«S1mple робить правильні речі, але в той же час з’являється на трансляції у Моргенштерна». v1lat – про NaVi, ізоляцію росіян та мінуси кіберспорту

Український кіберспортивний і спортивний коментатор, засновник головної кіберспортивної компанії Європи Maincast Віталій v1lat Волочай дав велике інтерв'ю українському ютуб-каналу «Ісландія».

У ньому він поділився власними поглядами на кіберспорт, думками про росіян у NaVi і детально пояснив, чому Maincast не відмовився від російськомовних трансляцій.

Про важливість заборони ігор у росії

«Зараз ігри – це один з небагатьох елементів, який все ще дає можливість простим російським дітям, підліткам виходити в реальний світ, грати з американцями, українцями і так далі.

Приблизно в квітні місяці я провів на трансляції невеличку сесію в онлайн грі, годин на п’ять, де спілкувалися з абсолютно випадковими людьми. Нам трапилося десь 15-20 росіян (можливо, це були не росіяни, але розмовляли російською мовою), з них відсотків 80-90 – абсолютно агресивні, негативно налаштовані до нас, коли чують українську, люди.

Тому зараз, як на мене, потрібно це обмежувати. Люди звідти вже настільки налаштовані, що через ігри просувають оцю ідеологію у мізки людей, з якими грають: із Литви, Білорусі, Швеції, Польщі, Америки тощо. Тож зараз було б дуже доцільно обмежити їх у цьому».

Про розмови з росіянами та їхні погляди

«Перші місяці я та мої колеги зі світу спорту та кіберспорту намагалися робити все, щоб знайти людей в росії, які створять супротив і намагатимуться зупинити цю війну зі своєї сторони. Десь через місяць я зрозумів, що це не має жодного сенсу.

Публічні люди, мої колеги з величезним впливом по всьому світу на молоду аудиторію – абсолютно нічого не роблять. Жоден росіянин з десятків тисяч людей, з якими я перетинався за всю свою кар’єру в кіберспорті, не вийшов, не виступив проти. Були спроби вийти на якийсь мітинг, але вони закінчувалися буквально за 3-4 дні.

Тому в мене повністю змінилися погляди на все: коли я спостерігаю за всім фарсом, який там відбувається – це елементарна математика. У вас є три варіанти: 10 років за мобілізацію або дезертирство, 6,5 за вбивство воєнкома або прийти сюди і вмерти на другий день. Тому, любі росіяни, для чого вам сидіти 10 років чи померти в Україні, якщо ви можете відсидіти шість, а то й чотири за хорошу поведінку, і повернутися в зовсім іншій країні?

– Як ви думаєте чому росіяни не виступають: це страх, чи вони дійсно підтримують свою країну?

– Згадаємо 1935 рік Німеччини – зростання економіки. Після Першої Світової війни ця країна відновлювалася неймовірними темпами: будівництво автобанів, заводів, військова промисловість. Цих людей я ще можу зрозуміти – так, були питання щодо ідеології, але ти бачиш, що країна розвивається, ти можеш вірити в свого лідера.

Тепер переносимося в 2020-й до росії. За рік вмирає величезна кількість дітей, які тонуть просто в нужниках. У країні немає доріг, все розкрадається, розслідування ідуть наліво і направо, шалені санкції, узагалі нічого не виробляється, окрім того, що викопується з-під землі – і все одно є сліпа віра в керівництво країни, в те, що все робиться правильно.

Чому це виникає? Тому що виховали не одне і не два покоління тупих людей. Державна політика була спрямована на те, щоб виховувати це покоління. Зараз там виросли люди, у яких вже навіть батьки думають не про себе, не про свій добробут, а про те, щоб бути «великой державой».

Напевно, для того щоб зрозуміти росіян, треба самому бути росіянином. Без цього ми не зрозуміємо, чому там ця «рабська» натура. Тобі сказали «бери автомат і йди вмирай» – ти береш і йдеш вмирати. Я не знаю, чому так, але коли це і бідні, і багаті, і середній клас – напевне, це виховання, це стан нації.

– Чому росіяни тікають саме зараз, чому не 24 лютого?

