Найрейтинговіший студентський матч зіграли 44 роки тому. Дуель двох легенд, що змінить баскетбол назавжди

Від редакції Tribuna.com: це переможний текст суперфіналу конкурсу «Травневе божевілля» – його автор заслуговує на ваші коментарі та підтримку.

***

Вони обидва носили номер 33. Їхня найперша зустріч розпочала нову баскетбольну еру для Америки. Ця гра досягла найвищого рейтингу телевізійної аудиторії в історії будь якого баскетбольного матчу - аматорського чи професійного.

Справа не лише у наявності всього чотирьох телеканалів на той час: просто країна дуже хотіла побачити на власні очі тих, хто збирався стати обличчям баскетболу 80-х.

***

Студентські матчі плей-офф NCAA, а особливо перші раунди та матчі Фіналу Чотирьох, зараз являють собою справжнє свято для баскетбольних фанатів у США. В сучасних умовах медійна популярність та розкрутка майбутніх зірок в симбіозі з майже столітніми традиціями вболівання роблять цей короткочасний період середини березня-початку квітня цікавим навіть для тих вболівальників, які практично повністю ігнорують регулярний чемпіонат.

Американці почали вчитися монетизувати студентський спорт ще півстоліття тому, коли розрекламували січневу гру 1968 року між непереможними УКЛА Джона Вудена з Лью Алсіндором у складі та міцним «Х’юстоном» Елвіна Хейса як «Матч століття», а сам матч провели на техаському стадіоні «Astrodome» на очах у 52 000 глядачів. Цей поєдинок вперше для університетського баскетболу був трансльований на всю країну у прайм-тайм, а 47-матчева переможна серія каліфорнійців була перервана завдяки 39 очкам і 15 підбиранням Хейса, що повністю переграв тоді ще майбутнього Абдул-Джабара, який набрав лише 15 пунктів, реалізувавши 4 із 18 з гри.

На фото: Астродом в очікуванні сенсації. 20 січня 1968 року

Але ця історія - не про це, незважаючи на суттєву історичність і того матчу.

1979-й рік.

Національний турнір, або «Березневе Божевілля» було розширено з 24 до 40 учасників, а також вперше в історії було проведено «посів» команд. Це дозволило не тільки запрошувати у плей-офф більше, ніж одну команду з кожної конференції, а й збільшило кількість сильних суперників у чемпіонській гонці, адже раніше, як би успішно команда не виступала в регулярному чемпіонаті, лише перемога у плей-офф конференції виводила її у «Божевілля». Приблизно така зараз ситуація залишилася тільки у дрібних конференцій, які, вигравши 3-4 матчі поспіль в локальному плей-офф, можуть позмагатися за чемпіонство навіть з останнього місця в своєму дивізіоні.

Це був час, коли американське суспільство переживало абсолютну баскетбольну апатію. Тотальна домінація Каліфорнійського університету Лос-Анджелеса (або просто УКЛА) завершилася кілька років до того - до 1975-го вони здобули 10 із 11 своїх чемпіонських титулів, якими володіють на даний момент. НБА і АБА об’єдналися в одну лігу, але популярності здобути так і не змогли: фінальна серія між «Сієтл Суперсонікс» та «Вашингтон Буллетс», що проходила на той момент, взагалі не транслювалася в прямому ефірі на східному узбережжі.

Розбудити інтерес до баскетболу судилося саме NCAA. В той момент до національного турніру потрапили обидва гравці, яких небезпідставно більшість експертів вважали найкращими на цьому рівні. Вони ніколи раніше не грали між собою, але знаходження на протилежних половинах сітки плей-офф означало тільки те, що вони зможуть помірятися силами тільки в одному випадку - якщо пройдуть до фіналу.

Вони були абсолютно різними, нічим не схожими одне на одного - так само як і їх команди. «Індіана Стейт» перед початком сезону розглядалася лише як четверта за силою команда слабкої конференції, незважаючи на наявність задрафтованого Редом Ауербахом талановитого форварда. Це був неговіркий, скромний, позбавлений жодних емоцій білий хлопець з кличкою «Селюк із Френч-Лік» (the Hick from French Lick), який лише кілька років тому мріяв стати будівельником і кинув два коледжі на протязі п’яти місяців. Ну і - чого ж гріха таїти - став надією «білої Америки» на здобуття статусу зірки у лізі, в якій почали домінувати афроамериканці.

