100 найкращих спортсменів незалежності України: місця 80-61

Tribuna.com спільно з FAVBET презентує масштабний проєкт - 100 найкращих спортсменів незалежності.

FAVBET робить перегляд спорту видовищним. Підтримує професійних та аматорських спортсменів, розвиває український спорт та намагається підвищити інтерес до нього. З початку повномасштабного вторгнення FAVBET також активно підтримує Збройні Сили України, допомагає волонтерам та благодійним фондам.

До 24 серпня ви побачите повний рейтинг, підібраний редакційною радою.

Перший випуск: 100 найкращих спортсменів незалежності України: місця 100-81

Серед критеріїв були не лише досягнення спортсменів, а й їхній вплив на власний вид спорту, репутація та впізнаваність.

Загалом було оцінено понад 250 спортсменів з понад 40 видів спорту. Будь всередині гри разом з FAVBET та Tribuna.com.

80. Віталій Сидоренко

Український пляжний футбол постійно знаходиться за орбітою і футболу, і навіть футзалу, хоча саме тут наші перемоги виглядають найпотужнішими. Україна ставала чемпіонкою Європи, брала титул Євроліги та виходила в 1/4 чемпіонату світу, українські команди тричі виходили до фіналу Кубку європейських чемпіонів.

Справжня легенда цього виду спорту (і людина, яка причетна до всіх (!) досягнень з абзацу вище) - це воротар Віталій Сидоренко. Монументальний голкіпер, який декілька разів взагалі визнавався найкращим в Європі - а потім став граючим тренером «Артур М'юзік», з яким двічі виходив у фінал КЄЧ.

Сидоренку вже 40 років, він в пляжці з 2005-го - цими днями проходить чемпіонат України, де його «Артур М'юзік» веде боротьбу за перемогу. Для Віталія це стане останнім турніром в українському пляжному футболі як гравця чи тренера.

79. Святослав Михайлюк

78. Олексій Лень

Спортивний шлях двох найзірковіших українських баскетболістів сучасності ще дуже далекий від свого завершення (Святу, наприклад, лише 25 – його найкращі роки взагалі мають бути попереду). Але обидва вони, окрім статусу чинних гравців НБА, що само по собі дуже престижно, вже мають чималу кількість досягнень, які варті уваги та відзнаки.

Святослав Михайлюк став справжньою зіркою національного масштабу ще в 16 років, коли Україна приймала юнацький чемпіонат Європи, а майбутній захисник «Торонто» потрапив до його символічної збірної. Він провів потужну студентську кар’єру у престижному університеті Канзасу – навіть виходив до Фіналу чотирьох «Березневого божевілля» в якості одного з ключових гравців колективу. Так, здається, українець досі не знайшов насправді свою команду в НБА, змінивши за чотири роки чотири різних організації – але у нього гарантовано є принаймні наступний сезон, щоб спробувати виправити ситуацію на краще.

Олексій Лень – найвищий номер драфту НБА серед всіх українських гравців, яких колись на ньому обирали («Фінікс» у 2013-му забрав Олексія п’ятим) та найрезультативніший серед усіх наших виконавців, які коли-небудь виступали у найсильнішій лізі світу. При всьому бажанні, зіркою заокеанського спорту його назвати не можна, але центровий «Сакраменто» – надійний та перевірений роками баскетболіст з чіткими роллю та нішею у НБА, і вже у наступному сезоні він має додати до свого переліку ще декілька українських рекордів ліги (зокрема, за кількістю зіграних матчів та хвилин), відібравши їх у Віталія Потапенка.

Єдине, чого Святославу та Олексію насправді бракує – це досягнення із збірною України. Разом вони зіграли за національну команду лише два офіційних поєдинки, та й ті – у невдалій в підсумку кваліфікації до ЧС-2019. Нагода виправити це та підвищити власний статус в очах українських вболівальників у хлопців з’явиться вже дуже скоро: 2 вересня Україна стартує на Євробаскеті-2022, і обидва наших представники в НБА мають бути у фінальній заявці на турнір.