– Я думаю, переважно вони підтримують свою державу, все, що планує їхня влада, у тому числі війну. Єдине, що вони не підтримують – це себе у цій війні. Коли почалася війна – 1-2 дні і в росії все стало окей. Люди посміхаються, у них нормальне життя, їм абсолютно не цікаво, що за їхні податки руйнують міста, вбивають і ґвалтують людей в Україні.

Але от коли до тебе доходить питання. У тому числі – до двох моїх колег, дуже медійних людей, які просто мовчали весь цей час. Вони нормально працювали, робили свою роботу – війна в Україні для них не існувала. Нещодавно вони обоє одночасно з’явилися в чудовому місті Алмати. І все одно мовчать, навіть уже не будучи в країні. Тому у мене дуже просте розуміння, що 95% росіян підтримує війну, але дуже не підтримує себе на цій війні.

Для них це відеогра. Але проблема в тому, що у відеогрі є така штука як респаун: коли тобі прилітає граната в голову – ти знову з’являєшся і продовжуєш свою місію. У реальному житті воно трішечки не так, і хоча б це вони розуміють, намагаються тікати. У мене завжди було інше питання: чому за тиждень втекли 450 тисяч – вийдіть 450 тисяч на вулиці, ви ж перевернете будь-який режим».

Про визнання кіберспорту спортом

«По всьому світу багато років йде величезна акція, щоб кіберспорт визнали спортом. В Україні він колись був визнаний, потім у нього цей статус забрали. На даний момент – це щось незрозуміле посередині.

– Але потрібно це зробити, на вашу думку?

– Я не думаю. Проблема в тому, що кіберспорт – це сфера розваг. Чому її називають спортом? Тому що це найбільш наближена сфера розваг до змагального елементу.

Відеоігри заміняють інші види розваг, рано чи пізно стане тим, що буде знайомим для кожного. Чи є це спортом – дуже цікаве питання. Але саме структурам, які відповідають за класичний спорт, більше потрібно, щоб кіберспорт визнали спортом.

Міжнародний олімпійський комітет і деякі класичні види спорту (такі як фехтування, бокс, боротьба) втрачають свою аудиторію щороку, тому що дивитися змагання з боротьби – це нецікаво, вони не є дуже видовищними. Якщо поглянути на минулу Олімпіаду, молодіжних видів спорту з’являється все більше – BMX, скейтбординг тощо, а менш видовищні класичні види відходять на задній план.

Саме тому міжнародному спортивному суспільству потрібно звертати увагу на цю молодь, у якої сфера розваг настільки різноманітна, що їх дуже важко заманити в класичний спорт. А якщо кіберспорт зробити частиною великого спортивного ком’юніті, то хтось з цих людей паралельно звертатиме увагу на інші види спорту. Тому я вважаю, що кіберспорту не потрібно ставати спортом, а от саме спорту дуже важливо, щоб він став його частиною».

Про мінуси кіберспорту

«У кіберспорті найбільше проблем з тим, що це майже нульова фізична активність – якщо ми говоримо про геймінг узагалі. Якщо ми говоримо про кіберспорт високих досягнень – тисяча гравців на світ – це зовсім інша сфера. Це люди, які працюють по 12 годин на день із спеціальними фізіотерапевтами, спеціальними тренерами по фізичній підготовці і так далі. Тому що сидіти налаштованим, сконцентрованим на двадцяти тисячному стадіоні, бути готовим грати по 5 годин на день протягом тижня – це дуже важко фізично і до цього теж треба готуватися.

Тому, якщо ми говоримо про команду NaVi з Counter-Strike – з ними працює дієтолог, психолог, фізіотерапевт, у них є фізичні заняття. Але це – найвища каста кіберспорту, найелітніші клуби і гравці. Середній і низький рівень – це люди, які сидять по 15-16 годин на день, намагаючись чого досягнути, але досягають тільки одиниці.

Найбільший мінус у тому, що якщо у спорті ти не зможеш стати чемпіоном світу, у тебе залишиться здорове тіло і здоровий дух. А у кіберспорті в тебе цього, на жаль, не буде».