По інший бік знаходився темношкірий уродженець Ленсінга, представник «Мічиган Стейт», університету із сильної конференції, який завжди усміхається, під час інтерв’ю перебалакує навіть журналістів і купається у променях слави впевнено та невимушено. Його «Магічне» прізвисько абсолютно йому підходить: для своїх габаритів та позиції він творить просто неймовірні речі і готовий видати трипл-дабл у будь-якому матчі.

Вже тоді було очевидно, яка з команд виграла б кількаматчеву серію, якби була така можливість. Банальна метафора, але факт є фактом: один колектив був Давидом, а інший Голіафом. Втім, це студентський баскетбол, де в одному окремому матчі може статися все, що завгодно. Це потенційне «що завгодно» і було тим магнітом, який притягував рекордну кількість очей до «Березневого Божевілля» та Фіналу Чотирьох, що розігрувався на всього лише 15-тисячній арені у Солт-Лейк Сіті.

Дійові особи

Ларрі

Дитинство і юність Берда були непростими, але у скромний університет «Індіана Стейт» він потрапив не тому, що ніхто не вірив у його талант чи він дуже пізно його розкрив. Виростаючи у маленькому містечку з чотирма братами і сестрою, син ветерана Корейської війни і кухарки знаходив розраду виключно у грі з помаранчевим м’ячем: тільки там його інтровертний характер змінювався на статус холоднокровного вбивці. У випускному році старшої школи Ларрі набирав більше 30 очок і 20 підбирань в середньому за матч і вдруге поспіль був визнаний найкращим гравцем штату. Це не могло залишитись поза увагою флагманського університету Індіани в Блумінгтоні під керівництвом Боба Найта, який вже кілька років як створював із «Хужерс» претендента на чемпіонство. Найт запропонував місцевому талановитому форварду стипендію, а той погодився.

Однак, в університеті Індіани Берд пробув менше місяця. Багатотисячний натовп студентів та божевільний графік негативно діяли на сором'зливого хлопця з маленького містечка. Ларрі так і не адаптувався до життя у більшому місті та покинув Блумінгтон лише через 24 (!) дні, дуже розчарувавши свою матір, яка виховувала шестеро дітей поруч із алкоголізмом чоловіка, який вже згодом покінчить життя самогубством відразу після розлучення.

Ларрі перейшов у місцевий інститут Нортвуд, а паралельно отримав роботу у місцевому муніципальному департаменті благоустрою. Через рік Берд пішов і з Нортвуда, бо дізнався, що це дворічний коледж і йому все одно після двох років там доведеться провести ще чотири в університеті. Він залишився працювати водієм сміттєвоза і збирався назавжди забути про баскетбол.

Якби не двоє людей, які одного разу опинилися на порозі дому Берда, він, можливо, як максимум зміг би стати найкращим сміттярем в історії Френч Лік.

Білл Ходжес і Стен Еванс, асистенти головного тренера «Індіани Стейт», приїхали в містечко, аби знайти там єдиного двометрового блондина, який міг грати на більш ніж прийнятному для них рівні, але їх відразу спіткала невдача. Джорджія Берд, матір їх потенційного новачка, з розмахом закрила двері прямо перед їх обличчями з роздратованим: «Чого ці тренери не відчепляться від мого сина? Він же чітко сказав, що не хоче до університету!»

Ходжес і Еванс оглянули подвір'я, яке спершу не встигли навіть роздивитися. Імпровізований щит з кільцем знаходився над гаражем біля самого урвища над залізничною колією. Один невдалий відскок чи невдалий кидок міг би призвести до зникнення безвісти або повного знищення баскетбольного м'яча попутним потягом. Але хлопець, якого шукали ці двоє чоловіків, не промахувався.

На фото: сучасний вигляд будинку, в якому зростав Ларрі Берд

Тренери вже майже зібралися їхати, коли здалеку побачили на вулиці того, хто був їм потрібен. Високий довгоногий хлопчина ніс великий кошик з випраним одягом у компанії мініатюрної жінки, у якій Ходжес вгадав його бабусю. Це був шанс, який не варто було впускати. Обидва чоловіки підійшли і представились першими, відразу ж озвучивши мету свого візиту.

Відповідь звично замкнутого та мовчазного Ларрі була прогнозованою. Йому це нецікаво. Він не має часу розмовляти, оскільки йому ще потрібно відремонтувати авто та відвезти бабусю та її речі додому. Бурчання Берда перервав строгий голос Ліззі Кернс: «Ти чого, Ларрі. Ці чудові джентльмени подолали такий шлях аби поговорити з тобою. Негайно запроси їх в дім на чай!»