77. Валентина Цербе-Несіна

Навряд можна найти точнішу історію, яка б описувала стан українського спорту в перші роки незалежності. Валентина Цербе-Несіна змогла вибороти бронзову медаль спринту ОІ-1994 в Ліллехаммері... на чужих лижах.

Цербе-Несіна навіть на ОІ могла не попасти, але провела відмінний відбір на чемпіонаті України. Але елітного екіпірування у неї так і не з'явилося, тому вже на самих Іграх вона взяла пару лиж у Ніни Лемеш - і на них взяла першу медаль України на зимових Олімпіадах в історії. До золота не вистачило 1,2 секунд, а до срібла - 0,1 секунди. Втім, і пощастило також - одна із суперниць впала за декілька метрів до фінішу, хоча за часом була вищою за Цербе-Несіну.

Подальші успіхи Валентини були пов'язані здебільшого з естафетами, але вона відійшла себе як досить успішний біатлонний функціонер і після завершення кар'єри.

76. Марина Бех-Романчук

Для Марини Бех-Романчук серпень 2022 року став тріумфом її кар'єри - вона здобула своє перше золото чемпіонату Європи на відкритому повітрі. І зробила це феноменально для українського потрійного стрибку - вона стала лише другою нашою співвітчизницею, якій вдалося стрибнути далі 15 метрів.

Також в її активі тепер золоті медалі в Європі як і у звичайних стрибках в довжину, так і в потрійному стрибку. Але, здається, саме останній вид тепер надовго стане основним для Марини, яка вже на наступних Іграх в Парижі спробує розбити прокляття фіналі ОІ для себе і з третьої спроби все ж поборотися за медаль. З такою підтримкою від чоловіка і теж знакового для України спортсмена шанси на успіх точно є.

І тоді в наступних версіях рейтингу вона буде значно вище.

75. Богдан Бондаренко

На піку своєї кар'єри Богдан Бондаренко вважався тим, хто зможе побити «вічний» рекорд Хав'єра Сотомайора у стрибках у висоту. Легендарний кубинець в 1993 році взяв планку 2,45 метрів - а наш Бондаренко успішно брав 2,42 у червні 2014 року (і це досі рекорд Європи).

Початок минулого десятиліття взагалі видався домінуючим для Богдана - в 2011-му став найкращим у світі серед юніорів, в 2013-му в прекрасному стилі взяв золото дорослого ЧС, а в 2014-му додав до переліку і чемпіонство Європи.

Але після срібла ЧС-2015 Бондаренко поступово почав здавати - і так вийшло, що на ОІ-2016 він виходив вже далеко не фаворитом через серйозні травми та хвороби, але однаково зміг взяти бронзу найголовнішого турніру.

74. Андрій Пятов

У Андрія Пятова є дуже важлива риса характеру, якої не вистачає багатьом українським голкіперам - він ніколи не втрачав спокою після зробленої помилки. І це робило його надійною опцією для «Шахтаря» майже 15 років - лише молодому Трубіну вдалося все ж посадити вже ветерана на лавку запасних.

Але за цей період Пятов встиг зібрати навколо себе багато класних подій - срібло молодіжного Євро та 1/4 дорослого Євро-2021, чвертьфінал ЛЧ за «Шахтарем» та понад 100 матчів за збірну України, десять (!) чемпіонств України та володар Кубку УЄФА-2009.

Довгі дебати про найкращого воротаря в історії України неминучі, але Андрій зробив все від себе належне, щоб ця суперечка хоча б просто виникла.

73. Георгій Зантарая

Ще один домінатор свого виду спорту, який не зміг вийти на жодні з ОІ у своїй максимальній формі. Георгій Зантарая довго був на самих високих місцях світового дзюдо - між його перемогою на чемпіонаті світу і перемогою на Європейських Іграх пройшло 10 років, за які він вісім разів брав медалі на ЧС та ЧЄ.

Але от з ОІ не склалося - в Токіо Георгій взагалі вилетів в другому раунді, хоча здавався реальним претендентом на медалі. Але останні роки він загалом все більше відходив від дзюдо, і все більше поринав в політику.

