Сюжети першого кола Єврокубка: «Прометей», драфт-проспекти та найгірший ГМ в історії НБА
Розповідаємо найцікавіше.
Регулярний сезон Єврокубка, єдиного міжнародного клубного змагання, де цьогоріч представлена Україна, досяг свого екватору – з 18 турів, які мають визначити усіх учасників плей-оф, команди зіграли дев’ять.
Баскетбольна редакція Tribuna.com ділиться враженнями від побаченого та підводить проміжні підсумки другого за статусом єврозмагання, не обмежуючись лише «Прометеєм» та його результатами – бо навколо команди Ронена Гінзбурга відбувається ну дуже вже багато цікавого.
«Прометей» провів не найкращу осінь – має більше поразок, аніж перемог. На команду чекає жорстка боротьба за плей-оф
Проблеми українського клубу ми детально розбирали на початку листопада окремим матеріалом – після того, як хлопці Гінзбурга у номінально домашньому матчі поступилися «Парижу». Щоб не повторюватись, нагадаємо ключову думку: український клуб з об’єктивних (багато травм, що зіпсували передсезонку) та суб’єктивних (погані рішення при комплектації – зокрема, стосовно підписання Маркуса Кіна як головного плеймейкера) причин підійшов до початку регулярного чемпіонату Єврокубка не надто добре підготовленим і практично одразу опинився позаду численного пулу команд, що свою літню домашню роботу виконали краще.
З того моменту ми вже встигли побачити у дії «болючі зміни», анонсовані Володимиром Дубинським – команду залишили Кін (більше заважав команді з першої позиції, аніж допомагав), Дейвон Рід (майже не грав через дрібні пошкодження), Рашард Келлі (підписувався в останній момент як ситуативне вирішення кадрових проблем на четвертій позиції і на своїх хвилинах був із запасом найгіршим гравцем «Прометея» за просунутими статистичними метриками) і В’ячеслав Петров (не зміг виграти конкуренцію у легіонерів за хвилини в передній лінії), а Андрій Войналович, який банально не встиг отримати шансу показати себе, поїхав в оренду до польського «Шльонська». І локально це допомогло – без Кіна команда виграла два з трьох поєдинків на рівні Єврокубка і цілком могла б забирати третій, виїзну зустріч з іспанським «Ховентутом», якби Калеб Агада прийняв на одне правильне рішення більше у напруженій кінцівці.
Вже зрозуміло, ким та як «титани» намагатимуться підсилитись – до «Прометея» приєднався MVP фіналу Єврокубка дворічної давнини Роб Грей, захисник із дуже непоганими снайперськими якостями, а Джіан Клавелл, Денис Лукашов та Ді Джей Кеннеді долучаться до команди після відновлення від травм, які отримали у попередньому сезоні (Лукашов та Кеннеді) чи влітку (Клавелл пропустив ЧС-2023, куди він допоміг пробитись збірній Пуерто-Ріко, через проблеми з меніском). Наскільки це хороший план, побачимо вже у другій половині сезону, але дві речі очевидні вже зараз. Перша – команда загалом і її українські захисники (Ілля Сидоров, Іссуф Санон) почали грати краще, бо стали регулярно отримувати м’яч, який раніше узурпував Кін і не виказував жодного бажання ділитися ним із партнерами. Друга – повернення до старої ідентичності разом із людьми, які її уособлювали, точно не є найгіршим рішенням у ситуації, коли відшукати нову в оновленому складі так і не вдалося. А от чи є найкращим – залежатиме і від якості роботи Гінзбурга, і від фізичних кондицій гравців, що повертаються.
Але більше помилятись у поточному сезоні «Прометей» собі дозволити не може – група «титанів», як і очікувалось ще до початку регулярного чемпіонату, неймовірно конкурентна, і на шість позицій у зоні плей-оф реально претендують вісім команд. Якби «Хапоель» та «Вулвз» зіграли свій матч вчасно (він був перенесений на січень 2024-го через терористичне вторгнення ХАМАС на територію Ізраїлю), зараз ми мали б ситуацію, за якої чотири команди ділили б місця з п’ятого по восьме з ідентичним балансом 4/5 та тотальним хаосом за додатковими показниками. Тому, з одного боку, українська команда поки що не програла надто вже багато (так, про перше чи друге місця, які виводять одразу у чвертьфінал, мріяти, напевно, не варто, але це навряд чи критична проблема), проте, у той же час, забирати поєдинки із прямими конкурентами «Прометей» відтепер просто зобов’язаний. Як і намагатися чіплятися за топів групи.