Поки міссіс Кернс наповнювала чашки, представники "Сікаморс" займалися профорієнтаційною роботою і намагалися вмовити Берда поступити до університету знову. На Ларрі жодні спокусливі пропозиції не діяли. Йому подобається підтримувати в чистоті місцеві парки. Йому подобаються колеги на роботі. Йому подобається...

«…Бути водієм сміттєвоза до кінця життя??» - наче прочитав його думки Ходжес. Він знову перевів розмову в баскетбольне русло. Берд змінив тактику і запропонував тренерам глянути на свого шкільного товариша, Кевіна Карнса, який був зіркою у школі і на рік старшим за Ларрі. Ходжес погодився, оскільки йому потрібен був ще й розігруючий. «Хоча, можливо Кевін і не буде хорошим варіантом для вас. - продовжив Ларрі. - Він одружений, а його дружина може не підтримати рішення аби він покинув роботу і пішов вчитися. Дуже шкода, оскільки він міг би стати класним гравцем, якби пішов в університет».

Білл Ходжес побачив, що двері, замкнені перед його обличчям кількома годинами раніше, знову відчинилася:

– Ларрі, це якраз ті слова, які колись скажуть про тебе.

Після цього Берд, який весь діалог провів, втупившись в підлогу, вперше підняв голову.

На фото: Білл Ходжес і Ларрі Берд

***

Навіть будучи трохи старшим за більшість студентів і маючи непересічні ігрові навички, колишній водій сміттєвоза весь перший курс в «Індіані Стейт» лише тренувався і не грав у офіційних матчах (в термінології NCAA це називається» redshirt). Коли він офіційно дебютував у сезоні 1976-77, стало зрозуміло: «Сікаморс» віднайшли когось особливого. Результат у 13 перемог і 12 поразок у попередньому році вони перевершили майже вдвічі, завершивши рік 25-3 і поступившись «Х’юстону» в першому раунді другого за престижністю плей-офф NCAA (NIT).

Майже 33 очки в середньому за гру стануть найвищим показником результативності для Берда, як і відсоток реалізації (54.4% з гри, 84% з лінії). Через рік «Індіана Стейт» вже пройде перший раунд NIT і закінчить сезон 23-9. Ларрі виставить кандидатуру на драфт НБА, де під першим номером вибиратиме рідна «Індіана», однак «Пейсерс» так і не ризикнуть зробити ставку на місцевого таланта, права на якого можуть згоріти у випадку повернення до коледжу ще на рік.

Цікаво, що в цей же час університет Індіани, в якому Ларрі провчився тільки три тижні, спочатку завершить непереможний регулярний чемпіонат поразкою лише в чвертьфіналі «Божевілля» від «Кентуккі» (яких розгромили вщент на початку сезону), а за рік, у 1976-му, стане чемпіоном NCAA, так і не поступившись нікому. До цього часу це остання команда, яка зуміла завершити сезон взагалі без поразок: 32-0. Це був перший з трьох чемпіонських титулів Боба Найта, який зміг-таки обійтися без високого білявого дивака з нікому невідомого містечка.

Меджик

Історія Ірвіна Джонсона - повна протилежність до шляху «Селюка із Френч-Лік». Батько талановитого школяра з Ленсінга був типовим мічиганським роботягою і працював на підприємстві «Дженерал Моторс», яке було стандартним місцем роботи багатьох таких, як він. Мати - шкільна прибиральниця.

Попри цілком звичну і пристойну сім’ю, Ірвін не планував брати з них приклад і весь вік працювати в цеху чи бути водієм сміттєвоза. Він точно знав, чого хотів і як цього досягти. У школі «Еверетт» Джонсон, як один з найвищих гравців, грав на позиції центрового, але його неймовірний універсалізм в атаці, вміння віддати пас, який не виглядав очевидним навіть для захисників, робили його справжнім діамантом, за яким полювала велика кількість найкращих (в баскетбольному плані) університетів країни. Його назвали «Меджиком» ще у десятому класі зусиллями одного з місцевих журналістів, який ніяким іншим словом не зміг описати перформенс п“ятнадцятирічного феномена, що набрав 36 очок, 18 підбирань та 16 передач у одному зі шкільних матчів.

