Баскетбольна збірна відкриває новий цикл: хто приїхав, хто – ні, і що потрібно, щоб відібратись на Євро-2025
Перший матч зі Словенією – вже 22 лютого.
Минулорічна попередня кваліфікація на Олімпіаду стала для баскетбольної збірної України змаганням транзитним. У 2023-му в національної команди змінився головний тренер (замість Айнарса Багатскіса прийшов Віталій Степановський), велика кількість ключових гравців не змогла приєднатись до команди через травми чи особисті причини, суперники мали значний обсяг НБА-таланту – тож великих очікувань від стамбульського турніру не було.
Україна здолала тих опонентів, кого мала перегравати (Болгарію та Ісландію), програла ті матчі, де була очевидно слабшою (Туреччині з Шенгюном і Юртсевеном та Хорватії з тріо Шарич – Зубач – Хезонья), але базові завдання виконала. Виглядала загалом пристойно в усіх зустрічах літа-2023, окрім найпершого товарняка з Литвою, та познайомилась з новим керманичем і його правилами. Чогось значно більшого минулого серпня від збірної ніхто й не вимагав.
Зараз, у лютому 2024-го, все змінюється – збірна відкриває свій новий цикл, перший під керівництвом Степановського (Євробаскет-2025, чемпіонат світу 2027 року у Катарі та Олімпіада-2028), і на перший план виходить результат. Ані Багатскісу, ані Євгену Мурзіну у циклах попередніх не вдалося повторити епохальні досягнення Майка Фрателло – чвертьфінал чемпіонату Європи та потрапляння на світову першість. Чи впорається багаторічний тренер «Хіміка» краще за них?
Tribuna.com разом із компанією FAVBET розповідають усе найважливіше, що потрібно знати про відбір на Євробаскет-2025 – і національну команду України, яка стартує у ньому вже найближчими днями.
ФІБА та Євроліга нарешті домовились – представники топових європейських клубів зіграють за збірні посеред сезону. Це погана новина для України
Попередні вісім років європейський баскетбол жив в умовах конфлікту між двома його головними акторами – ФІБА та Euroleague Basketball, комерційною організацією, що проводить два головних міжнародних клубних змагання по цей бік Атлантики, Євролігу та Єврокубок. Переказувати його перебіг та ключові події – довга та загалом марна справа, але національні збірні тривалий час були його ледь не головним об’єктом.
ФІБА хотіла як у футболі – щоб національні команди збирались не лише влітку, як це практикувалося раніше, а грали офіційні матчі у декількох вікнах впродовж клубного сезону. Євроліга хотіла заробляти гроші – радикально змінювала формат турніру (зараз це регулярний чемпіонат на 34 тури, чвертьфінальні серії плей-оф до трьох перемог та фінал чотирьох – на додачу до внутрішніх чемпіонатів) та займала усі можливі і неможливі слоти для ігор. У підсумку сторони тривалий час не могли домовитись про спільний календар: клуби Євроліги, а це усі топи від «Реала» до «Маккабі» Тель-Авів, мали право не відпускати гравців у збірні посеред сезону, і регулярно ним користались.
У попередніх циклах це призводило до дивних результатів – словенці у статусі чинних чемпіонів Європи не вийшли на чемпіонат світу 2019 року, бо відіграли майже всю кваліфікацію другим складом, а Латвія, п’ята команда ЧС-2023, примудрилася не відібратись на Євробаскет 2022 року. Невідомо, скільки б протистояння ФІБА та Євроліги тривало далі, але в якийсь момент у конфлікт втрутилась НБА – вже десь півтора роки керівництво найсильнішої баскетбольної ліги світу на чолі із комісаром Адамом Сільвером обережно та не завжди публічно, але схиляє європейців до продуктивних перемовин. Перший результат побачимо якраз у лютому 2024-го: гравці з Євроліги вперше з моменту переходу ФІБА на актуальний календар турнірів (а трапилось це перед початком відбору на Євробаскет-2017) масово приїдуть у свої національні команди.
Саме по собі для України це нічого не означає: жодного баскетболіста в Євролізі у нас зараз немає (останнім був Артем Пустовий, який з 2018-го по 2021-й виступав за «Барселону»), і вони навряд чи з’являться найближчим часом – хіба що Святослав Михайлюк, яким влітку 2023-го предметно цікавились грецькі гранди «Панатінаїкос» та «Олімпіакос», у якийсь момент все ж вирішить залишити НБА. Але наші головні суперники отримали суттєве підсилення – до словенців, наприклад, приєднається натуралізований американський центровий Майк Тобі, а Ізраїль отримає повний доступ до пулу гравців «Маккабі» на чолі із бігменом Романом Соркіним та найкращого молодого гравця минулого сезону Євроліги Яма Мадара з «Фенербахче».
