Яо Мін. Моя автобіографія

Tribuna/Баскетбол/Блоги/Травневе божевілля/Яо Мін. Моя автобіографія

Автор — дідо, дивлюсь баскетбол на сетанті

25 травня, 17:59

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва. Усі персонажі, події та місця є плодами фантазії автора. Збіги з реальними людьми є випадковими

«Розповідь, що змінила світ» – Time

«Цей текст було внесено до шкільної програми в Марокко. Не оминайте його увагою» – Яссін Буну

«Володію інформацією, що п’ятий Президент, лідер опозиції та ватажок партії ЄС долучився до створення цього тексту» – доброзичливий анонім

«Китайський розвідувальний аеростат, помічений в повітряному просторі Сполучених Штатів, просто хотів доставити паперовий екземпляр автобіографії Яо» - Пентагон

«Моя автобіографія» – усмішка Яо Міна, яка в гумористичній формі розкриває фактори формування митця найкращої гри із м’ячем (як сказав би Віталій Волочай). У назві твору використано тавтологію.

Передмова до українського видання

Незрівнянний Яо, дивовижний хлопець. Коли одного сонячного ранку мені у вайбер прийшло повідомлення від невідомого номера – я поставився до цього з цікавістю.

«Пане Богдане, Слава Ісусу Христу. Це Мін. Ми з вами познайомились на театральному фестивалі в Пекіні, кілька років тому. Вирішив тут невеличку автобіографію написати. Хочу, щоб ви мені з передмовою допомогли».

Я згадав фестиваль та цього дебелого парубка. Звісно, Яо був зворушений нашим знайомством. Він висловлював слова подяки за мою роль у водевілі «Москаль-чарівник». Любив передивлятися екранізацію з родиною. «Свято печеної картоплі», «Фучжоу», «Капітан Крокус» - Яо був чудово знайомий з моєю творчістю. «Я добряче підтягнув українську завдяки вашому озвучуванню “Історії одного поросятка”», – хизувався здоровань. А відтак, я не міг відмовити йому у допомозі.

Високий, немов шанхайський хмарочос та мудрий, немов майстер Уґвей. Наш герой ненадовго дозволяє вам зазирнути у власне життя, так би мовити - погуляти лугами Шанхайщини у його чоботях. Гадаю, вам буде чому повчитись. А користуючись нагодою, запрошую у вільний час відвідати Київський академічний драматичний театр на Подолі. Буду дуже радий вас бачити.

Богдан Бенюк

Розділ перший. Дитинство

Вересневого дня 1980-го року я долучився до чотиримільярдного товариства планети Земля. Я так ніколи і не привіз свої таланти до Черкас, хоч і народився в рік мавпи за китайським місячним календарем. Назвали Міном, що означає «світло». Саме Мін - моє ім’я, Яо – це родинне прізвище.

З перших років життя нічогісінько в біса не пам’ятаю, тому й мушу вірити в батьківські байки. Батьки в мене люди височенькі відносно середньостатистичних китайців. Але навіть для них, мої габарити стали сюрпризом. Маминого молочка не вистачало тому допомагала ще й бабця. Тягнувся вгору немов бамбук.

Коли мені виповнився рік, мама з татом провели ритуал «чжуачжоу». За древньою китайською традицією, перед дитиною розташовується кілька предметів і той, котрий вона обере, символізуватиме кар’єрний шлях та особистісні якості. Отже, переді мною розташували плуг, маніфест комуністичної партії, фотоапарат, кулемет та баскетбольний м’яч. Я схопив маніфест крихітною ручкою і в матері зойкнуло серце, відштовхнув його в бік а потім взяв баскетбольний м’яч і міцно його обійняв. Запанувало полегшення. Згодом мати мені зізналася: якби я обрав книгу то мене б, мабуть, відправили до діда в Гуанчжоу.

Так, мої батьки були професійними баскетболістами. До злету популярності баскетболу в дев’яностих ти не міг багато заробляти граючи в баскетбол у Китаї. Тому вони не примушували мене грати. Мама з татом хотіли мені кращого майбутнього.

