Mi Vida Loca Джонні Тапіа. Вижити в автобусі, що падає з 30 метрів та щоденно боротись за життя
Творче переосмислення кар'єри автентичного чемпіона.
Примітка: цей текст заснований на житті та кар'єрі Джонні Тапіа, але не є повноцінно достовірним. Всі події, що відбуваються в ньому відбувались насправді, але діалоги та деякі зустрічі, як з Джеймі (знайдете нижче) – літератузовані додатки до оригінальної історії боксера, що з'явились для більш повноцінного розкриття головного героя.
Спекотне літо, міський автобус, прірва
Літо 1974-го, Альбукерке, США. Температура повітря понад 30 градусів Цельсія влітку тут норма, але цей день видався нестандартно задушливим. Міський автобус пробирається схилом нагору. Гудить, скрегоче, а через відкриті вікна надходить хіба легкий аромат вихлопних газів. Шкіряні сидіння прилипають до спин, а свіженький хіт Джорджа МакКрея «Rock Your Babe», що лунає з радіо, неначе не закінчиться ніколи.
- Може ви хочете води?, - звертається 7-річний хлопчик до сусідки по сидінню. Вона вагітна, а блокнот в її промок наскрізь, – Мені мама загорнула пляшку у прохолодний рушник і вона досі не гаряча.
- Дай боже тоді здоров’я, хлопче, – каже вона перед тим, як зробити ковток з протягнутої в її бік пляшки. Вода настільки прекрасна, що прибирає пелену з очей, – Як тебе звати?
- Я Джонні, мем. Джонні Тапіа. Взагалі мама каже мені не спілкуватись з чужими людьми, але не думаю, що вона була б проти, щоб я дав вам води, – посміхається малюк.
- Дякую, Джонні, тримай.
- Ой, що ви, – відмовляється він від пляшки, – Ви можете прикласти її до лоба – так буде легше. Мені тільки того й не жарко, бо я весь час тримав на ній руки. А ще мені вже скоро виходити – тоді її і заберу.
- Джонні, передай мамі, що ти врятував сьогодні цілих два життя, – посміхається вона у відповідь та протягує вільну руку, – Я – Керол, до речі. Останні дні так жарко, як ніколи. Чи то через малюка, чи то дійсно, але повітря неначе не рухається зовсім.
- О, так! Вчора на градуснику було понад 40 градусів і жодного вітру вдень. Тільки ось така вода і рятує.
- От ми і нагорі, – зауважила Керол, коли автобус змінив кут, – Зараз буде легше – згори задуває не тільки вихлоп, а й повітря.
На останніх словах вона запнулась, побачивши різко здивований погляд Джонні, який дивився їй за спину. Але Керол не встигла повернутись.
За вікном Джонні Тапіа побачив щось незвичне – дорогу. Дорогу, по якій вони мали спускатись, але зараз він чомусь бачив її через бокове скло.
Водій автобуса погано спав. Він не пиячив, не гуляв до пів ночі, але ця погода зводила його з розуму. Було важко дихати, а під ранок розболілась голова. Йдучи на роботу він зауважив, що знеболювальне скінчилось, а часу забігати в аптеку вже не було, бо, заснувши під ранок, він ледь-ледь встигав на рейс.
Його сліпило сонце, а від повітря, яке застигло так, неначе ось-ось перетвориться у желе, тиснуло на груди. Ближче до обіду біль у голові переросла у мігрень. Вона стискала голову, а світло вичавлювало очі. Такий стан добре було б пересидіти у темному прохолодному приміщенні, але його зміна закінчувалась за пів години і він збирався доїхати останній на сьогодні маршрут.
На підйомі від сліпучого сонця не допомагало нічого, включно з козирком. Світло при мігрені проникає навіть під ковдру, що вже казати про ситуації, коли ти їдеш на схил, над яким висить нещадна куля. Водій зрозумів, що щось не так, коли почув гуркіт – це ламалась огорожа під важким автобусом, як вафлі під зубами вічно голодного підлітка. Від огорожі до обриву лічені метри.
Джонні почув гуркіт і удар – це автобус наїхав лівим колесом на каменюку просто на краю схилу. Керол підкинуло, вираз її обличчя лиш на секунду змінився перед тим, як вони полетіли.