Головна битва за підростаючу мічиганську зірку в останній момент логічно переросла в суперництво головних місцевих університетів - «Мічиган» та «Мічиган Стейт». «Росомахи» з Енн Арбора змогли здобути прихильність Ірвіна лише за кілька місяців випускного року, оскільки до того навіть не входили в офіційно оголошену Меджиком топ-шістку претендентів. Представники «Мічигану» почали фактично переслідувати Джонсона, з’являючись на кожній його грі і ледь не на кожному тренуванні. Крім тренерів, вони відправляли слідкувати за ним провідних гравців команди і навіть лідерів команди з американського футболу. Коли Джонсон оголошував свою фінальну трійку, то цього разу обидва мічиганських коледжі були там, разом із «Мерілендом».

Вже через багато років після цих подій мені доводилося бачити у кількох джерелах свідчення різних очевидців про те, що Меджик був готовий якщо не офіційно, то фактично таємно оголосити Мічиганському університету своє бажання поступити саме туди. Тим не менш, за два дні до офіційного анонсу Ірвін почав сумніватися у цьому рішенні після візиту асистента «Мічиган Стейт» Вернона Пейна. Незрозуміло, чим Пейн зміг переконати Джонсона в одній конкретній розмові, але коли Ірвіна зустрічало півтори тисячі фанатів в аеропорту після повернення з Європи і серед них був головний тренер «Мічиган Стейт» Джуд Хіткот - це однозначно мало свій вплив.

«Якби я не виріс тут, я б мабуть пішов у «Мічиган». Але тут - мій дім і всі мої друзі поруч», - шаблонною фразою оголосив своє рішення поступити у «Стейт» Ірвін Джонсон у квітні 1977-го. - «Я сподіваюся допомогти «Мічиган Стейт» у розбудові сильної баскетбольної програми і впевнений, що мені це вдасться».

Впевненість Меджика була абсолютно небезпідставною. Він одразу став одним з найкращих гравців в NCAA і залишається єдиним першокурсником в історії університету, хто увійшов у першу символічну збірну сезону. Після програшного дебютного сезону під керівництвом Хіткота (12 перемог і 15 поразок) «Спартанці» з місцевим суперталантом здобули 25 перемог через рік і ввійшли у вісімку кращих в національному плей-офф. Як і обіцяв по доброму нахабний місцевий школяр із Ленсінга, він перетворив вчорашніх аутсайдерів на команду переможців - і не збирався зупинятись.

Початок суперництва

Перед стартом сезону 1978-79 «Індіана Стейт» опинилися без головного тренера. Боб Кінг пережив серцевий напад разом з аневризмом головного мозку і почав втрачати пам’ять. Команду очолив той самий Білл Ходжес, але Кінг був присутнім на тренуваннях і командних зборах та суттєво впливав на підготовку команди, особливо гру в захисті.

Деякі його нововведення пізніше запозичив і один з найтитулованіших тренерів в історії NCAA Боб Найт в університеті Індіани. Ларрі Берд повернувся до університету на ще один сезон після того, як «Бостон Селтікс» скористалися діркою у правилах, що гравець має пройти 4 сезони в коледжі, порахувавши перший пропущений Ларрі рік, коли він не грав офіційно.

«Мічиган Стейт», в свою чергу, розпочали чемпіонат у топ-10 рейтингу, дійшовши до матчів у конференції лише з однією мінімальною поразкою проти «Північної Кароліни». Другокурсник Ірвін Джонсон став ще кращим, ще сильнішим і продовжував шити в дурні більшість тих, хто намагався проти нього захищатися.

***

Цікавий факт: під час передсезонної підготовки у листопаді 1978-го «Індіана Стейт» стали одними із суперників збірної Радянського Союзу, які проводили 13-матчевий тур по Сполучених Штатах. Ларрі Берд і компанія сенсаційно перемогли фактичних професіоналів 83:79, завдяки 24 набраним балам від Карла Нікса. Крім Берда він стане єдиним гравцем тої команди, який згодом проб’ється в НБА, хоч і ненадовго. Ларрі додав 22 і 13 підбирань. Взагалі шокуючим моментом стало те, наскільки досить скромна студентська команда знищила СРСР на щитах: 51 підбирання (29 в нападі!) проти 32, і це при наявності у суперника таких гігантів, як Володимир Ткаченко та Олександр Білостінний! Радянці пізніше обіграють більш титуловані університети зі штату - «Пердью» та «Індіану», тому цей успіх «Яворів» міг бути передвісником чогось особливого у тому сезоні.