Тож відбір навіть на чемпіонат Європи, куди проходять 24 команди, стане для української збірної складнішим – хоч він не був легким і у попередніх циклах. Найдраматичніше було перед Євробаскетом 2017 року: тоді наша команда забрала останнє прохідне на континентальну першість місце за різницею набраних та пропущених очок.
Із жеребом Україні пощастило – з нашої групи на чемпіонат Європи вийдуть три команди
Формат відбору на Євробаскет-2025, на перший погляд, дуже простий. 32 збірні поділені на вісім груп по чотири команди у кожній, три найкращі з яких за підсумками шести матчів у трьох міжнародних вікнах (лютий та листопад 2024-го і лютий 2025-го) вийдуть у фінальну частину. Але є нюанс: у кваліфікації, так би мовити поза конкурсом, візьмуть участь й чотири команди країн, які прийматимуть чемпіонат Європи – це збірні Латвії, Фінляндії, Польщі та Кіпру. Вони проходять далі автоматично, незалежно від підсумкового місця – тож реально у чотирьох квартетах з восьми розігруватимуться лише дві путівки.
Для України у цьому контексті було важливо не отримати команду Кіпру з останнього кошика. У такому випадку для потрапляння на чемпіонат Європи обов’язково було б випереджати не лише відверто слабких острів’ян (вони – у кінці першої сотні світового рейтингу ФІБА, де наша збірна, для порівняння, 35-та), а й ще якогось куди більш пристойного опонента. Із цим пощастило – найгірший жереб випав французам, хорватам та боснійцям, і хтось з них точно пропустить Євробаскет. Збірна ж України потрапила у звичайну групу без суперників-господарів: разом з командами Ізраїлю, Словенії та Португалії.
Це, звісно, не найлегший пул з можливих, але грати реально з усіма. Календар відбору на чемпіонат Європи складений таким чином, що Лука Дончич не зіграє за словенців жодного матчу – і навіть із головним топом групи цілком можна буде конкурувати. Втім, потрібно пам’ятати й те, що у Ізраїлю зараз одна з найкращих та найефективніших молодіжних програм у всьому європейському баскетболі (грали у фіналах чотирьох з останніх п’яти Євробаскетів U-20 у топдивізіоні, двічі взявши золото), та й португальці потроху рухаються вперед і вже не є відвертими аутсайдерами у змаганнях збірних. Минулої осені у цьому переконалась наша жіноча національна команда, без варіантів програвши дівчатам з Португалії у своєму європейському відборі.
У Степановського – великі кадрові проблеми у передній лінії. Довелося викликати 20-річного дебютанта з чемпіонату Болгарії
Склад збірної на старті відбору не буде оптимальним. На гравців НБА Україна, як і будь-яка інша збірна, посеред клубного сезону розраховувати не може (мінус Михайлюк та Олексій Лень), на представників американського студентського чемпіонату NCAA – також (мінус Максим Шульга, який ще не дебютував за національну команду, але рано чи пізно має – він був лідером молодіжки Степановського у 2022-му і помітно додав за подальші півтора роки), та й Дмитра Скапінцева з фарму «Нью-Йорк Нікс» навряд чи варто було чекати у національній команді тут і зараз. Так, теоретично отримати баскетболіста з Ліги розвитку можливо навіть всередині сезону, але єдиний такий випадок в історії української збірної завершився майже трагічно. У листопаді 2018-го Олександр Кобець приїхав до національної команди з фарму «Вашингтон Візардс» – і порвав хрести у грі відбору на ЧС-2019 проти Словенії, що у підсумку позбавило його шансів закріпитися у Сполучених Штатах.
Іссуфа Санона з «Прометея» Степановський вирішив не викликати з власної ініціативи – неоднозначне рішення, яке ми розбирали окремим матеріалом, але як людина, що першочергово відповідатиме за результат, головний тренер збірної мав на нього право. І все ніби виглядало непогано: наприклад, цікаво було б подивитися у збірній на Костянтина Анікієнка, колишнього проспекта «Будівельника», який не реалізував себе у молоді роки у повній мірі, але ближче до 30 радикально змінив власну гру, щоб залишатись актуальним у сучасному баскетболі, і, маючи 218 сантиметрів зросту, забиває 36% триочкових на клубному рівні. Але в останній момент виникла ціла низка обставин, що суттєво послабили національну команду.
Скапінцев зрештою не доїхав через пошкодження – його турбує коліно. Чинний MVP Суперліги і єдиний представник українського чемпіонату у розширеній заявці, Володимир Конєв з «Дніпра», травмувався – не грає у баскетбол від початку лютого. В Анікієнка теж виникли проблеми зі здоров’ям, а Володимира Геруна з японського чемпіонату в останній момент вирішили не турбувати: у попередньому списку збірників він був, але логістичні проблеми переважили.
