Сергій Перхун-з воріт у вічність.. Воротар-ти більше ніколи не пропустиш.
Сьогодні, 22 річниця зі смерті одного з найталановитіших українських голкіперів. 22 роки тому не стало Сергія Перхуна. Кар'єра Сергія, розвивалася дуже стрімко, наймолодший гравець чемпіонату України, дебют в 16 років за основну команду Дніпра,бронзові медалі юнацького чемпіонату Європи 1994.Травма,через яку ледь недовелось завершити кар'єру. Перехід, в молдовський Шериф, дебют в єврокубках. А, потім перехід на підвищення в московське ЦСКА, хоча усе могло розвернутися інакше, адже як виявилось потім Сергія хотів бачити в київському Динамо сам Лобановский, там якраз шукали воротаря через травму Шовковського. Але, найбільше переконав Сергія головний тренер ЦСКА Павел Садырин, і Сергій обрав московських армійців. Він, провів всього 13 матчів, в яких встиг закохати у себе всіх фанатів і експертів незалежно від клубних пристрастей. І саме головне справити враження на самого Лобановского, який викликав його в збірну хоча мав великий вибір голкіперів Рева, Вірт, Левицький, Шутков, Кернозенко. За 2 дні, до фатального матчу Перхун дебютував у складі збірної України. А, потім той самий матч з махачкалинським Анжі, і згадуючи ті всі миттєвості задумаєшся.... Боже, це все заради якогось м'яча, заради зароблених очок, про які зараз ніхто не згадає. І, уже знаючи результат того що сталось думаєш та краще зіграв би рукою, але залишився би живим. Але, нажаль життя таке що відіграти назад неможна. Сергій, ще певний час був у свідомості, запитував Садырина чи буде він грати в наступному матчі, і навіть поїхав з командою в аеропорт. Але, команда його не дочекалася, нажаль Перхун впав у кому, з якої уже не вийшов. І, 28 серпня 2001 року у 5:30 ранку Сергія не стало. На, похоронах плакали усі а головний тренер ЦСКА сказав що він немов втратив сина.Павло Федорович, себе дуже корив що не вберіг, а він уже в той момент був невиліковно хворий, а внаслідок цього стресу хвороба загострилася і 1 грудня Садиріна не стало.
Що, стосується сім'ї Сергія то приємно усвідомлювати те що дочки Сергія не забули своє українське коріння, і в соц.мережах висловлювали підтримку Україні. А, сліди жінки, батьків, та сестри Сергія на даний час загубилися.