Знакові турніри збірної України з хокею: переможний ЧС-2024 – важливий, але не головний в історії
Пригадуємо.
Український хокей потужно провів першу половину календарного 2024-го. Тут були і перемоги чоловічої збірної в попередній кваліфікації Олімпіади та на чемпіонаті світу у дивізіоні 1В, і промоушн жіночої збірної, і дуже обнадійливий виступ хлопців з команди U-18 – їм не вистачило лише однієї шайби для того, щоб вийти у топдивізіон по своєму віку.
Tribuna.com разом із титульним спонсором національної збірної компанією FAVBET з’ясовує, де ці успіхи знаходяться в історичному контексті – згадуючи найбільш знакові турніри українського хокею за час незалежності.
ЧС-1999 у топдивізіоні
Результат: 3 поразки у 3 матчах фінального турніру, 14 місце
Найкращий бомбардир збірної на турнірі: Сергій Климентьєв (одна шайба та одна результативна передача у трьох матчах)
Це зараз система дивізіонів національних збірних в IIHF чітка і зрозуміла: виграєш свій і підвищуєшся у класі, стаєш останнім – вилітаєш у нижчий за статусом. Наприкінці 20 сторіччя все було значно складніше – для того, щоб вперше зіграти на найбільшій хокейній сцені світу, збірній України знадобилося виграти не лише другий дивізіон (аналог сучасного 1А) з бездоганними сімома перемогами у семи матчах, а й перехідний турнір, що проводився посеред клубного сезону, за участі потенційних претендентів на промоушн та аутсайдерів топдивізіону.
Команді, якою тоді керував Анатолій Богданов, це вдалося – перше місце у пулі зі Словенією, Німеччиною та Францію і п’ять з шести можливих турнірних очок (за перемогу тоді нараховувались два бали). Єдина втрата – нічия з господарями кваліфікації словенцями в заключний ігровий день, коли вже було зрозуміло, що нижче бажаної другої сходинки Україна не опуститься за будь-яких умов.
Сама ж фінальна частина вийшла складною: три поразки в основний час від дуже сильних суперників (найближчою була гра з майбутніми чемпіонами світу фінами, у якій збірна України поступилась з рахунком 1:3) і тільки три закинуті шайби – за авторством Климентьєва, Віталія Литвиненка та Олега Сінькова. Однак знаковість ЧС-1999 в іншому – він відкрив найуспішнішу епоху в історії українського хокею, коли збірна дев’ять років поспіль грала виключно в еліті.
Олімпіада-2002
Результат: 2 перемоги та 2 поразки у 4 матчах, 10 місце
Найкращі бомбардири збірної на турнірі: Валерій Ширяєв, Ігор Чибирєв, Валентин Олецький (по дві шайби та одній результативній передачі у чотирьох матчах)
Для того, щоб потрапити у Солт-Лейк Сіті, українським хокеїстам потрібно було подолати два раунди кваліфікації. Але якщо другий був достатньо простим (з восьми команд путівки у фінальний турнір отримували шість, тож потрібно було просто не стати останніми у групі з чотирьох збірних), то перший перетворився на справжню драму.
Після трьох ігрових днів олімпійського відбору у Таллінні три збірні – Україна, Естонія та Казахстан, – набрали однакову кількість очок (це стало можливим завдяки сенсаційній перемозі естонців над казахами), і для того, щоб визначити одного-єдиного переможця, довелося рахувати різницю закинутих та пропущених шайб у потрійній закрутці. Найкращою вона виявилась в української збірної, і наші хокеїсти пройшли далі – навіть попри поразку з рахунком 3:5 від головних конкурентів казахів в очному двобої.
У фінальному турнірі Олімпіади збірній трохи не пощастило: у стартовому поєдинку попереднього раунду з білорусами не вдалося втримати нічийний рахунок (пропустили вирішальну шайбу в середині третього періоду у подвійній меншості), тому навіть яскравих перемог над Швейцарією та Францією не вистачило, щоб увійти у вісімку найкращих та зіграти в плей-оф. Але й підсумкове десяте місце на першому та поки що єдиному олімпійському турнірі збірної України зараз виглядає як неймовірне досягнення.
Проте у 2002-му цей результат сприймався трохи інакше. З одного боку, збірна мала безумовно найкращий склад у власній історії, а з іншого – не могла розраховувати на всіх зіркових українських хокеїстів у всіх матчах Ігор. Дмитро Христич та Сергій Варламов (на той час – основний гравець «Сент-Луїса» в НХЛ) виходили на лід лише у двох поєдинках, Руслан Федотенко (за два роки він принесе «Тампі» Кубок Стенлі дублем у сьомому матчі фінальної серії з «Калгарі») – взагалі тільки в одному. І ось це «як би воно було, якби…» ще тривалий час залишалось із вболівальниками – бо у підсумку якраз білоруси стали головною сенсацією американських Ігор, дійшовши аж до півфіналу.
ЧС-2002 у топдивізіоні
Результат: 2 перемоги, 1 нічия та 3 поразки у 6 матчах, 9 місце
Найкращий бомбардир збірної на турнірі: Вадим Шахрайчук (чотири шайби та одна результативна передача у шести матчах)
За кілька місяців вже не настільки зірковий, як на Олімпіаді (без Федотенка, Варламова та Олексія Понікаровського), але все одно якісний склад української збірної досяг найкращого результату команди на чемпіонатах світу в елітному дивізіоні – для того, щоб вийти в плей-оф, не вистачило одного набраного балу.