У такі моменти світ зупиняється. Перед очами Джонні не пролітало усе життя – можливо через юний вік. Але страшне дійство тягнулось неначе годинами. Сусідку відкинуло назад через стрімке падіння автобуса. У ньому було небагато людей, але так багато шуму Тапіа почує лиш через роки, коли виходитиме на професійний поєдинок.
Він не втримався маленькими ручками за сидіння попереду і вдарився головою. Був би хлопець на три сантиметри вище – розбив би голову об залізну ручку. Керол втрималась, але ненадовго. Вже наступної миті автобус врізався у землю і вона влетіла у сидіння попереду, як і він.
Наступний кадр в пам’яті Джонні: він лежить поза межами автобуса. Хлопець пам’ятає, як розбивалось скло, але як вони з Керол вилітали – ні. Вона – не дихає. Він – втрачає свідомість.
***
Джонні Тапіа потрапив в аварію у 7-річному віці – автобус впав з 30-метрової висоти. Його вагітна сусідка загинула у нього на очах. Хлопчик відбувся струсом мозку.
Ніч, кремезний чоловік у темряві, викрадена мати
Осінь 1974-го, Альбукерке.
Клац. Клац. Клац.
Джонні Тапіа прокинувся. Вже місяць, як електронний годинник клацав через кожні п’ять секунд. «Щось у ньому ламається. Але поки робить – хай робить», – казав його дідусь, коли Джонні пожалівся на цей звук.
Клац. Клац.
Вітер підіймав пісок та пил і швиряв його у вікна так, неначе море накочувало хвилями на їхній будинок.
Клац.
«Все. Треба піти попросити у мами молока», – подумав Джонні. Цей ритуал був нормою для них останній рік. Струс мозку, лікарня, відновлення, погані сни. Джонні снився шум. Він пам’ятав обличчя Керол в останню секунду. А потім багато шуму. А ще поганенько спав. Не завжди, але часто. Дідусь вважав, що так Джонні вимагає більше уваги від мами, хоча сам хлопець ніколи на це не жалівся.
Піднявшись, він побачив на годиннику 01:08.
Клац. Клац. Клац. 01:09.
Звук вітру став потужнішим, а потім щось гучно вдарило. Двері, неначе вирвані з рук поривом. Тапіа вже стояв біля дверей кімнати, але зупинився і виглянув у вікно. Мама йшла кудись від будинку, закутавшись у кофту. Навряд їй було холодно – середина осені в Альбукерке часто не холодніша за літо, але вітер не давав спокійно рухатись.
Вона пройшла єдиний ліхтар у провулку і зникла у темноті.
«Добре, почекаю її на кріслі», – подумав Джонні.
Клац. Клац. Клац. 01:10. Хвилі вітру накочували, малюк чекав, поки не побачив маму.
Вона несла дві сумки до машини, а він тягнув свого рюкзака, перевантаженого точно зайвими речами. На вулиці сонце, але не палить.
- Давай, став сюди. Саме так складав речі твій тато, щоб усе точно помістилось, – казала йому мама.
- Шкода, що не він мене цьому вчить, – відповідав Джонні.
Мама повернулась до хлопця, присіла і, взявши за плечі, серйозно сказала:
- Шкода. Але ми завжди поруч. Ми – команда. Пам’ятаєш про це?
- Звісно, команда, – відповів той.
Вона не стала вигадували історії про батька Джонні, пояснивши, що того вбили ще до його народження.
Мама обійняла хлопця, а тоді додала:
- Все, клич бабусю і їхатимемо. У нас попереду дооовга дорога.
- Лос-Анджелес!, – вигукнув малюк і побіг до будинку, але вже за секунду обернувся.
«Джонні! Джонні! Мамо! Тато! Тато! Джонні!», – мама кричала все голосніше, голосніше і голосніше.
Тапіа прокинувся і кинувся до вікна. Мама бігла з темряви та гукала на сім’ю. Ось вона пробігає ліхтар, а вже за секунду за нею несеться кремезний чоловік, який явно швидший за маму. Джонні закляк на секунду, але за відчуттями, неначе на годину.
