Відсутність Санона у збірній – перше велике рішення Степановського. Він ризикує повторити помилку Багатскіса
Плюс одна інтрига лютневого вікна відбору на Євро.
Напередодні федерація баскетболу України оголосила попередню заявку національної збірної України на стартові поєдинки кваліфікації Євробаскету-2025 проти Словенії та Португалії.
Її поки що варто сприймати саме як попередню. До першого офіційного матчу (22 лютого у Копері) ще понад місяць, гарантій доїзду усіх 16 баскетболістів на мінізбір у Ризі немає жодних (Дмитро Скапінцев цілком може отримати ще один шанс в НБА, Володимира Геруна – не відпустити у національну команду японський клуб, хтось може травмуватись – не хотілося б, звісно, але це спорт), втім певні тенденції відстежити можна.
Перша з них – прямо зараз Віталій Степановський не розраховує на гравців із Суперліги, які не виступали за національну команду раніше. Проривний сезон у «Київ-Баскеті» проводить Вадим Заплотинський, прогресує у «Дніпрі» Данііл Сипало, але у лютому за збірну зможе зіграти лише чинний MVP чемпіонату Володимир Конєв.
Тут усе більш-менш логічно – часу на підготовку до словенців та португальців буде відверто небагато, результат очевидно тиснутиме (якщо від першого офіційного турніру Степановського, олімпійського прекваліфаєра у серпні, ніхто нічого не чекав, тут потрібно виходити на чемпіонат Європи – і, бажано, не з третьої позиції у групі за додатковими показниками), тож момент для інтеграції у склад потенційних дебютантів без міжнародного досвіду на дорослому рівні у лютому буде відверто невдалим. Тим більше, і по Сипалу, і по Заплотинському є чітке питання, на яке складно відповісти без низки контрольних матчів – на якій позиції вони можуть бути найбільш корисними національній команді.
Друга і значно більш цікава тенденція – принаймні поки що Степановський не розраховує на Іссуфа Санона. Його невиклик у збірну зараз – перше дійсно вагоме кадрове рішення нового тренера, що цілком може мати стратегічне значення.
Чому відсутність Санона у складі може бути лише тренерським рішенням
Бо, насправді, інших причин просто немає. Іссуф здоровий – після турбулентного з точки зору травм старту клубного сезону він має ігровий час у «Прометеї» навіть на рівні Єврокубка (16 хвилин проти «Цедевіти-Олімпії», і по 18 – проти «Парижа» та «Вулвз» у трьох останніх турах). Іссуф у непоганій формі – він дійсно додав у снайперській складовій (влучає 37,5% триочкових у поточному розіграші Єврокубка проти 29,8% у попередньому) і йде на рівні перехоплення в середньому за матч (0,8 – у Єврокубку, 1,5 – у ЛЕБЛ).
І, зрештою, це не питання давнього конфлікту ФБУ та «Прометея» – бо інших п’ятьох гравців, що мають чинні контракти з «титанами» (Олександра Липового, Івана Ткаченка, В’ячеслава Боброва, Іллю Сидорова та Андрія Войналовича, який зараз грає в оренді за польський «Шльонск»), Степановський у збірну викликав. Тому пояснення може бути тільки одне: прямо зараз тренер просто не бачить Іссуфа у національній команді.
Минулого літа, якщо пам’ятаєте, Санон був одним із тих, хто не зміг зіграти в олімпійському прекваліфаєрі через проблеми зі здоров’ям – але тоді у багатьох (на це публічно натякали, наприклад, президент ФБУ Михайло Бродський і президент «Дніпра» Валерій Кондратьєв) склалося враження, що захисник «Прометея» просто не захотів грати за збірну на турнірі, де вона об’єктивно не мала шансів на успіх. Такої ж думки цілком може дотримуватись і Степановський – і відштовхуватись від неї як людина, що першочергово відповідатиме за результат, при виборі гравців, яким він довіряє.
Але все може бути й значно простіше. Маючи можливість розраховувати одночасно і на Іллю Сидорова (вихованець «Хіміка»), і на Олександра Ковляра (вихованець «Хіміка»), і на Віталія Зотова (грав у Степановського спочатку у «Хіміку», а потім і у «Крайові», де прямо зараз є найкращим бомбардиром румунського чемпіонату), тренер збірної запросто міг вирішити, що йому не потрібна ще одна опція на м’ячі в особі Санона – і банально зробив ставку на тих людей, з якими у нього є значно більший досвід спільної роботи.
