Повернення Мурзіна у «Говерлу», титульні амбіції «Дніпра» і ще три головних сюжети нового сезону Суперліги
В Україні попри війну стартував баскетбольний чемпіонат.
Повномасштабна російська агресія повернула український клубний баскетбол у реалії 2015-2016 років – після декількох поспіль дійсно якісних сезонів Суперліги ми знову маємо чемпіонат, основним завданням половини (якщо не більшої частини) учасників якого буде просто дійти до завершення турнірної дистанції.
Конфлікт між ФБУ та «Прометеєм» додав зайвих проблем: топ-дивізіон втратив три клуби, які мали б отримати більш-менш пристойне фінансування (окрім останнього довоєнного чемпіона України, на старт сезону не вийдуть «Миколаїв» та «Кривбас»), а баскетбольні гурмани – можливість нарешті побачити Олександра Пащенка, одного з найкращих в Україні спеціалістів по роботі із молоддю, на чолі команди еліти із реальними турнірними завданнями.
Тим не менш, чемпіонат стартує: його вже у суботу, 22 жовтня, відкриє бабл у столиці, у якому візьмуть участь «Київ-Баскет», «Запоріжжя», «Старий Луцьк» та «Черкаські Мавпи». Про організаційні питання нового сезону Суперліги, де все ще є чимало невідомих (зокрема, поки що ніхто не бачив безпековий протокол – документ, який передбачатиме порядок дій у випадку оголошення повітряних тривог), ми докладно розповідали після прес-конференції за участі міністра молоді та спорту України Вадима Гутцайта та генерального секретаря ФБУ Володимира Драбіковського.
Зараз поговоримо суто про спортивну складову – попри від’їзд переважної більшості українських гравців та усіх збірників із минулорічної Суперліги за кордон і повну відсутність легіонерів («Будівельник» заявив на чемпіонат усіх своїх іноземців із складу, що грає у Кубку Європи ФІБА, але ж ми розуміємо – імовірність побачити їх на українських майданчиках до перемоги ЗСУ над агресором майже нульова), новий український сезон обіцяє декілька дуже цікавих сюжетів.
«Дніпро» спробує здобути титул командою, майже повністю складеною із вихованців клубу
Після завершення епохи золотої Суперліги та втрати команд з Донецького регіону в Україні залишилося три клуби із чітко та якісно збудованими системами – це «Дніпро», «Хімік» та «Черкаські Мавпи». Цілком логічно, що до періоду турбулентності вони були підготовлені краще за інших – допомагали працюючі дитячі школи, досвід доведення молодих баскетболістів до першої команди та цілеспрямований, а не вимушений, акцент на власних вихованців.
Але, на відміну від двох своїх конкурентів, «Дніпро» так у жодному розіграші плей-оф українського чемпіонату і не переміг: з історичного періоду, на якому южненці здобули три титули, організація, що відкрила шлях у великий баскетбол, серед інших, Олексію Леню, Володимиру Геруну та Іссуфу Санону, винесла лише золото ковідного сезону та кубкові перемоги. Хоча, здавалося б, мала все для того, щоб домінувати.
У новому сезоні «Дніпро» матиме нову можливість здійснити мрію Валерія Кондратьєва та здобути нагороди найвищого ґатунку командою, майже повністю складеною із власних вихованців – з 14 баскетболістів, що потрапили у заявку клубу на сезон, через його академію не проходив лише один, захисник Микита Бібіков (на момент зупинки попереднього сезону він був лідером бомбардирської гонки у Вищій лізі, виступаючи за «Маріуполь»). Навряд чи колектив, який очолюватиме Павло Агапов (у попередні роки він асистував Денисові Журавльову та Дмитру Болдаєву), слід вважати одноособовим фаворитом першості – принаймні, обидві столичні команди з такою тезою не погодяться.
Але укомплектований «Дніпро» дійсно дуже непогано: у складі залишилися досвідчені Станіслав Тимофеєнко, Сергій Загреба та Максим Закурдаєв, а з інших команд Суперліги повернулися додому колишній збірник Андрій Мироненко, Олександр Тарасенко, Роман Бондарчук та Євген Сорочан. На третій, четвертій та п’ятій позиціях у Агапова, скоріше за все, буде найбільш майстерний та глибокий підбір виконавців в усьому чемпіонаті – і, напевно, найкраще підготовлений до старту сезону, бо тренувальний табір «Дніпро» відкрив раніше за головних конкурентів.
Головні антагоністи «Дніпра» у чемпіонській гонці – це точно «Будівельник» і, за сприятливих обставин, «Київ-Баскет». Найтитулованіша команда в історії українського баскетболу розпочне сезон із, напевно, найзірковішим складом серед усіх учасників Суперліги – під керівництвом Дмитра Забірченка (його попередній клуб, «Тернопіль», ще влітку відмовився від участі у будь-яких професійних змаганнях під час війни, змістивши акцент на дитячий баскетбол) гратимуть Олександр Кольченко, Павло Буренко, Володимир Конєв та Максим Сандул, тож майстерності «Будівельнику» не бракуватиме.