Чоловік нагнав маму вже за декілька кроків, ухопив однією рукою за талію, іншою – за рот і припідняв. Вона пручалась, але не могла нічого зробити здорованеві.
Малюк стояв так ще декілька секунд, поки не побачив, що той тягне маму до заведеного мікроавтобуса з відкритими дверцятами.
Малюк побіг.
- Бабуся! Дідусь! Вставайте! Вставайте! Там мама… він її… та вставайте ви!
- Що сталось?, – відповів, не відкриваючи очі дідусь.
- Там мама… її... чоловік. Він її викрав!
- Джонні, я не твоя мама і не вставатиму через кожен твій сон, – так само спокійно пробурмотів дідусь.
- Та вставайте! Маму вкрав якийсь чоловік!
- Що сталось?, – прокинулась бабуся, – Що вкрав?
- Маму! Чоловік затягнув до автобуса!
Дідусь відкрив очі, подивився на Джонні та погукав доньку. А не отримавши відповіді, продовжив.
- Слухай, малий, те, що вона з кимось поїхала – не означає, що її вкрали. Твоя мама має право їхати, куди і коли хоче.
- Він закрив їй рота і затягнув до машини!
- Джон Лі Тапіа, якщо ти зараз же не заспокоїшся, я застосую до тебе інші методи виховання. Бігом у кімнату!, – гаркнув дідусь і повернувся на інший бік.
Джонні стояв так ще з хвилину, не знаючи, що сказати. А потім поплентався у кімнату і сів на те саме крісло.
Клац. Клац. Клац.
На годиннику було 01:19, але до ранку він так і не заснув.
***
Мама Джонні Тапіа була викрадена вночи у нього на очах, але бабуся і дідусь не повірили малюку, списавши все на нічні кошмари.
Маму Джонні знайшли наступного дня у придорожній канаві за містом з чисельними ударами викруткою та слідами зґвалтування. Родина знайшла її за три дні – коли фото жінки, що знаходилась у комі, опублікували в газеті і його побачила сестра постраждалої.
Через чотири дні після нападу вона померла, не виходячи з коми. Родичі не дозволили Джонні побачитись з мамою наостанок, а злочинець так і не був знайдений
Тереза та кохання, що вирвало зі смертельних пазурів
Пізнє літо 1993-го, Альбукерке, задній двір одного з будинків.
Гучно грає «Crying`» від Aerosmith, порції стейків на барбекю розносяться гостями. Серед них – невисокий хлопчина у широкій футболці, який застиг, дивлячись через все подвір’я. З того боку компанія дівчат, але він не відводить погляду від однієї – Терези Чавес. Вона не просто не звертає уваги на Джонні Тапіа, а й відшила його вже двічі за сьогоднішній вечір.
Джонні не звик до такого. Він не те щоб зірка, але вже декілька років точно не остання людина в Альбукерке. Після смерті мами, його вихованням зайнялись дядько та дід. Жорстка чоловіча рука, тренування та вуличні бійки. Кулачні бої за гроші проти здорованів-роботяг по вечорах, з яких Тапіа найчастіше виходив переможцем.
Згодом він зрозумів, що майбутнього тут жодного і вирішив йти в бокс. У міцного Джонні вийшло майже одразу. До фізичної сили додалась техніка та розуміння, а до них – досягнення.
Дві перемоги на турнірі «Золота рукавичка», та претендентство на потрапляння у збірну на Олімпіаді-1984 у Лос-Анджелесі. Тоді Джонні зі шляху збив Артур Джонсон. Він програв Тапіа на попередньому турнірі, але переміг у вирішальному протистоянні. Та Олімпіада стала тріумфом американської команди: 9 золотих, 1 срібна та 1 бронзова медаль. Команда з Віттакером, Вірджилом Хіллом та Евандером Холіфілдом у складі.
У 1988-му Тапіа дебютував в профі з нічиї, а потім понісся на суперників. 21 перемога, 13 з них нокаутом, близький титульний шанс.
Скажене протистояння проти Фреда Ернандеса, в якому суперник вів за очками, але постійний пресинг та сила удару Тапіа вирішила, хто буде переможцем. Тоді Джонні відправив суперника у нокдаун в останньому раунді і забрав бій з мінімальною різницею. Здавалось щастя близько, але наркотики були ще ближче.
