Ця команда не жаліє наших нервів – сьогодні була типова збірна України
Матч постійних флешбеків.
Матчі збірної України можуть відрізнятися за сценарієм, проти нас можуть виходити команди різного рівня підготовки та рейтингу ФІФА, але головний післясмак один і той самий – що це було і де мої таблетки.
Побачивши вираз обличчя Сергія Реброва в другому таймі, в ньому можна вгадати точно такі самі погляди Блохіна, Фоменка, Шевченка або Петракова. Навіть слова можна підбирати ті самі: команда билась, не щастило із реалізацією, дякую хлопцям за самовіддачу. Автор цитати – будь-хто із тренерів збірної за останні років 20.
Спочатку здалося, що атмосфера у Празі подіяла на наших позитивно, десь навіть відчувся дух «Львів-арени» на мінімалках, але ні. Навіть Зінченко, який на перших хвилинах вселяв спокій і роздавав точні та помірковані паси, в якийсь момент зламався. Почалась типова рвана гра після забитого голу – і довелося згадати, що перед тобою стара-добра збірна України.
Михайло Мудрик нагадував молодого Коноплянку, за якого ми всі переживали, хотіли, щоб у нього вийшло – наче хлопчик у дитячому садку, який перед усіма став розповідати вірша. Тільки б не забув, тільки б усе зробив правильно, але Михайло в кінці десь затинався, втрачав м'яч та не забивав. «Нічого, наступного разу вийде», – кажемо ми собі, коли Мудрик вчергове накрутив трьох, але не зміг віддати точний пас.
Ще один вічний флешбек з минулого – форварди. Реакція Шевченка на нереалізований момент Довбика говорить краще тисячі слів. «Хоч сам на поле виходь», – почулося вічне від Блохіна. Не дарма у нас другий найкращий бомбардир збірної – футболіст, який ніколи у цій збірній чистого форварда не грав. Навіть праймовий Яремчук був не те щоб стабільним голеадором в збірній, а зараз він далекий від своєї найкращої форми, як «Валенсія» від вершин Ла Ліги. Мати нападника, який заб'є бодай 5 голів за відбір, для нас розкіш, тому якщо не жили багато, то й не будемо починати.
На цьому фоні буденним спокоєм вразив Анатолій Трубін. Він не здійснив таких кіношних сейвів, як його опонент після удару Судакова, але робив все правильно, де було потрібно. Для збірної України це навіть виявилося важливіше, бо в ті декілька хвилин у кінці першого тайму, коли здавалося, що весь наш захист охопила одномоментна панічна атака, лише він із Забарним допомогли встояти.
Виглядає так, наче цей матч перетворився у якесь розчарування, але ні. Він просто ще раз показав нам типову збірну України, де суперзброя може бути захована у будь-якій кишені. Прекрасний Судаков, який провів дуже непоганий матч, міг стати героєм після витонченого пасу або чудового пострілу, але став ним після того, як заколотив у ворота македонців свояка.
Гол Караваєва – прекрасна кода усього поєдинку, де був майже десяток шансів забити у куди більш очевидних ситуаціях. Можна багато говорити про відсутність Циганкова і Ярмоленка та про те, якою була гра з ними, але сьогодні ми побачили еталонний зразок збірної України у всій її красі. Із нервами, боротьбою та напругою до останніх секунд.
Чергова перемога на ейфорії від забитого голу над заспокійливими препаратами. Здається, у нас ніколи і не було іншої збірної, тому ми любимо її саме такою.
Фото: Оксана Васильєва/Tribuna.com