«Київ-Баскет» зібрав цікавий ростер із виконавців, для більшості з яких сезон, що стартує, стане ледь не піковим моментом кар’єри (це не стосується хіба що двох дуже досвідчених бігменів, Романа Новікова та Сергія Юрченка – вони якраз балансуватимуть бажання та амбіції більш молодих партнерів у команді Володимира Холопова). У складі «бджіл» багато людей із цікавими історіями – взяти хоча б захисника Микиту Базилева, який колись отримував довічну дискваліфікацію за участь у договорному матчі, але згодом був помилуваний федерацією, а зараз спробує зробити стрибок одразу через два дивізіони, перейшовши із Першої ліги у Суперлігу. Ця команда точно має потенціал – можливо, не чемпіонський, але сезон кияни розпочнуть впевненою третьою силою топ-дивізіону.
«Говерла» повертається у Суперлігу разом з Мурзіним – і з дуже молодим складом
Івано-Франківськ буде представлений у Суперлізі вперше з розколу чемпіонату у 2015-му, але це аж ніяк не означає, що в останні сім років нічого баскетбольного у місті не відбувалося. «Ведмеді» тихесенько собі виступали у другому дивізіоні: інколи чудово (у 2017-му навіть ставали чемпіонами Вищої ліги), інколи посередньо, інколи – зовсім вже погано (сумарні 8/42 у двох попередніх сезонах говорять самі за себе), але власну молодь до певного рівня награли. Із нею «Говерла» й заходитиме у елітний дивізіон – у заявці клубу на сезон є лише четверо гравців, що народилися раніше 2001 року.
Але всі ці 19- та 20-річні хлопці (найцікавіші для спостереження – певно, брати-близнюки Тимофійчуки та Сергій Аврахов) вже відіграли по два-три повноцінних чемпіонати у «вишці» і більш-менш підготовлені до переходу на новий рівень – який, власне, не надто вже й радикально відрізнятиметься від рівня західної групи «вишки» у декількох попередніх сезонах.
Головна інтрига тут – як із цією молоддю працюватиме Євген Мурзін. Для «Говерли» колишній керманич національної збірної України – фахівець, без перебільшення, знаковий, але зараз він опиняється у дуже незвичних (і, будемо відверті, дуже незручних для себе) умовах: будувати команду доведеться, по-перше, без легіонерів, і, по-друге, майже без досвідчених українських виконавців.
Не менш цікаво буде подивитися у новому сезоні на 25-річного плеймейкера Сергія Старцева – вихованець криворізького баскетболу вдосталь поблукав клубами другого дивізіону і навіть отримував шанси у Суперлізі, але у повній мірі ними не скористався (всього лише чотири з половиною хвилини у середньому за гру у минулорічному «Кривбасі» – відверто не найпотужнішій та найзірковішій за складом команді топ-дивізіону). Новий чемпіонат для захисника, як і для його керманича – повноцінний момент істини та тест на належність до топ-рівня, бодай і у слабкому турнірі, і їм обом є що доводити.
«Говерла» – абсолютно точно не контендер і навіть не тіньовий претендент на медалі з другого ешелону, але за сукупністю факторів (Мурзін, цікава молодь, потенційний кандидат на звання головного прориву сезону) «ведмеді» можуть стати одним з найцікавіших колективів для спостереження серед тих, кого ми не відносимо до передстартових фаворитів.
«Запоріжжя» та «Мавпи» перебудовуються повністю – і намагатимуться не стати найгіршою командою сезону
З попереднього сезону у Суперлізі залишилися п’ять команд. Три з них, як ми вже з’ясували, боротимуться між собою у верхній частині турнірної таблиці, а ще дві – просто намагатимуться вижити та не посісти останнє місце.
«Черкаські Мавпи» та «Запоріжжя» опинилися у найгіршому становищі серед старожилів топ-дивізіону: зберегли лише одного рольового виконавця з минулорічного складу (Сергія Скіру та Романа Морозова відповідно), залишилися без головних тренерів (Максим Міхельсон вирішив не повертатися до клубної роботи після чемпіонату Європи, куди він їздив асистентом Айнарса Багатскіса, а Станіслав Овдєєнко наближає нашу перемогу у лавах ЗСУ), не отримали достатніх фінансових ресурсів для якісної роботи на відкритому ринку (найбільш статусне підписання «Мавп» – захисник Микита Руслов, який рік не грав у класичний баскетбол, а «Запоріжжя» – бігмен Антон Буц із Вищої ліги) і станом на сьогодні виглядають ледь не головними аутсайдерами всього чемпіонату.
Зважаючи на те, що протистояння баскетбольних Запоріжжя та Черкас завжди було доволі принциповим, жодна з команд не віддасть сезон просто так. Формат баблів зробить боротьбу за те, щоб не посісти останнє місце у турнірній таблиці, ще більш цікавим – бо у форматі «три матчі за три дні» завжди можна буде спробувати підловити когось із більш якісних суперників на втомі, недооцінці чи невдалому розподілі сил (обидва клуби мають успішний досвід ковідних «бульбашок», і спробують його повторити).
