Ярослава Магучіх: «Тетяна Степанова – це моя друга мама»

– Майже з самого початку свого шляху, принаймні в стрибках у висоту, ти йдеш з однією тренеркою – Тетяною Степановою. Які у вас стосунки? Це партнерство більше чи ти їй як учениця, те що вона каже, – це 100% до виконання? Чи ви якось обговорюєте робочий процес?

– З Тетяною Володимирівною я працюю з 11 років. Коли вона прийшла в спортивну школу, ми разом почали працювати. Потім вирішили, що будемо стрибати. Я думаю, що 50 відсотків залежить від роботи спортсмена, 50 відсотків – від тренера. Це спільна праця.

Звичайно, коли я приходжу на тренування то роблю все, що мені скаже тренер. Іноді, коли ми стрибаємо, наприклад, ми обговорюємо, що треба зробити.

– Бувають у вас конфлікти на тренуваннях?

– Бувають, звичайно, без цього ніяк. Я не скажу, що це прямо конфлікти – суперечки.

– Про що? Про техніку чи про якісь там буденні штуки?

– На тренуваннях зазвичай про техніку стрибка – що зробити, як я відчуваю, як вона це бачить. І ось на фоні цього бувають суперечки. Це життя. Воно ж не може просто так: «Все спокійно? Так-так, до побачення».

– А як ти реагуєш? Ти кричиш? Чи ти можеш фиркнути, піти?

– Я можу фиркнути іноді, але Тетяна Володимирівна мене зупиняє. Це, в принципі, було з юних моїх років, але я поважаю її, тому не можу просто розвернутися і піти з тренування, наприклад. У мене такого не було.

– Мені розказували, що твоя тренерка, не знаю, займається езотерикою чи вірить просто в щось духовне. Я не знаю, як це виглядає, але мені розказували що вона на тренуваннях, на змаганнях обереги якісь для тебе робить? Ти розділяєш це? Це взагалі правда?

– Це взагалі щось… (сміється). У мене немає ніяких оберегів. У нас є праця над психологією – це точно. Звичайно, є якісь штуки, нумерологію можна почитати, повірити у щось. Але це не те, що ми взяли і працюємо над цим.

На змаганнях і тренуваннях – це тільки психологічне і фізичне. Тому що у спорті дуже важлива не тільки фізична форма, а й психологічна – як ти готова вийти в сектор, стрибнути і показати свій максимум. Тому ми працюємо над цим.

У нас немає ніяких талісманів. Вибачте, просто трішки смішно. Звичайно, у мене є моя зачіска, мій макіяж, якісь можливо щасливі шкарпеточки або кофта, це трапляється іноді.

– Ти не забобонна людина?

– Ні. У мене чорний кіт.

– Ти дуже багато часу проводиш з тренером на зборах, на змаганнях. Вона тобі фактично як друга мама. Твої батьки та твій тренер – хто на твоє становлення як особистості більше враження справив, більший внесок зробив?

– Це таке складне питання. Звичайно, коли ми почали їздити по зборах, то частіше я почала проводити час з моєю тренеркою, але з батьками все одно ми зідзвонювалися, вони мене підтримували, тому я не можу сказати, що хтось когось замінив.

Але мені здається, що тут вже і Тетяна Володимирівна, і спорт все ж таки відіграли важливу роль у вихованні мого спортивного характеру, і батьки. Тому тут я не можу обрати.

Але так, дійсно Тетяна Володимирівна – це моя друга мама, і навіть моя мама це каже. Коли ми разом їдемо, і коли я ще була дитиною, вона казала: «Я відпускаю з другою мамою, все добре, я не хвилююся», – сказала Магучіх.