Насправді це все цілком реально – відверто поганий матч у першому колі «регулярки» у «Прометея» був лише один, виїзний проти турецького «Бешикташа», де шансів зачепитися за суперника не було від слова взагалі. Команда Гінзбурга непогано розпочинала проти «Парижа» (не вистачило фізики та ротації для боротьби з найбільш динамічною командою сезону впродовж 40 хвилин), із «Лондоном» Рональд Марч мав три штрафних кидки на рівний рахунок на заключних хвилинах, але змазав усі три, після чого у «титанів» опустились руки (40% влучності з лінії від одного з ключових скорерів по сезону – це щось за межами добра та зла), а «Ховентуту» в Бадалоні програли у веселому клатчі, долю якого вирішила серія вдалих дій від 18-річного португальського таланта Рубена Прея. Але для успіхів потрібно повертати минулорічні агресію, тиск на м’яч та конвертацію ефективного захисту у швидкий напад – якщо виокремлювати якийсь один компонент, у якому «титани» дуже суттєво здали порівняно із попереднім сезоном, то це будуть якраз перехоплення (6,1 в середньому за гру проти 9,3).
Три з чотирьох півфіналістів попереднього сезону – за межами кубкової зони. Лише «Гран-Канарія» почувається впевнено – домінує у своїй групі
За кількістю цікавих сюжетів для спостереження цьогорічний Єврокубок поки що випереджає навіть Євролігу, де є абсолютно космічного рівня «Реал» (10/0 на старті сезону і «+157» за різницею набраних та пропущених очок) і усі інші. Головна причина – суттєва зміна ландшафту, фаворитів та героїв порівняно із попереднім сезоном. З усіх минулорічних топів лише чинні чемпіони з «Гран-Канарії» тримають звично високий рівень: у них жодної поразки у першому колі регулярки (єдина команда Єврокубка, що ще не програвала), впевнене перше місце у групі В і мінімум реально близьких матчів – лише домашня гра із польським «Шльонском», де Яка Лакович, маючи «+21» після трьох чвертей, вирішив побавитись із ротацією і ледь не отримав камбек від аутсайдера (виграли 81:77).
Троє інших півфіналістів попереднього розіграшу не виходили б у плей-оф, якби регулярний чемпіонат завершувався зараз – і «Прометей» серед них далеко не у найбільшій кризі. «Ховентут» залишається за межами кубкової шістки навіть після перемоги над українською командою у дев’ятому турі, зіткнувшись на старті сезону із дуже цікавою проблемою. З одного боку, виявилось, що зіркові ветерани типу хорвата Анте Томича вже не тягнуть рівень Єврокубка на великих хвилинах та й просто не дуже голодні до нових звершень – через це у стартових турах повільну та безідейну гру іспанської команди із мінімумом енергії (особливо, у захисті) було відверто складно дивитись. З іншого, «Ховентут» – це не лише якісна перша команда, а й потужна молодіжна система, де вистачає топових за європейськими стандартами талантів, яким просто потрібні були ігровий час та шанси, щоб почати проявляти себе.
Зараз Карлес Дюран якраз знаходиться у пошуках балансу між досвідом Томича чи 36-річного Пау Рібаса та енергією молоді – десь через травми, а десь через погані результати (програли три з чотирьох поєдинків Єврокубка у листопаді) тренерський штаб «Ховентута» вимушений переорієнтовуватись на тинейджерів. Місцями, як у грі із «Прометеєм», це спрацьовує, але головне досягнення Прея, 17-річного Майкла Ружича та 21-річного Янніка Крага станом на сьогодні – це матч із «Парижем», який «Ховентут» ледь не виграв в основний час (Ті Джей Шортс врятував французів від фіаско влучними штрафними за п’ять секунд до сирени) і віддав лише у овертаймі.