Той сенсаційний результат підопічні Білла Ходжеса почали підтверджувати і в офіційних матчах. Один за одним були обіграні суперники різного калібру. Навіть «Пердью», які згодом обіграють Меджика і «Спартанс», але мічиганці вийдуть в «Березневе Божевілля» тільки завдяки тому, що обіграють їх у домашньому матчі із трохи кращою різницею. Невдалий січень (4-4 у восьми матчах) Джонсон і компанія забудуть досить швидко і віднайдуть свою гру у другій половині сезону, в якій поступляться лише одного разу (в гостях «Вісконсину» з різницею в два очки).

На відміну від «Спартанців», у яких налічувалось 6 програшів, «Індіана Стейт» виходить у національний плей-офф без поразок. Багатьох експертів навіть це не вразило: вони називали «Сікаморс» командою одного гравця, звинувачували слабкість суперників і не вірили, що їм доведеться насолоджуватись грою блондина із Френч Лік надто довго в матчах на вибування. І все ж, як мічиганці, так і індіанці пройшли перших два раунди без нервів та інтриги. Ситуація змінилася у чвертьфіналі: «Мічиган Стейт» і надалі впевнено розібралися з «Нотр Дамом», а Берду і компанії довелося пережити неймовірну зарубу з драматичною кінцівкою проти «Арканзасу». Сідні Монкріф наприкінці виводив «Кабанів» вперед на два очки, але Ларрі-Легенда спочатку зрівнює дуже важким дальнім кидком (без триочкової лінії, нагадую), а потім знову встановлює паритет на лінії штрафних. Героєм для «Сікаморс» неочікуванно став рольовик Боб Хітон, який з середньої дистанції відправив переможний кидок з сиреною і вивів себе та своїх партнерів у Фінал Чотирьох.

За винятком команди Меджика Джонсона, той Фінал Чотирьох був майже повністю сенсаційним. Пенсильванський університет із «Ліги Плюща» неймовірним чином пробився до півфіналу вперше і поки що єдиний раз в своїй історії. Те, що академічний заклад світового класу стрибнув вище голови стало зрозуміло у матчі проти «Мічиган Стейт», які набрали неймовірну ходу. Розгром 101:67 від фаворита при неймовірному трипл-даблі від Ірвіна Джонсона: 29+10+10. Меджик схибив по разу з гри (9/10) і зі штрафної лінії (11/12), зупинившись за крок від буквально ідеального матчу.

Тим часом, в іншій парі півфіналістів за шанс потрапити під машину Джуда Хіткота боролися Ларрі Берд та Марк Агуайр зі своїм «ДеПолом». Після 33 очок та 10 підбирань проти Монкріфа в попередній грі, цього разу Берду довелося викластися ще сильніше проти цього чиказького університету: 35+16 підбирань і 9 передач. Наче змагаючись з Джонсоном, Ларрі також зіграв феноменально, реалізувавши 16 з 19 кидків, а з негативу можна віднести аж 11 втрат. Перемога 76:74 - і Америка отримує те, що хотіла: найочікуванішу дуель топ-гравців у Фіналі Чотирьох з часу зустрічі Білла Волтона та Девіда Томпсона в 1974-му.

Наставник мічиганців Джуд Хіткот перед вирішальною грою не соромився в роздачі компліментів в адресу Ларрі Берда, відразу оголосивши головну мету матчу: не дати набрати йому 40 очок: «Ми намагатимемось захищатися проти нього тактичними змінами і молитвами». Хіткот на тренуваннях відразу відправив свого найзірковішого гравця в резервний склад - аби Меджик грав роль Берда, а його партнери відпрацьовували захист проти нього. Як показав початок гри - недарма.

«Мічиган Стейт» відразу розпочали із зонного захисту, використовуючи дабл-тім майже щоразу, коли Берд зустрічався з м’ячем. Намагаючись побороти двох-трьох опікунів, Ларрі спробував виконати кілька важких кидків, багато з яких не були навіть близькими до цілі. Ритм однієї суперзірки був повністю зруйнований ігровим планом від Хіткота, тоді як Меджик почувався дуже легко і комфортно, наче знав, що гра може завершитися тільки з одним-єдиним результатом. Коли його середній кидок з відхиленням від щита зробив рахунок 20:12, за «Сікаморс» стало моторошно. Карл Нікс ще спробував повернути партнерів в гру важким лейапом з фолом, але навіть без великої різниці в рахунку «Спартанс» продовжили контролювати матч і довели його до логічної перемоги з рахунком 75:64. 19+13 від Ларрі Берда далися важкою ціною - лише 7 з 21 з гри, 6 втрат. Ірвін Джонсон прогнозовано був визнаний кращим гравцем Фіналу Чотирьох після півфінального трипл-даблу та 24 очок у чемпіонській грі.