Цей сюжет – вже зовсім для гурманів. Команди Георгія Ступенчука та Кирила Вікторова чимало програватимуть, іноді програватимуть багато, хоча самі по собі вони у цьому не винні. Просто обставини склалися зовсім вже не на їхню користь: навіть клубам, що підіймаються із Вищої ліги, підготуватися до сезону було простіше.
«Старий Луцьк» буде командою-індикатором рівня цієї Суперліги. Зможемо порівняти його із минулорічною «вишкою»
Звісно, дуже умовно – для чистоти експерименту потрібно було, щоб команда з заходу України повністю зберегла попередній варіант складу (із важливих гравців лучанам не вдалося втримати Едуарда Федчука, свого основного плеймейкера та капітана, та Юрченка, який підсилив «Київ-Баскет»).
Із чотирьох новачків Суперліги «Старий Луцьк» – єдиний канонічний, чиє появлення в еліті дійсно відповідає принципу ротації між дивізіонами. На момент зупинки минулого сезону команда очолювала західну групу Вищої ліги (вона майже завжди була сильніша за східну), випереджаючи і «Рівне», і «Хмельницький» – які, певно, також претендували б на підвищення у класі у найближчі роки, якби не війна. Не кажучи вже про «Говерлу» зі «Львівською Політехнікою», які на двох виграли втричі менше зустрічей (5 проти 16), аніж підопічні Володимира Журжія.
«Старий Луцьк» буде конкурентним – цілком можливо, що це і є найсильніша команда за межами трійки фаворитів. Але надто вже цікаво побачити, наскільки саме – особливо, у зустрічах проти тих же «Київ-Баскета» чи «Дніпра». Так, без Федчука лучани певним чином зміняться: попри солідний спортивний вік та відсутність великих регалій, розігруючим для вишки він був дуже якісним.
Втім, кістяк у складі Євгена Коровякова, Дмитра Швагринського, Володимира Коцька та Олега Рудакова зберігся – і точково його вдалося навіть підсилити декількома молодими хлопцями, яким цілком до снаги потягнути рівень гравців ротації у цій Суперлізі, та колишнім бігменом юнацької збірної Максимом Дейною, який повертається у добре знайомий йому колектив після річної перерви.
Більш-менш зіграна команда Вищої ліги, що переходить на новий рівень без повномасштабної кадрової революції – історія сама по собі цікава (попередні новачки, «Тернопіль», «Кривбас» і «Прометей», у міжсезоння змінювалися майже повністю). Але чим кращий підсумковий результат покаже «Старий Луцьк», тим неприємнішим буде підсумок експерименту. І нам доведеться констатувати, що хороша команда довоєнної «вишки» і воєнної Суперліги – це майже одне і те ж саме. Хоча раніше різниця (і за бюджетом, і за підбором виконавців, і за ідеєю, і за якістю її втілення) була просто колосальною.
«Львівська Політехніка» повторить досвід «Будівельника»-2020 – і спробує зібрати конкурентну команду вже впродовж чемпіонату
З двома суттєвими виключеннями – у киян, які два роки тому офіційно повернулися на баскетбольну мапу України у день початку регулярного сезону, були куди більш вагомі фінансові можливості, ринок легіонерів та великий організаційний досвід (як би не було, ми кажемо про найтитулованішу команду за всю історію Суперліги, менеджмент якої не особливо-то й змінився порівняно із золотими часами).
Закриваючи українські вакансії у складі, «Будівельник» міг дозволити собі повернути на українські майданчики Стівена Бертта та Максима Звонова – а потім довго перебирати легіонерську частину ростеру доти, доки не була знайдена більш-менш оптимальна комбінація гравців. У Львова таких можливостей не буде – тим цікавіше, яку команду у підсумку збере Ярослав Зубрицький, і що вона готова буде показати в момент, коли конкуренти вже встигнуть провести по одному-два бабли і розібратися із власними сильними сторонами.
З одного боку, повернення Львова у Суперлігу – це добре безвідносно будь-яких «але». З іншого, навряд чи сама «Політехніка» уявляла свій камбек саме так (не питайте, чому питання із заявкою на сезон не можна було вирішити заздалегідь і нормально підготуватися до чемпіонату – бо чутки про перехід команди на рівень топ-дивізіону точилися ледь не з літа), а пул українських гравців, які залишилися у країні під час війни, вже майже повністю вибрали інші команди еліти.
Щоб робити якісь далекоглядні висновки, треба дочекатися принаймні формування підсумкового ростера львів’ян – логіка підказує, що у ньому буде принаймні декілька досвідчених виконавців із заходу України (наприклад, згаданий вище Федчук), і за рівнем виконавців «Політехніка» буде трохи ближче до середняків на кшталт «Говерли» чи збірної Одеської області (хедлайнером команди, зібраної на залишках «Одеси» та «Хіміка», став Олександр Рябчук), аніж відвертим андердогом.
А які інтриги та сюжети нового сезону Суперліги цікавлять вас? Діліться думками у коментарях.