Три провалені проби на кокаїн вибили Джонні з боксу на три роки і він став відомий не тільки, як перспективний боксер, а й, як людина, яка за час дискваліфікації тричі була в передозі і дивом вижила.
Останні місяці дискваліфікації тягнулись довше інших. Тапіа знову зав’язав, тренувався, але відчував, неначе все це не має сенсу. Джонні стояв на роздоріжжі, де один шлях до упевненого та щасливого майбутнього, а інший – коротесенький, але приваблював своєю простотою.
І тут чергове барбекю з черговими друзями у черговий вечір розбавила вона. Джонні відчував, що потребує саме її, але Тереза доволі просто відповіла відмовою, неначе це не той самий Тапіа. Неначе це лише той Тапіа, що ледь не помер від передозування.
Він зробив ще ковток пива і відставив банку – воно вже занадто нагрілось. Побачив, що подружки відійшли і рушив у бік дівчини.
- Тереза, слухай…
- Слухай, ти занадто настирний, неначе якийсь боксер – вона дивилась на нього злегка згори, – Але окей. Записуй номер. Я буду вільна завтра о восьмій. Але будь у порядку.
На останніх словах вона подивилась на нього так, що він все зрозумів. Так вміла дивитись тільки мама, коли йому, попри небажання, доводилось робити те, що треба. І цього разу він знав, що буде у порядку.
Джонні розцвів. Після згоди Терези він упевнено звернув з короткої доріжки, навіть не помічаючи цього. Тренування, зустрічі з нею, прекрасні вечори. Вже скоро Тапіа зробив їй пропозицію, а вона чемно, опустивши очі, відмовилась. Поки рано.
Тереза відмовилась і наступного разу, і знову. Аж поки наприкінці 1993-го не відповіла згодою. Вже за декілька годин Тапіа біг подвір’ям з вінчальним платтям до дверей Чавес.
До кінця дискваліфікації лічені місяці, команда веде перемовини, Джонні пропадає в залі, а потім їде до дружини. Зима 1994-го, пізній вечір, скрип дверей залу і прохолодне повітря вривається у легені.
- Хей, Джонні, як ти?
Обернувшись, Тапіа бачить лише обриси фігури у темному провулку. Він не ще усвідомлює, але вже розуміє за реакцією організму на голос, хто це.
- Ти хто?, – питає якомога спокійніше Джонні, але голосно ковтає в кінці.
- Не пізнаєш старих друзів. Джоні-Джоні, – насмішкувато відповідає голос, а його господар виходить у світло єдиного ліхтаря біля входу у зал.
- Привіт, Джеймі.
«Джеймі, Джонні», як же дружньо ми звучали у найменш дружні часи», – проноситься у нього в голові.
- Як ти? Казали став сімейним, готуєшся до повернення?, – з обличчя Джеймі не злазить посмішка, яку неможливо прочитати. Чи то він радий тобі, чи то насміхається. В очах почервонілі капіляри. Ключиці стирчать сильніше нормального. Худі передпліччя. Ознаки, які Тапіа бачить одразу.
- Все так, все так. Суперника поки не маю, але готуюсь. Три роки після того самого. Вже хочу у ринг, – відповідає Тапіа і знову ковтає. Він переживає, не розуміючи, чому. Поки не усвідомлюючи.
- Слухай, я взагалі-то проїздив повз і побачив зал. Дай, думаю, загляну, може тебе зустріну. У нас сьогодні вечірка. Всі були б раді тебе бачити, – знову ця посмішка. І неочікуване тепло у грудях Джонні.
- Дякую, чувак, але я зав’язав.
- Ні, ні, нічого такого. Просто барбекю, пляшка пива чи чого там тобі можна і все.
Тапіа знав, що не все. Знав, що, коли просто проїжджають повз, не ховаються у темних закутках. Коли тільки-но під’їжджають, машина залишається теплою, а він спиною відчував, що машина позаду стоїть тут мінімум пів години. Але він вагався. Його тягнуло туди. Це ж всього лиш годинка зі старими знайомими. Шматок стейку і додому.