Але його спортивні здобутки навіть зараз допомогають Україні у війні проти Росії. Коли Міжнародна федерація дзюдо вирішила не банити російських та білоруських спортсменів, Зантарая публічно відмовився від своїх медалей - і це спричинило величезну хвилю обговорення у світовому дзюдо. Віримо, що справедливі рішення у цьому виді спорту не так далеко якраз завдяки впливу Георгія.

72. Ярослав Амосов

Вперше про Ярослава Амосова серйозно заговорили у світі єдиноборств у 2018-му, коли він підписав контракт із промоушеном Bellator – другим за популярністю у ММА. Вже тоді він набив досить серйозний рекорд без поразок, але ще не зустрічався з опонентами світового класу. Але і в Bellator Амосов не зупинився і продемонстрував майже ідеальний переможний бій проти справжньої легенди промоушену Дугласа Ліми та став чемпіоном у своїй вазі.

Прямо зараз Амосов – володар найдовшої серії без поразок серед діючих бійців ММА у всьому світі. 26-0 – це виглядає дуже солідно. Ще чотири поспіль перемоги і українець поб’є рекорд, увійшовши до історії цього виду спорту.

Але у лютому 2022 року кар'єра Амосова взяла паузу, бо Ярослав не міг залишитися осторонь від війни в Україні. Він у перші дні повномасштабного вторгнення РФ пішов в тероборону та захищав рідний Ірпінь. Кадри, в яких він діставав чемпіонський пояс з погребу після звільнення міста, облетіли весь світ.

71. Віталій Потапенко

Вихованець «Будівельника» провів найтривалішу станом на сьогодні кар’єру в НБА серед усіх українських баскетболістів – відіграв 11 сезонів та більш ніж 600 поєдинків за «Клівленд», «Бостон», «Сіетл» та «Сакраменто». І залишився у лізі після завершення кар’єри гравця: розпочинав з асистента головного тренера у Лізі розвитку, здобув чемпіонський титул з «Клівлендом» у 2016-му як один з помічників Тайрона Лю, а зараз працює з однією з найталановитіших та найперспективніших команд ліги – «Мемфісом» Джа Морента, де допомагає Тайрону Дженкінсу.

Про те, як відбувався переїзд «Українського потяга» (саме таке прізвисько в НБА мав Віталій Потапенко) за океан на початку 1990-х, у баскетбольних колах ходять справжні легенди – Потапенка нібито не хотіли відпускати у США та обіцяли йому серйозні проблеми за бажання грати у найсильнішому баскетбольному турнірі світу.

Правда це, чи ні, достеменно невідомо, але є факт, який натякає, що якась детективна історія дійсно мала місце. Після дебюту в НБА центровий жодного разу не зіграв за національну збірну України, хоч і отримував безліч викликів, а згодом відмовився працювати в тренерському штабі Майка Фрателло – фахівця, під чиїм керівництвом він колись розпочинав грати за «Кавальєрз».

70. Яна Шемякіна

Про вплив Шемякіної на українську жіночу шпагу можна розповісти навіть одним фактом - Україна взяла дві бронзові медалі в командних змаганнях чемпіонату Європи 2005-го та 2022 років. В обох випадках за нашу команду виступала Шемякіна.

Але, звісно, пік її кар“єри поки що - це десь навіть трохи фантастичне за сценарієм золота Олімпійських ігор 2012 року. Яна Шемякіна не була фавориткою змагань, але пройшла важкий шлях та у фіналі здолала одну з найтитулованіших шпажисток в історії Брітту Гайдеманн.

В 2013 році Шемякіна навіть недовго очолювала світовий рейтинг, але зараз їй треба багато надолужити, щоби на ОІ-2024 спробувати знову поборотися за медаль 12 років по тому.

69. Андрій Говоров

Європейський король дисципліни 50 метрів батерфляєм, яку так і не додали в програму Олімпійських ігор. Десь дуже сумно, адже та ж серія на чемпіонатах Європи, коли Андрій Говоров з 2013 до 2021 року незмінно брав медалі на цих турнірах, давала надію, що й на великих змаганнях він би боровся за перемогу.