Про складнощі коментування кіберспорту

«Кіберспорт завжди важче коментувати, ніж спорт, тому що коли ти на спортивному матчі, ти працюєш з масивом зірок, які набагато відоміші широкому загалу. Коментуючи матчі ЛЧ, тобі не потрібно знайомити глядача з тим, хто такий Ліонель Мессі.

Більшість людей, які дивляться спорт – це цільова аудиторія, які люблять цей спорт, яким не потрібно пояснювати щоразу правила, чому цей матч важливий. У кіберспорті ситуація інша – там великий масив ігор, нових гравців і команд. Тому дуже часто доводиться знайомити глядача – чому ці хлопці з Лаоса такі популярні, чому взагалі кіберспорт в Лаосі – це те, про що потрібно говорити.

У футболі в мене буває такий матч, коли за 90 хвилин можу взагалі нічого не сказати про людей, які грають, настільки матч захопливий. У кіберспорті ти завжди маєш знайомити, і це дуже ускладнює процес».

Про співзалежність українського та російського кіберспортивного середовища

«Дуже велика проблема в тому, що з моменту зародження кіберспорту в Східній Європі (2002-2003 роки), можливість інтернету в Україні була не такою, як зараз. Для кіберспорту це дуже важливо – це річ, яка розвивається в онлайні. Щоб якісно грати, українські гравці того часу могли робити це або один з одним, або з тим, до кого було найближче підключення. Тож ми грали на серверах, до яких має доступ більшість Східної Європи – Казахстан, Білорусь, росія, країни Балтії і так далі.

У 2010-2011 роках стало набагато простіше. Для нас грати на стокгольмському сервері набагато простіше й комфортніше, ніж на московському. Але тоді це була колосальна різниця. Саме тому з тих часів зароджувалося це величезне ком’юніті, команди, які ніколи не ділилися за країнами. За всю історію дуже важко пригадати українську команду, яка складалася б виключно з українських гравців. Або в російську з 5 росіян. Це завжди були люди з різних країн, які спілкувалися російською. Тому оцей процес, запущений тоді, настільки важко розвернути, перевернути.

Найбільший плюс є в тому, що 95% українських кіберспортсменів спілкуються англійською, навіть якщо на базовому рівні. Тому за останні роки росте кількість українців, які грають з європейськими командами. Але це процес, який іде довго, і війна, як би дивно це не звучало, йому допомагає. Зараз грати з росіянами – це зашквар.

Тому по-трохи ми будемо відділятися від них. Та враховуючи цю історичну ситуацію, яка почалася тоді й не обривається, у нас досі є випадки, коли деякі українці грають в російських командах, росіяни грають в українських. Чи це зміниться? Я впевнений, що так. Питання в тому, коли саме».

Про росіян у NaVi

«Команді NaVi для того, щоб подобатися всьому українському суспільству, щоб бути правильними українським бізнесом, потрібно зібрати команду з 5 українців. Але вони приходять на турнір, де проти них грає команда Fnatic – 3 шведи 2 данці, Astralis – данець, норвежець і так далі. У цих команд немає ліміту – вони виходять на трансферний ринок і вибирають найкращого, навіть якщо це росіянин.

Наші команди не можуть його взяти, бо їх не зрозуміють – тому це вже неконкурентні умови. Ти маєш дивитися в першу чергу не на те, як він грає, а на його паспорт. Тут питання в тому, що важливіше: репутація чи високі результати, чи готові від них відмовитися вболівальники.

Не подумайте, що я виправдовую NaVi, я за те, щоб там не було росіян узагалі.

Дуже великим питанням у кіберспорті є мова. Усередині команди спілкування йде російською – тому набагато простіше додати в команду білоруса, ніж поляка. В таких іграх, які працюють на реакції, де все швидко відбувається, мова спілкування дуже важлива. В Україні є одна команда, яка спілкується українською всередині гри – всі інші роблять це російською, не дивлячись на те, що інтерв’ю вони можуть давати українською. Це велика проблема не тільки кіберспорту, а й спорту взагалі».

Про Олександра «S1mple» Костильова

«S1mple – найкращий гравець світу з Counter-Strike. Можливо, це найкращий кіберспортсмен в історії кіберспорту взагалі. Якщо порівнювати зі світом спорту, то він – це Майкл Джордан. Це людина, якій пощастило потрапити в період, коли він домінує протягом багатьох років, завдяки якій знають, що кіберспорт в Україні на високому рівні. На даний момент це ікона українського кіберспорту з точки зору гри.