Враховуючи, що практично усі ці гравці – представники передньої лінії, вибір виконавців на четвертій та п’ятій позиціях у Степановського скоротився до Пустового, В’ячеслава Петрова та В’ячеслава Боброва, якого останнім часом і у збірній, і у клубах тренери регулярно ставили на позицію центрового у легких п’ятірках. Тому в останній момент у національній команді з’явився єдиний у цьому вікні абсолютний дебютант Богдан Бринюк.
З одного боку, дуже неочікуваний, бо йому всього 20 років, та й статистику у чемпіонаті Болгарії він має достатньо скромну (4,3 очка та 3,9 підбирання за 15 хвилин ігрового часу). З іншого, цілком логічний – вихованець маріупольського баскетболу був стартером на позиції центрового у двох попередніх версіях молодіжної збірної, працював у різних вікових групах і зі Степановським, і з його асистентом Артемом Сліпенчуком, та й більш цікавих варіантів, відверто кажучи, не було. В’ячеслав Кравцов ще фактично не грав після важкої травми, отриманої у збірній минулого літа, Сергій Загреба з «Дніпра» (ледь не єдиний гравець із Суперліги, що і за антропометрією, і за досвідом теоретично міг би закрити хвилини центрового у збірній тут і зараз) теж давно і серйозно травмований – тож ідея підтягнути молодь не виглядає такою вже і поганою.
Але передня лінія української збірної все одно виглядає достатньо експериментальною – і не дуже глибокою. Тож не дивуйтесь, наприклад, великим хвилинам Андрія Войналовича (який, до речі, теж ризикував пропустити вікно збірних через травму, але встиг відновитись) на позиції важкого форварда чи Боброва у ролі центра: усі ці ситуації Степановський якраз і награвав у попередній кваліфікації Олімпіади, де опцій у нього було не більше. А, може, навіть і менше, якщо згадати, що Петров, який з унікальними для наших бігменів пасовими навичками у баскетболі Степановського зазвичай дуже важливий, минулого літа травмувався у першому ж офіційному матчі.
Головний актив збірної – креативні захисники. У 21-річного Ковляра знову буде шанс показати себе
Якщо із вибором гравців у передній лінії в України негусто, то серед захисників Степановський може розраховувати майже на усіх, кого він міг викликати у збірну тут і зараз (у цьому контексті можна згадати хіба що відсутність Богдана Близнюка, який був важливим для збірної гравцем на Євробаскеті-2022, але на клубному рівні ніде не виступав з минулої весни, коли закінчився його контракт з французьким «Шоле»). Ба більше, усі ключові опції цієї збірної на м’ячі – це якраз люди Степановського. Олександр Ковляр та Ілля Сидоров – вихованці «Хіміка» і саме під керівництвом нинішнього головного тренера збірної розпочинали свою дорослу кар’єру, а Віталій Зотов грав у нього і в Южному, і у румунській «Крайові». А на момент звільнення українського фахівця з клубу місяць тому взагалі був найкращим бомбардиром місцевого чемпіонату.
Усі ці гравці – однаково креативні, але різні за своїм профайлом. Сидоров (варто сказати, що він пропустив останні клубні матчі перед міжнародним вікном через пошкодження, і чи готовий він грати зараз на 100%, невідомо) – у першу чергу скорер, який добре створює собі можливості для кидка і зазвичай є дуже продуктивним як шостий гравець, змінюючи гру виходами із лави запасних. Зотов – плеймейкер, який класно взаємодіє із великими у пік-н-рольному нападі і може довести у потрібну точку передачу будь-якої складності. Але на дистанції найцікавіша опція, безумовно, це Ковляр – 21-річний хлопець, який колись цілком може стати головною зіркою нашого баскетболу і топовим захисником, який вмітиме робити на майданчику абсолютно все.
В Олександра бували різні матчі та турніри у збірних: на своєму випускному чемпіонаті Європи U-20 під керівництвом Степановського він провалився, а в олімпійській кваліфікації не був стабільним. Іноді його гра була справді впевненою і лідерською, іноді він зациклював напад збірної на собі, роблячи погані кидки та прикрі втрати – але, знову ж таки, йдеться про всього лише 21-річного гравця. Ковляр прогресує на клубному рівні: після непоганого минулого сезону за естонський «Калев» (дісталися півфіналу Кубка Європи ФІБА) захисник перейшов у топовий іспанський чемпіонат і отримує там не дуже великі, проте цілком конкурентні хвилини.