У липні 2018-го він встановив світовий рекорд - в цей момент Говоров був, мабуть, в найліпшій формі. Двома роками раніше на ОІ-2016 він виклався на максимум на нерідній для себе дисципліні 50 метрів вільним стилем - став 5-м з персонал бест.

Зараз уродженцю Севастополю всього 30 років - і ще на один цикл його має вистачити. На останньому чемпіонаті Європи він знову вийшов в фінали двох дисциплін, але за медалі не боровся. Втім, підготовка цього року була однозначно не ідеальною.

68. Валерій Гончаров

Для Валерія Гончарова золота медаль Афін-2004 була надважливою і надскладною. За пів року до турніру в ДТП загинув найкращий друг Валерія та медаліст Сіднея-2000 в гімнастиці Олександр Береш. Їх дружба була настільки сильною, що навіть свою доньку Береш назвав Валерією в честь Гончарова.

Тому в Афінах Валерій виклався на повну саме на вправах на паралельних брусах - улюбленої дисципліни Береша. «З Сашком ми все ділили порівну і цю перемогу також маємо розділити на двох», - сказав в Афінах Гончаров.

Гончаров був причетний і до знакового срібла Сіднея в командних змаганнях з гімнастики, коли Україна дещо сенсаційно поступилася лише Китаю. Після цього Валерій навіть робив паузу в змаганнях - понад рік провів в знаменитому цирку «Дю Солей». Але повернувся - і взяв золото.

67. Руслан Пономарьов

Українські шахи навряд бачили більш знаковий для себе рік, ніж 2002-й. Два українця змагалися у фіналі чемпіонату світу за версією ФІДЕ (тоді паралельно проводилися два чемпіонати) - 18-річний Руслан Пономарьов змагався проти вже легенди Василя Іванчука.

Перемога Пономарьова стала сенсаційною - на той момент він став наймолодшим чемпіоном світу в історії шахів. В 2004-му він відмовився захищати титул, адже був незгодним з рішенням надати росіянину Каспарову привілеї в майбутніх матчах за титул.

Пономарьов понад 10 років тримав свій рейтинг вищим за 2700 і вважався елітним гросмейстером. З ним Україна взяла дві шахові Олімпіади, стала віце-чемпіоном Європи.

66. Олександр Долгополов

В українському чоловічому тенісі є очевидно три спортсмена, які сформували культуру вболівання. І якщо судити саме за яскравістю виступів та за шоу на корті, то фаворитом би вважався саме Олександр Долгополов.

Дуже нестабільний, але майже геніальний тенісист, якщо йому вдавалося встати з правильної ноги. Він єдиним серед українців обігравав чинну першу ракетку світу - в Мастерсі на Індіан-Веллсі він переміг Рафу Надаля.

Піковою точкою Олександра Долгополова в світовому рейтингу стало 16 січня 2012 року - в цей день киянин знайшов себе на рекордній в кар'єрі 13-й позиції. Також в його активі три перемоги на турнірах ATP та дев'ять виходів у фінал.

65. Микола Мільчев

Учасник чотирьох Олімпіад, але саме перше вийшла для нього ідеальною. Микола Мільчев завоював в Сіднеї тоді звання олімпійського чемпіона зі стендової стрільби, вибивши 150 очок зі 150 можливих (звісно, світовий рекорд).

«Жив в олімпійському селищі з головним тренером Віктором Карасьовим у вагончику, але це не заважало налаштуватися. «150» дуже захотілося влучити після того, як я в перший день показав максимальний результат. Тоді вже з'явилася думка про світовий рекорд. Апетит, як кажуть, приходить під час їжі», - розповідав Мільчев.

Після цього він виступав ще на трьох ОІ - і був дуже близьким до другої медалі з 4-м місцем на Іграх в Ріо-2016. На цій же же Олімпіаді одеський стрілок був прапороносцем збірної України. Тоді перемогти прокляття не вдалося, але вже через п'ять років це змогла інша представниця зі стрільби.