Зростав я дуже стрімко: коли кофтина досягала пупка - купували більшу. Потім бабця запропонувала купувати довгу кофту і заправляти її в штани аж доки та не вилізе. Економили юані. Коли ти високий, це й дійсно може відкрити тобі дорогу в баскетбол, якщо наполегливо працювати та добре вчитись. Однак занадто високий зріст може тебе й обмежити. В сімдесятих мати виступала за жіночу збірну Китаю з баскетболу, тому коли я проявляв зацікавленість вона грала разом зі мною на подвір’ї та навчала мене усіляких прийомчиків. В четвертому класі я вже ставив постер-данки через мамцю а в сьомому, міг і батька присоромити.

Підлітковий період був дивним. З мене могли кепкувати за високий зріст, проте я був єдиним кому продавали хуанцзю чи навіть байцзю. Однокласники цим користали, а я краще інтегрувався в колектив. Мені особливо не зносило дах від баскетболу. Не мав ні братів ні сестер, а тому багато часу проводив сам. Розважав себе книгами.

Хочу також розповісти, як ми з друзями гуляли в баскетбол після уроків. Я швиденько. Нас відпустили з уроку каліграфії бо вчителька хотіла встигнути додому на новий сезон «Легенди Кондорських героїв». Тож ми покрокували на майданчик за школою, щоб влаштувати поєдинок з 7-看 класом. Мене приголомшило що за них вийшла грати дівчина. Зрештою Е Лі (так її звати) стане моєю дружиною. Своїм чудовим дриблінгом вона садила на дупу одного нашого гравця за іншим. Не буду брехати, я теж разок купився на її кроссовер і впав. Та плинув час, і я вивчив її гру. Згодом, тільки-но вона заходила під кошик, щоб завершити атаку лейапом я здійснював блокшот. Я дошкуляв Лі котрогось дня, здається, дев’ятьма блоками. Так ми і закохались.

Я більше ніколи не був самотнім. Незабаром мене взяли в молодіжну команду «Шанхай Шаркс».

Розділ другий. Я - баскетболіст

М’язи не встигали формуватись так швидко як кістки, тож я часто відчував болі в колінах та суглобах. Батько сказав не скиглити: «Подивися на Шакіла О’Ніла. Він отримав контракт на 120 мільйонів доларів». «Цього було б достатньо, щоб мати змогу шити речі під мій розмір та проспонсорувати функцію редагування коментарів на трибуні», - думав я мрійливо.

Мене взяли в дорослу команду «Шаркс» де я відіграв свій перший сезон в КБА. Був дуже розчарований тим що не виграв нагороду новачка року. Через кілька років дізнався, що в китайській лізі такої нагороди немає. Потім це виправили.

Літом я полетів до Штатів. За два місяці пограв у кемпах організованих компанією «Nike» та Майклом Джорданом. В мене навіть залишилось кілька фото з Майклом. Підписав чотирирічну угоду з «Nike». 35.000$ на рік за контракт з ними, при тому що я отримував 20.000$ на рік в «Шаркс». Це було, знаєте, непогано! Друзі жартували що я працівник «Nike» на повну ставку та підробляю граючи в баскетбол.

В сезоні 2000/2001 я набрав трішки м’язів, став впевненіше грати як в захисті так і в нападі. Моїх зусиль не вистачало, щоб перемогти в чемпіонаті. Ми посіли друге місце, пропустивши вперед «Баї Рокетс». Це був «Бостон Селтікс» Білла Рассела Цзянсінського розливу. КБА було створено в 1995 році. Вони ставали чемпіонами в кожному з семи сезонів.

Сидів якось в ресторані і побачив гарних дівчат за сусіднім столиком. «Принеси-но пляшечку відбірного винця цим гарним бабйонцам», – кажу офіціанту. І мені як прилітає у вухо сумкою від дружини. Після того ніколи сексизмом не займався і грошима теж не смітив.

Я прийняв рішення не брати участь в драфті 2001-го року бо хотів ще сезончик пограти в Китаї.