Найбільш реальною можливістю здобути його була гра попереднього раунду зі Словаччиною, у якій команда знову-ж таки Богданова поступилася з рахунком 4:5 – не програй Україна той матч, і за межами фінальної вісімки залишилась би не наша збірна, а росіяни, з якими вдалося зіграти внічию 3:3 (тоді нічиї ще допускалися – до практики овертаймів в кожному поєдинку на своїх турнірах IIHF прийде лише в 2007-му). Але то був словацький рік: надпотужна команда з Петером Бондрою, Мирославом Шатаном, Любомиром Вишновським та купою інших зірок у підсумку взяла своє перше і все ще єдине золото ЧС, здолавши в плей-оф почергово канадців, шведів та росіян.
Після ЧС-2002 збірна України ще тричі виходила з попереднього раунду світової першості в основний, але жодного разу не була настільки близькою до плей-оф, як на турнірі у Швеції. У 2007-му цього зробити не вдалося (у вирішальному матчі програли данцям з рахунком 3:4, пропустивши тричі за перші 13 хвилин), а у раунді за виживання латвійці та австрійці виявилися значно сильнішими (поразки 0:5 та 4:8 відповідно). Україна вилетіла в перший дивізіон з останнього в еліті 16-го місця, і більше на топрівень не поверталась.
ЧС-2013 у дивізіоні 1В
Результат: 5 перемог у 5 матчах, 1 місце і підвищення у класі
Найкращі бомбардири збірної на турнірі: Олег Тимченко (п’ять шайб та п’ять результативних передач у п’яти матчах) та Олег Шафаренко (дві шайби та вісім результативних передач у п’яти матчах)
Чемпіонати світу у першому дивізіоні Україна проводила загалом тричі, але саме турнір 2013 року був тим, що в момент його проведення сприймався як новий старт. Донецьк щойно приймав футбольне Євро, планував будувати велику арену під домашній Євробаскет-2015 (він так і не стався) і загалом націлювався стати новим центром тяжіння в нашому хокеї – не лише на клубному рівні, але як місце проведення матчів національної команди також.
Ну і сама світова першість давала певну надію. За рік до того збірна неймовірно прикрим чином вилетіла з дивізіону 1А, мінімально програвши два матчі в основний час (4:5 з Австрією та 2:3 зі Словенією у матчі, де Україна двічі вела у рахунку), а ще одну поразку отримавши в овертаймі (3:4 від британців). Повернутися вдалося з першої спроби – з гарним камбеком з 0:2 у матчі з поляками у заключний день чемпіонату.
Ну а далі були російська агресія на сході та окупація частин Донецької та Луганської областей, що не могли не вплинути на український спорт – і на хокей зокрема. Мрії про повернення в еліту довелось відкласти на невизначений термін: якщо у 2014-му збірній ще вдалося зберегти прописку в 1А завдяки перемогам над угорцями та корейцями, то дві наступні спроби зіграти на цьому рівні для українських хокеїстів завершувались пониженням у класі. Хронологічно останнє трапилось в 2017-му у Києві – навіть фактор власного льоду та статус організатора першості не допомогли здобути бодай одну перемогу.
ЧС-2024 у дивізіоні 1В
Результат: 5 перемог у 5 матчах, 1 місце і підвищення у класі
Найкращий бомбардир збірної на турнірі: Олександр Пересунько (п’ять шайб та шість результативних передач у п’яти матчах)
Здавалося б, нове повернення в 1А не мало б ставати надскладним завданням – але чекати на нього довелось довгих сім років. Більше того, в якийсь момент середовище в українському хокеї стало настільки токсичним, що збірна ледь взагалі не вилетіла у другий дивізіон: чвари функціонерів, експерименти над внутрішнім чемпіонатом та неможливість зібрати оптимальний склад на великий турнір ледь не призвели до фіаско на чемпіонатах 2018 та 2019 років, де Україна зберігала прописку в дивізіоні 1В лише у заключні дні першості – та й то не завдяки власним перемогам, а через сприятливі результати в інших поєдинках.
Втім, за ці сім років в Україні і за кордоном виросло нове покоління хокеїстів – за два останніх ЧС у дивізіоні 1В збірна суттєво оновилась та омолодилась і впевнено виграла світову першість у Литві зі складом з середнім віком у 24,5 роки. В актуальної української команди є купа простору для прогресу: звісно, не варто сподіватись, що збірна легко проскочить 1А та швидко повернеться в еліту, але принаймні закріпитися на цьому рівні і за два-три роки почати реально претендувати на повернення у топдивізіон їй, як здається, цілком до снаги.
Максимально цікавим у цьому контексті має буди серпневий фінал олімпійської кваліфікації – там Україна зіграє проти бронзових призерів ЧС-2023 в еліті латвійців, збірної Франції, що з 2008 року беззмінно грає у топдивізіоні, та команди Словенії, що здобула промоушн в еліту вже на наступний сезон. Ці матчі покажуть, де наша збірна знаходиться зараз відносно до міцних середняків світового хокею, і що має робити для того, щоб перемагати їх не в окремо взятих зустрічах (як це було із поляками в прекваліфаєрі у лютому), а на більш-менш системній основі.
