Боксер, що не пустив Тайсона на Олімпіаду та змусив Д'Амато напасти на чиновника
Майк казав, що він міг бути у Залі слави боксу.
14 лютого 1987-го Евандер Холіфілд провів перший захист чемпіона світу WBA у крузервейті. Його опонентом став Генрі Тіллман – боксер, який не пустив Майка Тайсона на Олімпіаду-1984.
І через перемоги якого над Майком Кас Д'Амато спробував вдарити одного з олімпійських чиновників.
Тіллман двічі побив Тайсона в аматорах. А потім виграв Олімпіаду
У 1984-му Генрі Тіллман остаточно затверджувався у статусі першого номера олімпійської збірної США перед домашньою Олімпіадою у Лос-Анджелесі. Заважав тільки Майк Тайсон.
Фірмовий запал та натиск юного Тайсона вражав. Суперники часто не витримували – або програвали достроково, або навіть не виходили на поєдинок.
Проте Тіллман не ламався. Генрі беззупинно використовував джеб, пересувався рингом та намагався триматись на дистанції. Вдавалось не завжди – у першому їхньому поєдинку Тайсон таки наздогнав габаритного та рухливого опонента, закінчивши бій достроково.
Але у вирішальних двох поєдинках Майк все ж програв – рішеннями суддів.
«Я ненавидів ці аматорські поєдинки. «Ми тут боксери», — говорили ці начинені опудала. «Сер, я боєць. Моя мета — боротися», — відповідав я.
Весь аматорський боксерський клуб ненавидів мене. Їм не подобалася моя зухвала браунсвільська поведінка. Я поводився пристойно, але однаково було видно, як із мене виривається нью-йоркський бунтівник.
І якщо мене вони просто не любили, то Каса зневажали. Він міг бути настільки надмірним, що інколи ставив мене в скрутне становище. Я ніколи не давав йому знати про це, але я завжди стояв там та слухав, як він свариться з цими хлопцями, але мені було занадто ніяково від того, як він із ними розмовляв.
Він був дуже мстивий і завжди жадав помсти. Він не міг жити без ворогів, тож створював їх собі власними руками. Іноді я собі думав: «Чорт забирай, чому мені не дістався якийсь неконфліктний білий хлопець?», – згадував той період кар'єри Тайсон у своїй автобіографії.
Після тої самої дострокової перемоги, Майк програв Тіллману двічі за два місяці – у червні та липні 1984-го. Друга поразка остаточно розпалила ворожнечу.
Герман Козелл з АВС, який заявляв, що Генрі переміг у другому поєдинку, був упевнений, що Майк мав перемагати у третьому. Але найбільше лютував тренер Тайсона Кас Д'Амато. Він навіть спробував вдарити одного з олімпійських чиновників США – тренера ледь вдалось втримати.
«Уся річ була в тім, що Каса обдурили і позбавили його слави. До недавнього часу я навіть не знав, що Кас послав нашого друга, на ім'я Марк, який працював на ФБР, до американської прокуратури в Олбані для розслідування рішень на користь Тіллмана», – розповідав Майк в автобіографії.
Тайсон теж лютував. Він викинув нагороди за поєдинки проти Тіллмана і не поїхав на Олімпіаду, але все одно потрапив до Олімпійського кемпу. Туди його відправив Д'Амато для практики.
Разом з цим, як показав результат, Тіллман все ж не дарма взяв участь у головному боксерському турнірі серед аматорів. Генрі провів чотири поєдинки: достроково розбив спортсменів з Індії та Тонга, а у півфіналі та фіналі одностайними рішеннями розібрався з італійцем та канадцем відповідно. Золото у категорії до 91 кілограми.
На одну категорію нижче, до 81 кг, бронзу завоював Евандер Холіфілд.
Холіфілд і Тіллман зустрілись на День закоханих. Але жодної любові від Евандера старий товариш не отримав
Холіфілд у крузервейті – суцільна потужність. У 1987-му він мав рекорд 13-0 та тільки-но завоював чемпіонський титул WBA у 15-раундовому махачі проти Каві. Один з найкращих поєдинків в історії крузервейту.
Після Каві Холіфілд провів нетитульний бій, розмазавши Майка Бразерса за три раунди. А потім вийшов на старого знайомого.
Евандер ніколи не конфліктував з Тіллманом. Вони довго тренувались разом, були членами однієї збірної. Але у ринзі чемпіон взявся до справи одразу.
У другому раунді Холіфілд таки зачепив мобільного опонента лівим боковим – перший нокдаун. І після цього вже не відпустив. Евандер атакував без зупинки, відбивав тулуб, а у сьомому раунді відправив опонента тричі в нокдаун. У поєдинку діяло правило трьох нокдаунів, то ж рефері моментально зупинив зустріч.
Але Тіллман не виглядав, як спортсмен, який був сильно проти.
Тайсон взяв реванш у Тіллмана – після першої поразки в профі. Але не хотів сильно травмувати Генрі
Тіллман повернувся через чотири місяці після тої поразки достроковою перемогою. Через рік зустрівся із канадійцем Вінні де Віттом – боксером, якого переміг у фіналі Олімпіади-1984. Цього разу Генрі програв – рішенням суддів.
А у 1990-му, після серії з трьох перемог, дав черговий реванш і Майку Тайсону.
Бій відбувся у Лас-Вегасі і став поверненням Майка після першої поразки в кар'єрі в бою проти Джеймса Дагласа. Тайсон переживав через поразку, зустрівся зі старими друзями, які запевнили його, що поразка – не кінець, а лиш частина шляху.
Але головні слова для повернення Тайсона сказав ексчемпіон світу Еміль Гріффіт: «Я знаю, що великий Майк Тайсон не дозволить чомусь подібному збентежити його душу».
«Ох, блін. Ці кілька слів повністю змінили мою думку про себе і моє повернення. Хіба це не божевілля? Ці кілька слів допомогли мені забути про втрату і знову думати про себе, як про чемпіона. Тільки-но він це сказав, як я став сам собою», – розповідав Майк.
Тайсон отримав нового тренера, Річі Джачетті, та нову особливу мотивацію – у нього народився хлопчик, якого Майк назвав Д'Амато.
В андеркарді Форман за два раунди розбивав Адлісона Родрігеса, а Майк у цей час нервував: «Я мав боротись з хлопцем, який переміг мене колись в аматорах. Чудова історія для повернення. Якщо він програє – я воскресну».
І Генрі програв. Тіллман намагався діяти класично – відпрацьовувати з дистанції, бути мобільним і в'язати опонента при зближенні. Це працювало до останніх двадцяти секунд поєдинку. А потім Майк влучив правою.
«На самому початку бою я отримав від нього важкий удар правою, і це мене нітрохи не збентежило. Після цього я дещо зупинив його могутнім правим ударом по корпусу. А потім, нарешті, зупинив його оверхендом у скроню, коли до кінця раунду залишалося двадцять чотири секунди.
Він упав ниц на спину. Я не збирався його травмувати. Мені просто хотілося скоріше з ним покінчити. Він мені дуже подобався, і я був дуже радий, що йому добре заплатили. Тіллман був одним із цих чудових бійців, які були не достатньо впевненими в собі.
Якби він вірив у себе, то став би легендарним бійцем й опинився би в Залі Слави»
***
Тіллман повернувся і після цього. Боксував ще два роки, за які провів шість поєдинків. В останньому програв – нокаутом у сьомому раунді Террі Девісу.
Фото: Just Boxing, Imasportsphile