Того літа збірна КНР поїхала до Далласу, щоб підготуватися до Кубку Азії. І коли репортер запитав в мене: «Яо, чому ти цього року не в драфті? » Я відповів йому: «Щоб ти спитав, вилупок». Агресія була мені непритаманна, тож я повернувся, вибачився і сказав що маю незавершені справи в КБА.

В наступному сезоні ми виграли чемпіонат. Я лідирував в лізі в усьому, в чому тільки можна. Я був лідером за очками, підбираннями та блокшотами. Мав 30 очок за гру в регулярці а в одному з матчів фінальної серії влучив 21/21 з гри. Міну стало тісно в КБА і я подав свою кандидатуру на драфт НБА.

Я відпочив після чемпіонства та полетів у Сполучені Штати, щоб взяти участь у переддрафтовій підготовці. Там було багато молодих хлопців, котрі прагнули потрапити в лігу. Я знав мало слів англійською але добре розумів баскетбольні терміни: пік енд ролл, пік енд поп, вінґ, елбоу, сак енд фак, лоу пост, дак-ін.

Спочатку була дивна подія - переддрафтове тренування в залі за яким слідкувало багато репортерів та Генеральних менеджерів. Всі кандидати пітніли тягаючи залізо. Відіграли шоу матчі. Злітав туди-сюди в Китай. А потім «Г’юстон Рокетс» вибрали мене під першим піком драфту.

Розділ третій. Техас

Коли ми заїжджали у Г'юстон з родиною, я помітив напівоголену дівчину, що стояла на узбіччі. «Вже вечоріє, а вона напевно змерзла», - думалось мені. Тому я попросив водія зупинитися біля неї, щоб запитати чи ми можемо якось допомогти. Я привідкрив вікно. Дівчина підійшла та сказала: «15 хвилин - 20 баксів». Чудесно. Дав їй двадцятку й кажу: «Заходь зігрієшся». Панянка відкрила задні двері, моя сім'я її люб'язно привітала, але вона чомусь зніяковіла та втекла. Батьки подумали що китайців тут не дуже люблять і трохи розчарувались.

За тиждень до цього, у фіналі Кубку Азії проти Південної Кореї, я наступив комусь на ногу. Ми програли фінал а я отримав ушкодження. Шлях в тисячу лі починається з першого кроку. Мої перші кроки зловісно символізували шлях.

Познайомився з командою. Моїм найліпшим другом став Боштян Нахбар. Він словенець і також проводив дебютний сезон в лізі. Ми називали його Бокі. Бокі, веселун за своєю природою, був моїм братиком. Навчив мене кількох словенських фраз: «pojdi se solit» – добренького дня, «čorava koza» – дуже дякую. Мені так і не довелось відвідати Словенію та похизуватися своїми знаннями.

Батьки воліли довго не засиджуватись у Г’юстоні, тому я купив їм квитки на літак до Шанхаю а через кілька днів відвіз в аеропорт. Виходячи з аеропорту вдягнув сонцезахисні окуляри. Подумав: «Г’юстон, у вас проблеми. Зараз буду тусуватись на повну» Зателефонував тіммейтам: Бокі та Келвіну Като. Сказав: «О восьмій в мене, і нічого не хочу чути». Такого чаювання Г’юстон ще не бачив, я завбачливо додав кілька крапель текіли кожному у чашку, щоб підвищити градус. І хоча я мало розумів з того що розповідали хлопці, мені було цікаво.

Я швидко оклигав після пошкодження і був готовий до першого матчу регулярки проти «Пейсерс». Величезна арена в Індіанаполісі, де я не побачив жодного китайця, наводила жах. Я відіграв усього 11 хвилин і схибив свій єдиний кидок. Однак, як кажуть в Китаї: «Невдача – мати успіху». Я зібрав волю в кулак.

«Америка – не Китай». Саме так назвав свою книгу Леонард МакКуч. Я відчув це на своїй шкурі. Спочатку було непросто, я хвилювався перед кожною грою, погано спав вночі. Але потрошку я почав вливатися в нові умови і через кілька матчів, в грі проти «Лейкерс», вийшов з лави і влучив 9 з 9 кидків. Я поступово став стартером і почав отримувати більше хвилин.