- А знаєш… Зараз, мені треба подзвонити, – відповів Джонні після паузи.
Він подзвонив додому з телефона-автомата біля залу – сказав, що затримається ще попрацювати, хоча міг би і не брехати. Якби був упевнений, що все буде саме так, як уявляв. А вже за десять хвилин вони з Джеймі були на задньому дворі будинку серед старих знайомих.
Все це не закінчилось після шматочка стейку і навіть після пляшечки пива. Алкоголь повернув старого Тапіа, а старий Тапіа повернувся до старих звичок.
Він прийшов додому близько десятої ранку – коли сліди вживання кокаїну вивітрілись. Тереза сиділа на веранді з чашкою кави і дивилась через дорогу. Потім спустилась до нього на галявину, де він застигнув, подивилась в очі тим самим поглядом і сказала:
«Джонні, вони – як Нежить. Холодна і потойбічна. Вони потребують тебе, хоча і без тебе впораються чудово. Але їм треба ставати більшими і повертати тебе назад. Ти маєш боротись. Інакше, вони тебе з’їдять».
- Ти знаєш, де я був?
- Не так складно знайти твоїх дружків, якщо чесно. Джонні, у тебе є два шляхи і другий завжди буде поруч, як би ти не тікав. Але він обірветься швидше, ніж ти на то заслуговуєш.
Тапіа пообіцяв, що це – востаннє, але не втримався. Був і наступний раз, і ще один. Був і нервовий зрив, коли Джонні вихопив пістолет та погрожував дружині. Тоді, коли він прийшов у себе в черговий раз і стояв на колінах перед нею посеред будинку, де п’ять годин тому погрожував їй смертю, вона сказала прямо:
«Або вони – або сім’я. Разом ми існувати не будемо, і не зможемо. Обирати маєш ти».
Він обрав. Сказав, що зробить все, щоб зберегти її, а значить і себе. Тереза закрилась з Джонні на місяць у будинку. На вікнах – решітка, жодних колючих та ріжучих предметів. Їжа – через вікно від її мами.
Було складно, боляче і не один раз близько від зриву – і фігурального і буквально зриву дверей з петель. Але Тереза знайшла козирі у патовій ситуації і карта Джонні вкотре не була бита.
Чемпіонство та Альбукерке на межі вибуху
12 жовтня 1994-го, University Arena в Альбукерке гудить. В ринг підіймається Джонні Тапіа (26-0). Попереду у нього поєдинок за звання чемпіона світу проти сальвадорця Генрі Мартінеса (16-1), який не програє вже три роки.
Тапіа увірвався в бокс після перерви – нокаут у четвертому раунді у поєдинку-поверненні. Потім ще чотири перемоги за рік і лише одна рішенням суддів. І ось омріяний бій за чемпіонство у другій найлегшій вазі. Бій, від якого Джонні повернув не туди, але знову вирулив на потрібну доріжку.
Оголошення, настанови від рефері і хлопці зриваються у розміни. Мета менш габаритного Мартінеса – знайти суперника короткими комбінаціями на ближній дистанції. Тапіа ж може все: і працювати з дальньої, і насипати на середній та ближній, але без вагань приймає бій.
Мартінес міцний у стартових раундах. Хороший джеб для зближення, силові по тулубу з переходом на голову. Тапіа все ще розвідує опонента в активних розмінах. А потім починає вмикатись і розбивати суперника.
Джонні майстерний у захисті тулубом. Йде від атак і одразу контратакує. А потім повторює це знову і знову. П’ятий раунд: блок, лівий боковий по тулубу, крок назад, двійка. Мартінес все більше отримує від американця, який тільки-но розігрівається.
Восьмий раунд. Сальвадорець йде вперед, але точність перших раундів втрачена. Тапіа ловить правим над джебом суперника, бореться у клінчі, а на виході б’є лівим боковим в тулуб і одразу в голову. Двійка, боковий, знову двійка – голова Генрі відкидається, але він уперто йде вперед.