Але і це ще не найгірший варіант – фіналісти попереднього сезону з «Тюрк Телекома» після першого кола регулярного чемпіонату йдуть останніми у своїй групі Єврокубка, примудрившись навіть програти вдома абсолютно безнадійному «Шльонську» у дев’ятому турі. Турецький клуб не зміг зберегти минулорічних лідерів (Джеріан Грант зараз, наприклад, непогано проявляє себе у Євролізі у складі «Панатінаїкоса», а Тайрік Джонс став важливим рольовиком в «Ефесі») і вчисту провалив перебудову складу на новий сезон. Призначеного влітку на посаду головного тренера Ненада Чанака звільнили ще у жовтні (він вже навіть встиг повернутись у литовський «Лєткабеліс» та виграти у «Тюрк Телекома» епічний домашній матч із овертаймом), але бодай трохи краще від цього не стало. 1/8 після дев’яти турів, серія з семи поразок поспіль та відставання у три матчі від італійського «Тренто», що закриває кубкову шістку у пулі В – схоже, цей сезон для другої команди попереднього врятує лише якесь неймовірне баскетбольне диво.
Невдачами топів вдало користуються інші. Маємо ренесанс-сезон від «Клужа» (7/2 та друге місце у групі) із потужними хайлайтами від кубинця Карела Гузмана, який рік тому став відомим у європейському баскетболі як «отой дивак з чемпіонату Румунії, що вирішив побити суперника арматурою», підйом «Лондон Лайонз» із Семом Деккером у якості головної зірки та вихованцем системи Грегга Поповича Петаром Божичем на посаді головного тренера (пропрацював шість років у системі «Сан-Антоніо», два з яких – на чолі команди Ліги розвитку) та несподівано хороші результати від дебютантів Єврокубка «Вулвз», які зробили ставку на дуже неочевидного Рашида Сулаймона (свого часу він став взагалі першим гравцем, якого Майк Кшишевський відрахував з баскетбольної команди Дьюка – на 35-й рік роботи зі студентською програмою – з неофіційним формулюванням «його талант не переважує проблем, які він створює»), і поки що вона виправдовує себе. Є, звісно, й відверто погані команди, але та ж «Цедевіта-Олімпія» не псує враження від сезону: так, словенці програли абсолютно все (0/9 і останнє місце в групі А), але переважну частину матчів – у близьких кінцівках чи взагалі овертаймах.
Дуже видовищний «Париж» – головне відкриття сезону Єврокубка. За цим клубом стоїть, напевно, найгірший менеджер в історії НБА
Якщо ви бодай трохи цікавитесь баскетболом, то точно чули або ім’я сумнозвісного Девіда Кана, або принаймні його історію. Навесні 2009-го він став президентом «Міннесоти» з баскетбольних операцій, замінивши на цій посаді Кевіна Макхейла, та отримав задачу перебудувати «Тімбервулвз» після відходу Кевіна Гарнетта, який уособлював цю франшизу на початку сторіччя, у «Бостон». Ну а далі була історія – маючи п’ятий та шостий піки у першому раунді драфту-2009 та нагальну потребу у перспективних захисниках, Кан двічі пройшов повз Стефа Каррі, віддавши перевагу Ріккі Рубіо (це бодай можна спробувати пояснити – юний іспанець дійсно дивував феноменальним розумінням гри та нетиповими для європейського проспекта захисними навичками) та Джонні Флінну (зіграв лише 163 матчі в НБА, а кар’єру завершив у 2014-му після невдалої спроби заграти в Італії).
Наскільки грандіозних масштабів помилку зробив Кан, стало зрозумілим не одразу, тому «Міннесота» провалила й кілька наступних драфтів (Веслі Джонсон у 2010-му під четвертим піком замість Пола Джорджа, Гордона Хейворда чи хоча б Демаркуса Казінса, Деррік Вільямс у 2011-му під другим піком перед Кембою Вокером, Клеєм Томпсоном, Каваєм Леонардом, братами-близнюками Моррісами та Тобіасом Харрісом) – і дозволила Девіду повністю відпрацювати власний контракт. У тому, що між 2004-м та 2022-м (тобто, між Гарнеттом та Ентоні Едвардсом) «Тімбервулвз» лише одного разу вийшли в плей-оф і виграли там аж один матч, його провина дуже значна, а фіаско Девіда настільки добре вивчене та проаналізоване у Сполучених Штатах, що НБА як місце роботи для нього закрита назавжди.