Що це означає для Санона
Нічого хорошого – незалежно від того, носять причини його невиклику в збірну спортивний чи неспортивний характер. Ми звикли сприймати захисника «Прометея» як проспекта, але йому вже 24 і він грає свій сьомий сезон у дорослому баскетболі – а у його кар’єрі все ще немає якоїсь золотої середини. Санон може бути або супергероєм – як у феєричній серії плей-оф Суперліги між «Дніпром» та «Будівельником» трирічної давнини чи на Євробаскеті-2022, коли він змушував Дімітріса Ітудіса кричати на Янніса Адетокумбо, – або невдахою. І ніхто на 100% не знає, якого Іссуфа ми побачимо умовним завтра – його баскетболу все ще бракує стабільності.
Єдине, що у Санона точно є зараз – це статус улюбленця вболівальників, заслужений вибуховою грою і живими емоціями на майданчику, зокрема і у матчах за збірну. Його відсутність у складі національної команди помітна та обговорювана – бо у багатьох поєдинках попереднього циклу, ще за Айнарса Багатскіса, Іссуф був якщо не найкращим, то точно найвидовищнішим нашим баскетболістом. І тією людиною, за яку точно хотілося переживати.
Втім, заявку збірної формують не вболівальники, і відсутність у ній – достатній привід для гравця, що принаймні два попередніх роки вважався залізобетонно основним у національній команді, задуматись, що саме було зроблено не так. Спосіб повернути собі місце у складі у Санона є лише один: провести вирішальну частину клубного сезону («Прометей» з 90-відсотковою імовірністю знову зіграє у плей-оф Єврокубка і точно боротиметься за друге поспіль чемпіонство у ЛЕБЛ) так, щоб у Степановського просто не залишилось вибору. Для цього Іссуф має бути найкращою версією себе, якою він не є прямо зараз – відкриваючи тим самим для тренера збірної інші варіанти.
Чим ризикує Степановський
Проте не спішіть вважати рішення керманича національної команди відмовитись від Іссуфа правильним. Те, що у ньому є певна логіка – це одна справа, і зовсім інша, що реальні наслідки його ми побачимо і зможемо оцінити тільки постфактум. Можливо, навіть не одразу після завершення лютневого міжнародного вікна, а значно пізніше.
У цьому контексті варто ненадовго повернутись у листопад 2021-го – на момент старту відбору на минулорічний чемпіонат світу, для потрапляння на який збірній України не вистачило однієї перемоги. Тоді наша національна команда програла дуже важливий виїзний матч з грузинами, дозволивши натуралізованому американцю Теду Макфаддену робити все, що заманеться (27 очок, дев’ять асистів, 7/12 триочкових), і головне, за що критикували після тієї невдачі Багатскіса – небажання дати Санону зіграти декілька чи бодай одну захисну зміну проти гарячого лідера суперника.
З суто тактичних міркувань це потрібно було зробити – бо грали у задній лінії в Багатскіса тоді Джером Рендл, Сидоров та Денис Лукашов, баскетболісти класні, зі своїми (причому у кожного різними) чеснотами, але не гуру індивідуального захисту. Втім, латвієць на тому етапі своєї кар’єри у збірній України не довіряв Іссуфу настільки, що просто протримав його на лаві запасних усі 40 хвилин (і потім дав зіграти тільки три хвилини проти Північної Македонії) – а на одну із лідерських ролей у команді вивів Санона лише за рік.
Щось подібне цілком може статись і зі збірною Степановського – бо набір навичок Санона (якщо, звісно, ми кажемо про вмотивованого Іссуфа у хорошій формі) все ще унікальний для нашого баскетболу, і існує купа ситуацій, за яких збірній може не вистачити саме їх у найближчих матчах. Словенія неймовірно небезпечна і без Луки Дончича, та й португальців недооцінювати не варто: у них дві клубні команди у топ-16 Кубка Європи ФІБА (і обидві мають цілком робочі шанси на чвертьфінал), третя грала у групі Ліги чемпіонів, а головний проспект країни у свої 18 виграв для «Ховентута» матч Єврокубка з «Прометеєм» вдалими діями у клатчі. У жіночому баскетболі вони вже попереду (восени виграли в українок матч відбору на Євробаскет-2025 з 15-очковою різницею), а у чоловічому не настільки далеко позаду, як ще два-три цикли тому.
Степановський, який два з половиною роки тому асистував Багатскісу у Тбілісі і на власні очі бачив, до чого призвів ігнор Санона, напевно тримає усе це в голові – проте аж ніяк не застрахований від повторення помилки свого попередника. Тренер збірної зробив власну ставку, і вона дуже ризикована: від нової хвилі критики (попередня, у серпні, була за низку серйозних травм у збірній – В’ячеслав Кравцов та Сергій Павлов лікуються досі) його вбережуть лише дві перемоги у лютому.