У своєму дебютному сезоні я провів 82 гри, набираючи більше 13-ти очок в середньому. Сезон був хорошим але гіркуватий присмак також відчувався. Ми посіли дев’яте місце на заході, а «Фінікс Санз» випередили нас лишень на одну перемогу. Коли мені сказали, що в НБА є нагорода новачка року, і що її виграв Амаре Стаудмайр з «Фінікса» – я відчув невимовне розчарування. Хлоп з невимовним прізвищем забрав в мене нагороду та місце в плей-офф.

Влітку, ми з Лі вирішили переселитись у будинок побільше. Ми обрали сприятливу дату за місячним календерам, щоб оселитися. Робили все згідно китайських звичаїв. За фен-шуєм в будинку повинні бути присутні п’ять елементів: дерево, вода, земля, метал та вогонь. Ми встановили невелику металеву фігурку Будди біля входу, вазончик з півонією біля вікна, облаштували кімнату гарними меблями з червоного дерева та поставили невеличкий акваріум. А в своєму спортзалі я повісив великий постер з Майклом Джорданом.

В другому сезоні впевненості мені не бракувало. Виходив у старті в усіх 82-х матчах і моя гра допомогла команді кваліфікуватися у плей-офф. Знання англійської мови ліпшало з кожним днем, і під серію плей-офф, я вирішив опанувати мистецтво треш-току. Коли побачив С̶т̶а̶с̶а̶ ̶М̶е̶д̶в̶е̶д̶е̶н̶к̶а (стоп, Медведенко ж судитиме фінал, а зараз судить Прошута. Тоді..) Коли побачив Мирослава Юрчука на майданчику – передумав починати кар’єру треш-токера. «Лейкерс» винесли нас в першому раунді з рахунком 4-1.

Літом відпочивали з Лі в Канкуні. Як там кажуть, «Правила можна порушувати заради цінностей заради яких ці правила були створені?» Щоб залазити у воду більше ніж по пояс, я мусив заходити за буйки. До вбиральні бігати далеко, а коли мочишся стоячи по коліна у воді - це виглядає безглуздо. Там я і дізнався що Трейсі Макгрейді приєднається до нашої команди в новому сезоні, тому від щастя довелося знову мчати за буйки.

Трейсі одразу став моїм дружанею. В нас була прекрасна взаємодія на майданчику та за його межами. Ми посіли п’яте місце на Заході і в першому раунді потрапили на «Даллас Маверікс». Серія дійшла до сьомого матчу. Перед грою, я відпрацьовував флоутери. «Алоха друже, не хочеш злити сьому гру, а я дам тобі пакетик чаю та вафельки?» - зненацька звернувся до мене Марк К’юбан грайливо визираючи з-за конструкції, на якій стояв баскетбольний кошик. Хоч він і був акулою бізнесу - я відчув підступ.

Підозрюю що я був не єдиним кому Марк робив пропозицію. Ми програли 116-76. Я та Трейсі тоді набрали 60 очок на двох. Так і закінчився наш сезон. За перших три роки в лізі я пропустив усього дві гри з 246-ти.

Є одна така річ, мій друг Шак про це теж чудово знає. Коли ти кремезний і маєш велику вагу, один твій крок створює кількасот кілограмове навантаження на ногу. Найбільше дістається великому пальцю. Це був перший сезон в якому я пропустив чимало ігор. А у мою відсутність Трейсі тягнув команду на своїй спині і також травмувався.

Ми сиділи разом: я з травмою пальця та Трейсі з травмою спини і дивилися серіал «Друзі». Дивовижно, що поки ми сиділи та дивилися серіали, лікували травми, люди віддали за мене найбільше голосів на Матч усіх зірок. Після матчу усіх зірок я мав дуже хороший відрізок, але цього не вистачило, щоб затягнути команду у плей-офф.