Одинадцятий раунд. Мартінес настирний та не збирається здаватись. Він йшов вперед, не дивлячись на роботу назустріч, боровся у клінчі з більш габаритним опонентом. Але триматись вічно неможливо. Знову бокові тулуб-голова. Серія прямих і сальвадорця повело.
Зал реве, Тапіа вчепився в опонента і шукає слабке місце. Знову декілька влучань по тулубу з переводом на голову. Мартінес – на колінах, Тапіа – вскидує руки, стоячи на куті рингу. До фіналу відрахунку рефері, сальвадорець не піднявся.
«And new!», – лунає в Альбукерке.
Тапіа та його менеджер Тереза Чавес плачуть. Джонні підіймає Мартінеса на плечі і носить по рингу, віддаючи данину поваги супернику, що бився, але програв. Він так робитиме ще не раз.
«Це була дооооовга подорож», – каже Тапіа журналісту після бою, обіймаючи тренера та дружину.
Понад 10 поєдинків за наступні два роки – Джонні захищав титул та просто виходив битись без прив’язки до поясу. Скажений темп, який привів Тапіа спочатку до Артура Джонсона – габаритного довгорукого американця, який збив чинного чемпіона зі шляху до місця в олімпійській збірній в аматорах.
Складне випробування для обох. Джонсон приїхав для бою в Альбукерке, але не зламався психологічно. Працював зосереджено, обережно, використовував свої сильні сторони. Але подолати Тапіа того часу було просто неможливо.
На початку 1997-го Джонні побив Хорхе Барреру – брата Марко Антоніо Баррери. Було ефектно та смачно. Закрив біля канатів, знову відпрацював через подвійний боковий з тулуба на голову, а завершив атаку боковим в область печінки – технічний нокаут вже у третьому раунді.
Літо 1997-го було не менш спекотним, ніж те, коли Джонні знаходився страшенно близько до смерті, направляючись вниз схилом всередині автобуса. Юрба в Thomas & Mack Center в Лас-Вегасі голосила так, що просто пережити цей тиск вже можна було вважати досягненням.
Ось-ось у ринг мали вийти Джонні Тапіа та Денні Ромеро, молодший – відповідно чемпіони WBO та IBF у другій найлегшій вазі. Гаряче було одразу. Справжній боєць проти справжнього боксера. Тапіа конфліктно розійшовся з тренером Денні Ромеро, старшим – батьком суперника. Ходили навіть чутки, що хлопці належать до банд, що конкурували в Альбукерке.
На щастя поєдинок не зробили вдома, бо рідне місто розділилось навпіл та вирувало на межі вибуху. Здавалось, що не було людини, яка б не говорила про об’єднавчий поєдинок. Навіть у Лас-Вегасі, далеко від Альбукерке, на арені було повно охорони, а поліція перебувала у стані підвищеної бойової готовності. Але найбільше палало у ринзі.
Менш габаритний Ромеро вийшов, щоб виконувати план, Джонні Тапіа – щоб винести суперника. Ромеро крутиться у стартових раундах довкола візаві, а той зближується, щоб зробити боляче. Фірмова робота по поверхах, контратаки на джеб, лівий аперкот – Тапіа вкладається в кожен удар.
Четвертий раунд. Денні не встигає за суперником на дистанції, але дістає на зближенні – ловить Тапіа правим прямим. Джонні відповідає двійкою та грає на публіку – на нього удари суперника не справляють враження.
Середина поєдинку позаду. Ромеро намагається, йде вперед, але будь-які спроби розбиваються об прекрасний бокс Тапіа. Він завжди швидше, завжди встигає вставити джеб назустріч, пробити аперкотом чи зустріти правим кросом.
Чемпіонські раунди ось-ось наступлять, а хлопці працюють, неначе позаду жодної хвилини протистояння. Ромеро розуміє, що треба йти вперед – більше бити, змушувати суперника відкриватись, адже боксерська гра сьогодні повноцінно на стороні Тапіа. Він насипає серію, влучає боковим. Зближується і забирає епізод завдяки кількості ударів. Здається ось шанс для перемоги. Але вже за секунду Джонні підключає джеб, розбиваючи атаки візаві. А потім демонструє ще й захист тулубом там, де у Денні вдавалось найкраще.