Проте у Європі Кану дали шанс: він долучився до проекту «Парижа» на самісінькому початку його розвитку (стартували у 2018-му), і під його керівництвом команда за п’ять років пройшла шлях від другого дивізіону чемпіонату Франції до одного з лідерів Єврокубка – і команди, яку у перспективі хочуть бачити у Євролізі. Так, він трохи зчитерив влітку, перетягнувши усіх ключових дійових осіб німецького «Бонна», що виграв попередній сезон Ліги чемпіонів – від перспективного фінського тренера Туомаса Іісало до специфічного плеймейкера Ті Джея Шортса, який у збудованій під нього моделі є домінуючим гравцем на м’ячі. Але зараз французи дійсно виглядають прекрасно – грають у найбільш видовищний та результативний баскетбол у всьому Єврокубку (96 очок в середньому за матч), з балансом 8/1 очолюють групу А та підтверджують власний статус одного з головних претендентів на перемогу у турнірі загалом. Не в останню чергу через хорошу роботу на французькому ринку – 21-річний Надір Хіфі є найкращим шостим гравцем турніру та має забирати приз молодій зірці сезону, а 33-річнний Банджа Сі продовжує колекціонувати у власному резюме фантастично цікаві команди (його попередній досвід – сезон з Віктором Вембаньямою та Білялом Кулібалі у «Метрополітані») у якості людини, що приймає допоміжну роль та скріплює тренерські системи.
Перебігати та перекидати цей «Париж» просто неможливо – команда в Іісало настільки глибока та талановита, що навіть «Лондону» на власному майданчику (а «Лайонз» – це, напевно, найближчий до французів за стилістикою та манерою гри колектив у Єврокубку) не вдалося дотиснути французів, які втратили кількох лідерів через перебір персональних зауважень, у поки що найкращому матчі сезону з двома овертаймами. «Бешикташ», у тренерському штабі якого працює колишній головний тренер «Дніпра» Дмитро Болдаєв, написав дорожню карту по протидії «Парижу» (вбивство темпу, жорстка гра у фарбі з великою кількістю фолів та захист від отримання проти Шортса), але на цьому рівні дуже мало команд, що зможуть виконувати щось подібне впродовж 40 хвилин – бо гра проти французів вимагає, щоб у будь-якій можливій п’ятірці ніхто не провалювався у захисті один в один. «Прометей», наприклад, вистачило на півтори чверті – а «Хапоель», який спробував взяти своє атакою, отримав у власний кошик 114 очок за матч.
Якщо розглядати Єврокубок не лише як окремий турнір, а як підготовчий майданчик для потенційних учасників Євроліги, то саме «Париж» тут виглядає найцікавішим та найвигіднішим для організації варіантом. У клубу є майже все необхідне, починаючи з інфраструктури (у Берсі є 15-тисячник, який приймав фінали чотирьох Євроліги, чемпіонат світу з хокею та винесені матчі НБА) і завершуючи обопільним інтересом – до баскетболу у Франції загалом і у Євроліги до французького ринку. Втім, якогось чіткого рішення чи щодо потенційного розширення, чи щодо заміни, наприклад, АСВЕЛа чи «Валенсії» на «Париж» в офісі Євроліги поки що немає – тому для переходу на новий рівень проекту Кана потрібно або вигравати Єврокубок у поточному сезоні, або принаймні виходити у фінал.
Єврокубок стає майданчиком для розвитку європейських драфт-проспектів. Тут багато цікавих молодих гравців – і не лише в «Ульмі»
На рівні Євроліги дуже складно одночасно показати скаутам таланти цікавого тинейджера, розвивати його від матчу до матчу і залишатися конкурентними. Для цього або проспект має бути рівня Луки Дончича, або клуб типу «Жальгіріса» – для якого один-два сезони без плей-оф не стануть критичною невдачею і не вплинуть особливо ані на відвідуваність, ані на фінансову складову проекту. У Єврокубку і грошей загалом менше, і поле простіше – тому щороку серед учасників турніру з’являються нові клуби, які готові робити ставку на драфт-проспектів, виводити їх на певний рівень і потім продавати у намаганні зробити власну економічну модель більш здоровою (не секрет, що переважна більшість європейських клубів – збиткова, за прибутки у пулі Євроліги живе лише німецька «Альба», але має дуже красномовні результати – 1/9 після 10 турів та останнє місце у Євролізі, тому навіть «Реал» не проти регулярно когось продавати в НБА, не кажучи вже про скромніші проекти).