Травми продовжували мене переслідувати. У перервах між травмами мені вдавалось показувати феноменальну гру. Літом з’їздив на Олімпіаду в Пекін. У першому матчі ми грали зі збірною США. Кобі Браянт з Леброном Джеймсом, Кармело Ентоні та Двейном Вейдом. Звісно вони нас винесли. Поглянув би я на Браянта якби з ним грали Сунь Юе та Лю Вей, а Леброн з Кармело та ДіВейдом були у моїй команді. Звісно, я жартую, Кобі – красень.

Сезон 2008-2009 став першим, за стільки років, який я провів повністю. Дуже тішуся тим роком. Але лише регулярним сезоном. Ми вийшли в другий раунд плей-офф. Це було моїм найбільшим досягненням за кар’єру в НБА. В третьому матчі проти «Лейкерс» я травмувався. Вони здолали нас у семи матчах і врешті стали чемпіонами. Знову цей Кобі Браянт!

В мене народилась донечка. Єдина людина в світі яка називає мене батьком, якщо не рахувати центрових НБА та самозванців, що не можуть підкріпити свої слова документами. Я повністю пропустив наступний сезон і зіграв п’ять матчів в сезоні 10/11. Люди знову обрали мене стартером на Матч усіх зірок: увосьме за дев’ять сезонів в лізі. Я не зміг приїхати бо проходив реабілітацію після операції. А в кінці сезону строк дії мого контракту з «Рокетс» закінчився. Я став вільним агентом і прийняв рішення завершувати кар’єру.

Розділ четвертий. Після НБА

Після завершення кар’єри баскетболіста, я вступив до Шанхайського Університету Транспорту. Там не було тік-ток факультету, тому обрав економічний. Дехто з одногрупників знав мене як баскетбольного гравця, хтось – як чолов’ягу з мемасику, а хтось просто як представника поп-культури. Якось викладачка запізнювалась на пару з економетричного моделювання, тому ми з друзями сиділи та розповідали анекдоти. Коли дійшла моя черга, я не вигадав нічого кращого ніж поділитись жартом Олександра Качури: «Навіщо Порошенко сідає російським строковикам на обличчя?...»

Одного разу, після урочистого заходу присвяченому чемпіонству «Шанхай Шаркс», на який я був запрошений, до мене підійшли молода дівчина з батьком. В очах пристаркуватого чоловічка я не бачив зацікавленості. Його обличчя було сповнене туги, та візуально, позбавлене інтелекту. Я знаю, що в країні не дуже піклувались про тих, хто по-своєму відрізняються від звичайних людей. Це чудово ілюструє громадський транпорт, мінуси котрого я відчув років у чотирнадцять. Я тепло привітав його. Руками показав як я закидую м’яча у кошик. Вказав пальцем на себе і чітко вимовив: «Я - баскетболіст». Бачив по очам. Розуміє. Сказав старому, що якщо потрібна якась підтримка, наша організація допоможе з усім чим треба і подарував чолов’язі форму «Шаркс» з великою зубатою акулою попереду. Згодом я дізнався що то був Сі Цзіньпін – Генеральний секретар КНР. Мене ніхто не попередив, тому вийшло трішки ніяково. Та якби ж я знав! Я б запропонував йому зіграти 1v1 на Хайшеньвай.

Зараз очолюю Китайську Баскетбольну Асоціацію. Так-так. Наші двері завжди відкриті для тих хто бажає перезавантажити кар’єру або передати досвід молодим гравцям. Як президент асоціації, хочу окремо звернутись до Джа Морента. Хлопче, більше ніколи не запускай прямі трансляції в інстаграм якщо ти неозброєний. Світ несе багато небезпек, не бійся розмахувати зброєю та веселитися, так ти відлякуватимеш зловмисників. Переконаний, ти станеш чудовим підсиленням для КБА. Чекаємо.

Ось і все що я хотів розповісти. На світанку не все виходило так як я хотів, але як усе склалося, га? Мій дар став моїм прокляттям яке відкрило двері до іншого, нового життя. А тепер, я подорожую і бачу сяючі очі людей, яких я ніколи не знав. Щастя яке відчувають ці люди бачачи мене зігріває душу. Ніякі чемпіонські персні не вартують цих емоцій.