Його можна порівняти зі, скажімо так, «раннім» Усиком, кінця минулого початку цього року. У нього є правильні речі, які він робить для України: донати в перші дні війни; але в той же час він з’являється на трансляції у Моргенштерна і тому подібне.

Мені здається, що не всі українські кіберспортсмени, вирощені в зросійщеному ком’юніті, є правильно навченими суспільно-політично. Люди можуть дійсно зараз не розуміти, що відбувається в Україні, в росії, що таке взагалі геополітика. Порівнювати його з Ломаченком, мабуть, було б неправильно. Порівнювати з Усиком і його заявами «Крим божий» в минулі роки – буде точніше. Але до Усика дійшло.

Я знаю, що з S1mple ведеться робота, з ним спілкуються. Буквально кілька місяців тому я їхав до Львову разом з CEO NaVi Євгеном Золотарьовим, спілкувалися на цю тему. Він говорив, що вони багато часу проводять з ним в дискусіях, багато пояснюють.

Дуже важливо, щоб окрім своїх правильних дій (донати на ЗСУ і так далі), люди також несли і правильні наративи».

Про українців у російських командах

«Я не розумію, я не знаю, що там роблять українці. Є приклад – Team Spirit: хлопець з Бучі, хлопець з Луцька, троє росіян, команда російська. Так, вона анонсувала 24 лютого, що проти війни, офіційно переїхала з росії в Белград до Сербії – окей, молодці. Але це все одно російська команда. Українці грають з росіянами, які їздять до своєї мами, тещі, отримують відзнаки від Шойгу і офіційне привітання від Володимира Володимировича на сайті кремля.

Вони грають успішно, в Бухаресті минулого року виграли $18 млн, по $3 млн хлопці забрали. Далі, для того, щоб вийти з цієї команди, потрібно відмовитися від ще однієї такої теоретичної суми. У них через місяць турнір в Сингапурі – там вони можуть виграти ще стільки ж. Зараз вони вийдуть з команди – нову знайдуть через рік, через два.

– Чи можуть вони собі поставити умову, що будуть говорити правду про війну в Україні?

– Звичайно можуть, але чомусь не говорять. Так, один з них – Ілля Молярчук (Yatoro), той що з Бучі, публікував у себе в соцмережах відео з його пограбованого будинку, у грі написав «Stand with Ukraine», аватарка прапору УПА – є такі непублічні заклики, але офіційних заяв ніде від них не чули. Чому? Я не розумію. Я з ними спілкувався, я знаю, що вони багато донатять на армію, але роблять це непублічно.

– Можливо, це політика всередині команд?

– Мені не відповіли. Ми писали офіційний лист команді, але нам не відповіли, чому хлопці не можуть говорити. Якщо це політика команди, яка базується в Сербії – то в чому проблема?»

Про важливість спорту під час війни

«На Олімпійському стадіоні у Мюнхені відбувалися змагання з легкої атлетики, стрибала Марина Бех-Романчук. Я стояв у мікст-зоні, щоб взяти у неї інтерв’ю, наша зона стояла після усіх інших. Після свого фінішу до нас, українських журналістів, Марина дійшла десь за дві години, тому що абсолютно на кожній телевізійній позиції її зупиняли і питали: «Як ви тренувалися до цього чемпіонату Європи, коли у вас в країні війна?». І вона це розповідала.

Можливість спортсменів доносити інформацію до преси, до медіа через спорт – це не те, що потрібно використовувати, а те, в що потрібно зараз вкладати багато грошей. У нас виникла така ситуація, що наші велоспортсмени просто не поїхали на чемпіонат Європи.

– Тобто ми втратили повноцінну можливість дипломатичного впливу м’якої сили на світ.

– Абсолютно правильно. Наше міністерство молоді та спорту, наш олімпійський комітет займається не знаю чим. Я не знаю, де Сергій Назарович Бубка, ніхто не знає. На перший день чемпіонату світу з легкої атлетики він з’явився на банкеті в компанії двох охоронців і наступного дня зник, може десь стрибнув. Ніхто не знає, яка в нього позиція.