З одного боку, його «Обрадойро» – один із аутсайдерів, що веде боротьбу за виживання у топдивізіоні і прямо зараз намагається підсилитись ветеранами, у тому числі й на першій позиції, заради збереження прописки. З іншого – це клуб системний, який у схожому режимі живе вже півтора десятиріччя: в плей-оф востаннє грав у далекому 2013-му, але завжди рятував свою прописку в еліті. І пошук молодих талантів на неочевидних ринках є одним з постійних елементів його стратегії – зараз поруч із Ковляром грає, наприклад, 22-річний литовський збірник Марек Блажевич, а колись галісійці відкрили європейський баскетбол для Пустового, який за три сезони в «Обрадойро» пройшов від чотирьох очок в середньому за матч до запрошення у «Барселону» (і влітку 2023-го повернувся у клуб вже досвідченим ветераном).
Для іспанського клубу Ковляр – проект на довгострокову перспективу, тому й ситуації у нього впродовж сезону бували різні: українець міг закинути 15 очок у кошик «Барселони» чи 13 чинним чемпіонам Єврокубка з «Гран-Канарії», а міг отримати сім хвилин за матч зі значно простішим суперником типу «Мурсії». У збірній все буде інакше. Навряд чи Олександр знову гратиме під 35 хвилин в середньому за матч, як це було в олімпійському прекваліфаєрі, але довіру Степановського він має повну. Як і шанси стати взагалі одним із головних баскетболістів національної команди у новому циклі.
Початок відбору складний – виїзд до Словенії. Там збірна зіграла свій ледь не найгірший матч із Багатскісом
У першому з трьох вікон відбору на Євробаскет-2025 Україна не гратиме з Ізраїлем – розпочне цикл виїзним поєдинком проти словенців, а потім у Ризі (латвійська столиця приймає усі наші національні команди після початку повномасштабного вторгнення РФ) у номінально домашній зустрічі зіграє з португальцями.
Словенія зібрала на лютневе вікно хороший склад – усі ключові помічники Дончича, знайомі по чемпіонатах Європи та світу (Тобі, Яка Блажич, Клемен Препелич, Алексій Николич), на місці. Але загалом кадрова ситуація у них теж не найкраща: щоб доповнити групу лідерів та сформувати повноцінну заявку, тренерському штабу Александара Секулича довелось згадувати про Міху Лапорника із другого дивізіону чемпіонату Іспанії і загалом кликати чимало неперевірених молодих гравців. Хоча серед них є й дійсно перспективні – наприклад, на рік старший за Ковляра плеймейкер німецької «Альби» (це теж команда Євроліги) Жига Самар, який має відверто поганенький кидок, але класно працює із м’ячем.
У відборі на попередній чемпіонат Європи Україна теж грала зі словенцями – і виїзний матч став одним з найгірших для команди під керівництвом Айнарса Багатскіса. Все було вирішено вже на перших хвилинах (тоді не впорались, у першу чергу, із Блажичем, який зробив 23+10), а у середині другої чверті різниця в рахунку взагалі сягала 30 очок. Втім, і Степановський, який тоді був асистентом латвійця, і ледь не половина актуальної заявки збірної мають пам’ятати цей досвід осені 2020-го – і зробити усе, щоб його не повторити.
Португалія – темна конячка групи, від якої не слід очікувати топових результатів, однак і зовсім вже недооцінювати теж не варто. У цієї збірної є натуралізований форвард Траванте Вільямс, який зараз грає за іспанську «Манресу» (середняк топдивізіону, що веде боротьбу за плей-оф і здобув вдвічі більше перемог у сезоні, ніж «Обрадойро» Ковляра та Пустового), а до того провів шість сезонів у португальському чемпіонаті. Є кілька цікавих молодих хлопців: захисник Андре Крус і бігмен Рубен Прей були лідерами різних версій молодіжок, а останній у поточному сезоні дебютував у Єврокубку за іспанський «Ховентут» і вважається проспектом щонайменше європейського масштабу.
У попередній кваліфікації чемпіонату Європи (існує і така – для команд, що не пробились у фінальну стадію відбору на світову першість) португальці виглядали дуже пристойно за власними стандартами: по два рази переграли Румунію і Кіпр, а єдиної у шести турах поразки зазнали від найкращої з можливих версій болгарської збірної – з Александаром Вєзєнковим та Коді Міллером-Макінтайром у складі (у команді, з якою Україна мала проблеми у попередній кваліфікації Олімпіади, жодного з них не було). Але що вони запропонують більш досвідченим збірним – питання із зірочкою. Особливо з огляду на те, що найвідоміший баскетболіст країни, 24-річний центровий Німаяс Кета, впевнено закріпився в основній ротації «Бостон Селтікс» у поточному сезоні і залишився в розпорядженні свого клубу НБА.
Лютневі матчі збірної України у відборі на Євробаскет-2025 транслюватимуться наживо на стрімінговій платформі ФІБА Courtside 1891 та телеканалі XSPORT.
Фото: FIBA