Першим на цей шлях став «Ульм» (усе розпочалось із Кіліана Хеєса, якого «Детройт» обрав сьомим на драфті-2020), тому не дивно, що тут цікавої молоді найбільше. 19-річний плеймейкер Хуан Нуньєс, який вже встиг зіграти за збірну Іспанії на дорослому чемпіонаті світу – важливий гравець німецької команди і один з двох представників Єврокубка у списку 25 найцікавіших талантів драфту-2024 від ESPN. Але є й інші – 18-річний Паком Дадьє та 16-річний (17 виповниться у грудні) Ноа Ессанг, французькі форварди з гарною антропометрією, атлетизмом та загалом непоганими баскетбольними навичками, регулярно отримують ігровий час на міжнародній арені, а команда у тому числі завдяки їхній енергії має непогані результати і йде у зоні плей-оф. Ессанг – проект на більш віддалену перспективу, а от Дадьє вже поступово підбирається до моків: зараз кілька американських видань ставлять його у четвертий десяток драфту-2025.
Але якщо Нуньєс грає із дорослими вже не перший рік і сезон-2023/24 навряд чи стане для нього проривним (скоріше, іспанець просто закріпиться у пулі топових європейських талантів покоління, що теж немало), то от для француза Заккарі Рісаше – цілком. Влітку 18-річний форвард змінив АСВЕЛ на «Бург» (констатуємо, що клубу Тоні Паркера знову не вдається поєднати створення умов для помітного проспекта та виступи у Євролізі – точно те ж саме було і з Вембаньямою) і отримав у команді повний карт-бланш. У Єврокубку він має в середньому понад 23 хвилини ігрового часу, право на кидок і з показником у 13,4 очка в за матч є найкращим бомбардиром третьої команди групи А, що виграла сім із дев’яти поєдинків першого кола.
Станом на сьогодні Рісаше – третій у топ-25 від ESPN та очевидний пік першого раунду драфту-2024 з претензіями на лотерею, а то й на першу десятку. Він не надто добре показав себе на турнірах молодіжних збірних влітку 2023-го (хоч і став срібним призером ЧС для 19-річних, але питань його гра викликала більше, аніж дала відповідей – зокрема щодо кидкової складової), але його кейс дуже цікавий у контексті НБА. Заккарі – вінг зі зростом у 206 сантиметрів та вражаючим вінгспаном із баскетбольної родини: його батько брав срібло Олімпіади-2000 з тією версією французької збірної, що стала відомою завдяки «данку смерті» Вінса Картера через Фредеріка Вайса. І його кидкові відсотки у Єврокубку не можуть не вражати – у першому колі в Рісаше 58% влучності з поля загалом і 62% з периметра.
Додаємо до цього пулу Прея (має непогані шанси бути обраним у другому раунді на якомусь з двох наступних драфтів), словенських проспектів «Цедевіти» (Лука Щука, Грегор Глас), хорвата Роко Пркачина, який нарешті знайшов клуб, де його розвитком дійсно будуть займатись (зараз бігмен має допоміжну роль у «Гран-Канарії») та кількох стешів на чолі із Карло Матковичем (права на 22-річного центра, який стартує у Єврокубку та бекапить Івіцу Зубаца у збірній Хорватії, належать «Новому Орлеану») – і отримуємо дійсно цікавий майданчик для спостереження за, можливо, новими гравцями найсильнішої ліги світу. Для того, щоб цей майданчик розширювався, хтось із них – Рісаше, Нуньєс чи той-таки Прей – мають вистрілити в НБА. Чи принаймні суттєво покращити власний сток за сезон у Єврокубку – якщо, наприклад, Рісаше, який починав цей рік наприкінці першої двадцятки моків, завдяки потужному виступу за «Бург» буде обраний десь у топ-5, його шляхом точно захочуть піти й інші.