У нас спорт зараз замикається і скрізь звучить фраза «війна, який спорт». Ну добрий день, що це означає? Гроші все одно виділяються, бюджет є. Гроші йдуть узагалі незрозуміло на що. Нам зараз треба об’єднатися, а в спорті навпаки, таке враження, що кожна федерація, кожен з керівників міністерства молоді та спорту намагається скористатися ситуацією».

Про «спецоперацію» проти українського спорту

«Стартував чемпіонат світу серед юніорів боксу. Українські спортсмени на перших же боях виходять і розуміють, що їх показують в титрах з нейтральним прапором, тому що керівник всесвітньої аматорської федерації боксу Кремльов – росіянин. Його найкращий друг – це очільник федерації боксу України Продвиус. Оце є реальна спецоперація. Це знищення українського спорту з самих низів.

У підсумку наші юніори були змушені знятися з чемпіонату. Ці хлопці, які приїхали туди, вже ніколи не виступлять на юніорському чемпіонаті Європи з боксу. Все, у них забрали цю можливість. І хто його знає, можливо, вони зараз приїдуть додому і махнуть рукою на бокс.

Скільки наших діточок виїхало зараз – і не вернуться. Там будуть грати у волейбол, займатися спортом. Ми ризикуємо втратити ціле покоління, п’ятнадцять років спорту. Не буде медалей на Олімпійських іграх, у нас і так їх було мало – за останні дві ОІ одне золото від Беленюка.

Це погано, це показує темпи розвитку нашого спорту, а ця «спеціальна операція» – проти спорту в тому числі, проти ідентичності, вона вибиває нас повністю. Коли ми ще й самі собі руйнуємо можливість вилізати з цієї проблеми, самі робимо все, щоб наші велосипедисти не поїхали на чемпіонат Європи.

Це мене ще більше заганяє в повне нерозуміння того, чому в нас у спортивному керівництві держави постійно такий треш. Чому у нас досі президентом федерації стрільби з лука є Нестор Шуфрич, чи ще хтось. Те, що у нас спорт політизований в Україні – це факт. Те, що в нас більшість федерацій використовуються політиками для того, щоб відбілювати своє ім’я – це також факт.

Потрібно якось рухати це з мертвої точки. Ось це радянське керівництво, радянські «легенди спорту» – вони ні до чого не приведуть».

Про російськомовні трансляції Maincast

«Медіа кіберспорту відрізняється від класичного спорту тим, що права на трансляцію в спорті продаються на країну, а в кіберспорті – на мову. Maincast з 2018 року є правовласником трансляцій російською найбільших турнірів з кіберспорту до 2027-го. Ми у дуже серйозному тендері перемогли двох наших конкурентів з росії, нам належать права на російську та українську. Тому на даний момент всі трансляції відбуваються двома мовами.

Чому ми не відмовляємося від російської? Тому що як тільки ми це зробимо, це дасть можливість відродитися нашим конкурентам, російським кіберспортивним студіям, одна з яких фактично закрилась, а інша доживає своє останнє на росії. Ми забрали у них права, їм немає чим зараз займатися. Якщо ми відмовимося від прав, то фактично дамо можливість перезапустити кіберспортивний медіабізнес на росії.

90% російських глядачів кіберспорту приходять дивитися трансляції до нас. Так, вони там постійно бачать рекламу донатів на ЗСУ, але в них немає альтернативи. І ми відносимося до цього як до можливості доносити правильний контент. У нас немає цензури, ми називаємо усе своїми словами, росію – країною-терористом, і ми не боїмося цього.

У них немає альтернативи, вони змушені приходити на трансляції української студії. Поки що ми не хочемо від цього відмовлятися, хоча воно не приносить нам жодної користі. Ми не отримуємо ніяких грошей від російських глядачів, бо компанія Twitch і YouTube не монетизує їхні перегляди. Поки від прав не відмовляємося, але скажу чесно, більше часу присвячуємо тому, щоб розвивати якість українськомовних трансляцій».

***

Повна версія інтерв'ю на ютуб каналі «ISLND TV»:

Фото: hltv