Берд, за його словами, жодного разу так і не передивився той матч, все життя картаючи себе за те, що зіграв значно слабше своїх можливостей у вирішальний момент. «Не проблема, я переглядав його достатньо разів за нас обох», - поділився якось в одному інтерв’ю як завжди усміхнений Меджик.

Епілог

Навіть без наявності епічної кінцівки чи особливої інтриги протягом всього матчу, «Меджик проти Берда» став історичною подією для баскетбольної культури та відновлення популярності цього виду спорту. Це був поворотний момент в історії, який змінив баскетбол з периферії вболівальницького інтересу до індустрії, яка зараз заробляє мільярди.

Відразу за кілька місяців по тому, у вересні 1979-го, вперше у ефір вийде новий телеканал ESPN, який згодом стане культовим не в останню чергу завдяки трансляціям та освітленню студентського баскетболу NCAA.

«Березневе Божевілля» досягне нового розквіту після ери домінації УКЛА. Всього за рік після розширення до 40 команд, турнір буде розширено до 48 учасників, а ще за 5 сезонів в національному плей-офф прийме участь 64 команди, тоді як формат набуде вже звичного нам сучасного вигляду, з 4 регіонами по 16 команд, сіяних по рейтингу.

На початку червня цього ж року Ларрі Берд таки підпише договір із «Бостоном» на 5 років і 3.25 млн доларів - рекордний спортивний контракт для новачка на той час. Після цього ліга більше не дозволить повертатися студентам в університет після драфту, що стане одним з двох правил, які назвуть в честь Берда.

Через кілька тижнів, у нью-йоркському готелі Плаза, комісіонер Ларрі О'Брайєн оголосить перший вибір на драфті НБА: «Лос-Анджелес Лейкерс» обирають Ірвіна «Меджика» Джонсона, «Мічіган Стейт». Протистояння продовжиться вже на рівні франшиз, які стануть титулованішими за всіх решту не в останню чергу завдяки зусиллям цих двох баскетбольних геніїв. Ларрі стане новачком року. Меджик відразу виграє чемпіонат і титул МВП фінальної серії. «Бостон» відповість власним кубком через рік, «Лейкерс» - через два…

Персональне суперництво, яке розпочалося у Солт-Лейк Сіті 1979-го, змусить глядачів хотіти продовження цього серіалу знову і знову. Їхні професійні команди, як і університети свого часу, також стануть діаметрально протилежними за своїми характерами та репутацією: «шоутайм» «Лейкерс» проти «бостонських роботяг». НБА більше ніколи не буде другосортним телевізійним продуктом із опівнічними ефірами у записі.

Насамкінець, навіть і не видається дивним той факт, що перший в історії НБА триочковий кидок було виконано саме під час дебютного матчу Ларрі Берда, а саме його партнером по команді Крісом Фордом. Так само як і під час матчу між «Спартанс» та «Сікаморс», в той момент ще ніхто не міг підозрювати, наскільки суттєво зросте історичність та масштаб такої події через десятки років. Найвлучніше цей важливий для історії момент охарактеризував журналіст ESPN Ларрі Шварц: «Меджик і Берд врятували НБА від банкрутства».

ФОТО: ncaa.com, crescentcitysports.com, Lansing State Journal, Bob Kravitz, CORBIS, Getty Images, Malcolm Emmons

Сцена після титрів

Якщо ви думаєте, що після завершення професійної кар'єри суперництво Берд-Меджик закінчилося, то ви помиляєтеся.

У 2003 році університет «Мічиган Стейт» відкрив 12-футову статую Меджика Джонсона. Постамент легендарного чемпіона знаходиться перед ареною «Бреслін Центр», де і тепер продовжують грати «Спартанці».

«Індіана Стейт» відкрили пам'ятник Ларрі-Легенді лише через десять років, у 2013-му. Звісно ж, спеціально подбавши про те, аби вона була на цілих три фути вищою, ніж Меджик у Іст-Ленсінгу. У цьому своєрідному змаганні останнє слово залишилось вже за «Сікаморс».