Фінальні раунди такі ж свіжі, як і стартові. Тапіа лупить комбінаціями, а кожен його удар відлунює вагою. Ромеро вибіг на дванадцятий, розуміючи, що або зараз, або ніколи. І отримав другий варіант. Як би Денні не йшов вперед і не комбінував, це був вечір Джонні Тапіа – нового об'єднаного чемпіона у другій найлегшій вазі.
Джонні плаче на плечі у Терези і потім говорить Ларрі Мерчанту: «Перш за все я хочу подякувати богу. У мене прекрасна команда, я дотримувався плану і ми зробили це. Жоден його удар не завдав мені шкоди».
«Ми в боксі потребували такого поєдинку більше навіть за самих Тапіа та Ромеро. Щасливий, що це сталось», – підсумував протистояння Джордж Форман у рингсайді.
Ще більший тріумф, перша поразка та скажені судді
Через три поєдинки у 1998-му Джонні Тапіа почав співпрацю з Фредді Роучем – щоб покращити захисні навички перед поєдинком проти чемпіона WBA у найлегшій категорії Наною Конаду. Нокаутер з Гани так і не зміг донести удар і американець став чемпіоном у другій для себе категорії, перебоксувавши його.
«Джонні – один з найбільш працьовитих у цій грі», – розповідав Роуч про роботу з чемпіоном.
Перша поразка в кар’єрі прийшла влітку наступного року. Тапіа захищав пояс у легендарному Mandalay Bay у Лас-Вегасі проти шульги Полі Аяли і це було прекрасно. З перших секунд хлопці увімкнулись у розміни. Правий боковий Полі доставляв чемпіону багато проблем. Аяла не ламався під ударами опонента, відповідав і не поступався ні в роботі у клінчі, ні з дистанції.
«Ти занадто багато стоїш навпроти цього хлопця, використовуй швидкість», – звертався до Джонні Роуч.
Протистояння вдалось вирівняти, а епізодично Аяла все ж дуже некомфортно почував себе під ударами чемпіона. Розміни не зупинялась взагалі. Як тільки суперники знаходили одне одного на відстані удару – бокові та аперкоти сипались з обох боків. Але всі троє суддів побачили перемогу Полі у поєдинку, який журнал The Ring назвав найкращим у 1999 році.
Джонні злився та протестував, думав навіть йти з боксу, але все ж повернувся на початку 2000-го – побив в Альбукеркер чемпіона WBO Хорхе Хуліо та став чотириразовим чемпіоном світу. Перед цим протистоянням Тапіа разом з місцевою поліцією провів акцію «Квитки в обмін на пістолети». За зданий незареєстрований пістолет давали 2 квитки на чемпіонський бій Джонні – у підсумку поліція зібрала 57 стволів.
Реванш з Аялою відбувся наприкінці того ж року у Лас-Вегасі. «Це дім Джонні», – було написано та плакатах фанів в залі. Боксери підіймались у ринг одночасно, хоча поєдинок так і не став об’єднавчим – Тапіа не потрапив в рамки найлегшої категорії і на кону титули не стояли.
Другий бій видався в рази кращим для Джонні. Він розібрався з роботою проти шульги, з найкращими та найгіршими сторонами Аяли і почав над ними працювати. Правий боковий від Полі залітав, але не так часто і чисто, як у попередньому протистоянні. Тапіа був швидкий, технічний, працював тулубом та змушував чемпіона бити повз нього.
Одночасно з цим силові розміни нікуди не ділись. Друге протистояння виглядало таким же запальним, як і перше, але більш розумним та технічним.
«Іноді неможливо зрозуміти, як він це робить», – реагував коментатор на один з епізодів, де Джонні Тапіа йде від ударів опонента.
Двічі 115-113 та 116-112 на користь Полі Аяли – рішення бокових суддів, яке не зрозумів ніхто. Коментатори, фанати в залі і кутові Джонні Тапіа, яких довелось відтягувати від кута суперника поліцейським.
«Всі розуміють, що сталося. У цьому бою я був кращим, ніж у всіх своїх колишніх поєдинках. Коли вони оголосили переможцем Аялу, я просто сказився. Я чудово готувався до цього бою. Це не справедливо», – давав коментар після протистояння Тапіа.
