«Зрадили ми його». Історія про те, як динамівці здали гру і довели до сліз головного тренера 😢
Справа була у 1966 році 🔙
16 листопада 1966 року команда Віктора Маслова приймала на Центральному стадіоні в Києві «Нафтовик» (майбутній «Нафтчі») з Баку.
«Динамо» вже зробили золотий «дубль», поклавши чемпіонські «золоті» медалі у кришталеву вазу Кубка СРСР. А ось гості із сонячного Азербайджану займали третій рядок у турнірній таблиці та реально претендували на «срібло» радянської першості. Відставання від ростовського СКА, що йде другим, становило перед матчем у Києві п'ять очок (тоді за перемоги нараховувалося два бали, 40 проти 45).
Але азербайджанці провели на дві зустрічі менше, ніж ростовські бійці (33 проти 35). І у випадку двох перемог у відсутніх матчах «Нафтовик» впритул наближався до СКА. До того ж на «хвості» в азербайджанської команди висіла гірлянда зі столичних клубів: ЦСКА – 39 очок після 33 ігор, «Торпедо» – 38 – 32, «Спартак» – 37 – 32.
У результаті команда з Баку, перемогла останні три зустрічі, а ростовський СКА навпаки програв. Та чемпіонат закінчився з такими результатами: 1 місце «Динамо» Київ, 2 місце «Нафтчі» Баку, 3 місце СКА Ростов.
Історія зі спогадів Віктора Сєрєбрянікова:
«1966 рік. «Баку» та «Ростов» билися за срібло. У «Нафтчі» матч у Києві. Увечері приїжджають до мене на базу хлопці, з якими грав у юнацькій збірній, — Банішевський, Маркаров, Брухтій. Мнуться. Зрозуміло, гра їм потрібна. Відповів: «З командою радитимемося. Діду говорити не стану».
Маслов перш тренував «Ростов, ясно, що в цій гонці був за них. Простягли мені куль — навіть не уявляю, скільки там було. Зібрали 11 футболістів основи. Якщо віддаємо гру, зараз же деребаним гроші. Усі голосують «за». І зненацька подає голос Бишовець.
Каже: «Братці, раптом Щербицький дізнається?» Відповідаю: «Хто дізнається, якщо ти не скажеш? А не хочеш — гаразд, гроші поверну». Я вирушив з кулем до виходу. Так Бишовець побіг за мною, схопив за майку. Ледве не порвав: «Я пожартував! Давай сюди!» Всі разом поїхали до готелю «Москва», де «Нафтчі» жив. Домовились, що обіграють нас в один м'яч.
Але на полі Бишовець почав дивувати. У бомбардири рвався. Бабки взяв — а забив! Ми таки програли 1:2. Дід (так називали Віктора Маслова), ні слова не кажучи, сів у машину та поїхав. Розплакався. Зрадили ми його.
Його частка в мене була. Як бути? Дзвоню: «Віктор Олександрович...» — «Сволота проклята!» - «Можна приїхати?» Все йому розповів. І про договір, і про Бишівця. Віддав кульок — залишалося в ньому тисячі півтори одними стольниками. Він побачив, які гроші на кону, в шоку був: Мене посадять!».