64. Олексій Новіков

Змагання стронґменів завжди викликають ностальгію у українців за трансляціями цього виду зі середини 2000-х. Але досить довго серед українців не було спортсменів, які б зуміли поборотися за найвищі місця. Допоки не отримав свій шанс Олексій Новіков.

В 2020-му він став чемпіоном світу, в 2022-му - чемпіоном Європи. І йому всього 26 років і є сили продовжувати виступати й надалі. І бити рекорди - у серпні на турнірі в американському Лавленді він взяв вагу в 549 кілограмів в становій тязі. І це світовий рекорд.

«Я присвячую свої перемоги та рекорди нашому хороброму українському воїнству», - заявив Олексій після останньої перемоги.

63. Олег Лісогор

Досі шокує, що з таким списком перемог на чемпіонатах Європи та світу Олег Лісогор так і не зміг нічого досягти на Олімпіадах. Але знову та ж історія, що і з Андрієм Говоровим - коронної дисципліни (цього разу 50 метрів брасом) в олімпійській програмі не було.

Найближче до медалі ОІ Лісогор був 2004-го, але тоді отримав серйозну травму за 10 днів до старту. Навіть в такому стані він увійшов до фіналу 100-метрівки брасом, але там став лише 8-м. Ще й потім посварився з міністром спорту, який розпікав його за втрачену можливість.

З Лісогором є і дуже позитивні спогади (сім чемпіонств світу, 20 (!) чемпіонств Європи), так і скандали, коли його звинувачували у викраденні людини в Африці. Втім, медійно він точно був одним з найвідоміших спортсменів 2000-х.

62. Наталія Добринська

Ключова персона українського легкої атлетики кінця 2000-х. Наталія Добринська досить довго була високо в рейтингу п'ятиборства та семиборства, але до 2008-го дійсно великих турнірів не вигравала.

Але саме в Пекіні-2008 Добринська змогла взяти золоту медаль. Вона стала лідеркою після третього виду - штовхання ядра, - змогла піднятися на першу позицію з десятої. І до самого фінішу була в лідируючій групі та змогла вирвати перемогу. "Бажання стати чемпіонкою я загадувала постійно на свята, напевно, років десять, доки не стала олімпійською чемпіонкою", - розповідала Наталія.

Вона могла стати мультимедалісткою ОІ - в 2012-му на чемпіонаті світу вона виграла золото зі світовим рекордом. Але за декілька місяців до Лондону помер її чоловік і Добринська не зуміла налаштуватися на Ігри. Втім, вона й досі залишається однією з двох олімпійських чемпіонок в історії незалежної України у легкій атлетиці.

61. Марина Ткаченко

Головні досягнення українського баскетболу часів незалежності – перемога на жіночому чемпіонаті Європи 1995 року та участь в Олімпіаді в Атланті, де наші дівчата стали четвертими, прикро поступившись австралійкам у поєдинку за бронзові нагороди. Тренером тієї команди був легендарний Володимир Рижов (згодом його «Динамо» стане найтитулованішим жіночим клубом України), а головною зіркою – атакувальна захисниця Марина Ткаченко, гравчиня непересічного таланту та складного життєвого шляху.

На клубному рівні Ткаченко пограла за всі головні наші команди часів незалежності – «Динамо», запорізьку «Козачку» та столичний «Тім-Скуф» (президентом останнього був покійний чоловік Марини Ігор Ткаченко, який мав зв’язки із кримінальними структурами та був вбитий у Києві на початку 2000-х), а також встигла недовго потренувати національну збірну України. Після декількох років відпочинку у 2021-му чемпіонка Європи та олімпійська чемпіонка Барселони-1992 у складі об’єднаної команди повернулася у великий спорт у статусі президента жіночої команди «Будівельника».

***

Вже найближчими днями вийде наступна частина рейтингу - з 60-го до 41-го місць. Також читайте матеріал про місця 100-81.

А ще більше цікавого контенту, новин, бонусів та розіграшів в інстаграмі наших партнерів за посиланням.

Пишіть в коментарях власні топи найкращих спортсменів незалежності України - нам цікаво порівняти ваші результати з нашими.