Після цієї зустрічі Джонні переміг ще тричі достроково та завоював ще один титул – чемпіона IBF у напівлегкій вазі. А потім вийшов в MGM Grand проти Марко Антоніо Баррери, чийого брата він бив у 1997-му.
На арені Джонні підтримував Майк Тайсон.
Але перемогти не вдалось – Марко Антоніо був занадто точним, жорстким та дисциплінованим. А сам Тапіа назвав його найкращим суперником в кар’єрі.
Останній вихід у ринг
2000 роки нагадали Джонні про те, що, як би далеко він не заходив обраною доріжкою, паралельна страшна дорога завжди буде поруч. Зрив у ринзі після другої поразки від Аяли викликаний не тільки несправедливістю рішення. Після першого поєдинку Тапіа зробив спробу самогубства шляхом передозування наркотиками, але лікарі знову витягнули його з того світу.
Його друзі жартували, що Джонні стільки разів був близьким до смерті, що, коли це справді станеться, ніхто не повірить.
Він боксував і після поразки від Баррери, але у перервах проходив лікування у реабілітаційній клініці. Після цього Джонні прийняв надмірну дозу прописаних йому ліків, але знову залишився живим.
У 2005-му Тапіа єдиний раз програв достроково – мексиканцю Сандро Маркосу нокаутом у другому раунді. Але і після цього час від часу повертався у ринг – після тієї поразки відбоксував у 2007-му, двічі у 2010-му та у 2011 роках. Всі бої виграв, але головне протистояння вже давно було не в ринзі. Нежить прийшла, щоб забрати його назавжди.
У 2007-му в інтерв’ю Джонні присягався, що більше не приймає наркотики:
«Я – законослухняний громадянин та зразковий батько трьох дітей».
А вже за декілька тижнів потрапив в лікарню через передоз. Поки він перебував у шпиталі, його шурин та племінник загинули в автокатастрофі – імовірно прямуючи його провідати.
У 2008-му Тапіа отримав умовний строк за зберігання кокаїну, а потім порушив його умови і отримав реальний строк. Коли Джонні вийшов на волю, знову дякував Терезі в інтерв’ю – казав, що завдяки їй назавжди вилікувався від наркозалежності.
***
- Джонні мертвий, – роздався голос у трубці, але через шипіння останнє слово змазалось і вийшло «шертвий».
- Що? Терезо, що з Джонні?
- Він мертвий, – її голос був порожній, неначе з нього назавжди забрали життя.
Кінець травня в Альбукерке – жаркий період. Не такий, як того самого літнього дня, але зазвичай вже доволі не комфортно. Але ще у вечір з 26-го на 27 травня у місто прийшли важкі хмари.
Вітер бив у вікна, розмазуючи по них краплі дощу. Підіймав камінчики, змішував їх з краплями води і швиряв це у вікна так, неначе море накочувало хвилями на будинки.
Тренер Джонні стискав в руках трубку, але не міг повірити. Бо «коли це справді станеться – ніхто не повірить».
- Я не розумію, – відповів він після паузи.
- Сьогодні вдень вдома. Ми з дітьми поїхали в кіно, а він вирішив залишитись. Врятувати було неможливо – цього разу лікарі б не допомогли.
- Як ти? Я приїду.
- Я… Я знайшла його. Ще коли ми їхати з дому я неначе щось відчула... Я втратила сьогодні життя, – відповіла Тереза.
***
Джонні Тапіа помер 27 травня 2012 року у себе вдома. У той день дружина з дітьми поїхала в кіно, а боксер вирішив залишитись вдома. Тереза знайшла мертвого чоловіка, що лежав на підлозі спальні.
Поліція не виявила ознак насильницької смерті. Згодом було визначено, що боксер помер від серцевої недостатності. Йому було 45 років.
«Mi Vada Loca» – таке прізвисько було у Джонні Тапіа. У перекладі – «Моє скажене життя». Дуже влучно.
Близько 7 тисяч людей прийшло попрощатись з чемпіоном. Його востаннє принесли на ринг, а відео з прощанням записали Оскар Де Ла Хойя, Фредді Роуч та Майк Тайсон.
