналу воротаря визнали найкращим гравцем сезону Англії. Вперше таке визнання отримав воротар і також вперше – іноземець.
Цей матч складався добре. «Ман Сіті» вигравав з рахунком 3:1, і у команди були всі підстави розраховувати на перемогу. До кінця гри залишалось 17 хвилин. Траутманн, рятуючи команду від голу, кинувся у ноги Пітеру Мерфі і дістав м’яч. Нападник «Бірмінгема» не встиг зупинитись і врізав голкіперу по голові. Ненавмисно, звичайно, але від цього не легше. Берт втратив свідомість, але продовжував міцно стискати м’яч.
В підсумку голкіпера привели до тями, але перед командою постав тяжкий вибір. Замін тоді ще не було. Що робити – прибирати травмованого воротаря і грати вдесятьох з польовим у воротах, чи все ж спробувати дограти з Бертом? Німецький страж воріт запевнив, що зможе дограти, тому вибрали другий варіант. І він не просто дограв, а ще двічі виручив команду після важких ударі Мерфі та Брауна, впевнено і без остраху грав на виходах. Суперники так і не змогли пробити його хоча б ще раз. Фінальний свисток, є перемога і перший трофей у кар’єрі!
Кубок переможцям вручала королева Єлизавета II. Вона спитала у Траутманна, як він себе почуває. Німець запевнив, що все добре. Принц Філіп звернув увагу, що голова воротаря якось дивно нахилена, тому теж поцікавився його здоров’ям. «У мене трохи затекла шия», – відповів тріумфатор.
Але це було не так. Біль не проходив, а після святкового бенкету йому стало ще гірше. Лікар «Ман Сіті» і лікар місцевого шпиталю нічого підозрілого не виявили, мовляв, просто м’язове ушкодження. Але пекельний біль у шиї переконував у зворотному. Берт вирішив піти у лікарню після повернення до Манчестера. І там нарешті з’ясували, в чому справа – це був перелом шиї.
Виявилось, що один з хребців переламався навпіл. Голкіперу «містян» дуже пощастило, що він взагалі залишився живий. Потрібна була термінова операція, яка пройшла успішно. Але подальша кар’єра була під великим питанням. Попереду були важкий період відновлення, під час якого трагічно загинув маленький Джон – син Траутманна. Потрапив під машину.
Попри все, легендарний воротар повернувся. Здавалось би, навіщо це: здоров’я дорожче, йому було вже 33 – дуже солідний вік для футболіста на той час. Але він відіграв ще 8 років, і саме відіграв, будучи беззаперечним першим номером «Сіті». У 2007 році вболівальники «містян» визнали його найкращим гравцем в історії клубу, а легендарний Гордон Бенкс називав Берта найкращим воротарем в історії футболу.
Він не грав за топ-клуб («Сіті» тоді ще не був таким), не виступав за збірну і виграв тільки Кубок Англії, але це не завадило йому отримати статус легенди. Людини з унікальною життєвою і футбольною долею, яку повторити просто неможливо.
19 липня 2013 року Траутманн помер у віці 89 років.
Фото: Global Look Press
